Чи буде українська мова головною мовою країни, а не лише символом державності?

У  мовній політиці  головне питання сьогодні пов'язане не з символічністю української мови,  яка вже стала важливим атрибутом державності, а з її комунікативністю – чи буде вона головною мовою  країни і мовою повсякденного спілкування.

Таку думку висловив Володимир Кулик, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, коментуючи результати  соціологічного дослідження під час пресконференції «101-ша річниця Соборності України: що найбільше об'єднує і що роз'єднує українців».  

«За прекрасними відсотками громадської думки ми бачимо, що більшість українців згодні, щоб українська мова була атрибутом державності, головним її символом  і вартістю, – зауважив Володимир Кулик. –  Ключове питання тепер полягає у тому,  чи треба при цьому нею говорити?».

Держава повинна  дати собі відповідь – як поєднати оцю символічну роль української мови, яка практично перестала бути питанням суперечок, і реальну повсякденну мовну практику, каже науковець.

Збереження статусу української мови як єдиної державної  –  теж вже не  контроверсійне питання,  акцентував він.

«Радикально збільшився відсоток громадян, які не хочуть другої державної російської мови,  різко зменшився навіть відсоток громадян, які  хочуть регіональної російської мови.  Це і  є наслідок мовного закону Ківалова-Колесніченка ,  який сдискредитував ідею регіональної мови, хоча насправді в ній не було б нічого поганого,  якби її автори не намагалися під гаслом регіональної мови проштовхнути російську як головну  –  ту, яку можна вживати не на додаток до української, а замість української», – пояснив Володимир Кулик.

Після 2014 року,  виступів сепаратистів,  використання цих виступів у Росії в багатьох громадян утвердилося переконання, що  будь-який особливий статус  російської мови  роз'єднує українців. Так ідея з регіональними мовами взагалі втратила актуальність,  хоча з точки зору прав громадян вона мала право на існування, каже політолог.

 «Хай би громадяни могли звертатися до чиновників двома мовами,  освіта була б двома мовами і вивіски нехай би висіли двома мовами, – веде свою думку він. – Але на зараз я не бачу можливості це повернути. Дуже великий відгук у суспільній свідомості проти цього».

Як варіант,  російську мову можна дозволити  вживати  там, де громадяни цього хочуть, каже Володимир Кулик. Ухвалити Закон про  мови національних меншин  чи додаток до Закону про мову,  який би не тільки не заперечував, але й активно заохочував мешканців тих регіонів, де більшість розмовляє російською, щоб вони могли її вживати і в освіті, і в спілкуванні.

Але при цьому важливо не втратити логіку мовного закону в тому,  щоб він забезпечував безумовну можливість вживання державної української мови для тих громадян, які цього хочуть, наголосив політолог. 

Саме некомфортність для української мови і її маргіналізованість у своїй же державі – ось що насправді  розбурхує і роз'єднує українців, переконаний він.

 «Приходячи в ресторани,  магазини,  вмикаючи  інтернет, і  навіть у державних органах ми часто не чуємо у відповідь нашу українську,  державну мову. І якщо українська мова, на думку громадян, є одним із символів і атрибутів державності, то держава повинна створити умови для вживання української мови в усіх сферах. Логіка закону про мову не повинна обмежуватися тільки державною сферою, адже громадяни багато чого роблять і поза нею», – наголосив Володимир Кулик.

Держава повинна правильно комунікувати Закон про мову, пояснювати  логіку державотворення і протекції державної мови – це не заборона інших мов, а створення належних умов для  розвитку і вживання  української  мови як державної в усіх сферах життєдіяльності українців, підсумував науковець.

Після свого виступу на пресконференції Volodymyr Kulyk на своїй сторінці  у Facebook ще раз стисло резюмував сказане.