Ясники
Перегляди: 6989
27 травня 2006

Ясник 10. Членство в НАТО надає його членам потужні ядерні гарантії

Зростання терористичної загрози з використанням зброї масового знищення зміцнює солідарність європейців з НАТО, оскільки НАТО має адекватні цим загрозам можливості. У військовому сенсі, в тому числі й завдяки ядерній зброї, трансатлантичний союз НАТО є найпотужнішою організацією світу.

Блок НАТО має ядерні сили у розпорядженні трьох країн-членів – США, Великої Британії і Франції. З 1991 року члени НАТО здійснили значне кількісне скорочення ядерних сил. Однак значення ядерних гарантій, що їх надає НАТО своїм членам, залишається надзвичайно важливим, і є тим більш суттєвим, оскільки йдеться про поширення технологій виготовлення зброї масового знищення в країнах „третього світу”. США, Росія, Велика Британія і Франція поступово скорочують свої ядерні арсенали, однак жодна зі сторін не відмовилася від ядерної зброї і не збирається робити цього у майбутньому. Таким чином, члени НАТО і по завершенні “холодної війни” розглядають ядерну складову НАТО як базис гарантій безпеки, що їх надає Альянс.

Ядерна зброя має велетенський руйнівний потенціал. Особливо великою значущість ядерної зброї була під час “холодної війни”, коли конкуренція між державами і блоками зводилася до силового протистояння. Відповідно до Стратегії НАТО від 1967 року передбачалося так зване “гнучке реагування”, через можливість як відсічі звичайними збройними силами нападу, так і повномасштабного використання ядерної зброї в разі, якщо захист звичайним озброєнням виявиться неефективним. Однак після початку виведення військ СРСР із країн Центральної та Східної Європи, яке значно зменшило загрозу для країн Західної Європи широкомасштабної війни з боку СРСР із застосуванням звичайних озброєнь, ядерна зброя як чинник гарантування спільної безпеки дещо зменшила своє значення.

Відповідно до ядерної доктрини Альянсу, ухваленої на саміті НАТО в Римі в листопаді 1991 року в межах тодішньої Стратегії Альянсу, ядерні сили НАТО (фактично – американські сили, передані в управління Альянсу) в Європі було скорочено з 6000 боєголовок до близько 150–200 боєголовок. Ці сили розташовано в сімох країнах НАТО – Бельгії, Великій Британії, Греції, Італії, Нідерландах, Німеччині та Туреччині. Деякі з цих ядерних озброєнь доступні для авіації США, деякі – для авіації шістьох неядерних країн, але лише у разі війни. У мирний час ці озброєння перебувають під американським контролем.

З 1991 року члени Альянсу здійснили низку кроків, які відповідали зміні ситуації в галузі безпеки після “холодної війни”. До них належить: значне кількісне скорочення тактичних ядерних сил, а саме ліквідація ядерної артилерії та ядерних ракет короткого радіусу дії наземного базування; значне пом’якшення режиму бойової готовності ядерних сил; припинення ядерних планів за надзвичайних ситуацій у мирний час. Однак НАТО заявляє про намір утримувати “на мінімальному рівні, що відповідає існуючому рівню безпеки” адекватні тактичні ядерні сили в Європі, які “забезпечуватимуть необхідний зв’язок зі стратегічними ядерними силами, посилюючи трансатлантичну ланку”. У найближчі 10–15 років вони складатимуться з літаків, спроможних нести ядерні заряди, та невеликої кількості британських боєголовок “Трайдент”. Тактичні ядерні озброєння за звичайних обставин не розміщуватимуться на кораблях та ударних підводних човнах.

