Крим і Глобальний Південь: контекст нових викликів
Міжнародна співпраця України щодо реінтеграції Криму не обмежується лише країнами Заходу. Українська дипломатія фокусується також на співпраці з так званими країнами Глобального Півдня — парасолькового поняття, яке обʼєднує понад 130 країн в Африці, Азії, Океанії, Латинській Америці та на Близькому Сході. Про це йдеться у статті "Реінтеграція Криму: місток між Україною та світом" у виданні "Тиждень".
Ці країни часто значно контрастують одна з одною, і дослідники наполягають, що слід уникати цього терміна. Водночас без нього складно обійтися, тому його нині часто використовують навіть ті, хто критикує. Одна спільна риса для цих країн — це значний інформаційний тиск з боку Кремля. За словами голови Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександра Мережка, Росія використовує економіку як важіль впливу на них. «Росіяни навіть можуть вдаватися до підкупу чиновників або представників уряду. Інколи РФ дає хабарі й фінансує деякі політичні партії в країнах Глобального Півдня», — заявив він у коментарі Укрінформу.
Як повідомила Тижню заступниця постійної представниці президента України в Криму Ольга Куришко, через те, що досі залишаються країни, які «утримуються» або ж мають якісь зв’язки з РФ, Україна намагається працювати, зокрема, з Глобальним Півднем. «Довкола Криму є багато міфів з російськими наративами, адже РФ намагається просувати ідею про те, що “Крим бил рускім” тощо. Для цього Росія, наприклад, організує різні заходи, навіть не бувши вже членом великих міжнародних спільнот та організацій, — каже вона. — Якщо раніше ми повертали фокус уваги партнерів, що збройна агресія почалася з 2014 року, то тепер уже більше занурюємося в історію, пояснюємо ситуацію на прикладі депортації кримських татар».
Попри російську пропаганду, чимало країн так званого Глобального Півдня вже приєдналося і до зустрічей, присвячених Формулі миру, і до Кримської платформи, основним напрямом діяльності яких є реінтеграція Криму.
«Коли влітку 2023 року відбулася перша зустріч радників президентів з національної безпеки в Копенгагені, у ній взяло участь близько 15 країн. З Глобального Півдня — радники із Саудівської Аравії, Бразилії, Індії, Південної Африки. Це дуже важливо, бо останні дві країни не голосували за Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН про територіальну цілісність України, — заявив Тижню професор НаУКМА, науковий директор Фонду “Демократичні ініціативи” Олексій Гарань. — Остання така зустріч відбулася в січні 2024 року в Давосі, і там уже було представлено 80 країн і організацій, близько 40 з них — держави Глобального Півдня. Тобто їхня кількість дуже суттєво зростає».
Олексій Гарань із різними делегаціями відвідав уже більше ніж десять країн Глобального Півдня. За його спостереженнями, дуже важливим аспектом у комунікації з ними є питання кримських татар.
«Мої перші поїздки почалися з Африки. У деяких країнах, навіть мусульманських, не знали, що корінний народ Криму — це кримські татари, — каже він. — Коли вони чули про це, то з’являлася зацікавленість. Тому я раджу в усі поїздки включати представників корінних народів, які, до слова, можуть спільно молитися в мечетях. Так, наприклад, у делегації українського громадянського суспільства в Індонезії брав участь Алім Алієв з Українського інституту. До нього зверталися brother, бо він мусульманський брат, вони спільно молилися. Це мало ефект».
Водночас одним з викликів, коли ми говоримо про так званий Глобальний Південь, є те, що часто ці країни бідні та не мають такої політичної ваги, як, наприклад, країни Заходу. Однак вони дуже важливі в контексті війни в Україні та реінтеграції територій.
«Загалом Організація ісламського співробітництва не займає належної позиції щодо Криму, чимало із цих країн продовжують бізнес із Росією, — каже Гарань. — Це пов’язано з тим, що багато країн так званого Глобального Півдня економічно недостатньо розвинені, тож не можуть приєднатися до санкцій. Ми їх закликаємо бодай диверсифікувати свої зв’язки, щоб не бути залежними від Росії. Крім того, у багатьох із цих країн недемократичні режими, тому, коли виникає питання прав людини, вони зазвичай утримуються або ж пропонують цинічні альтернативи».
Попри це, однією з тем, довкола якої можна об’єднати питання реінтеграції Криму та країни Глобального Півдня, є колоніалізм.
