Задача полягає не лише в тому, щоб відвоювати територію, боротися треба за людей, за те, щоб вони відчули себе українцями
Як налагодити життя на звільнених територіях? Адже населення, яке побувало під бойовиками і терористами, а нині живе на території, контрольованій українською владою, страху не позбулося. Настрої людей на цих територіях, їхні страхи і сподівання мають бути надзвичайно важливими і для держави, і для політиків, і для громадських організацій, тому що сценарій Росії щодо Криму та Донбасу тому і став можливим, що свого часу не було нічого зроблено, аби змінити думку громадськості на цій території. Про це під час прес-конференції «Луганщина: настрої, страхи і надії» сказала директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна, яка презентувала новий проект фонду «Реінтеграція Донбасу в Україну через комунікації», фінансований Канадським фондом місцевих ініціатив.
Сьогодні «розривів» у громадській думці в Україні стає все менше, каже соціолог. Лінія «розколу» проходить кордоном Донецької і Дніпропетровської області: за цією лінією громадська думка кардинально відрізняється від думки в інших регіонах України. «Тому задача нині полягає не лише в тому, щоб відвоювати територію, – каже Ірина Бекешкіна, – Треба боротися за людей, за те, щоб вони відчули себе українцями, відчули свою приналежність до Української держави. Тому що аналогічні сюжети планувалися для Одеси, для Миколаєва, Харкова, але там не вийшло. А в Криму вийшло, і на Донбасі значною мірою вийшло, тому що там громадська думка дещо відрізняється від громадської думки в Україні загалом. Тому настрої людей на цих територіях, їхні страхи і сподівання є надзвичайно важливими».
Про дослідження настроїв жителів Луганщини, яке «Демініціативи» проводили методом фокус-груп у містах Старобільську та Сєверодонецьку, розповів професор кафедри психології, педагогіки та конфліктології Національного університету «Києво-Могилянська академія», кандидат філософських наук Андрій Гірник. Він зауважив, що дослідження мало пілотний характер, його висновки мають бути ще підтверджені або спростовані в процесі подальших досліджень. «Фокус-групи – це якісний метод дослідження, він не дає статистики, але порушує проблеми, висуває певну гіпотезу, а не остаточні відповіді, – пояснив професор психології. – І хоч ми не можемо говорити про певні факти, але можемо бачити певне сприйняття населенням ситуації».
Андрій Гірник відзначив, що люди в обох містах твердять, що і до конфлікту на Донбасі економічна ситуація не була легкою. Але такого страху і невпевненості вони не відчували ще ніколи. «Першу основну відмінність сьогоднішньої ситуації населення вбачає у тому, що зникла стабільність, передбачуваність життя, доводиться жити сьогоднішнім днем, катастрофічно погіршився матеріальний стан», – каже науковець.
Інша негативна риса – дефіцит влади, «беспредєл», почуття незахищеності. «Люди кажуть – центральна влада не може припинити війну, – провадить далі науковець. – На місцях залишилися старі корумповані, сепаратистські кадри, яких населення підозрює в тому, що вони розкрадають ресурси. Наприклад, ходять чутки, що в Сєверодонецьку закупили на 3 мільйони гривень труб, але де ті труби, ніхто їх не бачив… Інші нарікають на міліцію, що вона самоусувається від вирішення проблем. Наприклад, у Старобільську люди казали, що бояться ходити до кафе, тому що там п’яні озброєні люди. Зброя стала легкодоступною, і військові люди, особливо нетверезі, сприймаються тут як суттєва небезпека для цивільного населення».
Андрій Гірник зауважив, багато хто жаліється на зміну психічного стану. Як висловився один із респондентів – «сідають батарейки». Постійний страх за дітей. У жінок постійний страх, що заберуть чоловіка. «Загрозу мобілізації тут сприймають як втрату годувальника, – пояснює професор психології. – Ніхто й не згадує те, що в армії виплачують якісь гроші».
Причину конфлікту люди вбачають у незадоволенні життям, зазначив Андрій Гірник і пояснив: «Люди кажуть – треба було щось змінювати і всі визнають, що корупція була поширеним явищем в органах влади, судах, правоохоронних органах. Але після зміщення Януковича в частини людей з’явилося відчуття програшу «наших» і сумнів, що інтереси Донбасу будуть враховані. А інтереси – це російськомовність та економічні зв’язки з Росією. Вони дуже цікаво сприймали ситуацію: раз «донецьких» відсунули, прийшли «київські», то тепер «донецькі» мають платити «київським» за «дах», і тепер їм – «донецьким» – залишиться менше. Крім того, з регіону багато людей їздили на заробітки до Росії і бачили, що там дещо вищі зарплати, і головне, що там є робота, а на Донбасі безробіття – це вічна проблема».
