Професор порівняльної політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" ім. І. Кучеріва Олексій Гарань в інтерв’ю УНІАН розповів, чому саміт Росія – Африка не був таким вдалим, як намагається показати російська пропаганда, та чи може Україна сподіватися на підтримку Глобального Півдня.
– На минулому тижні, одразу після виходу Росії з "зернової угоди", відбувся саміт Росія-Африка. Як відомо, відсутність безпечного зернового коридору з України загрожує країнам Африки продовольчою кризою. Проте РФ з усіх сил пнеться, щоб завоювати прихильність Глобального Півдня. Олексію Васильовичу, за вашими спостереженнями, чи вдалося РФ переконати африканців в тому, що війна в Україні їм нічим не загрожує?
– Треба розвести пропагандистські та реальні результати саміту. Скажімо, з пропагандистської точки зору, якщо взяти "картинки", на яких Путін позує з представниками країн Африки, і які буде демонструвати як у себе вдома, так і в Африці, саміт виглядає як начебто успішний. Адже в Росію приїхали майже п’ять десятків представників африканських країн та організацій, Путін два дні їм щось віщав, тобто він "не в ізоляції", Африка "його підтримує", а він – "підтримує Африку"… Але якщо аналізувати, то виглядає все зовсім інакше.
В Африці п’ятдесят чотири визнані країни. На минулому саміті Росія-Африка були присутні вони усі. При цьому, сорок п’ять були представлені главами держав та урядів. На цьогорічному саміті були присутні сорок дев’ять представників з країн Африки, але лише 21 – очільник держави або уряду. Інші були представлені на рівні міністрів закордонних справ, інших міністрів, а дехто навіть на рівні послів. Наприклад, Ангола, яка традиційно була союзником СРСР, а потім Росії, направила на саміт лише міністра закордонних справ. Тобто рівень представництва впав у понад двічі.
Кілька важливих країн взагалі не приїхали - Кенія, Ліберія, Сьєрра-Леоне, Ботсвана… При цьому, наприклад, президент Кенії, яка є важковаговиком у східній Африці, заздалегідь заявив, що його країна не буде присутня на саміті Росія-Африка, тому що йде війна в Україні, порушені принципи міжнародного права.
Взагалі більше ніж половина країн Африки підтримує в ООН позицію територіальної цілісності України й вивід російських військ з території України. Так, їхні делегації були присутні на саміті в Росії, і це вписується в африканську концепцію багатополярності. Проте, якщо подивимось на голосування в ООН, напряму Росію підтримують від 0 до 3-х країн (решта - утримується).
– Зрив Росією "зернової угоди" був сприйнятий в країнах Африки саме як недружній крок, і ніякі обіцянки безкоштовного зерна не допомогли?
– У всьому, що стосується "зернової угоди", Росія вистрілила собі в ногу, конкретно "підставилась". Думаю, що це визначило й рівень представництва на саміті.
А після того, як Путін заявив африканським лідерам, що Росія готова надати кільком країнам Африки (Зімбабве, Сомалі, Еритрея, Малі, Буркіна-Фасо та ЦАР, - УНІАН) зерно безкоштовно, прозвучала відповідь, що, мовляв, нам не потрібні ваші подачки. Ба більше, оця спроба Росії сказати, що цим країнам ми дамо щось безкоштовно, це така собі неоколоніальна спроба розколу. Саме цим зазвичай займаються колоніалісти.
– Але Росія якраз грає на тому, що колоніалісти для Африки – країни Заходу, яким РФ себе й протиставляє?
– Так, у африканців сильно сидить в голові, що Росія допомагала їм боротися з колоніалізмом. Тобто, допомагав Радянський союз, але Росія саме на цьому спекулює.
Хоча, коли РФ тягне в цьому питанні ковдру на себе, варто нагадувати, що РСФСР взагалі не була членом ООН. Натомість Україна, як УРСР, була членом спеціального комітету ООН по боротьбі з апартеїдом. В цьому комітеті були представлені дві країни соціалістичного табору – Угорщина та УРСР (а не СРСР!). Українець Удовенко (український дипломат Геннадій Удовенко, - УНІАН) був заступником голови цього комітету. Й африканські посли його дуже поважали за його роботу над резолюціями проти апартеїду та проти колоніалізму, буквально обнімали й цілували.