«У цих державах через їхню історію є традиційне “антизахідництво”, вони кажуть: “а ось під час нашої боротьби за незалежність Москва нас підтримувала”. Хоча нині частка Росії в товарообігу Африки чи в інвестиціях в Африку становить лише один-два відсотки, — зазначає Олексій Гарань. — На тлі цього Україна може наголошувати більше на тому, що ми — це не Захід, а Східна Європа. І що українці зазнали дуже багато горя від країн, які провадили колоніальну експансію — Російської, Німецької, Австро-Угорської імперій».
Оборонний потенціал і уроки від Глобального Півдня
Омар Ашур, професор безпекових і воєнних студій в Інституті післядипломних студій Дохи (Катар), директор відділу стратегічних досліджень Арабського центру досліджень і політичних студій, закордонний дослідник Фонду "Демократичні ініціативи" у коментарі Тижню заявив, що саме в Криму відбудеться вирішальний етап війни. Водночас, на його думку, через поняття колоніальної війни, якою є вторгнення Росії до України, ми можемо будувати спільні мости з країнами Глобального Півдня, зокрема й у питаннях надання військової допомоги.
«Деякі із цих країн мають найбільші арсенали радянської та пострадянської зброї та боєприпасів за межами РФ з погляду як їхньої різноманітності, так і кількості. Росія випередила Францію, США та Китай в експорті зброї до Африки в період з 2005 по 2019 рік. Між 2010 і 2020 роками вона домінувала на ринку продажу озброєння в Африці у сфері протиповітряної оборони, ракет, літаків, гвинтокрилів, бронетехніки, а також посідала високі позиції на ринку з артилерійських снарядів і некерованих ракет, — відзначає Омар Ашур. — Арсенали Алжиру, В’єтнаму та Єгипту є одними найповніших у Північній Африці та Південно-Східній Азії, адже вони інвестували чималі суми в придбання різноманітних радянських і пострадянських систем. Ідеться і про далекобійні С-300ВМ та С-200 Вега/Е, і про мобільні системи середньої дальності, як-от БУК-М2 і БУК-М2Е, і про системи малої дальності Тор-М1 та Панцир-С1».
Крім того, В’єтнам виробляє боєприпаси радянських стандартів. Історично великі запаси зброї через війну за незалежність і громадянську війну має Ангола — вона отримувала значну військову підтримку від СРСР та Куби, а також від країн НАТО та Варшавського договору в різний час.
У контексті деокупації Криму важливо згадати про морські й повітряні ресурси, які Україна також потенційно могла б отримати від країн Глобального Півдня. Серед них — ракетні катери класу Osa, модифіковані фрегати типу Kiva. «Одними з найбільших операторів винищувачів МіГ-21 є В’єтнам, Куба та Єгипет, МіГ-29 — Індія, Бангладеш і М’янма. Великі парки відомих ударних вертольотів Мі-24/Мі-35 та боєприпаси до них є в Алжирі, Ефіопії та Нігерії. Усе це озброєння треба встигнути купити раніше, ніж це зробить Росія», — додає Омар Ашур.
Професор Ашур також вважає, що досвід Глобального Півдня може бути корисним для реінтеграції Криму в контексті дерадикалізації територій.
«Україні треба буде працювати з молоддю, яка роками зазнавала впливу російської пропаганди. Країна може використати багато уроків колективного переходу від насильницьких, можливо, терористичних груп до ненасильницького активізму. Як варіант, соціальна активність — благодійність, соціальна робота тощо. Ці процеси тривають десятиліття на Глобальному Півдні, і є багато уроків, які можна вивчити з країн від Колумбії до Іраку та Індонезії», — переконаний він.
Проте, за словами Омара Ашура, наразі Україні варто зосередитися на чотирьох питаннях у своїх стратегічних комунікаціях.
«Це теза, що незаконна окупація Кримського півострова триває з 2014 року, розповіді про примусову депортацію українців (усіх етнічних груп) з Криму, а також розповіді про колонізаторську діяльність, яка призвела до переселення сотень тисяч російських колоністів з метою “етнічної інженерії” нового демографічного ландшафту в Криму, — підкреслив експерт у коментарі Тижню. — Ну і, звісно, треба говорити про політику етнічних чисток, які застосовують у Криму щодо меншин, зокрема й переслідування кримських татар. Усе це добре задокументована російська практика, яка є грубим порушенням міжнародного права та злочином проти людяності».
