Після розслідування Bellingcat приходить розуміння масштабності помилки та хибності мотивів влади, — Петро Бурковський
На мітингу під Верховною Радою. Фото із сайту "Детектор мадіа"
Державне бюро розслідувань відкрило кримінальну справу за фактом витоку в медіа секретних документів про спецоперацію із захоплення бойовиків російської «Приватної військової компанії Вагнера». Слідчі перевірятимуть, чи є публікація документів про операцію розголошенням державної таємниці. Втім у вересні 2020 року керівник Офісу президента Андрій Єрмак у прямому телеефірі заявив, що історія про «вагнерівців» «вигадана від початку до кінця». У червні 2021 року Володимир Зеленський сказав, що операція була, але «не наша», а іноземних спецслужб. 17 листопада, після виходу довгоочікуваного розслідування Bellingcat, факт підготовки операції та її перенесення на Банковій уже не заперечують. Утім ані Володимир Зеленський, ані Андрій Єрмак за вісім днів особисто не прокоментували інформацію, викладену в розслідуванні.
«Детектор медіа» запитав експертів:
1. Як ви ставитесь до журналістських розслідувань та, зокрема, публікації секретних документів, які стосуються операції із захоплення «вагнерівців»? Чи мали би принаймні українські журналісти зважати на те, що вони завдають шкоди репутації української держави / влади під час війни із зовнішнім агресором? Чи громадянська позиція не має заважати журналістській місії?
2. Як, на вашу думку, спрацювали українські медіа, висвітлюючи результати розслідувань про «вагнергейт»? Чи вдалося їм залишитись безсторонніми? Хто, за вашими спостереженнями, маніпулював у цій темі та / або використовував із політичною метою? (Якщо можете, наведіть приклади, будь ласка.) Чиє висвітлення ви можете назвати якісним?
3. Як ви оцінюєте комунікації та публічну позицію української влади щодо «вагнергейту»? Чи отримали ви від медіа та влади відповіді на всі запитання щодо операції та її зриву, які у вас виникли? Якщо ні, то на які запитання немає відповіді? Які варто зробити висновки з цієї історії?
Повний текст статті із відповідями експертів — за посиланням.
Публікуємо відповіді політичного аналітика Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Петра БУРКОВСЬКОГО.
1. Спершу було не розслідування, а витік інформації в медіа. Розвідники були шоковані тим, що сталося (перенесення і зрив важливої спецоперації в липні 2020 року), тому «злили» інформацію журналістам, яким довіряли. Були ще спроби показати альтернативну точку зору з боку Юрія Бутусова (головного редактора видання «Цензор.нет». — «ДМ»), потім на «Українській правді» та на «Детекторі медіа» намагалися це робити. Це все не журналістські розслідування. Справжнє розслідування є лише у Bellingcat.
Якщо ми говоримо про секретні документи, які оприлюднила ведуча Яніна Соколова, то я вважаю, що вона все правильно зробила. Люди, які надали документи, теж усе правильно зробили. Більшої шкоди, ніж зробило керівництво Офісу президента в липні 2020 року, вже годі було завдати.
Загалом, коли журналісти отримують документи, що містять чутливу інформацію, було б добре, щоб вони розуміли або мали здатність оцінити шкоду та суспільну вигоду від їх оприлюднення. Для цього журналісти, щонайменше, повинні мати уявлення про тему, з якою вони працюють. Якщо вони працюють у темі правоохоронних органів, вони повинні добре знатися на кримінально-процесуальному праві. Розуміти, що в певних випадках оприлюднення документів унеможливить їх подальше використання під час слідства, судового процесу тощо. Якщо питання стосується оборони, треба розуміти, як і навіщо працюють спеціальні служби, якими є інтереси держави у певній міжнародній ситуації. Наприклад, коли Денис Бігус (керівник проєкту Bihus.info. — «ДМ») оприлюднив про оборудки «Укроборонпрому», то засвітив, як українська розвідка працювала з людьми в Росії та Казахстані, — і було завдано шкоди українським інтересам. Це приклад, коли шкода переважила вигоду, на мій погляд.
У випадку «вагнергейту» документи, які оприлюднила Яніна Соколова, просто підтвердили те, про що говорили із серпня 2020 році і що висвітлив Bellingcat. Оприлюднення цих документів зробило неможливою подальшу брехню з боку Офісу президента, що такої операції не було. Суспільна важливість закритої інформації, яка підтверджує розслідування Bellingcat, переважила шкоду. Операція була дискредитована ще в серпні 2020 року, коли її перенесли — й саме тоді була завдана шкода інтересам держави.
