Щоб перемогти у війні з Путіним, нам варто розраховувати лише на Бога та самих себе. І діяти відповідно. Бо, скажімо, на протверезіння російського суспільства сподіватися принаймні найближчим часом не доводиться. Про це переконливо свідчать матеріали організованого в Укрінформі круглого столу «Як уберегти Росію від залізної завіси: роль та значення російської інтелігенції». Те, що наші північні сусіди безнадійно хворі на голову та совість, одностайно заявили і українські соціологи, історики та політологи, і російські журналісти.
«Північні сусіди стають дедалі більше радянськими»
.jpg)
голова Українського інституту національної пам’яті:
— У російському суспільстві відбувся широкомасштабний реванш радянського: свідомості, стереотипів, цінностей. Цю північну країну накрила ностальгія за сталінщиною, за часами, коли за державу було «нє обідно, когда нас всє боялісь», за хрущовською «кузькіною мамою» у вигляді ядерної бомби.
Путін та значна частина правлячого російського класу відчуває таку саму тугу з одного боку та цинічно використовує ці настрої суспільства з другого. І саме під це формується сучасна російська ідеологія, на це спирається сучасна російська пропаганда. Вторгнення Росії в Україну та фінансування нею сепаратистів має дуже чітку ідеологічну складову. Російська агресія опирається не на російськомовних українців, не на етнічних росіян, а на людей, які є носіями радянських цінностей.
Створенням військового конфлікту на сході України Путін прагне не тільки утвердити свою владу, а й підіграти російському суспільству, що сповідує «совкову» ідеологію.
Спроба українців налагодити життя по-новому викликає шалений спротив Росії та росіян, сприймається як виклик звичному їм способу життя, системі. Причому навіть тим, хто «за нас», важко сприйняти іншість українців. Часто доводиться чути: «Ми ж один народ».
Те, що відбулося в Україні, насамперед на Майдані, було своєрідним антисовєтським повстанням, спробою українців порвати з радянським минулим. А це, очевидно, ставить під загрозу реалізацію цілей, які вже практично відкрито ставить перед собою Владімір Путін, — про відродження Радянського Союзу. Але проблема, на жаль, не тільки в Путіні — Путін пристосовується до тих настроїв, які є в суспільстві.
Путін спирається на тих, хто досі залишається «совком». Таких — через соціально-економічні, історичні причини найбільше на Донбасі. Конфлікт ідеологічний. Тому таку важливу роль у ньому відіграє інформаційна війна.
«Мотиви Путіна — це влада і гроші»
.jpg)
російський та український журналіст:
— Те, що відбувається, — це про владу й про гроші. А ідеологія — тільки оболонка. Реальні політичні сили, що діють нині в Росії, мають два базових інтереси: максимальна концентрація в руках нинішнього правлячого режиму влади й матеріальних, фінансових та інших ресурсів. А під яким прапором пан Путін це робитиме — під прапором «русского міра» чи якоїсь іншої ідеології, це питання другорядне.
На думку Євгена Кисельова, керівництву Росії байдуже, під якими гаслами гнати російські маси в пекло. Журналіст нагадав, що протягом останніх 15 років, поки Володимир Путін перебуває на тій чи тій посаді, він був і лібералом-риночником, і прихильником держкапіталізму. Товаришував з Америкою і сварився з нею. «Для того, щоб ще п’ять років залишитися при владі, він будь-яке гасло може взяти на озброєння. Нині йому зручне саме таке. А вигідно буде — і за «русский мір» садитиме у в’язницю. Або за спроби відродити ідеологію «совка», — вважає Євген Кисельов.
Те саме стосується і поплічників російського вождя: «Якщо ви гадаєте, що більшість людей при владі справді вірить у лозунг «русского міра», то помиляєтеся. Серед російських політиків, бізнесменів, чиновників вищого рангу багато цинічних гедоністів, які з насолодою їздять у Гейропу, селять там свої сім’ї, віддають дітей навчатися, незважаючи на заборони, продовжують тими чи тими способами тримати там свої капітали тощо». Він навів за приклад такого собі Костянтина Рикова, депутата Держдуми Росії, одного з ініціаторів та ідеологів кампанії «За Путіна». Цей «ідеолог» має віллу на Лазурному березі. Але він, критикуючи «загниваючий Захід», не продав цю віллу, не спалив її, не перетворив на притулок для бездомних дітей. Натомість продовжує у цій «гнилі» з насолодою відпочивати.