Блок НАТО має ядерні сили у розпорядженні трьох країн-членів – США, Великої Британії і Франції. Держдепартамент США опублікував довідку про баланс стратегічних ядерних озброєнь між США і Росією. Згідно з цими даними станом на 1 січня 2006 року Росія володіла 4399 ядерними боєголовками, США – 5966. США володіють 500 пусковими установками балістичних ракет наземного базування Mіnutemen-3 (всього 1,2 тис. ракет) і 50 пусковими установками ракет Peacekeeper (всього 500 ракет). Підводні ракетоносці мають 432 пускові шахти для ракет Trіdent-1 і Trіdent-2 (всього 3168 боєголовок). У США розгорнуто 243 стратегічні бомбардувальники (81 літак B-1, 20 - B-2 і 142 - B-52), що мають на озброєнні 1098 боєголовок. Росія має 663 пускових установок балістичних ракет наземного базування (СС-18, СС-19, СС-25, РС-12М), що оснащені 2183 боєголовками. Російські підводні човни мають 292 пускові шахти і 1592 боєголовки. Росія також тримає на своєму озброєнні 78 стратегічних бомбардувальників (14 літаків Ту-160 і 64 – Ту-95), що здатні нести 624 боєголовки. У Франції експерти станом на 2006 рік нарахували 384 стратегічні ядерні боєголовки і 64 засоби їх доставки (балістичні ракети морського базування); у Великої Британії – 185 стратегічні ядерні боєголовки і 48 засобів їх доставки (балістичні ракети морського базування), у Китаю – 20 стратегічних ядерних боєзаряди і 20 засобів їх доставки (міжконтинентальні балістичні ракети).

Крім того, низка країн має тактичні ядерні арсенали, а Росія і США – ще й запаси стратегічних ядерних арсеналів, які можна знову встановити у разі зміни політичної ситуації. Кількість боєголовок тактичної ядерної зброї і "стратегічних запасів" оцінюється американськими експертами на такому рівні: США ~ 3300, Росія ~ 4000, Франція ~ 80, Велика Британія – 0, Китай ~ 390, Ізраїль ~ 200, Індія ~ 60, Пакистан ~ 30, Північна Корея ~ 2. Водночас, за деякими оцінками, кількість російських тактичних боєголовок сягає 15 тисяч одиниць, а американських – 7 тисяч.

У травні 2004 року вступив у дію Договір між США і Росією про скорочення стратегічних наступальних потенціалів. Відповідно до цього договору до кінця 2012 року Росія і США зобов’язалися скоротити свої стратегічні ядерні сили до 1700 – 2200 одиниць. Згідно з цим договором США зберегли за собою право "складувати" ядерні боєголовки, а не знищувати їх, з тим, щоб можна було відновити потенціал у разі настання "непередбачених обставин". Для Росії цей договір вигідний тим, що її ядерний потенціал без вкладання великих інвестицій сам собою зменшиться нижче запланованого Договором рівня внаслідок природного старіння боєзарядів і засобів їх доставки.

Відповідно до Стратегічної концепції НАТО від 1999 року ядерна зброя демонструє, що “будь-яка агресія не є раціональним способом дій. Головна гарантія безпеки союзників надається стратегічними ядерними силами Альянсу, особливо американськими; незалежні ядерні сили Великої Британії та Франції, які самостійно відіграють роль стримуючого фактора, сприяють зміцненню загальної безпеки членів організації”. За словами колишнього Генерального секретаря НАТО Джорджа Робертсона, “скільки існуватиме ядерна зброя у світі, стільки й зберігатиметься місце для ядерної позиції НАТО”.

Потенційними загрозами для Європи в ядерній сфері нині на Заході найчастіше називаються ядерний тероризм, а також значні арсенали російської ядерної зброї, які можуть потрапити „не в ті руки”. Арсенали російської тактичної ядерної зброї розміщені здебільшого в західній частині Росії. Росія відмовляється вести переговори з приводу обмеження цих озброєнь доти, доки НАТО не виведе свої ядерні сили з Європи та доки Росія не отримає прямих гарантій нерозміщення ядерної зброї на території нових членів НАТО. Досі НАТО підтвердила лише в Основоположному Акті Росія – НАТО, що “не має намірів, планів та причин розміщувати ядерну зброю на території нових членів... як через створення нових місць розташування ядерної зброї, так і через пристосування старих". Однак це твердження не виключає можливості, що такі плани можуть виникнути у зв’язку зі зміною стратегічної ситуації в Європі. США зацікавлені в обмеженні насамперед стратегічних арсеналів, здатних досягнути території США, тоді як арсенали тактичної ядерної зброї викликають менше занепокоєння у США, але більше – у європейських членів НАТО. Зростання терористичної загрози з використанням зброї масового знищення зміцнює солідарність європейців з НАТО, оскільки НАТО має адекватні цим загрозам можливості.