Українці мають великий запас міцності, щоб перемогти ворога, і готові боротися до перемоги – Петро Бурковський
Попри щоденні обстріли українських міст і значні втрати серед населення, громадяни волелюбної держави мають великий запас міцності, готові боротися до перемоги, не готові йти на компроміси з ворогом і переконані, що росіяни мають нести колективну відповідальність перед українцями. Про це свідчать результати опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Центром політичної соціології у співпраці з Громадянською мережею ОПОРА та Міжнародним центром української перемоги.
Виконавчий директор «Демініціатив» Петро БУРКОВСЬКИЙ прокоментував в інтерв’ю 5-му каналу настрої українців через півтора роки повномасштабної війни.
– Українці, згідно з червневим опитуванням, переважно відчувають надію щодо майбутнього держави, трохи менше – тривогу і ще менше – оптимізм. Але ж оптимізм та надія дуже відчутно підвищилися під час повномасштабного вторгнення. Чи не знизилися вони порівняно з 2022 роком?
– Польовий етап цього опитування у часі збігся з наслідками підриву Каховської ГЕС. Це був дуже тривожний час, було багато повідомлень про те, як рятували людей, якої шкоди це завдало нашим співгромадянам, мешканцям Херсонщини, як на лівому, так і на правому берегах, як росіяни намагалися обстрілювати людей, які рятувалися. Тобто емоційна напруга була надзвичайно високою. І, звісно, ми побачили, що, порівняно з березнем цього року, дещо зменшилася надія, натомість значно зросла тривога, дещо зменшився й оптимізм. Проте, незважаючи на все це, незважаючи на важкі бої на Півдні під час контрнаступальної операції, українці продемонстрували дуже високий рівень надії, оптимізму та впевненості в ситуації в країні. Особливо, коли мова йде про майбутнє України. Підсумовуючи, можна сказати, що росіянам не вдалося зламати нас цими жахливими діями – ні розстрілами наших міст, ні моторошними воєнними злочинами. Ми несемо дуже відчутні втрати, але люди мають великий запас міцності і готові боротися до перемоги. І це не просто красиві слова. На 17-му місяці війни вже немає красивих слів, є лише вперта рішучість досягти перемоги і добити цього ворога, вигнати його з країни. Настрої та емоції наших громадян це лише підтверджують. І це дуже велике значення має для наших союзників. Адже мало хто вірив, що ми вистоїмо, і ще менше вірили, що зможемо витримати цю тривалу боротьбу з Росією. Ці результати опитування дають нам можливість з упевненістю говорити з нашими західними союзниками, стверджуючи, що попри всі жахи та руйнування, українське суспільство залишається стійким. Це одна з великих запорук того, що Україні можна і треба надавати більше зброї, можна і треба надавати більше підтримки, і що членство такої країни в НАТО буде великим внеском у європейську безпеку. Тому це є дуже сильним аргументом для переговорів із нашими союзниками на Заході.
– Чи впливає на настрої українців те, що контрнаступ відбувається не так швидко, як ми бачили в Харківській чи Херсонській областях?
– Завдяки дослідженням, які ми проводили з серпня минулого року і по липень цього року, ми побачили, що не очікування людей формують політику, а події на полі бою формують очікування. Зараз ми бачимо, що настрої повернулися до тієї стриманої, обережної, але дуже затятої рішучості, яка була у липні-серпні минулого року. Ми бачимо, що певні очікування, які були завищені щодо контрнаступальних дій, зараз скоригувалися. Люди бачать, що ворог сильний і впертий, що є певні труднощі, і це тільки переконує людей в тому, що треба зціпити зуби і боротися в довгостроковій перспективі. Тобто ми бачимо, що з початку року зменшилась кількість тих наших співгромадян, які вважали, що війна триватиме до кінця цього року, і дещо зросла кількість тих, хто вважає, що війна триватиме один-два роки, а можливо, і до п'яти років. Загалом баланс такий: близько третини вірить, що війна може закінчитися до кінця року, таких 32%, але 46% вважають, що війна може тривати довше. Тобто 46% наших співгромадян морально готові боротися далі. Дуже добре, що люди не впадають у відчай. Більшість українців чітко усвідомлює, що доки на нашій території є ворог, доки він не розбитий та не знищений, доти нам треба вести боротьбу і не опускати руки.