Цинізм Путіна в тому, що він, сам не вірячи ні у що, змушує співгромадян страждати та воювати за ці неіснуючі для нього символи. На думку Є. Кисельова, «і місцеві проросійські сили, яких зовсім небагато, і так звані добровольці, які потекли рікою з різних кінців Росії й не тільки Росії» воювати на сході України, справді сповідують «певний символ віри». «Вони вірять, що Радянський Союз розвалили Горбачов з Єльциним, Кравчуком і Шушкевичем та агенти впливу ЦРУ. У них («добровольців») є свій пантеон богів і героїв, серед яких Саддам Хусейн, Мілошевич — список можна продовжити, — сказав Євген Кисельов. — А російським журналістам та пропагандистам влада дає окреме публіцистичне завдання: створити символ віри пострадянського імперіаліста».
«Залізну завісу кожен росіянин створює в собі сам»
директор Фонду «Демократичні ініціативи»:
Те, що більшість українців однозначно ідентифікує як «локшину», більшість росіян сприймає за щиру правду. Підтримка Путіна громадянами РФ зашкалює: 84%! Чому це відбувається? — поставив запитання учасникам «кругового столу» його ведучий Дмитро Шкурко.
А зокрема тому, що росіяни одновимірні, вважає Ірина Бекешкіна. Її давно турбує питання: чому в епоху Інтернету російське суспільство, зокрема інтелігенція, настільки сприйнятлива до офіційної російської ідеології, яка стала інструментом для розв’язання війни в Україні?
— Я згодна, що рушійна сила війни, яку Росія веде в Україні, — влада і гроші. Але, з іншого боку, чому це підтримують ті, хто через війну втрачає і гроші, і вплив на владу, — пересічні росіяни? Причому втрачають цілком свідомо. Так, триває дуже масована ідеологічна обробка. Але це ж не часи холодної війни. Це в СРСР було проблемою отримати адекватну інформацію. Хоч радянській інтелігенції це не заважало бути критичною до офіційних джерел, не сприймали на віру те, що говорило керівництво. Нині в епоху Інтернету є змога відшукати іншу інформацію. Питання в тому, чому нею не користуються і чому вона не цікава. Нарешті головне: чому російське суспільство до цієї обробки виявилося таким сприйнятливим, таким одновимірним?
Соціолог також нагадала, що радянські інтелігенти не були антизахідниками. У Росії ж усе «європейське» й «американське» піддають анафемі. Й Україну критикують передовсім за зближення із Заходом, за прагнення до європейських цінностей.
Залишається без відповіді й запитання, чому російська інтелігенція, авторитетні люди, які фактично розхитували радянську систему, стали антидемократами, підтримують ідею «русского міра». Причому якщо деякі роблять це за гроші, то інші — абсолютно безкорисливо!
Як приклад пані Ірина навела роботи одного російського історика, та ще й доктора наук. Цей «науковець» пише, що Захід завжди воював з Росією. І обгрунтовує тезу прикладами, починаючи із Дмитрія Донського та Наполеона до Першої й Другої світової. При цьому геть забуває згадати, наприклад, про західних союзників Росії у цих останніх двох війнах.
«Нам потрібні свої культурні міфи»
голова Державного агентства з питань кіно:
— Нам потрібно захищати свій інформаційний світ, створювати власний культурний простір, власні культурні символи та міфи. Їх нам дуже бракує, — сказав Пилип Іллєнко.
На його думку, Україна живе «в середовищі російського культурного контексту та продукту». Ідеться зокрема й про засилля російських серіалів на нашому телебаченні. Тому Держагентство з питань кіно працюватиме над створенням українського кінематографічного продукту, «який буде цікавий передусім глядачеві, апелюватиме до нього тією мовою, яка йому буде цікава і зрозуміла». І додав: «Також спробуємо використати кінематограф як інструмент формування національної ідентичності». Голова відомства пообіцяв, що Україна обмежуватиме прокат антиукраїнських фільмів.
Відповідаючи на запитання щодо принципів, за якими відбуватиметься захист українського культурного простору, П. Іллєнко наголосив на відкритості та демократичності цього процесу, що відповідають чинному українському законодавству. Водночас зауважив, що навряд чи можна уявити показ на екранах СРСР у 1941—1945 роках будь-яких фільмів виробництва фашистської Німеччини.