2. Якщо говорити про те, як українські медіа висвітлювали всі події, пов’язані зі зривом спецоперації української розвідки в червні-липні 2020 року, то більшість цю тему замовчували або висвітлювали лише позицію влади. Прямий канал та 5-й, які тоді належали Петру Порошенку, й «Еспресо» висвітлювали цю тему критично. Вони зайняли позицію, що це був зрив операції, за який несуть відповідальність Єрмак та Зеленський. Решта провідних медіа робили все, щоб відмити президента та його Офіс від цього провалу.
За висвітленням розслідування Bellingcat я не стежив. Бачив ефір «Свободи слова Савіка Шустера» на каналі «Україна», де дали слово Василю Бурбі (екскерівнику Головного управління розвідки Міноборони України. — «ДМ»). Він сказав навіть більше, ніж йому дозволили сказати на парламентській комісії («з розслідування можливих протиправних дій представників державної влади та інших осіб, що сприяли порушенню державного суверенітету та територіальної цілісності і несли загрозу національним інтересам та безпеці України». — «ДМ»). А мало бути навпаки. На жаль, дії голови ТСК Мар’яни Безуглої дискредитували парламентський контроль над спецслужбами й у цілому над безпековим сектором.
3. Влада із серпня 2020 року поширювала неправдиву інформацію, вводила громадськість в оману, прикриваючись міркуваннями національної безпеки. Я тут можу процитувати Христа Грозєва, який сказав, що було два варіанти: узагалі не коментувати цю тему (найрозумніший) або сказати правду. Влада обрала найгірший варіант, третій — брехати. З часом вони змінювали позицію: спочатку заперечували сам факт операції; потім почали говорити, що це російська провокація; далі, що це українські спецслужби брали участь в операції спецслужб інших держав, натякаючи на США. Зараз навіть не зрозуміло, що вони будуть говорити. Є свідчення Бурби, де він прямо покладає відповідальність на владу: що наказ віддав Єрмак із посиланням на Зеленського. З комунікаційної точки зору ситуацію програшна, цілковитий провал — їх спіймали на брехні.
Що в цій ситуації треба зрозуміти? По-перше, рішення президента перенести операцію — цілком законне й легітимне, він має такі повноваження як Верховний головнокомандувач, і коли ухвалює такі рішення, бере на себе відповідальність за наслідки. Зараз немає доказів, що це мало стосунок до державної зради. Але ми бачимо, що це було помилкове рішення. Тільки зараз, після розслідування Bellingcat, приходить розуміння масштабності помилки та хибності мотивів, які до неї призвели. От у частині мотивів варто розглядати і розслідувати версію про навмисний саботаж на найвищому рівні, щонайменше на рівні Андрія Єрмака. Але ми не бачимо бажання Генпрокуратури, СБУ чи ДБР цим займатися. І це додатково працює проти влади.
По-друге, є рішення команди Зеленського приховати цю помилку, заперечити її, змусити замовкнути свідків (розвідників) та причетних (журналістів). Ось тут варто говорити про перевищення повноважень. Це злочин. Якщо ініціатива йшла від самого президента, це підстава для початку імпічменту. Початок імпічменту — це не автоматичний вирок. Ця процедура дозволила би з’ясувати чи справді було перевищення влади і хто його ініціював та втілював. Це нагода для президента задуматися, хто насправді від його імені керує сектором національної безпеки і оборони в умовах війни з Росією, наскільки таке керівництво ефективне і законне. Якщо влада опиратиметься початку імпічменту та парламентському розслідуванню чи влаштовуватиме фарс, як у комісії Безуглої, — це лише погіршуватиме загальне становище і влади, і країни.
По-третє, є факт, що важливі факти знайшли іноземці з Bellingcat. Хоча цю роботу мали би зробити українські журналісти. Натомість маємо пародії у вигляді інтерв’ю Гіркіна та Поклонської Гордону; нарізку з перехоплених невідомо ким і невідомо як розмов Медведчука із росіянами, з притягнутими за вуха припущеннями, хто на кого працював. У такий спосіб ми будемо довго йти до переваги над Росією в медійному протистоянні.
