Нелогічно орієнтуватися на те, що Росія все ще може завдати ядерного удару, і робити допомогу Україні заручницею цих побоювань – Марія Золкіна
Наступальні дії української армії безпосередньо залежать від допомоги наших партнерів. Зокрема, для успішного контрнаступу Україні потрібна зброя великої дальності. Американські ракети ATACMS значно підвищили б можливості української армії, але в Білому домі досі дискутують, чи варто їх передавати Україні. Про те, що заважає Вашингтону надати українській армії таку зброю, якою є нинішня стратегія Капітолію щодо допомоги Україні та чого очікувати в плані додаткової допомоги від європейських країн, в інтерв'ю 5 каналу розповіла Марія Золкіна, керівник відділу «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, науковий співробітник Лондонської школи економіки та політичних наук.
Надання Україні винищувачів F-16 раніше, ніж планувалося, а також надання дальнобійних ракет для використання їх в нинішній контрнаступальній кампанії, змінило би розстановку сил, і очікувані результати могли б бути зовсім іншими. Але ключовим є те, що наші партнери не мають чіткої стратегії щодо Росії, вважає Марія Золкіна.
«Будь-яка серйозна нищівна поразка російської армії на окупованих територіях України для наших партнерів, у тому числі і для США, одразу ставить питання про те, якою буде політична і військова реакція Російської Федерації. Якщо в Україні тема ядерного шантажу Росії практично зникла з інформаційного порядку денного, то на Заході – ні. Логіка дозованої підтримки українських сил оборони, яка дозволяє сподіватися лиш на тактичний успіх, на поступове просування, замість того, щоб максимально використовувати всі ресурси для реального прориву не за рахунок людей, а за рахунок технологічної переваги, досі переважає в адміністрації президента Байдена. Причина цього лиш одна – вони бояться реакції Кремля. Можливість застосування Російською Федерацією ядерної зброї або іншої забороненої зброї повністю не виключена. І Захід, зокрема США, не готовий до такого розвитку подій, а тому вважає, що поки що більш виправдано допомагати Україні обережніше, надаючи їй дозовану підтримку, ніж надавати щось таке, що могло б кардинально змінити ситуацію на полі бою».
Серед стратегій допомоги Україні, які озвучував Капітолій, а саме – «допомагати Україні, щоби Україна не програла»; «допомагати, щоб Україна перемогла» і «допомагати стільки, скільки буде треба», переважає та, що «будемо з Україною стільки, скільки буде потрібно», каже Марія Золкіна.
Тривалі місяці протистояння з російською армією показали, що для справжньої перемоги цього недостатньо. Тому зараз має відбутися серйозний поворот у дипломатичних переговорах, коли більшого значення має набути відверте спілкування між лідерами Україна та їхніми західними колегами, зокрема з боку США.
«Зараз завдання у військового і політичного керівництва України – змінити стратегію бути з Україною стільки, скільки буде потрібно (бо це якраз про дозовану підтримку і про обережність у наданні тих чи інших видів озброєння,) на ту, щоб допомогти Україні виграти. Тактика західних партнерів, зокрема для США, була виправданою, коли в 2022 році вони ще не розуміли часових рамок цих сумнозвісних "червоних ліній" РФ. Але зараз Україна довела, що може порушувати більшість "червоних ліній" дипломатичним шляхом і навіть на полі бою, і це не призведе до непередбачуваної реакції з боку РФ. Тому нелогічно орієнтуватися на те, що Росія все ще може застосувати ядерний удар проти України, і робити допомогу Україні заручницею цих побоювань. Наше завдання полягає в тому, щоб остаточно переконати Захід цю стратегію змінювати», – наголосила дослідниця.
Проте змінювати її буде непросто, додає Марія Золкіна. Наприклад, напередодні виборів у США навряд чи адміністрація нинішнього президента наважиться зробити ставку на безпрецедентне збільшення військової підтримки України для досягнення максимальних результатів на полі бою.
«Я думаю, що логіка адміністрації Байдена – бути обережними – збережеться. І в нашому випадку це позначиться на обсягах фінансової чи політичної підтримки на рівні більш жорстких дискусій в американському політикумі», – переконана Марія Золкіна.
Що стосується європейських країн, то, на думку аналітикні, кардинальних змін у їхній допомозі Україні не повинно відбутися. Вона прогнозує, що діалог з Польщею також має повернутися на робочі рейки. Попри нинішню кризу в українсько-польських відносинах, Польща не має планів чи мети зменшити допомогу Україні у сфері безпеки та оборони. Щодо країн Балтії, то тут взагалі не очікується жодних змін. Передбачуваною є також значна політична й оборонна підтримка з боку Великої Британії, де між ключовими політичними партіями немає жодних розбіжностей у питанні допомоги Україні. Серйозний позитивний поворот щодо України відбувся і в політиці Франції, що стало неочікуваним навіть для багатьох представників французького експертного та політичного істеблішменту. Настав певний етап відносин з Німеччиною, коли нам потрібно пробивати нові рубежі на дипломатичному рівні і так само переконувати німецьких партнерів, що жоден варіант призупинення бойових дій без деокупації та реінтеграції наших територій не може вважатися кращим за спробу довести контрнаступальну кампанію до її логічного завершення.
У США підтримка продовження допомоги Україні хоч і дещо нижча, ніж торік, але все одно залишається високою, наголошує дослідниця.
«Гучна меншість, здебільшого частина республіканського політичного спрямування, створює враження, що дискусія в США про підтримку України виглядає дуже жорстко і песимістично. Насправді ж більшість у Конгресі все ще готова голосувати за продовження підтримки України, хоч і ставить питання про терміни, ефективність використання допомоги, те, як вона реально допомагає на полі бою, як використовується чи адаптована до реальних потреб українських Сил оборони», – підсумувала Марія Золкіна.