Після відставки: якими є перспективи екс-губернатора Саакашвілі в публічній політиці?

Руслан Кермач, політичний аналітик
фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва

Минулий інформаційний тиждень стартував з резонансної публічної заяви Міхеіла Саакашвілі про намір залишити посаду голови Одеської обласної державної адміністрації (ОДА), яку він обіймав протягом останніх півтора років. Своє бажання піти з посади Саакашвілі мотивував згортанням реформ в регіоні та підтримкою президентом корупційних кланів на Одещині. Невдовзі Кабінет Міністрів України на своєму черговому засіданні підтримав відставку одеського губернатора.

Особлива резонансність нещодавнього рішення Саакашвілі була продиктована не так самим бажанням останнього піти із посади, як тими гучними обвинуваченнями, що під час виступу про відставку губернатор висловив на адресу президента Порошенко та його найближчого політичного оточення. Як відомо, ніколи до цього Саакашвілі не наважувався публічно критикувати самого президента, який власне й затвердив його на посаду губернатора. Під його різку критику тією чи іншою мірою періодично потрапляли люди з президентської адміністрації і соратники глави держави, що лише опосередковано могло кинути тінь на самого Порошенка.

Тепер же вперше створюється  враження, ніби вже колишній губернатор однозначно перетнув межу і з відставкою у нього розв'язуються руки, аби стати черговим яскравим викривачем в стані критиків нинішньої влади і президента. Хоча не виключено, що публічна критика влади і президента з боку Міхеіла Саакашвілі є лише тільки частиною витонченої політичної технології, за допомогою якої Банкова створює свій ручний опозиційний проект, покликаний поглинути бодай частину протестного електорату. В умовах перманентного зростання протестних настроїв та посилення опозиційних партій в Україні така стратегія аж ніяк не позбавлена сенсу.

Однак, претензія Саакашвілі на статус головного опозиціонера в Україні може не виправдатися з цілої низки причин. По-перше, в таборі критиків влади конкуренція на даний момент як ніколи висока. Причому соціально-орієнтований популістський порядок денний деяких з нинішніх лідерів опозиції вочевидь буде значно ближчим середньостатистичному українському виборцеві. Боротьба з корупцією, ліберальні перетворення, чи то й створення сприятливих умов для малого і середнього бізнесу, про які зазвичай говорить Саакашвілі, можуть знаходити достатню підтримку хіба що в середовищі умовно освічених і підприємливих представників молоді та досить вузького прошарку середнього класу в Україні. Для широких мас населення, реально здатних забезпечити своїми голосами пристойний результат для політичної партії, гасла екс-губернатора Одеської області та його соратників навряд чи представляють значний інтерес. Тож реальний електоральний потенціал антикорупційної ліберальної платформи в Україні залишається достатньо обмеженим.

Ускладнює ситуацію ще й наявність конкуренції в цьому і без того досить тісному в українських реаліях ліберальному електоральному сегменті. Без об'єднавчих зусиль лібералам вкрай важко буде заручитися досить відчутною підтримкою з боку громадян на наступних чергових або ж, можливо, позачергових парламентських виборах.

По-друге, оцінюючи шанси політичного проекту під керівництвом Саакашвілі, не варто недооцінювати фактор інформаційної та медійної підтримки для подібного проекту. Очевидно, що людині, яка безкомпромісно критикувала багатьох впливових чиновників і олігархів, вкрай важко буде домогтися прихильності з боку підконтрольних останнім інформаційних ресурсів і телеканалів. Скоріше навпаки, медіа впливових українських олігархів можуть почати відкриту інформаційну кампанію з дискредитації Саакашвілі та його найближчих політичних соратників. І судячи з усього, зробити це буде не так вже й важко, з огляду на об'єктивно доволі сумнівні досягнення в роботі екс-губернатора Саакашвілі на своїй останній посаді.

Нарешті, імідж Саакашвілі як безкомпромісного борця з корумпованою владою в Україні дещо підірваний його досить тривалим перебуванням у цій самій владі. Превалювання гучного піару та популізму над реальними справами також стали характерними ознаками стилю роботи Міхеіла Саакашвілі в масовому публічному сприйнятті. Складається враження, що зірковий час скандального грузинського політика все-таки вже позаду, непрямим підтвердженням чого може служити зафіксоване соціологами майже дворазове просідання за останній рік рейтингу позитивного до нього ставлення з боку українських громадян – з 42% до 22%.[1]

Разом з тим екс-губернатор Саакашвілі справді міг би внести певне пожвавлення і об'єднавчу динаміку в стан теперішніх достатньо розрізнених ліберальних політичних сил і стати лідером такого об’єднаного політичного проекту. На тлі можливого падіння популярності та дискредитації старого політичного класу, надто після публікації електронних декларацій, потенційно відкривається непогана перспектива для утвердження в Україні нових незаплямованих політичних проектів. Хоча на теперішньому етапі все ж таки складно говорити однозначно про реальні мотивації раптового включення в публічну політику відставного губернатора.

[1] Суспільно-політичні настрої населення: жовтень 2016 // http://ratinggroup.ua/research/ukraine/obschestvenno-politicheskie_nastroeniya_naseleniya_oktyabr_2016.html