У жителів Донбасу була ілюзія, що можна приєднатись до Росії безкровно, як це відбулося в Криму, каже професор. «І ще дуже поширена думка була, що Донбас в інших регіонах сприймають негативно, а людей вважають примітивним. На це у була велика образа», – акцентує Гірник.
На запитання, що насамперед потрібно, аби повернути на ці території нормальне життя, опитані одностайні в тому, що треба припинити війну. Решта запитів стосуються відкриття нових виробництв, припинення скорочень, ремонту доріг, будинків, вчасної виплати пенсій і зарплатні. Це ті нагальні кроки, яких люди чекають від місцевої влади. «Причому голову Луганської ОДА Геннадія Москаля респонденти оцінили досить позитивно, – зазначив Андрій Гірник. – Люди бачать у ньому рішучу особистість, яка може розв’язати питання. Тобто в регіоні є запит на сильну, дієву владу, яка справді долатиме проблеми».
Загалом більшість людей на Донбасі міркують прагматично: якщо буде робота і буде нормальна зарплата, то їм все одно, хто буде при владі, каже професор психології. І все ж повернення «ЛНР» на свою територію більшість жителів Старобільська та Сєверодонецька не хочуть. «В мене таке склалося враження, що на підконтрольних Україні теренах Луганщини ніхто не хоче приходу «ЛНР». Таку думку опитані висловлювали не з ідеологічних, а скоріш з прагматичних міркувань, бо вони знають, що в «ЛНР» не виплачують субсидії, пенсії, зарплати, просто кажучи, люди не хочуть погіршення свого життєвого рівня», – підсумував Андрій Гірник.
Люди Донбасу потрапили під вплив російської пропаганди, а українські ЗМІ не змогли вчасно зреагувати. Так вважає голова Луганського обласного правозахисного центру «Альтернатива» Валерій Новіков – виходець із Алчевська Луганської області (нині підконтрольного Україні), де був депутатом Алчевської міськради, займався громадською і правозахисною діяльністю, але був змушений звідти виїхати і нині допомагає переселенцям в Києві.
«На той момент, коли все починалось, люди насправді були налаштовані проти України – не тому, що вони країну саму ненавиділи, а тому, що їм подали так, що влада, яка приходить в Україні, приходить незаконно, що це був переворот, – розповідає Валерій Новіков про настрої своїх земляків. – Починаючи з того, що були заварені металевими щитами міськвідділ міліції, відділ СБУ, всі чекали приходу «Правого сектора». Люди просто були так налаштовані, і місцеві засоби масової інформації нічого практично не зробили для того, щоб цю думку у людей змінити, а тепер з кожним днем усе складніше стає людей переконати в іншому», – наголосив громадський активіст.
Керівник «Альтернативи» переконаний, що саме через це на даний момент простежується відмінність між тими містами, які були окуповані і швидко звільнені, і тими, які сьогодні залишаються під терористами.
«Ми зіткнемося з тим, що нам все-таки доведеться працювати з цими людьми, – каже Валерій Новіков. – Але буде набагато важче, бо за цей час вони вже по-іншому все оцінюють. По-перше, з ними поруч бойовики, які їм постійно нав'язують свою думку, постійно дезінформують. По-друге, у людей панує страх і нерозуміння влади у зв'язку з низкою моментів: це і пропускний режим, і соціальні виплати».
Валерій Новіков каже, що якщо запитати в жителів Алчевська, чи підтримують вони «ЛНР», то більшість із них скажуть, що хочуть припинення війни. «Їм вже все одно, яким чином вона закінчиться. Їм все одно, хто буде: Україна чи Росія. Вони хочуть миру. Але є й ті, що підтримують «ЛНР». Валерій Новіков зауважив, що нині спостерігається такий собі парадокс – люди підтримують саму ідею «ЛНР», але не підтримують її керівництво, і цим треба скористатися.
«Настрої людей можна виправити, якщо українська влада почне кроки до примирення, – каже голова Луганського обласного правозахисного центру «Альтернатива». – Люди на окупованих територіях переживають, що конфлікт заморозиться, роботи не буде, Україна полишить їх і буде всіляко заморожувати соціальні виплати. Тобто є низка проблем, які потрібно вирішувати», – акцентував Валерій Новіков.
Своїми враженнями про ситуацію на звільнених територіях поділився професор політології Національного університету «Києво-Могилянської академії» Олексій Гарань, який часто відвідує «поранені» краї Донбасу і нещодавно знову повернувся з Луганської області.
