«Патріоти» Європи чи союзники Кремля? – Маріанна Присяжнюк про зростання впливу ультраправих у Європі
Лідери третього за величиною об'єднання Європарламенту «Патріоти за Європу» – Орбан, Ле Пен, Сальвіні та Вілдерс – зібралися в Мадриді під гаслом «Зробимо Європу знову великою» та привітали повернення Дональда Трампа. Чи справді ультраправі можуть змінити політичний ландшафт ЄС, в інтерв’ю телеканалу FREEДOM проаналізувала Маріанна Присяжнюк, політична аналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи», координаторка проєкту «Дельта-24» про регіон Україна-Молдова-Румунія .
– Як ви вважаєте, чому ультраправі партії мають можливість активізуватися в Європі на даному етапі історії?
– Зростання їхньої популярності має комплексні причини. Це наслідки кількох криз, які пережила Європа, а також міграційної хвилі, пов'язаної з війною в Сирії та російським вторгненням в Україну ще 2014 року. Ці та інші події тією чи іншою мірою потрясли Європейський Союз.
Якщо говорити про зібрання праворадикальних партій у Мадриді, то я б сказала, що вони не такі вже й нові, але в Європарламенті справді сформувалася нова група.
Мені здається, це частина російського сценарію. Всі ці партії мають не просто зв'язки, а фінансові зобов'язання перед російськими структурами. І Марін Ле Пен, і Віктор Орбан, який реалізує в Угорщині енергетичні проєкти, і лідер нідерландських правих Герт Вілдерс – усі вони тією чи іншою мірою взаємодіють із Кремлем.
Чому я вважаю це частиною більшого сценарію Кремля? Тому що, на мій погляд, напередодні важливих переговорів щодо України Путіну важливо було знайти підхід до Трампа. Багато експертів відзначають, що Трамп схильний до улесливих компліментів, при тому, що в медіа знову поширюють теорії про те, що вибори 2020 року були в нього «вкрадені» Байденом.
Тож гасло ультраправих у Європі, яке дублює риторику Трампа, стало частиною компліментарного сценарію, що створює комфортне політичне тло для Трампа і дозволяє йому представити союзників Путіна в Європі як сили, на які Трамп може спертися. Звичайно, це не виключає того, що праворадикальні партії справді набирають, подвоюють чи потроюють свої результати, а вплив Росії на політичну архітектуру Європи лише поглиблює кризу в низці країн.
Щодо «новизни» партій, то важливо зазначити, що вони сформувалися як група після останніх виборів до Європарламенту. До цього політичний ландшафт виглядав інакше. Окрім створеної в липні групи «патріотів», яку очолюють Віктор Орбан та його австрійський колега Герберт Кікль, існує група Джорджі Малоні, яка також належить до правого крила. Однак це більш конструктивне політичне об'єднання, яке є партнером Республіканської партії США. У них трансконтинентальна співпраця, що підтверджується інформацією на сайті цієї групи європейських консерваторів.
Логічно припустити, що саме на цю групу європейських консерваторів Трампу варто було б спиратися в Європі, адже вона представляє праву ідеологію, не пов'язану з російськими «брудними» грошима та сумнівними зв’язками з олігархічними структурами та рухами. Можна по-різному ставитися до Джорджі Мелоні та критикувати її внутрішню політику, але в цьому контексті важливо, що на перший план виходять «патріоти», які позиціонують себе як головну силу, яка буде ретранслятором Трампа. Тобто знову ж таки відбувається підміна понять і просування людей, яких об'єднують зовсім інші цінності й абсолютно не праві.
– А чи є шанс, що ультраправі в Європі, які на початку війни мали дещо м'якшу риторику, а сьогодні виступають за припинення підтримки України, відновлення поставок російського газу та скасування санкцій проти Росії, зможуть змінити свої позиції, враховуючи не лише інтереси України, а й потреби самої Європи, для якої безпека не менш важлива?