Але на цьому роль України не завершувалась. На початку 60-х років в таборі біля Одеси підготували 300 бійців для Африканського Національного Конгресу (нинішня правляча партія в ПАР), багато нинішніх лідерів вчилися в Україні. Тобто, ми відігравали важливу роль для країн Африки.
Крім того, вже після отримання Україною незалежності, українські миротворці в складі десяти місій ООН перебували в десяти країнах Африки, зокрема в Анголі, Ліберії, С’єрра-Леоне, Демократичній Республіці Конго. Наприклад, в Ліберії через цей контингент в різний час пройшли сумарно п’ять тисяч українських військовослужбовців… В цьому сенсі варто нагадувати, що російська ПВК "Вагнер" дестабілізує Африку, а Україна якраз стабілізувала.
В Африці за ситуацією в Україні стежать / фото Олексій Гарань
– Але чи можемо ми очікувати, що нас почують?
– З особистого досвіду – нас чують. Наприклад, коли в Гані наша делегація відвідувала фермерів, вони були чудово поінформовані, що в Україні війна, розв’язана Росією, хто такий Путін та чому зростають ціни на збіжжя. В таксі в ПАР неодноразово запитували про Бахмут. Тобто, в Африці за ситуацією в Україні слідкують. Тому нам разом з партнерами можна й треба над цим працювати.
Наприклад, ПАР займала по нашій ситуацію нейтральну позицію. Але в кількох випадках країна продемонструвала цілком проросійські речі. Зокрема, напередодні річниці російської агресії в Україні, провела спільні маневри флоту з РФ та Китаєм. Такий собі проросійський жест. Натомість, коли відбувався саміт G7 в Хіросімі, куди ПАР зазвичай отримувала запрошення (як головний представник країн Африки, - УНІАН), цього разу Рамафосу (президент ПАР, - УНІАН) не запросили. Замість ПАР були запрошені Коморські Острови, адже саме їх президент зараз виконує функції голови Африканського союзу.
Тобто, формально нічого не було порушено, але це був яскравий дипломатичний жест для ПАР. Мовляв, якщо будете займати проросійську позицію, вибачте, з вами не будуть спілкуватись.
Врешті, багато факторів, серед яких і тиск Заходу, і те, що президент ПАР Рамафоса потрапив в Києві під обстріл, а Путін не захотів його слухати (з приводу мирних ініціатив), і опозиція в ПАР, і незалежна судова система, яка наголосила на виконанні ордера Міжнародного кримінального суду на арешт Путіна – все це призвело до того, що кремлівський диктатор не їде на саміт БРІКС. Ми виграли це. Це – наша перемога.
Гарань стверджує, що маємо "чіпляти" африканців за практичні, прагматичні речі / фото Олексій Гарань
– Окрім ідеологічних моментів, які Росія намагається використовувати в Африці, певно, існує економічний інтерес?
– З економічної точки зору Росія в Африці слабка. 28% торгівлі у Африки з ЄС, далі йде Китай, потім США та Індія. Росія має близько 2%. А, якщо говорити про інвестиції, то ще менше – 1%. Але, повторюсь, попри це, в голові у африканців засіло, що оскільки був західний колоніалізм, то й до сьогодні Захід – це погано, а Росія - добре. Але поступово у них відкриваються очі.
Ми не можемо недооцінювати роль Росії в Африці, її військові контакти, підтримку диктатур, корупцію. Росія має гроші, які вкладатиме в пропаганду, в створення лобістських структур, яка буде запрошувати африканських студентів на навчання до Москви… "Аргументи" російської дипломатії – гроші, корумповані зв’язки та ПВК "Вагнер". І Росія буде їх використовувати й на всьому спекулювати.
