Нереалізований потенціал безвізового режиму
З 11 червня цього року українські громадяни, що мають біометричні закордонні паспорти, нарешті можуть вільно подорожувати в межах короткострокових поїздок (до 90 днів кожних 180 днів року) без необхідності отримання візи до країн Європейського Союзу та ще чотирьох європейських країн, які не входять до ЄС (Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія). Таким чином, закінчилась майже десятирічна історія складних та суперечливих перемовин між Україною та Європейським Союзом щодо спрощення візового режиму.
Згідно з інформацією Державної прикордонної служби, уже за перший тиждень функціонування безвізового режиму ним встигли скористатись 18 тисяч українських громадян.
Очевидно, що найближчим часом новими можливостями безвізових поїздок до країн Європи скористаються ще багато тисяч українців, але одночасно можливий нереалізований потенціал безвізу може виявитись більш виразним.
Відповідно до результатів нещодавнього загальнонаціонального опитування, проведеного Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва спільно з Центром Разумкова, лише 7% громадян України встигли отримати нові біометричні паспорти, що надають право безвізових поїздок до країн Шенгенської зони. Приблизно так само – 7,4% українців – тільки збираються оформити біометричний паспорт протягом цього року. Відтак уже найближчим часом перевагами безвізу зможе скористатись приблизно кожен сьомий український громадянин, що однак не є достатньо переконливим показником.
Особливо помітним є контраст на тлі приблизно 45% українців, що, згідно з даними того ж таки опитування, узагалі не збираються оформлювати біометричний закордонний паспорт, тоді як абсолютна більшість громадян (66%) визнала відсутність у них закордонного паспорта будь-якого зразка. Водночас у контексті останнього ситуація має подібний вигляд у різних регіонах: у кожному з макрорегіонів України переважна більшість громадян узагалі не мають закордонних паспортів.
Така прикра картина, що вимальовується крізь призму громадської думки в Україні, може свідчити передусім про достатньо невисокий рівень транскордонної мобільності українців у контексті здійснення ними короткострокових закордонних поїздок чи подорожей. Ця ситуація насправді не є дивною, якщо взяти до уваги той факт, що громадяни не надто активно подорожують навіть усередині своєї країни. Так, наприклад, опитування КМІС минулих років виявило, що 36% українців не виїжджали навіть за межі власного регіону проживання.
Не викликає сумнівів те, що вирішальним фактором стримування мобільності українських громадян на сьогоднішній день є їхня реальна фінансова спроможність і загальний рівень доходів. Стрімке падіння економіки України, майже трикратна девальвація національної валюти (гривні) та багаторазове подорожчання житлово-комунальних послуг за останні кілька років не могли не вплинути негативно на реальних доходах більшості громадян, як і відповідно на їхній спроможності здійснювати короткотермінові поїздки до країн Європейського Союзу.
Так, наприклад, більше 60% громадян наголошували на погіршенні свого матеріального становища протягом останнього року, відповідно до результатів опитування, проведеного в травні цьогоріч соціологічною групою “Рейтинг”.
Грошовий фактор знаходить своє закономірне відображення і в площині самовідчуття українських громадян, абсолютна більшість (59%) з яких висловили переконання про те, що зможуть відчути себе по-справжньому європейцями передовсім при досягненні певного рівня матеріального добробуту. Такий підхід поділяють громадяни всіх регіонів та вікових груп.
Водночас було би невірним припускати, що міркування матеріального характеру виступають єдиним чинником, що стримує потенціал транскордонної мобільності українських громадян. Іншою стороною медалі “безвізових перешкод” виступає реальна обізнаність громадян щодо нових правих та можливостей, які надає новий режим перетину кордонів з європейськими країнами.
Так, відповідно до вже згаданих результатів опитування Фонду “Демократичні ініціативи” більше третини (35%) громадян взагалі нічого не знають про правила в’їзду та перебування у країнах Шенгенської зони, тоді як ще більше українців (майже 38%) або не певні, або ж мають абсолютно хибні уявлення про те, що нещодавно запроваджений безвізовий режим з країнами Шенгену нібито надає право на роботу у відповідних країнах.
Лише кожен четвертий громадянин України знає, протягом якого терміну можна перебувати на території ЄС за умов безвізового режиму, тоді як тільки кожен третій опитаний знає про необхідність біометричного паспорта для безвізових поїздок до ЄС – виявило інше подібне соціологічне дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС).
Відтак, окрім відчутного поліпшення матеріального становища громадян, для справжньої “перемоги” безвізу в Україні органам державної влади, представникам громадянського суспільства в Україні та всім іншим зацікавленим акторам необхідно найближчим часом докладати системних зусиль для просвітництва та належного інформування різних сегментів і вікових груп українських громадян щодо базових принципів функціонування безвізового режиму, основних правил в’їзду та перебування у країнах Шенгену та інших дотичних до цього моментів.
Увагу в контексті загальнонаціональної інформаційно-роз’яснювальної кампанії в Україні щодо “безвізу” необхідно приділити молоді та студентам як найбільш динамічному та мобільному сегменту українського суспільства. Цілком доцільним було б також запровадження для останніх за державної та іноземної донорської підтримки цільових короткострокових (до 90 днів) навчально-освітніх програм чи стажувань, організацію поїздок до країн ЄС з культурно-просвітницькою метою. Поряд з цим, окремі зусилля варто зорієнтувати на покращення умов для вивчення українцями різних вікових груп іноземних мов, зокрема англійської, безпосередньо в Україні. Така цілеспрямована політика могла би в подальшій перспективі сприяти покращенню ситуації із транскордонною мобільністю українських громадян.
Запровадження безвізового режиму є лише першим дуже важливим кроком на шляху зближення України з країнами Європейського Союзу. Однак, попереду не менш важлива робота, покликана надати якомога більшій частині українських громадян не тільки право, але можливості й необхідні знання (обізнаність), що дозволять вільно та регулярно подорожувати країнами об’єднаної Європи.
Оригінал: Український інтерес
