Dr. Omar Ashour

Non-Resident Fellow. Professor of Security and Military Studies and the Founding Chair of the Critical Security Studies Programme at the Doha Institute for Graduate Studies

Зима вже близько. Що має вирішитися на фронті цієї осені

Оригінал  —  NV

Якщо військові зусилля України не вирішать результату війни цієї осені, а політичні сценарії, пов’язані із серйозними переговорами або зміною керівництва в Росії, залишаться невизначеними, то війна затягнеться

І без того тривала війна

В одному з нещодавніх інтерв'ю президент України Володимир Зеленський заявив, що Україна готується до «тривалої війни».

Однак війна в Україні і без того вже є тривалою. Вона почалася 20 лютого 2014 року з окупації, а потім анексії Криму Російською Федерацією, за якою настала гібридна війна, а потім і пряма воєнна інтервенція на Донбас того ж року.

Нинішній контрнаступ України є другим масштабним, якщо вести відлік починаючи з лютого 2022 року. Він — наступний після великого контрнаступу, внаслідок якого восени минулого року було звільнено місто Херсон і більшу частину Харківської області.

На відміну від харківського наступу цього літа українські війська просуваються повільно. Їхні дії можна порівняти з просуванням у Херсоні восени минулого року, коли домінувала війна на виснаження, а не стрімкі маневри.

Аналітики, які вважали, що українці за допомогою бронетехніки західного виробництва проб’ють три лінії російської оборони на півдні і швидко подолають їх, були налаштовані оптимістично, хоча їхні прогнози мали вагомі підстави.

То чому ж контрнаступ досі не досягнув своїх своєчасних цілей? І чи неминуча ще більш затяжна війна?

Cкладний контрнаступ: оперативний огляд

Влітку торік я відвідав Україну з метою проведення польових досліджень, головним чином для того, щоб краще зрозуміти військову ситуацію і наслідки для безпеки України, а також для невеликих держав Східної Європи та інших регіонів.

Українська перемога, як і раніше, залишається в досяжному полі зору  — вона ще можлива

 

До цього часу Україна почала шосту фазу війни 2022 року, розгорнувши контрнаступ у Запорізькій і Донецькій, а також у Луганській і Херсонській областях та продовживши наступ в окупованому Криму.

Після періоду формувальних операцій аналітикам стали зрозумілі три осі наступу. Перша — через Оріхів у Запорізькій області. Мета цього просування — вийти на Токмак, потім на Мелітополь і, в ідеалі, на кордони Криму.

Друга вісь — через Велику Новосілку в Донецькій області. Ймовірно, це просування націлене на Бердянськ або Маріуполь, розташовані на Азовському морі.

І, нарешті, третій напрямок наступу — Бахмут. Мета, ймовірно, полягає в тому, щоб знову захопити місто або принаймні утримати частину елітних російських повітряно-десантних підрозділів (ПДВ), які змінили в Бахмуті вояків «Вагнера», і тим самим запобігти їхній ротації або передислокації на південь.

Рейди та менш масштабні операції проводилися на лівому березі Дніпра в Херсонській та Миколаївській областях (Кінбурнська коса) з метою отримання плацдарму в Козачих Таборах та інших селах. Поки що основним підтвердженим результатом є утримання російських підрозділів у районах проведення рейду або поблизу них.

Наразі в контрнаступі беруть участь батальйонні та ротні підрозділи практично всіх 12 нових бригад, сформованих Україною під час бойових дій у 2022 році.

Дев’ять із цих бригад пройшли підготовку на Заході. Більшість із військовослужбовців — нещодавно мобілізовані цивільні особи. Деякі з цих бригад, наприклад 47-та і 33-тя механізовані піхотні бригади, озброєні американськими бойовими машинами піхоти Bradley, німецькими танками Leopard або іншими західними комплектами і системами.

Однак більша частина озброєння — легкого, середнього і важкого — залишається українською та/або радянською. Особливо це стосується більш досвідчених підрозділів, як-от 93-тя механізована і 3-тя окрема штурмова бригади.

Загалом контрнаступ є багатоплановою спробою наблизитися до Криму, перерізати наземні комунікації (так званий «сухопутний міст») між російськими кордонами і Кримом, розділити російські сили, значно послабити їх і перерізати внутрішні шляхи постачання — і все це за значної підтримки Заходу.

Оперативний план цієї фази складний, але реалістичний. Підтримка з боку Заходу, на жаль, запізніла, але послідовна і напрочуд щедра (навіть порівняно з підтримкою Ізраїлю, Йорданії, Єгипту, Афганістану і Тайваню).

Що ж гальмує успіх?

Чому так відбувається: оцінка

З українського боку серйозно впливають як якісний, так і кількісний склад військ, структура і розміщення сил, системи озброєння і боєприпаси.

