Марія Золкіна

Голова напряму "Регіональна безпека та дослідження конфліктів", дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук 

Коментарі
Перегляди: 1580
31 березня 2020

Монобільшість – все?

Оригінал статті - на Новому времени

Одразу три позачергові засідання  Верховної Ради 31 березня  однозначно  стали  знаковими.  Якщо до цього  президентській команді вдавалося маневрувати і «відбивати» закиди  у внутрішньому  розколі в «Слузі народу», то   після подій березня це  просто неможливо. А вчорашнє голосування  у парламенті, причому як за кадрові  питання, так і за критично важливі для співпраці з МФВ законопроекти (земельна реформа і так званий «антиколомойський» законопроект), остаточно засвідчило:    фракція «посипалася».    Що це означає  для загальної  політичної перспективи?

Перш за все,   це закономірний результат   «збирання» фракції   нашвидкуруч із кандидатів, не пов’язаних між собою нічим, окрім президентського бренду.  І політичну ціну за формальну, але недієздатну  монобільшість  доведеться сплачувати, власне, самому Президенту.  Відверта відмова десятків депутатів з фракції голосувати за  винесені в зал законопроекти навіть після особистого приїзду в Раду Володимира Зеленського,   вибиває у останнього   землю з-під ніг.   Безумовно,  покладатися на тих, кого він завдяки своєму  прізвищу завів під купол, Президент більше не може.  Так,   це вже не перший випадок, коли голоси додаються іншими фракціями чи депутатами.  Втім, це перший  критичний  випадок за  каденції Зеленського, коли країна де-факто  опинилася перед  вибором:  голос «за» або дефолт – з тим, що без траншу МФВ не обійтися,   довелося змиритися і самому Президенту. Змиритися і зробити свій вибір: на користь платоспроможності держави, а не лояльності олігархічних груп, в першу чергу –  Ігоря Коломойського, у зв’язку з відмовою від ідеї повертати націоналізовані банки колишнім власникам.  Строката ковдра президентської фракції почала  тріщати по швах. Додайте сюди лінії розколу у партії: і демарш депутатів  проти  нових Мінських домовленостей Андрія Єрмака, і   скандал  навколо нього ж щодо «продажу» державних посад, і  окреслення нової, умовно  проєвропейської  групи з депутатів «Слуги народу» – все це  б’є в першу чергу  по Президентові, який вимушений буде  йти на компроміси: або з депутатами  «монобільшості», або з іншими фракціями та групами. Очевидно, це  кардинально змінює встановлену у 2019 р. схему, коли  парламент  мав  реалізувати  президентські ініціативи, а не  «ставати у позу».

По-друге,   в таких умовах  співпраця навіть із  «заклятими» опонентами, зокрема, з «Європейською солідарністю», вже не видається як політичне  самогубство. Навіть – навпаки. Коли своїх голосів та експертизи бракувало, «Слуга народу»   показувала  небачену доти  здатність дослухатися  до пропозицій своїх конкурентів. Так, щодо ринку землі ЄС вдалося  просунути всі свої правки.  І «Голос», і ЄС  не просто відіграли роль «золотої акції» Президента, але і змогли внести свої правки, що  вже більше схоже на конструктивну парламентську взаємодію.  Окрім цього,   обидві   міноритарні фракції   мають  інформаційний та електоральний зиск від цієї ситуації: вони в цьому сенсі вийшли переможцями. І обіцянки передвиборчі  частково виконали, і перед Заходом, який стежив за українськими перипетіями,   виглядали як  прогресивні сили.

Втім, якщо вчора проблему з голосами  вдалося ситуативно вирішити, основні виклики для Президента та  де-факто залежного від нього уряду,  навпаки, тільки починаються. Як збирати голоси далі?  Виходить, що  фрагментація «Слуги народу»  дедалі частіше вимагатиме  пошуку голосів  «ззовні». Аналітика голосувань у ВР протягом березня, підготовлена Комітетом виборців України  вже зараз  підтверджує   ці висновки: з 25 ухвалених у березні законопроектів  тільки  7 були підтримані не менш як 226 голосами «Слуг».   70% голосувань  монобільшість не могла  забезпечити  власними голосами. А формувати навіть ситуативні альянси буде непросто, адже  всі розуміють, що провали голосувань автоматично послаблюють і уряд, і Президента. Зацікавлених    у цьому  в парламенті не бракуватиме. Так,  гучні політичні «чвари» на період карантину і   гострої фази  епідемії, скоріше за все,  не виходитимуть на поверхню, але  після  них ситуація буде геть іншою.  І афілійовані з Коломойським  депутати, і «Батьківщина», яка  «програла» битву за землю, і  ЄС та «Голос», які    розкручуватимуть тему своєї компетентності на противагу розрізненій кампанії  «Слуг», і навіть ОПЗЖ, які  будуть зацікавлені у своїх   вигодах від додавання голосів (особливо щодо конфлікту на Донбасі) – тепер вони перестають бути  «гальоркою» ВР, а стають   потрібними  партнерами, з якими щоразу  доведеться домовлятися. І з кожним – по-своєму. 

_______________________________

Цей матеріал представлено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва  в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Останні новини з категорії Коментарі

Чи може Японія та Південна Корея відправити в Україну свої війська – Тарас Жовтенко

Участь Північної Кореї у бойових діях Росії проти України змушує змінювати свої підходи щодо підтримки України Південну Корею та Японію. Б...
21 листопада 2024

Українці готові чинити опір – Олексій Гарань

Олексій Гарань про внутрішні зміни, які відбулися в Україні як державі та в українському суспільстві за час війни
20 листопада 2024

Захід заскочив Путіна зненацька: як відреагує Кремль на удари вглиб РФ – Тарас Жовтенко

Захід дочекався, коли всі козирі в нього будуть на руках і дав Україні дозвіл бити по території РФ
19 листопада 2024

Нові деталі розмови Трампа з Путіним і чому Шольц бере ініціативу у свої руки – Тарас Жовтенко

Тарас Жовтенко та Павло Ковальчук про роль Німеччини у відбудові України та секретні перемовини Трампа та путіна
15 листопада 2024