Ясник 7. НАТО є взаємовигідним союзом вільних держав, а не зоною американського домінування
У НАТО діє механізм обов’язкового консенсусу при ухваленні рішень. Жодній державі НАТО не може бути нав’язано рішення, що суперечить її волі. Нові європейські члени НАТО найбільш інтенсивно виступають за зміцнення євроатлантичних зв’язків. Натомість, жодна держава досі не оголосила про намір вийти з НАТО. Навряд чи вони зберігали б таку прихильність до Альянсу, якби в НАТО цілковито панувала Америка і не враховувалися інтереси європейських членів Альянсу. Теорія про НАТО як засіб американського гегемонізму не здатна пояснити, чому європейські держави так тримаються НАТО і не бажають залишати цей військовий союз. Навпаки, кількість членів НАТО послідовно зростала з 1953 року.
НАТО – міжурядова, а не наддержавна організація. Рішення НАТО ухвалюються винятково на основі консенсусу. Простий приклад: коли народи Угорщини та Чехословаччини у 1956 і 1968 рр. захотіли жити по-своєму, у них на вулицях з’явилися танки СРСР та інших держав Організації Варшавського договору. Натомість, коли в 2003 році Німеччина та Франція засудили операцію США проти Іраку, жодних танків у цих країнах на вулицях не з’явилося.
Ключовий орган НАТО з ухвалення рішень – Північноатлантична рада, до якої входять представники держав-членів у ранзі послів. Засідання Ради також проводяться на рівні міністрів оборони, закордонних справ чи глав урядів. Незалежно від рівня проведення засідання, рішення Ради мають однакову юридичну силу і відображають позицію урядів держав-членів. Північноатлантична рада є основним, і, по суті, єдиним органом ухвалення найважливіших рішень в Альянсі. Рішення в Північноатлантичній раді ухвалюються винятково консенсусом. Отже, для кожного важливого рішення необхідна згода всіх партнерів. Згода досягається спільними інтересами членів та спільним розумінням інтересів безпеки. Доки не досягнуто цієї згоди, тривають консультації між державами-членами. Таким чином, членство в НАТО не обмежує національного суверенітету. Це вигідно виокремлює НАТО з-поміж інших міжнародних організацій, зокрема Європейського союзу, де існує можливість ухвалювати рішення переважною більшістю голосів держав-членів ЄС, нехтуючи заперечення одразу кількох держав-членів. Годі казати про колишню Організацію Варшавського договору та нинішній ЄЕП, де монопольно домінує Москва, здатна нав’язувати свої рішення іншим державам-членам.
В СРСР була поширена теорія, відповідно до якої НАТО є засобом просування американських інтересів у світі, всупереч інтересам європейських держав.
Однак, ця теорія не могла пояснити, чому НАТО досі існує. Навпаки, кількість членів НАТО послідовно зростала з 1953 року. Мета – забезпечення американського лідерства – не може бути аргументом для європейських держав на користь підтримання євроатлантичного зв’язку.
Між тим, роль Сполучених Штатів у НАТО справді значна. Хоча традиційно посаду генерального секретаря НАТО обіймає європеєць, американці очолюють два об’єднаних командування НАТО – Об’єднане командування операцій і Об’єднане командування трансформації. Існує вагоме представництво США в керівних структурах НАТО, зокрема завдяки традиції, коли Верховний головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі є одночасно командувачем збройних сил США у Європі. Крім того, США мають головний вплив у Групі ядерного планування. Створені Групою ядерного планування та їй підпорядковані, Група високого рівня та Група вищого рівня з питань захисту озброєнь мають на чолі представників США. Така роль США пояснюється основним внеском у спільну обороноздатність, який роблять Сполучені Штати. Водночас головою Генерального штабу Верховного командування НАТО в Європі є, як правило, європеєць. Крім того, більшість генералів у Верховному командуванні НАТО в Європі також є європейцями.
Вирішальне значення для ефективності НАТО має північноамериканська складова НАТО, що підтверджує зміст Альянсу саме як трансатлантичного союзу: військовий бюджет США станом на 2006 рік становив 490 мільярдів доларів США, військовий бюджет решти країн НАТО – близько 243 мільярди доларів США.
Тож, хоча процес ухвалення рішень в НАТО базується на принципі консенсусу, механізми НАТО передбачають певні організаційні преференції в керівництві структурами Альянсу тим країнам, які роблять більший внесок в обороноздатність НАТО. Втім, навіть попри це кожна держава-член НАТО має право заперечити проти будь-яких дій Альянсу, і таке заперечення матиме наслідком припинення таких дій. Це означає, що кожна держава в межах НАТО, навіть найменша, цілковито зберігає власний суверенітет.