– Це більше, мені здається, пов'язано з тим, що нам нікуди тікати – це наша земля, наші міста, назад дороги немає. При цьому важливо, що більше половини опитаних – 53% – готові терпіти все це зараз заради перемоги у майбутньому. Чи змінилася ця цифра?
– Тут треба порівнювати. Коли ми запитуємо про впевненість у перемозі, абсолютно впевнені у ній 77%, скоріше впевнені 16%. Але коли ми запитуємо, чи готові ви терпіти наслідки війни заради перемоги, а це означає втрати і страждання, то це дуже болюче питання для українського суспільства. І з цієї точки зору, 53% – це дуже багато, це дуже гарний запас міцності для боротьби з ворогом і неймовірні цифри для наших західних союзників, яким важко повірити в те, що суспільство, попри страшні випробування, все-таки тримається міцно і має таку рішучість. Росіянам не вдалося нас розколоти, посіяти зневіру серед українських громадян, і власне це й була мета дослідження – показати, що у нас є запас міцності, щоб перемогти цього ворога.
– А росіяни цього досі не можуть зрозуміти і планують на наступну зиму такий самий ракетний терор. Ці цифри про нашу стійкість на них ніяк не вплинуть?
– Мені здається, вони теж відстежують їх, але з того, що я знаю про Росію, вірять у кілька речей. Перша – що ресурсів у них більше як матеріальних, так і людських. В Росії авторитарний режим, до того ж фашистський. Влада там кидатиме все більше й більше людських і матеріальних ресурсів на війну, мобілізовуватиме всіх примусом. Опозиції там немає, протидії – немає, тому вони намагатимуться переважати нас чисельністю і ресурсами. Це великий виклик, тут не повинно бути ілюзій, це дуже серйозна загроза для нас, і це завдання для нашої влади і нашого командування – нам треба битися не кількістю, а якістю. Ми можемо перемогти їх тільки маючи кращу зброю, кращу тактику, завдаючи ударів на їхній території. Перенесення війни на їхню територію – це запорука нашої перемоги, і це вже робиться і буде робитися далі. Друге – звісно, росіяни використовуватимуть людські слабкості. В демократичних відкритих суспільствах є ці слабкості – люди цінують життя, цінують комфорт, і це нормально, що ми не перетворюємося на Росію, продовжуємо цінувати життя, комфорт і добробут своїх близьких. Росіяни ж намагатимуться руйнувати ці наші вразливі місця. Ми знову зіткнемося з кампанією російських обстрілів нашої критичної інфраструктури та енергетичного сектору. Ви можете бачити злочини, які вони скоюють – б’ють по Кривому Рогу. Це безжальна, беззмістовна помста особисто Володимиру Зеленському, бо це його рідне місто, і вони хочуть зламати його волю, вбиваючи невинних людей у його рідному місті. Але це їхня тактика, і вони й надалі її використовуватимуть. Добре, що ми це розуміємо і знаємо, як діяти, і що ми будемо переносити війну на їхню територію. Це буде запорукою нашої перемоги.
– Більшість українців (68%) асоціюють перемогу України з цілковитою поразкою Росії, що призведе або до звільнення всіх окупованих територій, або до розпаду самої Росії. І от перемогу, яка призведе до розпаду самої Росії, бачать лише 26% українців. Чому така цифра? Мені здається, що мало би бути усі 90%.
– У питанні про те, якою люди бачать перемогу України, ми пропонували обрати один варіант із кількох. Було близько трьох варіантів з територіальними поступками. Виявилося, що близько 15-17% людей готові поступитися нині окупованими територіями, як тими, що були окуповані 2014 року, так і тими, які були окуповані після 24 лютого 2022 року. Більшість же виступає за повернення до кордонів 1991 року. Сюди ж входять і 26%, які бачать перемогу України як цілковиту поразку Росії, що призведе до її розпаду. Вони також виступають за кордони 1991 року, але вони більш радикальні і вважають, що вихід на кордони не зупиняє війну, і потрібно зробити більше, щоб запобігти повторенню війни в майбутньому. Один з таких варіантів – вступ до НАТО. Але тут ми залежимо від волі наших західних союзників. Інший варіант – сприяти дезінтеграційним процесам і нестабільності в Росії, руйнувати їхню критичну інфраструктуру, залізниці, трубопроводи, енергетику, щоб зрештою вони зайнялися своїми внутрішніми проблемами і не мали більше ресурсів і сил змагатися з нами далі. Ці відсотки досить радикально налаштовані, і це дає певний карт-бланш нашій владі планувати і здійснювати такі операції.