Як зазначив Пилип Іллєнко, «захист національного інформаційного простору є пріоритетом для Української держави. Ми маємо обмежити вплив російської пропаганди на українського глядача, водночас Держкіно не збирається обмежувати показ в Україні російських фільмів, які не становлять загрози національним інтересам».
— Відбуваються дуже дивні речі. Український режисер перебуває за ∂ратами, ув’язнений ФСБ. Його тримають у заручниках. А на українських каналах та екранах демонструють фільми, які фактично прославляють, популяризують тих, хто знущається з Олега Сенцова, хто відібрав у нього свободу, хто відбирає свободу всіх українців. Тому Держкіно виступає з ініціативою запровадження санкцій до російських кінопродуктів, герої яких мають стосунок до російських спецслужб або їхніх попередників — НКВС тощо. Це захист нашого інформаційного простору, — наголосив Пилип Іллєнко.
До слова. Держагентство заборонило показ в Україні 9 фільмів та телесеріалів російського виробництва. За даними прес-служби відомства, на підставі висновків Експертної комісії з питань публічного демонстрування і розповсюдження кіно- і відеофільмів скасовано державну реєстрацію або відмовлено в ній таким продуктам: «Фальшивая армия. Великая афера полковника Павленко» (реж. Андрій Грачов, Росія, 2009, д/ф), «Второй убойный» (реж. Святослав Власов, Росія, 2013), «Зимний круиз» (реж. Ігор Нурісламов, Росія, 2012 р.), «Честь самурая» (реж. Надія Якушева, Росія, 2012), «Разреши тебя поцеловать снова» (реж. Юрій Морозов, Росія, 2012), «Ментовские войны 7» (реж. Сергій Раєвський, Росія, 2013), «Отдельное поручение» (реж. Дмитро Аверін, Росія, 2012), «Ментовские войны 4» (реж. Єгор Абросімов, Росія, 2013), «Просто Джексон» (реж. Леонід Пляскін, Росія, 2012).
«Наша інтелектуальна еліта втратила відчуття часу і простору»
російський журналіст та громадський діяч:
— Коли нещодавно в Києві зібралася конференція про роль російської інтелігенції в житті Росії, яку організував Михайло Ходорковський, то платні кремлівські боти, які працюють за тарифом один пост — 11 рублів з копійками, дуже схвилювалися і процитували думку Кремля, що то було збіговисько пікейних жилетів, які нічого для життя Росії не значать, купки непатріотичних покидьків. Ви здивуєтеся, але в цій думці кремлівських онуч-ватників є правда, тому в гармонії з ними висловлю кілька суджень, які обурять громадську ліберальну думку.
Наш семінар називається «Як уберегти Росію від залізної завіси і роль та значення російської інтелігенції». Дозвольте поцікавитися: а навіщо Росію від цієї завіси вберігати? Як ми пам’ятаємо, Росія була за залізною завісою майже 80 років. І що? Дивимося — як новенька!
Ось свіже голосування, яке провела інтернет-газета «Влада». Там було запитання: на які жертви ви готові, щоб протистояти Заходу? Серед інших був і такий пункт: «Готовий пожертвувати своїм життям, здоров’ям, життям і здоров’ям близьких». Так ось, цей пункт набрав найбільший відсоток — понад 37. Зауважу, що це було не стояння в Кремлівському палаці на інавгурації Путіна, коли усмішка обов’язкова (та ще й перед камерами), інакше бізнес відберуть. Це було просто голосування, до того ж таємне, анонімне, як і все в Інтернеті. Так ось, третина щиро готова покласти себе і життя дітей за боротьбу проти кока-коли і біг-мака.
У зв’язку з цим моє запитання: такому населенню потрібна інтелігенція?
Думаю, якщо запитати ці 37%, то вони скажуть, що вони інтелігенція якраз і є. І матимуть рацію — це нова інтелігенція Росії. Це коли машина, квартира, круїз на Багами, але біг-мак ми все одно «замочимо». Причому новим айфоном-6, який купили за потрійною ціною, не розгледівши, щоправда, що він китайський із п’ятьма сімками, бо це варіант для заробітчан.
