Парламентська більшість. Як цим скористається Зеленський

Текст записано у рамках інтерв'ю з Олексієм Гаранем, науковим директором Фонду "Демократичні ініціативи" , у програмі Вечірнє ток-шоу «Новий вечір» з Дмитром Тузовим.

Вперше в історії незалежної України президент має однопартійну більшість у парламенті. З одного боку це означає, що система буде стабільною, і можна проводити непопулярні рішення. Тому добре, що є такий запас міцності у правлячої партії. Але з іншого боку, це безумовно, загроза, оскільки відсутній баланс та коаліційний партнер. За наявності 226 голосів у парламенті можна буде приймати будь-які закони і будь-які поправки до прийнятих законів. Більше того — додайте ще 50 депутатів і вже є конституційна більшість. Як цим скористається Зеленський та його команда — питання відкрите.

Якби не було більшості, то Голос виглядав би як найбільш вигідний партнер для Зеленського, і їх коаліція була б природньою. З заяви Зеленського можна зробити висновок, що він пропонує Вакарчуку ледь не посаду прем'єра, що, на мою думку, є пасткою і насправді не відповідає дійсності, бо зрозуміло, що він недостатньо підготовлений для цього. Але якщо партія Зеленського має більшість, з запасом у 20 чи навіть 30 мандатів, то питання коаліції стає питанням технології - давайте запросимо Голос, розділимо відповідальність. Хоча це немає жодного практичного сенсу.

Вікно можливостей у інших партій парламенту невелике. Заблокувати якесь рішення буде дуже важко, хіба що мова йтиме про зміни до Конституції. Важливо, як буде здійснено розподіл парламентських посад та комітетів. Очевидно, що спікером стане представник правлячої партії. Але деякі парламентські комітети традиційно закріпляються за опозицією.

Парламент — місце для діалогу та компромісів. Після перших виборів 1990 року формальну більшість отримала Комуністична партія, але вони віддали багато посад у парламентських комітетах представникам Народного руху. Слуга народу теж мала б показати, що готова до партнерських відносин.

Очевидно, що у парламенті є чітка проросійська опозиція і є опозиція, яка представляє постмайданні партії, саме серед останніх може бути співпраця, бо у середовищі Голосу та Європейської солідарності найбільше прихильників тих, хто чітко виступає і за Європейський союз, і за НАТО — це більше 80%. У Слуги народу та Батьківщини таких представників менше.З формальної точки зору, Опозиційна платформа: За життя та проросійські сили програли. Вони отримали трохи більше, ніж у попередньому парламенті мав Опоблок. Але, якщо ми говоримо за мажоритарними мандатами, то тут може бути ще менше. У 2014 році Партія регіонів зібрала близько 33% голосів, зараз за Опозиційну платформу було лише 13%, а за Опоблок — 3% з хвостиком.

Я абсолютно переконаний, що вони не стануть частиною правлячої більшості. Це не потрібно Слузі народу, проте наявність цієї сили у парламенті - гарний майданчик для продовження дестабілізаційної стратегії Путіна, для його інформаційної кампанії. Це буде розкручуватися на каналах Медведчука та Інтері. Вони спробують здійснити тиск на позицію президента Зеленського, бо Росія прагнутиме виторгувати якісь поступки. Наприклад, 31 грудня закінчується контракт на транзит газу через Україну й досі незрозуміло, що буде далі. Росія буде тиснути і використає для цього Медведчука. Ви бачили, як це робиться — Медведчуку видають чотирьох українських полонених, щоб він міг з тріумфом їх везти в Україну. Все це буде використовуватись як подальший інструмент, не тільки по дискредитації Порошенка та тих сил, які були при владі до 2019 року, а й нових сил при владі.

Електоральна стратегія Опоплатформи: За життя була спрямована на те, щоб відірвати якомога більше голосів на Сході та Півдні від Слуги народу, але це вдалося лише частково. Зеленський набрав багато на Сході - до 30%, це говорить про те, що його електоральна стратегія спрацювала.

Загалом політтехнологічна стратегія Зеленського була дуже вдало спрямована. Політтехнологи Зеленського пообіцяли, що у його інавгураційній промові будуть «фішечки», під якими мали на увазі розпуск парламенту та заклик до уряду піти у відставку. Протягом усієї кампанії ми бачили ще більше цих «фішечок» — це ідеї про люстрацію, вимоги скликати позачергове засідання майже в останній день перед виборами і показові бичування, які він влаштовував, хоча не мав на це формальних прав. Ці всі «фішечки» виходили за межі його повноважень. Але на електорат це вплинуло. Увесь Київ обрав по мажоритарці кандидатів від Зеленського. Чесно кажучи, для мене це шок. Результати виборів за партійними списками були прогнозовані, але здивувало те, як голоси по мажоритарці віддавали за невідомих людей просто через те, що на них стоїть лейбл Слуга народу.

Складається цікава ситуація, яка демонструє, що можна перемогти тих, що «тримали» округи, райони та області та мали з цього зиск. Але головне не перемогти дракона, головне самим їм не стати. Ця тенденція вплине й на кампанію місцевих виборів. Питання — чи вдасться на місцях наповнити реальним демократичним сенсом місцеві ради і місцеві виконкоми в умовах децентралізації. Місцеві вибори дуже важливі в умовах децентралізації і в умовах, коли органи місцевої влади розпоряджаються збільшеним бюджетом.

Є чутки про те, що команда Зеленського планує провести місцеві дострокові вибори, хоча незрозуміло, як вони впишуть це у правовий контекст. За Конституцією Верховна Рада може призначити дострокові місцеві вибори, але у кожному індивідуальному та конкретному випадку. Але для цього має бути підстава? Так, багато Рад на місцях контролюється місцевими баронами та барончиками, такими як Труханов та Кернес. Звичайно, їх варто змінити, але тут є проблема з юридичною чистотою. Те, що політично доцільно для Зеленського, як призначення люстрованого Богдана та дострокові парламентські вибори — робилося з сумнівними юридичними підставами.

Успіх на президентських та парламентських виборах може створити у президента та його команди відчуття вседозволеності. Це небезпечно. У Європі та США суди, чітко дотримуються юридичної чистоти, а у нас незавершена судова реформа. Що у нас буде виступати механізмом стримування та противаги?

Навіть проаналізувавши передвиборчу програму Зеленського можна побачити, як одним з перших законів він називає Закон про народовладдя, куди будуть входити місцеві референдуми тощо. Це ризиковано. У кампанії Слуги народу на парламентських виборах було записано, що вони планують створити механізм народного вето на закони які приймаються парламентом. Прикладів такого вето у світі немає. Зрозуміло, що під час кампанії було багато чого обіцяно у туманній формі. Тепер багато чого залежатиме від того, хто стане прем'єром та якою буде команда. Зараз є тільки здогадки.