П’ять аспектів неправомірності і збитковості Харківської угоди
Після підписання Харківської угоди Україна не отримала жодних преференцій. Про це заявив глава парламентського комітету з питань євроінтеграції, народний депутат Борис Тарасюк на прес-конференції, аналізуючи рік після підписання документа. Своїми думками щодо неправомірності і збитковості цього контракту він поділився з журналістами.
– Відносно Харківської угоди я хотів би окреслити п’ять аспектів: правовий, безпековий, економічний, енергетичний, а також той, що пов’язаний із можливою денонсацією цього документа.
Правовий аспект був порушений Президентом Януковичим, який підписав Харківську угоду. Укладання цього документа відбулося всупереч положенням статті 17 Конституції України, що забороняє розташування іноземних військових баз на території України. Це імперативна норма.
Дуже часто від апологетів цієї угоди ми чуємо посилання на пункт 14 Перехідних положень Конституції. Але цей пункт носить тимчасовий характер і строк його дії спливає одночасно з терміном дії угоди, що готувалася на той момент – 28 травня 2017 року. Відтак не можна посилатися на перехідні положення як підставу для пролонгації ЧФ РФ, оскільки є імперативна норма і вона міститься в самому тілі Конституції – статті 17.
Говорячи про статтю 17 Конституції, слід зауважити, що необхідно було внести зміни в Конституцію, змінити статтю 17 і тоді вже укладати цю угоду. В той же час варто пам’ятати, що оскільки ця стаття належить до першого розділу Конституції, то зміни в ній можливі лише за умови проведення референдуму.
Президент Янукович, підписуючи дану угоду, порушив і статтю 20 Закону України про міжнародні договори України, в якій говориться, що пролонгація міжнародної угоди можлива лише на умовах, які закладені в самій угоді. А в угоді закладено умови про можливість продовження дії її на 5 років за умови, якщо жодна зі сторін не повідомить про припинення цієї угоди.
Нагадаю, що стаття 19 Конституції вимагає від всіх органів державної влади, їх посадових осіб включно з Президентом діяти винятково на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Отже Президент порушив і цю статтю Конституції.
Що стосується безпекового питання. По-перше, перебування ЧФ РФ на території України фактично звужує суверенітет нашої держави, який має поширюватися на всю територію. Він звужується на ту територію, де розташована військово-морська база РФ в Криму.
По-друге, за всі роки незалежності перебування російського Чорноморського флоту на території України призводило до серйозних загострень у взаєминах між військовими України і Росії, а також у взаєминах між політиками. Це, в свою чергу, сприяло загостренню дискусії аж до спроб підірвати суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.
Крім того, не можна забувати, що російська сторона послідовно порушує закони України, які передбачають дозвільний характер пересування територією держави збройних підрозділів ЧФ РФ. Я вже не кажу про зухвале ігнорування російською стороною законів і рішень суду щодо передачі об’єктів навігаційно-гідрографічного обслуговування Україні.
Економічний аспект укладених угод. Коли угоди укладалися – 21 квітня минулого року, – Президент особисто запевняв суспільство в тому, що вони несуть собою значний економічний зиск. Я стверджую, що жодного економічного зиску ці угоди не дали українському суспільству.
Крім того, 21 квітня в Харкові під час підписання цієї угоди Президент Янукович запевняв, що укладання її надасть додатковий фінансово-економічний ресурс в обсязі 40 млрд доларів, який піде на інвестиції і розвиток нашої економіки, вирішення соціальних проблем українців. Чи так сталося? Ні. Ціна на газ для України не зменшилась порівняно з тією, яка існувала в 2009 році. В 2009 році вона становила 228 дол. за 1000 куб. м. Сьогодні ціна на газ для України сягає 269 доларів. Тобто жодного виграшу немає.
Більше того, ціна на газ для мільйонів українських споживачів з 1 серпня минулого року була збільшена на 50%, цього місяця – ще на 20%, і в червні цього року – ще на 10%. Додайте до цього підвищення ціни на комунальні послуги, на основні продукти харчування, на пальне. Цілком зрозуміло, що за умови відсутності будь-яких соціальних програм, які передбачали б поліпшення соціально-економічного становища населення, такого поліпшення не відбулося. Отже, всі ці запевняння, що знижка ціни на газ буцімто призведе до покращення економічної ситуації і соціально-економічного становища населення – все це міф.
Що на що ми поміняли? Ми фактично втратили суверенітет над частиною нашої території до 2042 року в обмін на міфічні 40 млрд дол. Але давайте розберемося в цих речах. За угодами по ЧФ РФ 1997 року Росії для базування ЧФ РФ в Криму передавалося 18232 гектари земель Криму на березі Чорного моря. З них 3312 гектарів – землі м. Севастополя. До цього треба додати 4595 споруд, які облаштовані і використовуються Росією здебільшого за непрямим призначенням – тобто для економічної діяльності, що суперечить угодам про ЧФ. Україна отримувала в обмін міфічні 97,75 млн дол. Чому міфічні? Тому що Росія і тодішнє керівництво України погодилися, що Україна мала державний борг у розмірі 5 млрд дол. Хоч цього боргу Україна не повинна булавизнавати, оскільки це був борг господарюючих суб’єктів.
Чи отримає Севастополь, згідно з цими угодами, на соціально-економічний розвиток міста? Ні, не отримає. Чи отримає громада Севастополя якісь кошти за перебування ЧФ РФ? Ні, не отримає. Нам твердять про те, що Севастополь ійого жителі отримують робочі місця. Більшість підприємств ЧФ РФ або вже збанкрутіли, або на межі банкрутства. Люди не лише не мають роботу, а й зарплату отримують із затримкою в місяці. Все це на об’єктах, які належать ЧФ РФ.
Якою мала бути ціна за оренду землі і об’єктів інфраструктури? За найскромнішими підрахунками – 1 млрд 251 млн дол. Такою є ринкова вартість, якби Росія платила справжню ціну за орендовану землю і об’єкти. Але, якщо до цього додати інфраструктуру, то ця ціна збільшилася б в 6-7 разів.
Чи можливо денонсувати Харківську угоду? Так, можливо. Це можливо і з точки зору нашого внутрішнього законодавства, зокрема Закону про міжнародні договори України, і з огляду на міжнародне право, зокрема Конвенцію ООН з питань права міжнародних договорів 1969 року. Ця конвенція передбачає, що існують підстави для розірвання або денонсації міжнародної угоди в разі порушення основоположного закону країни. В даному разі ми стверджуємо, що було порушено статтю 17 Конституції України.
Розірвання міжнародної угоди допускається і у разі порушення процедури прийняття обов’язковості цією міжнародною угодою. Я як учасник подій того дня – 27 квітня 2010 року, стверджую, що була порушена процедура під час ратифікації у Верховній Раді. В залі не було конституційної більшості депутатів, які б могли схвалити таке рішення. Я вже не кажу, що не було обговорення, а замість цього було наявне побиття депутатів від опозиції.
Міжнародне право дозволяє розірвати міжнародну угоду в разі, якщо відбулося порушення принципу суверенної рівності сторін. В даному разі порушений принцип суверенної рівності сторін, оскільки українська сторона здала свою територію до 2042 року і не отримала за це належної компенсації.