«Я був у цьому регіоні, зокрема і Луганську, коли тільки все починалося – торік у квітні, – почав свою розповідь політолог. – Потім улітку – в Старобільську та Щасті, а нещодавно повернувся зі Станиці Луганської, а також заїхав в Дебальцеве. Я простежую певну динаміку настороїв людей за цей час, хоч узагальнювати це дуже важко». Олексій Гарань нагадав, що ще в квітні минулого року відділитися від України хотіли лише 30% жителів Донбасу. Це велика цифра, але все ж таких людей було менше, ніж сьогодні, каже політолог. Якби не було втручання з боку Росії, то ситуацію вдалося б стабілізувати, переконаний професор. «Ситуація розвивалася б інакше, – зауважує він. – З останньої поїздки в мене було надзвичайно емоційне враження, коли люди (проукраїнська їх частина), які залишили Луганськ, свої хати та бізнес, переїжджають на сусідні мирні території, які знову продовжують обстрілюватися. Люди змушені постійно переїжджати з місця на місце – це величезні проблеми і стрес, і не додає оптимізму».
І все ж попри свої страхи більшість переселенців їдуть у бік України, каже Олексій Гарнь, який став очевидцем евакуації у Дебальцевому: «Я бачив як під час «зеленого коридору» у старенькі, пошарпані волонтерські машини набивалася купа людей. Для евакуації в «ДНР» підігнали нові великі автобуси. Насилу заповнилось півавтобуса – люди їхали до своїх родичів. Але більшість людей все ж «проголосували ногами» і виїхали в бік України». Олексій Гарань завважив і те, що дуже багато чоловіків з Донеччини та Луганщини, відправивши свої сім’ї на мирні території, самі повертаються звільняти свою землю від бойовиків. «Наші бійці дуже світлі люди, і це стосується не тільки батальйонів в системі МВС, а таких добровольчих батальйонів, як «Правий сектор», «ОУН». Це люди які пішли на війну, не маючи жодного статусу й самі себе фінансують…».
Олексій Гарань підтвердив слова колег, що основне, що хвилює людей на звільнених територіях – щоб не було війни і постійних обстрілів. «Люди живуть в екстремальних умовах – немає електрики, опалення, поганий підвіз продовольства, обстріли починаються в другій половині дня і з інтенсивністю продовжуються вночі. Я жив у селі Нижнє Тепле – воно було абсолютно мирним на той час. Наступного дня, коли я поїхав, хату, в якій я жив, обстріляли. Тобто, коли кажуть, що обстрілюють тільки позиції, де стоять українські війська, це не відповідає дійсності», – наголосив очевидець подій.
Як виходити з ситуації? Професор політології радить продовжувати створювати військово-цивільні адміністрації. Він не виключає, що в ситуації, коли Мінськ-2 в політичному плані зривається, найоптимальнішою моделлю було б заморозити конфлікт й визнати, що ми не контролюємо 3% української території. «Мета Путіна – виснажити нас, щоб ми зав’язли в цьому конфлікті і не могли нічого робити, – пояснює свою думку політолог. – Тож ми визнаємо, що не контролюємо ці 3% і зосереджуємось на тому, що можемо зробити на іншій території України – на 97%, в тому числі і на звільнених територіях».
Не радить професор політології й проводити місцеві вибори на Донбасі цього року. «Йдеться не тільки про окуповану територію, де вибори взагалі сумнівні, а в тому числі і про звільнену територію. В умовах, коли зруйнована інфраструктура, коли потрібно задіювати інші методи керування, коли не до демократії, коли там продовжують працювати гроші, що залишилися у бонз Партії регіонів, я б не поспішав би з місцевими виборами», – констатував Олексій Гарань.
Думку колеги підтримали й Ірини Бекешкіна та Валерій Новіков.
Ірина Бекешкіна зауважила: «Наприклад, по Слов'янську та Краматорську потрібно чесно сказати, що центральну владу там не жаліють. 70% впевнені, що саме вона винна в тому, що там відбувається. З іншого боку, вони також не визнають владу ДНР. Вважають, що вибори були незаконними. Також погано ставляться до місцевої влади, що там зараз є. Виникає питання - хто зараз там репрезентує владу? До того ж в цих містах на парламентських виборах лідерами став Опозиційний блок, що набрав по 30%, хоча на вибори прийшли лише 30% виборців. Тобто лідируюча політична сила представляє всього 10% населення. Якщо будуть місцеві вибори, то хто на них зможе перемогти?».
Соціолог переконана, що у разі проведення цих виборів в найближчий час, на них прийде ще менше людей, ніж на парламентські: «тоді цілком можливо, що переможе той, хто просто купить цих виборців харчами, грошима тощо».
Валерій Новіков теж вважає, що в нинішньому році вибори проводити на цих територіях неможна: «За весь цей час, коли правила Партія регіонів і Комуністична партія, вони не дали можливості розвинутися тим людям, які змогли б взяти певну кількість місць в районних чи обласний радах. І тому знову у міські ради за кошти Партії регіонів будуть заведені фактично проросійські та сепаратистські представники . Ми легітимізуємо цих людей, які сьогодні порозбігалися… Але потім знову настане така сама ситуація, що й рік тому. Тому вибори там проводити не варто», – підсумував громадський активіст.
