Українці готові чинити опір – Олексій Гарань
Які внутрішні зміни відбулися в Україні як державі та в українському суспільстві за час війни? Наскільки ми відчуваємо себе громадянами і наскільки ми відчуваємо, що роль держави – це наша роль, щоб разом пережити цю страшну війну. Про це Українське радіо поговорило з Олексієм Гаранем, професором Києво-Могилянської академії та науковим радником Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.
– Ми знаємо, що українці дуже часто захоплювалися політиками, а потім дуже швидко в них розчаровувалися. На вашу думку, чи українці справді усвідомили роль кожного з нас у цій війні, чи все ще покладаються на одного політика чи групу політиків, розуміючи, що щось залежить від них, а не від нас самих? Чи зменшилася роль персоналізованої політики в Україні?
– Мабуть, все-таки зменшилася. Загалом українці дуже багато фокусуються на особистостях, коли обговорюють політику. Наприклад, на особистості президента чи персоналіях опозиції і так далі. Але якщо ми подивимося на перші місяці війни, то російський напад надзвичайно об'єднав український народ. Фонд «Демократичні ініціативи» проводив тоді опитування – за якийсь час після того, як росіяни були розчавлені під Києвом, – і ми запитали, хто найбільше доклався до відсічі ворога у ті дні. На друге місце вийшов весь український народ.
– Хіба це не позитивна тенденція, як на мене?
– Безумовно, на перше місце вийшли Збройні сили України, але на друге місце вийшов весь український народ, на третьому місці були волонтери, четверте місце посіла інституція президента. До речі, я б не став недооцінювати те, як повівся Зеленський на початку війни. Ми можемо йому закидати різні речі, що були до війни, та й, скажімо, зараз, але те, що він повівся гідно українського президента – це правда.
– Я думаю, що значна частина суспільства не має в цьому сумнівів і зараз.
– Але у нас розгортається політична боротьба і дуже багато критики. Тобто, навіть під час воєнного стану рівень можливостей для самовираження і критики влади залишається дуже високим. Але те, що українці усвідомили, що саме вони є сила і їхня сила в єдності, – це дуже позитивно.
– Президент Зеленський представив Верховній Раді План внутрішньої стійкості. Першим пунктом цього плану є єдність. На вашу думку, наскільки суспільство залишається згуртованим, адже єдність – це наша спільна мета для того, щоб перемогти?
– Я думаю, що в цілому ми лишаємося єдиними. Але є два моменти. Перший – на початку війни політична боротьба між владою і опозицією була навіть якось притлумлена, всі виступили єдиним поривом, всі сказали – вибори відкладаються до завершення воєнного стану. Якийсь час навіть існував негласний мораторій на критику влади. Але зараз політична боротьба триває. У ній беруть участь обидві сторони – і адміністрація президента, і опозиція. Тому я хотів би закликати обидві сторони бути єдиними і демонструвати цю єдність. І я просив би владу робити це більше, тому що вона має більше ресурсів. Давайте приклад толерантного ставлення до опонентів і самі демонструйте цю згуртованість.
Другий момент – це настрої самих українців. Оскільки бліцкриг Путіна провалився, він перетворює цю війну на війну на виснаження. Враховуючи величезні людські ресурси Росії, плюс Північної Кореї, якими вони можуть жертвувати дуже довго, це поставило нас у складну ситуацію. У нас менше людських ресурсів, і ми намагаємося зберегти ці життя. Так, в українців з’являється втома від війни, але принаймні зараз вони готові продовжувати боротьбу, і вони виступають проти будь-яких територіальних поступок Росії.
– Наскільки українці усвідомлюють свою роль як громадянин України, особливо зараз, під час повномасштабної війни.
– Сімдесят відсотків українців, навіть більше, є волонтерами. Вони розуміють свою відповідальність. Десь понад 20% готові воювати. Плюс 35% готові допомагати армії в будь-якій іншій формі. Тобто це більшість українців, і це, в принципі, хороші цифри. Водночас є приблизно 16-17% українців, які кажуть, що нам начхати на все – ми будемо дбати про себе, про свої сім'ї, про те, як вижити під час війни. Так буває в будь-якому суспільстві під час війни, коли частина громадян думає лише про виживання та самозбереження. Проте більшість українців готові чинити опір і допомагати один одному в різних проєктах. Тому я бачу в цьому великий плюс. Дуже важливо, щоб ці цифри не зменшувалися. Тобто, щоб втома від війни, яка об'єктивно існує, не взяла гору над нашою відданістю Україні.