Переговори про призупинення війни: бути чи не бути
Оригінал статті — New Voice
Перспектива переговорів про призупинення війни стає дедалі реалістичнішою, щоправда, політичне рішення про мир не посунулось ані на сантиметр
Ба більше, таке рішення здається неможливим: позиції Росії та України лишаються надто відмінними. Тому йтиметься лише про тактичну спробу так званого режиму тиші. Утім, навіть такий напрям переговорів не дає відповіді на головне питання: а чим і як це перемир’я може бути гарантоване і як Україна буде убезпечена, бодай мінімально, на випадок дуже ймовірного одностороннього виходу Росії з цього «режиму тиші»?
Ситуація ускладнюється тим, що той невеликий простір для компромісу, який вже почала окреслювати українська влада, вимагає сміливого рішення від США та інших членів НАТО. Йдеться, зокрема, про ідею України отримати членство в НАТО в обмін на відмову від воєнного шляху повернення тимчасово окупованих територій. Але тут позитивних новин Києву чекати не варто.
Ключова перепона для перетворення будь-яких переговорів на дієву угоду навіть про «режим тиші» — це те, що і Україна, і Росія прагнуть стратегічного рішення, а паузу в бойових діях розглядатимуть як тимчасовий захід. Саме ж стратегічне вирішення конфлікту для обох сторін виглядає майже протилежним.
Завданням України є отримання гарантій безпеки і попередження подальшого наступу принаймні на підконтрольну нині Києву територію. Тим часом стратегічною метою Росії є перерозподіл сил і впливу як мінімум на європейському континенті та підрив самої ідеї дієздатності НАТО. Тож проміжне, але критичне завдання РФ — мінімізація спроможностей України захищатися, відсутність перспектив її членства в НАТО чи союзах з колективною обороною. Одне слово — слабка Україна, яка не витримає нового удару або не вистоїть у довготривалій війні. Причому йдеться не лише про фронт. Недарма Росія у 2024-му посилила атаку на енергетичну систему — втома людей і підбурювання внутрішнього хаосу лишаються однією з цілей Кремля.
Для США варіант нищівної поразки РФ лишається неприпустимим
Також Росії й надалі важливо, аби власні оборонні спроможності України були обмежені. Тому Москва повсякчас повертається до чернеток розроблених домовленостей у Стамбулі.
Перемога Дональда Трампа і його персональна зацікавленість укласти угоду про перемир’я визначають дуже жорсткий таймінг — перші місяці його президентства позначаться активними спробами досягти проміжного рішення про «режим тиші». І тут є кілька факторів, які, судячи з усього, визначатимуть обриси цих спроб і їхньої результативності.
По-перше, на жаль для України, у більшості країн-партнерів, включно із США, українська перемога з деокупацією територій і гарантіями безпеки так і не перетворилася на практичну і стратегічну мету. Для США варіант нищівної поразки РФ лишається неприпустимим, а ставка на поступове послаблення Росії виявилася хибною: Україна тим часом теж виснажується. Європа, переважно налякана непередбачуваністю Трампа, тільки зараз починає усвідомлювати брак потрібних їй самій спроможностей для захисту.
По-друге, фантастичний опір України і крах путінської ідеї про розвал української державності призвели до одного парадоксального результату: складається враження, що війни з РФ у Європі поза українсько-російським фронтом почали боятися не більше, а навіть менше, ніж у 2022-му. Ніби те, що Україна вистояла, знову «локалізувало» війну десь на півдні і сході України і визначило, що це і є межа наступальних спроможностей РФ. Тема можливого наступу РФ, гібридного чи конвенційного, на країни — члени НАТО викликає дедалі менше уваги і дедалі більше сприймається як алармізм. Немає сумнівів, що західні партнери не прагнуть «сдати» Україну, але бентежить інше — із дозованою підтримкою Києва, страхом відправляти контингент і обережною політикою щодо РФ вони можуть пропустити той момент, коли не Москва, а Україна виснажить свої ресурси для опору.
По-третє, проміжне рішення про умовний «режим тиші» невиправдано сприймається багатьма на Заході як потенційно тривале і таке, що забезпечить відносний спокій. При цьому не видніється перспектива навіть для моніторингової місії, не кажучи вже про військовий контингент партнерів.
По-четверте, в Україні можна часто почути, що Росії переговори зараз не потрібні, оскільки їй і без цього вдається виснажувати Україну. Однак логіка російської дипломатії жодним чином не передбачає відмови від переговорів, навіть якщо успішно працюють інші методи. Навпаки, Росії дуже вигідно поки не домовитися, а почати домовлятися. Пригадаймо, що РФ посилює свої військові операції на фоні переговорів.
В умовах, коли саме політичної угоди про завершення конфлікту не може бути, завданням України є отримання максимальних ресурсів для самозахисту, вироблення зброї та підготовка до нового етапу війни з новими технологіями на полі бою.
Текст опубліковано у спецвипуску журналу NV Світ попереду 2025 за ексклюзивною ліцензією The Economist.
