План «Б» по Донбасу: наскільки потрібний і яким він може бути?
Сьогодні ясно одне: «Мінськ» – такий, як він є, за нинішньої влади в Кремлі – не запрацює ніколи. І питання не в тому, чи є в України план «Б» по Донбасу, чи його нема. А в тому, який він може (має, повинен) бути? У цьому розбиралася інформаційна агенція Укрінформ, з повним текстом статті якої можна ознайомитися тут.
Які два варіанти плану «Б» з врегулювання конфлікту на Донбасі сьогодні найбільш імовірні – Укрінформу розповіла політична аналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Марія Золкіна.
ПЕРЕГЛЯД «МІНСЬКА»
Перший – умовно «план Кравчука». «Через те, що з серпня йде блокування по всіх робочих підгрупах ТКГ – очевидно, що в осяжному майбутньому зустрічі у форматі «Нормандської четвірки» не буде. Тож найбільш імовірний сценарій, який уже почав реалізовуватися – так званий «план Кравчука». Тобто це перегляд найбільш одіозних пунктів комплексу заходів імплементації «Мінська», – каже аналітик.
В першу чергу – це перегляд положення по кордону. Для того, щоби контроль над ним було отримано до початку виборчої кампанії (якщо така відбуватиметься в рамках реінтеграції).
Другий момент – однозначна конкретика по безпекових положеннях. Пані Золкіна наголошує відносно виводу незаконних збройних формувань та іноземного контингенту. «У положеннях не прописано – коли, як та в який спосіб це відбуватиметься», – додала вона.
Третій – особливості місцевого самоврядування. Винятково на рівні законодавства, але – в жодному разі не на рівні змін до української Конституції. «Оця трійка принципових моментів передбачає демонтаж окупаційних адміністрацій і відсутність прямого контакту з ними. Тобто ідея РФ щодо прямого діалогу відкидається, – стверджує пані Золкіна. – От по цих трьох моментах і вестиметься адвокація, щоб все змінити. Фактично це зовсім інша тактика».
Підґрунтя для перегляду «Мінська» готувалося як мінімум півроку. «Після провалу так званої «Консультативної ради» стало зрозуміло, що РФ стоїть жорстко на своїх вимогах по прямому діалогу, по кордону, по особливому статусу. Тому виходи було два: або погоджуватися на російський наратив, або – змінювати тактику, – каже політичний аналітик. – Так, «план Кравчука» багато критикують (я – в тому числі) через те, що в ньому є багато ризиків і мінусів, але… Єдиний інформаційний плюс цього плану в тому, що він закидає на рівень переговорів ТКГ, а згодом – на рівень «Нормандської четвірки» ідею про необхідність перегляду згаданих пунктів».
І як на це зреагує РФ? За її словами, росіяни усіляко опиратимуться, вони звинувачуватимуть Україну в зриві переговорів, влаштовуватимуть демарші, утім офіційно процес все ж не заморожуватимуть. «Росіяни хочуть, щоб ці території повернулися саме на їхніх умовах. Тож повної зупинки не буде. Однак ми повернемося до тієї млявої ситуації, яка була протягом 2016-2019 років. І це не найгірший варіант. Він достатньо раціональний і вигідний. Але вигідний тільки тоді, коли немає готовності до різких, вольових кроків», – додала вона.
МІЖНАРОДНА МІСІЯ ООН
Другий план «Б» традиційно підтримує українське МЗС – це міжнародна місія на Донбасі. «Особисто я також вважаю цей план найбільш виправданим. Але він має іти в пакеті з міжнародною перехідною адміністрацією», – наголосила Марія Золкіна.
Експертка каже, що весь міжнародний досвід врегулювання конфліктів, особливо тих, які релевантні до нас, свідчить про те, що сталий мир, стале припинення конфлікту відбувалося лише в тих ситуаціях, де працював міжнародний контингент. Але не цивільний, а – з військовим компонентом. «Приміром, у Грузії. Там задіяна цивільна місія Євросоюзу, яка стоїть на лінії розмежування між Грузією з одного боку та Південною Осетією та Абхазією – з іншого. Вони не мають жодних можливостей навіть заходити на тимчасово окуповану грузинську територію. Вони – просто слідкують за правопорядком уздовж лінії розмежування з грузинського боку.
І тут же – згадує пані Золкіна – цивільна місія не сприяє остаточному розв’язанню конфлікту. Бо якщо йде війна, то контингент має бути і з військовим компонентом, і з цивільним. «Я часто згадую про досвід Хорватії. Там була міжнародна місія і міжнародна тимчасова перехідна адміністрація, яка працювала два роки, і вона готувала вибори на тимчасово окупованій території, і управляла цією територією допоки після виборів не були сформовані органи місцевого самоврядування, допоки не були запущені представництва центральних органів влади Хорватської Республіки, – каже вона. – В будь-якому разі… Якщо безпекові пункти не закриті й починається політична реінтеграція – маємо розвалену державу. Боснія і Герцеговина – прекрасний приклад, де по Дейтонських мирних угодах режим тиші й демілітаризацію поєднали з політичною інтеграцією. І все. Держава існує під егідою ООН – фактично зовнішнє керування».
На думку аналітика, Україні слід уважніше вивчити «хорватський сценарій». За демілітаризацію має хтось відповідати. Тому що покластися лише на чесне слово ватажків із так званих «ЛНР» і «ДНР» – в жодному разі не можна. «Процес складання зброї за міжнародними стандартами врегулювання конфліктів – це процес організований. Має бути хтось, хто уповноважений на це, хто має мандат, хто описує зброю, визначає місця зберігання, утилізації чи перевезення кудись тощо, – наголошує Золкіна. – Так само й виведення контингенту – цей процес має бути кимось верифікований. ОБСЄ такого мандату немає. І не матиме. Вибачте, але ОБСЄ занадто беззуба. Тому посередником має стати ООН».