Ми маємо пам’ятати про "багатополярність", яка притаманна політиці Африки. Розуміти, що не можемо в такій ситуації очікувати від країн Африки якихось жорстких рішень, приєднання до економічних санкцій, або навіть засудження злочинів, які коять росіяни. Адже в багатьох африканських країнах відбувається порушення прав людини… Але, маємо бути вдячні тим, хто голосує на підтримку України. Наприклад, Демократична Республіка Конго голосувала за виключення РФ з комітету ООН з прав людини. Та й в цілому, якщо подивимося, більше половини Африки чітко голосує за резолюції ООН на підтримку територіальної цілісності України та виведення російських військ, хоча на саміт в Москву вони й поїхали.
Чудово працює, коли ми говоримо, що у нас колишня колоніальна імперія намагається повернутися / фото Олексій Гарань
– Тим не менше, як ви вже говорили вище, Україні є, що протиставити намаганням Росії отримати вплив на Африку? Що і як варто робити, щоб нас почули й зрозуміли?
– Наші ресурси менші, ніж у Росії, але ми активізувалися. Уже відбулися три візити міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби. Ми маємо використовувати ресурси й наших союзників, і ті країни в Африці, з якими у нас гарні стосунки. Маємо доводити нашу позицію не лише на рівні уряду, а й на експертному рівні, на рівні громадських, правозахисних, релігійних організацій тощо.
Перше, маємо говорити: "Друзі, ви боролися проти колоніалізму, і ми теж. Ми вас підтримували!". Коли я виступаю в Південній Африці, то проводжу обережні паралелі. Розповідаю, що Левко Лук’яненко (український політик, дипломат, радянський дисидент, борець за незалежність України, - УНІАН) провів 27 років у в’язниці. Хто ще стільки років пробув за гратами? Нельсон Мандела (південноафриканський політик, правозахисник, національний герой, - УНІАН). Мандела пішов на угоду, щоб мирним шляхом досягти незалежності своєї країни. Лук’яненко теж виступав за те, щоб мирним шляхом досягти незалежності України, казав, що простягає руку комуністам, які за незалежність. Насправді, коли в Африці наводиш такі приклади, це близько для них і вони все чудово розуміють.
Чудово працює, коли ми говоримо, що у нас колишня колоніальна імперія намагається повернутися, що вона каже, що нас, українців, взагалі не існує. Можна наводити паралелі з Кримом. Росіяни прийшли в Крим в кінці 18 століття й сказали, що "це - наше". А коли білі поселенці прийшли в південну Африку? Так само - кінець 18 століття. І теж сказали, що "це - наше". Коли ти говориш такі речі й пояснюєш, що у нас війна навіть не за повернення території, а за існування самої нації, вони це дуже добре розуміють. Тобто, ми маємо говорити, що боремося за наше існування.
Одна з проблем в Африці – жінки й діти. Тому, коли наші правозахисні організації розповідають, що у нас відбувається з ними через війну, у африканців в голові "клацає".
Також у багатьох з цих країн дуже сильні позиції релігії, тому варто брати до уваги цей важливий аспект. Наприклад, майже половина африканських країн – це мусульманські країни, або країни з відчутною присутністю ісламу. Думаю, що дуже важливо, щоб представники українських мусульман, кримських татар, їздили в ці країни.
Ще одне - ми віддали ядерну зброю, ми були нейтральні, а на нас напали. І тепер під загрозою – ваша продовольча безпека. Варто нагадувати, що і підрив росіянами Каховської ГЕС, і якщо щось станеться на ЗАЕС, - це вдарило й знову вдарить по продовольчій безпеці в Африці. Ці речі вони сприймають.
Якщо говоримо про економічні зв’язки, про перспективу, ми маємо багато, що дати в сфері цифрових технологій, у сільському господарстві. І зараз ми здобуваємо великий військовий досвід – і в сенсі кібербезпеки, і в сенсі охорони кордонів. Над цим теж можна працювати.
Тобто маємо "чіпляти" африканців за практичні, прагматичні речі – продовольство, ядерна безпека, екологічна безпека, боротьба з тероризмом.
Тетяна Урбанська