З точки зору якості, перетворення боєкомплекту на бойовий потенціал, формування нових бригад зі щойно мобілізованих солдатів за кілька місяців та їхнього подальшого використання для проведення загальновійськового наступального маневру проти добре підготовленої російської оборони виявилось дуже складним завданням, навіть із врахуванням західної (відносно стислої) підготовки та (дуже запізнілого) надання озброєння і боєприпасів.

Відсутність паритету в повітрі, обмеженість систем ППО малої дальності та боєприпасів на південній ділянці фронту стримували просування українських механізованих піхотних формувань. Російські гвинтокрили та літаки повітряного нападу (особливо ударні КА-52) довели свою ефективність у перешкоджанні просуванню української бронетехніки та піхоти. Крім того, уповільненню просування українських визвольних сил сприяли обмежена кількість переносних мінних загороджень, а також переносне мостоукладальне обладнання та бойові бульдозери. На відміну від Харківської операції 2022 року, контрнаступ України 2023 року був очікуваним і не приніс сюрпризів.

У російських військ було достатньо часу, щоб підготувати надійну оборону на окупованих територіях. Це і ширші, і глибші мінні поля, і танкові рови, і укріпрайони, і «драконові зуби», і комплекси траншей та тунелів із полями вогню, що перетинаються, і опорні пункти, і приховані виходи, з яких російські підрозділи могли завдавати раптових контратак із несподіваних місць.

Затримка з постачанням західної бронетехніки, необхідної для ефективних мобільних механізованих наступів, також дала росіянам достатньо часу для мобілізації та ротації сил. Це включало в себе відновлення, посилення і перекидання в Запорізьку область (південь) частин, що раніше «розвалилися» в Харківському регіоні (північний схід).

Наразі в підпорядкуванні міністерства оборони РФ перебувають підрозділи, сформовані зі звільнених засуджених злочинців (так звані батальйони «Шторм Z»), які були набрані і раніше очолювалися групою Вагнера. Міністерство також сформувало нові бригади з нещодавно мобілізованих цивільних осіб внаслідок хвилі «часткової мобілізації». І «Шторм Z», і мобілізовані бригади впливають на загальну чисельність особового складу та посилюють лінію оборони. За висловом Сталіна, «кількість має свою якість».

На сході країни, незважаючи на те що група «Вагнер» залишила Україну (після «Маршу за справедливість» на Москву), вона справляє неабиякий вплив. Ця організація (і її прихильники в повітряно-десантних, артилерійських і військово-повітряних частинах) під час боїв за Бахмут утримувала в цьому районі кілька найбільш досвідчених українських бригад і виснажила їх.

Незважаючи на те що співвідношення втрат (коефіцієнт спаду особового складу) постійно складалося на користь українських військ у Бахмуті (за різними оцінками, від 1 до 3 до 1 до 7), битва за Бахмут дала росіянам такий необхідний час для зміцнення своїх оборонних позицій на півдні.

На північному сході російські війська імітували частину контрнаступальної операції України, проведеної восени минулого року. Офіційні ЗМІ України наголошували на контрнаступі на півдні (Херсонська область), тоді як несподівана контратака була проведена на північному сході (Харківська та Луганська області). Наразі Росія веде контрнаступ у тому самому районі вздовж лінії фронту Сватове — Кремінна (Луганська область), намагаючись просунутися на захід до Харкова, тоді як зусилля України зосереджені на півдні та сході.

Вступаємо в зиму?

Якщо військові зусилля України не вирішать результату війни цієї осені, а політичні сценарії, пов’язані із серйозними переговорами або зміною керівництва в Росії, залишаться невизначеними, то війна затягнеться до зими і, найімовірніше, далі.

Всупереч поширеній думці, зима зазвичай не призупиняє бойових дій.

Інтенсивні бої, як-от битва під Дебальцевим 2015 року та етапи Херсонської кампанії 2022 року, велися взимку. Минулої зими Росія також розпочала повітряно-терористичну кампанію проти цивільної енергетичної та електричної інфраструктури України з метою примусу населення до покори. Ймовірно, ця кампанія буде повторена і нинішньої зими. У вересні цього року були проведені ракетні удари по енергетичній інфраструктурі України, що сталося вперше за останні півроку. Однак порівняно з минулою зимою Україна набагато краще підготовлена стосовно протиповітряної оборони та реагування на надзвичайні ситуації.

Загалом російські збройні сили адаптуються і впроваджують інновації — в основному у відповідь на приголомшливу адаптацію і вражаючі інновації українських збройних сил. Це перетворює звільнення території України на дуже дорогу війну за незалежність. Пріоритетами для України як ніколи мають стати зміцнення своїх союзів і дружні відносини — із Заходом і за його межами, включно з країнами так званого «глобального Півдня»; продовження посилення своєї протиповітряної оборони цієї зими, а також продовження мобілізаційних і навчальних заходів із урахуванням уроків, взятих із минулого досвіду. Українська перемога, як і раніше, залишається в досяжному полі зору — вона ще можлива, але коштуватиме захисникам надто дорого.