У російської інтелігенції є велика проблема: вона втратила відчуття часу і простору. Вона вважає, що потрібна «народу російському, нещасному, сірому, неосвіченому і кинутому, який стогне під путінською п’ятою». І ніяк цього відчуття позбутися не може. А ще ніяк не може почути жарт Довлатова: «Всі говорять «Сталін — диктатор, Сталін — негідник. Але хто тоді чотири мільйони доносів написав?» Яка гірка правда: чотири мільйони доносів написали саме ті «покинуті та сірі», які нині щиро, від душі допомагають Путіну будувати велику імперію. І їм інтелігенція жодним чином не потрібна, тому що вона заважає будувати ту саму імперію «до британських морів». А ось це вже не жарт. Це «пєчалька».
Але добре, що допомагають саме Путіну. Адже у нас є ще Гіркін-Стрєлков, є Дугін, який репетує: «Українців убивати, вбивати — це я як професор кажу». Хочете професора Дугіна в президенти? Можу влаштувати за цілком помірні гроші.
Ідеї Леніна живуть і перемагають
Про відносини народу та інтелігенції в Росії чудово свідчить такий факт. Одного разу я процитував з пам’яті фразу про інтелігенцію, що вона начебто нічого не робить, але створює ту атмосферу, те повітря, яким дихають усі інші. Метафора зрозуміла: можемо не читати книжок, але читаємо, стаючи освіченішими; можемо не ходити в музеї, але ходимо, дивуючись майстерності художників; можемо не слухати філософських розмов, але слухаємо, навчаючись логічно мислити і говорити. Але, як відомо, товариш Ленін ще в листі до товариша Горького в 1919 році написав: «Інтелектуальні сили робітників і селян ростуть і міцніють у боротьбі за повалення буржуазії та її спільників — інтелігентиків, лакеїв капіталу, які вважають себе мозком нації. На ділі це не мозок, а лайно». І, як ми пам’ятаємо, відповідно до позиції тов. Леніна, «філософські пароплави» попливли з Росії геть. Це була репетиція. За тов. Сталіна вже не було пароплавів, а були табори і розстріли.
Так ось, більшість коментаторів мою цитату прокоментувала в дусі їхнього кумира Леніна, що єдине повітря, яке виробляє сьогоднішня інтелігенція, — це пуки від з’їденого гороху. Іржала половина Інтернету — ось як Ганапольський підставився! А мої друзі запитували: ну навіщо ти це написав, ти хіба не знав, що буде така реакція?
Знав, але я пишу і говорю, що хочу, до речі, це така не зручна для влади й онуч інтелігентська риса.
Кримнаші нашими не стануть
Так ось, повернуся до псування повітря. В цьому сенсі більшість, зауважу, має рацію! Бо російська інтелігенція насправді страшенно хвора. Але не на те, що «вузьке коло цих революціонерів, страшенно далекі вони від народу», як написав уже згадуваний знавець лайна В. І. Ленін у відомій статті «Пам’яті Герцена», а тим, що хоче бути занадто близькою до народу, що хвора на месіанство.
Я далекий від фізіогномічних ідей Ломброзо, але хочу закликати російську інтелігенцію: досить закликати хижаків стати вегетаріанцями. Досить закликати 87% «хомо халявікус», які підтримують нинішнього (російського) лідера за моделлю «кримнаш», перетворитися на хомо сапієнс, на людину розумну. Саме розумну, яка намагається припустити, що буде не тільки «сьогодні», а й «завтра».
Але для цих 87% немає поняття «завтра», є тільки «сьогодні», коли можна щось урвати. І не слід тут нарікати на закритість кордонів, поганого Путіна чи погану освіченість. У сучасного хомо совєтікус дочка в Гарварді, квартира в Маямі, непоганий бізнес у Москві, але повний той самий «кримнаш» головного мозку, причому не тільки щодо Криму, а й усього іншого, що можна вкрасти, відібрати або анексувати. І що друг ближчий і рідніший, то приємніше в нього відібрати — він же друг! Для таких «завтра» — це тільки жирніший шматок, який якраз завтра вдасться відірвати.
Що ж має робити інтелігенція Росії?
Головне — це зрозуміти, що в нинішній моделі вона в Росії, крім власної сторінки на Фейсбуці і кількох однодумців, нікому не потрібна. І це надовго, тому що така модель російського суспільства. Відомий історик Олександр Зінов’єв описав Росію як країну, де вічний маятник, що коливається між псевдодемократією і постсталінізмом. Ви бачите тут шпарину для інтелігенції? Я — ні.