– Через фінансові та афілійовані зв'язки, успадковані ще від СРСР, Росія просуває альтернативну реальність. Такі гібридні підходи існували завжди, просто зараз вони отримали назву «гібридних». Наприклад, Герт Вілдерс, лідер нідерландських ультраправих, просував конспірологію про те, що міграційна криза нібито була спровокована для заміни корінного європейського населення. Але Європа – це континент десятків етносів, і говорити про «заміну» безглуздо. Тобто одна емоція підміняється іншою, і таким чином формується неконструктивна проблема.
Звісно, у будь-якому суспільстві є маргінальні групи, але коли вони перетворюються на політичний рух, що набирає 9%, потім 15%, потім 30 %, – це стає небезпечним трендом. Цей процес підтримується ззовні, перетворюючись на інструмент політичного впливу. Таким чином, реальні проблеми підміняються конспірологічними теоріями та домислами, а суспільні тривоги експлуатуються в інтересах певних сил. Це стосується не лише гуманітарних наслідків війни, а й економічних труднощів: зруйновано торговельні зв'язки, втрачено контракти та партнерства. У результаті це стає емоційною проблемою, яка трансформується в електоральні претензії громадян до своїх урядів. На цьому тлі з'являються альтернативні політики, які використовують ситуацію у своїх цілях.
– Наскільки реалістично, що ультраправі не просто стають помітнішими, а й можуть отримати реальну підтримку в різних країнах Європі?
– Деструктивні голоси завжди були не так у більшості, як просто гучними, але тепер виникає нова проблема. Наприклад, Ілон Маск демонструє симпатію лідерам «Альтернативи для Німеччини». І що буде після виборів у Німеччині в таких умовах? Якось важко передбачити позитивний сценарій. При тому, що Німеччина, Франція – це головні країни Євросоюзу, без їхньої підтримки Україні буде важче отримувати реальні поставки і солідарність інших країн.
Тому та інформаційна підтримка, яку Маск може надати своїм фаворитам, може стати проблемою. Тому що алгоритми і просування несправедливого контенту, безумовно, матимуть на виході вплив у контексті електоральних преференцій. Однак позитивним моментом є те, що Україна працює в плані переговорів не лише з Європою, а й з країнами Глобального Півдня. Інтерес до посередництва виявляє, наприклад, Катар. Пояс східноєвропейських країн, хоча й не такий впливовий, як союз Франції та Німеччини, все одно може мати вплив на порядок денний.
Можливі різні комбінації, і не всі вони будуть позитивними чи негативними. Є обставини, на які неможливо вплинути і які призведуть до розчарування.
– Наскільки нахабство і рішучість Путіна залежать від активізації ультраправих у Європі та заяв про необхідність відновлення торговельних відносин із Росією і зняття санкцій? Чи дає це йому додаткову впевненість і чи підживлює його амбіції в продовженні війни проти України?
– Думаю, головне бажання Росії – вбивати українців. Це бажання вони послідовно демонструють уже четвертий рік повномасштабної війни, не кажучи про більш тривалий період всієї війни. Це ключова мета російської влади і в контексті контактів з європейцями, і в діалозі з новою американською адміністрацією.
Росія не зацікавлена в компромісах щодо України. Вона зацікавлена в паузі, щоб потім знову повернутися до вбивств, знову повернутися до війни. Тому будь-які поступки і позитивні реакції нової американської адміністрації на ті компліменти і сюжети, які російські спецслужби і російські друзі Кремля зараз влаштовують у Європі, зокрема і цей великий шабаш «патріотів Європи» – якраз й підтверджує ту думку, що Росія просуває ідею взяти паузу, щоб США дозволили їй піти на якийсь компроміс. Але для чого? Не для того, щоб завершити війну. Якщо Росія говорить про мир, це ніколи не призведе до миру.
Історичний досвід підтверджує це. Ще 1918 року, коли тривали мирні переговори, голова російської делегації Християн Раковський згодом очолив окуповану більшовиками Україну. Росія ніколи не дотримується заявлених домовленостей. Для неї переговори – це спосіб домогтися перепочинку, а не реального врегулювання конфлікту.
