Естонія в НАТО – досвід, уроки, майбутнє
Естонія вступила до НАТО 2008 року і відтоді ні разу не шкодувала про своє рішення стати членом цієї співдружності успішних держав. Північноатлантичний договір це надзвичайно добре середовище для країн, щоб розвивати свою економіку, підвищувати безпеку і добробут. Естонія виступає за подальше розширення НАТО і готова надати підтримку Україні в її євроатлантичних устремліннях. Про те, як успішно пройти цей шлях, естонські військові, дипломати та громадські діячі розповіли під час круглого столу «Естонія в НАТО – досвід, уроки, майбутнє», організованого Фондом «Демократичні ініціативи». Українську сторону представляли перший заступник Міністра оборони України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Петро Канана та директор Фонду «Демократичні ініціативи» Ілько Кучерів.
Радник Міністерства оборони Естонії Мадіс Мікко насамперед завважив на тому, що на процес євроатлантичної інтеграції потрібно дивитися в контексті всієї держави.
Адже до НАТО ніколи не вступає лише сама влада, Міністерство оборони чи Міністерство іноземних справ, президент чи прем’єр-міністр. До Альянсу вступає вся країна, всі її громадяни. Усвідомивши це, другим кроком має стати згода в суспільстві щодо подальших дій держави. Але для цього людям потрібно розуміння цих дій».
Мадіс Мікко переконаний, що ті українці, які виступають проти НАТО, просто не мають інформації про Альянс, не відають проти чого вони протестують. «Часто на початку дискусії про вступ до НАТО люди не знають, про що взагалі говорять. Коли вони категорично виступають проти, то варто запитати: вам літери «Н», «А», «Т», «О» не подобаються чи ви проти організації? Виявляється, що ці необізнані громадяни вважають НАТО лише грубою військовою машиною. Але ж Альянс це не пугало, яке сидить в Брюсселі, а союз впливових держав, які ухвалюють рішення консенсусом».
Взагалі Естонія не мала проблем з настроями своїх громадян – більшість естонців були затятими прихильниками вступу країни до НАТО і залишаються такими й донині. Опитування громадської думки, які проводяться в країні тепер, засвідчують, що естонці вважають своє членство в Альянсі гарантією безпеки держави і що рівень її від часу вступу країни до НАТО зріс.
Полковник Балтійської військової академії Герман Кеса вважає, що однозначно треба виходити з того, що вступ до НАТО – не самоціль, а найсприятливіший і найефективніший інструмент надання безпеки країні, забезпечення демократії, свободи, верховенства права й заможного життя. Україна, вважає естонський полковник, який сім років проводив військові реформи в своїй країні, повинна дуже серйозно подумати над формулою своєї безпеки.
«Всі воєнні реформи, які ми проводили в Естонії, є частиною реформ, які країна проводила в цілому, – розповідає Герман Кеса. – Цей процес досить важкий. Але альтернативи для Естонії не було. Ми визначили свої національні цілі. У Естонії їх було дві: безпека та благоустрій. І коли обидві вони стали пріоритетами, то на перше місце вийшла безпека».
Тим, хто вважає, що вступ до НАТО дорого коштуватиме державі, а нейтралітет – дешевший, полковник надав такі аргументи: «Витрати на оборону цілком помірні для Естонії. Наша країна як член Альянсу витрачає на оборонні цілі менш ніж 2% ВНП».
З цього приводу перший заступник Міністра оборони України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Петро Канана нагадав, що ще з 1991 року Закон України "Про оборону України" встановив вимогу фінансування оборони у 3% від ВВП, яку до того ж ніхто не виконує.
Петро Канана вважає, що дуже багато у висвітленні питання НАТО залежить від ЗМІ. І розуміння прийде до населення лише тоді, коли самі журналісти зрозуміють суть і перестануть писати неправду. Адже НАТО – це не просто ще одна міжнародна організація, а об’єднання країн високого рівня, яке має військову субстанцію. І у вирішенні будь-яких питань кожна з країн-учасниць має рівні права. Естонія має такий самий голос, як і Франція чи Німеччина.
Про позицію України Канана висловився чітко: «Якщо подивитися на минуле, то Україна вже давно зробила свій вибір – ще 1991 року вона оголосила про свій намір приєдналася до Північноатлантичного співробітництва. А 1994 року Україна перша з країн СНД стала учасником програми «Партнерство заради миру». Тому кожен державний службовець має виконувати свої зобов’язання перед державою та народом, які взяли цей курс. А тих держчиновників, які не виконує їх, звільняти як порушників закону».
Естонські колеги чимало розповідали і про економічні вигоди від вступу до НАТО. Вони радили українцям використовувати аргумент, яким свого часу послуговувались у своїй інформаційній кампанії – кожен цент, вкладений на оборону, є внеском і в економіку держави. Адже вступивши до НАТО, країна тим самим залучає в свою економіку справжні інвестиції, здатні підняти добробут людей. Мадіс Мікко вказує на те, що економічні можливості від євроатлантичної інтеграції, це не лише «Мак Дональдз» та «Кока-кола», що, власне, і не є інвестиціями. «Ми говоримо не про бізнес, ми говоримо про справжню економіку!».
Радять естонські гості й не оглядатися на Росію, роблячи свій національний вибір. «Питання про Росію ми чуємо ще з часів нашого вступу. Що вона думає? Ну, і хай собі думає! У всіх документах, які стосуються розширення, немає жодного поганого слова про Росію. Росія не є членом НАТО, тому не має до нас жодного відношення. Якщо вона хоче вступити до Альянсу – будь ласка, нехай подає заявку на членство!» Маріс Мікко назвав таке ставлення до проблеми Росії лакмусовим папірцем, своєрідним тестом на державність.
А ще естонські гості презентували в Україні книгу, яка, за словами директора Трансатлантичної Співдружності НАТО в Естонії Вікторії Пунги, була написана естонською мовою спочатку для вітчизняної аудиторії, а потім вже перекладена англійською і російською для тих, хто безпосередньо цікавився естонським досвідом.
Ця книжка стала досить популярною у 2006 році в Естонії. Тому естонці вважають, що вона стане цікавою і для інших колишніх країн СРСР, які стали на європейський шлях, а саме Грузії та України. Сім її частин розповідають про структуру НАТО, а остання – є своєрідним додатком, де розповідається про досвід Балтійського регіону, який приєднався до НАТО.