Ефект одеської мами
Однак гадаю, що російська інтелігенція хвора на ще одну застарілу недугу, яку назву «ефектом одеської мами», яка мучить дитину 35 років і кричить услід: «Сьомо, на вулиці мінус 30! Вдягни шапку!» Сьома знає, що шапку треба надіти, але не надіває. Так, це свідомий вибір Сьоми, який веде до облисіння, менінгіту та часткової імпотенції, але це його вибір.
Так ось, російська мама-інтелігенція ніяк не зрозуміє, що суспільство хомо совєтікус усе знає, воно поінформоване, матеріально багате, але інше по горизонталі — і з інтелігенцією не змішується, як олія і вода, бо розуміти, що влада поводиться злочинно, але бути з цією владою, погоджуватися з очевидним злочином — це усвідомлений вибір. І жодною «шапкою від мами» це не виправиш.
Так було, є і буде — це моє оцінне судження, як прийнято нині говорити про всяк випадок, щоб якийсь «інтелігент» у суд не подав.
Як відомо, головне російське питання: що робити?
Відповідаю всім російським інтелігентам: хлопці, займіться собою. Напишіть книжку, пост у Фейсбуці, жінкам раджу нарешті зробити манікюр. Їдьте у турпоїздку, збирайте клуб бардів, але назавжди забудьте це безглузде запитання: що робити з народом? Нічого не треба з ним робити, стережіться, щоб він з вами чогось не зробив, згадайте уроки історії — їх ще ніхто не скасовував.
Не цитуйте Достоєвського козлам
Коли ви в Америці, то помічаєте, що люди живуть в різних районах, бідніших і багатших, в артистичних, єврейських, районах білих і чорних. Тобто кожен живе серед своїх. Хасид з пейсами не пояснює реперові значення тори — хасид мудрий і розуміє, що пейси можуть і відірвати. Перевага такого окремого життя в тому, що у тебе в ліфті постійно не пише якийсь козел, з яким ти змушений ділити цей будинок. І не потрібно цитувати цьому козлові Достоєвського — він просто не зрозуміє, про що ви, а якщо зрозуміє, то писатиме удвічі більше — вже із вдячністю.
Тому дайте народові спокій. Ось Володимир Ілліч Ленін, який писав лист Олексієві Максимовичу Горькому про інтелігенцію, яка лайно, накреслив в іншій роботі пророчі слова: щоб об’єднатися, спочатку потрібно розмежуватися.
Пророчі слова!
Ось чому не треба думати, як захистити Росію від залізної завіси. Потрібно сказати Росії спасибі, що вона її сама будує. Бо хомо совєтікус повинен сидіти за тією залізною завісою, ним же і побудованою, щоб не псувати всім іншим життя. Нехай дозволить владі все собі заборонити і сидить за залізною завісою з тим, що залишилося, — і це вибір самого совєтікуса.
Бо життя одне, а чоловіки (в колишньому СРСР), за статистикою, живуть до 58 років. Тож я, якщо дивитися в мій паспорт, живу в кредит. І ви хочете, щоб я витрачав решту років на тих, хто зроблений з іншого тіста? Та ніколи!
Тому що головна якість інтелігентної людини — інтелігентно відійти вбік.
В одному моєму улюбленому серіалі героїня запитує іншу, коли та входить із похмурим обличчям: «У тебе що, фестиваль жалю до себе?»
Російська інтелігенція через страшний прес влади, презирства, апеляції до найгірших якостей населення, через зомбоящик, який несе державну брехню, через відверто ворожі акції проти інакодумців втрачена. Вона не знає, як допомогти країні, хоч мимоволі і є учасником цього огидного фестивалю.
Але пора фестиваль жалю до себе закінчити і зрозуміти: нині влада з халявщиками однодумці — інтелігенція країні не потрібна.
Що ж, немає проблем, тоді «які мощі, таке й миро»! Тільки у зворотному напрямку.
Від автора. За радянських часів побутував анекдот: коли патріархові Тихону сказали, що під мавзолеєм Леніна прорвало каналізацію і мавзолей затопило, він зауважив: «Які мощі, таке й миро».
Матеріали підготував Олег ЛИСТОПАД "Урядовий кур'єр"
