Ясник 23. Вступ до НАТО реанімує військово-промисловий комплекс України
Вступ до НАТО означає нові можливості для конкурентоздатних оборонних виробництв. Конкурентною перевагою України є високотехнологічний ВПК, а також здатність України до створення в замкнутих циклах виробництва деяких конкурентоздатних на світовому ринку зразків озброєння. Зокрема в таких галузях, як ракетобудування, літакобудування, танкобудування, суднобудування, а також системи протиповітряної та протиракетної оборони. НАТО не вимагала масового переозброєння східноєвропейських армій. НАТО також не вимагає від своїх членів закупівлі озброєння виробництва країн – членів НАТО. Кожна країна має право на власний розсуд вирішувати, яке озброєння і чийого виробництва купувати для своїх збройних сил. Українське озброєння радянського виробництва не становить проблеми при вступі до НАТО. Не лише нові члени НАТО, але й розвинена Німеччина півтора десятиліття використовувала колишнє радянське озброєння (наприклад, літаки МіГ-29, які були на озброєнні ще в армії НДР).
Україна вже має певний досвід успішних відносин з НАТО у військово-технологічній сфері, зокрема у сфері створення суден на повітряній подушці для Греції, співпраці в галузі артилерійських систем із Чехією. Крім того, співпраця з НАТО дала змогу зберегти у використанні української армії найбільший у Європі полігон „Яворів”, на обслуговуванні якого задіяно тисячі громадян. Країни НАТО дедалі більше усвідомлюють недоцільність орієнтації на національне виробництво повного переліку основних озброєнь і змушені створювати загальноєвропейські структури ВПК.
Український ВПК у його сучасному вигляді утворився на базі частини колишнього ВПК СРСР, що зумовлює наявність тісних коопераційних зв’язків та технологічних циклів у межах держав СНД. Євроатлантична інтеграція є процесом інтеграції України з найпередовішими державами світу. Потужності України у галузі ВПК можуть бути використані цими країнами. Насамперед це стосується держав Європи, які потребують оновлення свого оборонного потенціалу та на початку 2000-х рр. почали реалізувати Європейську політику безпеки і оборони. Так, нині у Великої Британії є лише 4 військово-транспортних літаки далекого радіусу дії, у решти європейських членів НАТО – 9, у США – 250.
Однак країни НАТО досить обережно ставляться до співпраці в цій сфері, і насамперед з тими, хто не є членами НАТО. Україна має перспективу щодо розробки і реалізації таких проектів з НАТО: спільні дослідження та розробка зразків сучасного озброєння і військової техніки, модернізація та ремонт техніки й озброєння радянського виробництва для армій нових членів НАТО.
Паралельно з євроатлантичною інтеграцією відбувається втрата вигідних для України кооперативних зв’язків з Росією. Однак це має місце з 1991 року і прямо не зумовлено курсом України на вступ до НАТО. Така логіка поведінки великої держави: Росія поступово налагоджує "замкнені цикли" виробництва озброєнь на своїй території, і така тенденція дуже віддалено стосується українського курсу до НАТО. Крім того, Росія сама почала застосовувати натовські стандарти, уклавши Угоду про приєднання до системи кодифікації НАТО. Співпраця з Росією на ринках третіх країн малоперспективна, оскільки може бути масштабною лише щодо ринку модернізації бронетехніки радянського виробництва для країн "третього світу". Цей ринок характерний тим, що постійно зменшується внаслідок природного виходу з ладу такого роду продукції. Внаслідок об’єктивних обставин відбувається втрата вигідних для України кооперативних зв’язків з Росією. Ці зв’язки можуть бути значною мірою компенсовані поступовим налагодженням співпраці з країнами НАТО.
Вступ до НАТО означає нові можливості для конкурентоздатних оборонних виробництв. Розвал Варшавського блоку негативно позначився на невисокотехнологічних оборонних комплексах (деякі підприємства у Словаччині, Болгарії тощо). Проте підприємства у цих країнах вже ніколи не отримали б таких замовлень, як за часів „холодної війни”, незалежно від того, вступали б ці країни до НАТО чи ні. Натомість, від вступу до НАТО виграли високотехнологічні оборонні комплекси (насамперед у Польщі і Чехії), які досить швидко пристосовувалися до змін. Так у 1997 році Польща продала зброї лише на $20 млн, а у 2001 – вже на $93 млн, Чехія у 1997 р. продала зброї на $28 млн, а у 2001 – на $95 млн.
Вступ до НАТО пов’язаний із покращенням клімату для здійснення підприємницької діяльності в Україні, зокрема й покращенням міжнародного інвестиційного іміджу України. Безпека й інвестиційна привабливість прямо пов’язані між собою.Україна, як і держави Центрально-Східної Європи, після вступу до НАТО цілком може очікувати різкого зростання іноземних інвестицій у свою економіку, в тому числі у ВПК.
Ключові поставки військової техніки до нових членів НАТО з боку старих членів здійснюються за пільговими цінами, а частину озброєнь країна отримує задарма. Так у квітні 2003 року Польща і США уклали контракт на закупівлю Польщею 48 військових літаків F-16 на суму в 3,5 мільярда доларів США. За умовами угоди США інвестують в оборонну промисловість Польщі 12 мільярдів доларів США. Ця угода стала найкрупнішим військовим контрактом, укладеним країною колишнього Варшавського договору від закінчення “холодної війни" і до 2003 року. Нові члени НАТО Польща і Чехія ухвалили закони, якими зобов’язали іноземні компанії, що продають цим країнам військову техніку та матеріали, здійснювати інвестиції в економіки цих держав на суму, в 3,5 рази більшу від вартості закупленого.
Отже, вступ України до НАТО, найімовірніше, збільшить привабливість українських оборонних підприємств для країн Заходу, підтвердить надійність військово-технічної співпраці країн НАТО з Україною та знизить фінансові та політичні ризики в галузі оборонної промисловості України, що, вочевидь, позитивно позначилося б на обсягах інвестицій до ВПК України.