– До переговорів, згідно з цим опитуванням, готовий невеликий відсоток українців. Де ці люди проживають і хто більше готовий до переговорів – ті, хто живе близько до бойових дій і виснажений ними, чи ті, хто переїхав кудись у відносно безпечніші міста? Це якось географічно корелюється?
– Тут є цікава річ. З одного боку, коли ми запитували людей, чи згодні вони на переговори – на будь-яких умовах, з деякими компромісами, але не всіма, і без жодних компромісів, – то більшість висловлюється проти компромісів, а третина каже, що певні компроміси можливі. Але потім, коли ми запитуємо, чи можуть бути такі компроміси, як відмова від членства в НАТО, відмова від окупованих територій і низка інших поступок, яких вимагає від нас Росія, то переважна більшість – понад 70% – відкидають цю думку. Тобто навіть із тих 30%, які кажуть, що певні компроміси можливі, три четверті відкидають як територіальні поступки, так і поступки щодо вступу до НАТО і ЄС. Для них це неприйнятно. І тут постає питання: про які компроміси йдеться? Моє припущення, що компроміс полягає в тому, що якраз Росію ми не руйнуватимемо, і саме в цьому можуть полягати компроміси – перемир'я або закінчення війни на кордонах 1991 року. Що стосується тих, хто готовий на будь-які компроміси, включно з поступками територій, які зараз окуповані, то це переважно люди літнього віку, мотивом відповідей яких, є те, що вони просто хочуть дожити спокійно своє життя. І треба зазначити, що це не більшість цих людей, не всі пенсіонери так думають. Але це одна група. Залишається ще частина людей, які досі сповідують проросійські погляди. Треба визнати, що такі люди теж є, і вони відповідно висловлюють свої погляди. Їх абсолютна меншість – лише 8%. Це менше, ніж було до війни, коли жорстких проросійських прихильників налічувалося близько 15%.
– Ще одна цифра: абсолютна більшість українці –89% – хочуть будувати своє майбутнє і жити в Україні. Це йдеться і про тих, хто виїхав тимчасово заради дітей, заради безпеки? Чи тих, хто виїхав, ви не опитували?
– Ні, ці дані опитування стосуються лише тих громадян, які проживають в Україні.
–А які настрої в наших громадян щодо колективної відповідальності росіян перед українцями, і чи можуть ці цифри містити відповідь на запитання, чому деякі українці й досі шукають на якихось ресурсах «хороших росіян» і кажуть, що не все так однозначно?
– Тут є дві складові. Перша полягає в тому, що, як я вже казав, у нас є проросійськи налаштовані люди, які досі вірять у російську культуру, ходять до російських церков за звичкою, а дехто робить це з переконання. І для них питання про відповідальність росіян є складним. Вони не приєднується до кількості тих громадян (70%), які вважають, що росіяни несуть колективну відповідальність. Але, з іншого боку, ми маємо дуже гарну ілюстрацію – нещодавню історія зі спорту, коли наша шаблістка Ольга Харлан не подала руки росіянці і її намагалися за це покарати. Тоді дуже багато людей побачили, що це війна не лише Путіна, а це війна, скажімо, отаких от спортсменів, які начебто, як вони кажуть, поза політикою, але використовують будь-яку нагоду вислужитися перед режимом, принизити чи підставити українців. Чому ця ілюстрація з нашою спортсменкою така важлива? Тому що на Заході побачили, що це насправді не війна Путіна, а це війна всіх росіян, і пересічні українці мають рацію, що це має бути колективною відповідальністю всього народу і всієї російської держави. Тобто ці цифри дають нам чіткі аргументи, що росіяни повинні понести колективну відповідальність і що заморожені та арештовані російські активи, золотовалютні резерви, які становлять сотні мільярдів доларів, мають піти на дві речі – закупівлю та надання Україні зброї, на гуманітарну допомогу людям, які зараз страждають від війни, і на відбудову України. Росія має не лише повернути наші території, а ще на довгі роки після війни бути покараною і нести відповідальність, у тому числі матеріальну і юридичну, за вчинені злочини. Українці в цьому солідарні.
