Успішний український контрнаступ зруйнує політичні перепони, які сьогодні заважають говорити про деокупацію Криму – Марія Золкіна
За останній рік позиція як стратегічних, так і ситуативних партнерів України суттєво змінилася. Більшість західних лідерів більше не підштовхують Україну до переговорів із російським окупантом, але чи можна сподіватися, що таке їхнє рішення остаточне, чи все ж може настати час, коли Захід втомиться від України, на що вельми сподівається росія. Це питання з-поміж інших прокоментувала у своєму інтерв’ю для KyivFM Марія ЗОЛКІНА, голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи», дослідниця Лондонської школи економіки та політичних наук.
– Для нас позитивною є тенденція, що позиція ключових партнерів України суттєво змінилася за останній рік. Якщо ще пів року тому більшість європейських країн, за винятком Східної Європи і Великої Британії, сумнівалися в тому, що перемога України має виглядати тільки і винятково як повна деокупація українських земель, то зараз це принаймні стало частиною офіційної риторики лідерів західних держав.
Це не означає, що рішення Парижа чи Берліна буде обов'язковим до виконання в довгостроковій перспективі, але воно принаймні стало частиною офіційної риторики як французького президента, так і німецького канцлера. Фактично, західні лідери певною мірою обмежили себе дипломатично, почавши говорити про українську перемогу як про деокупацію українських земель. Але це не означає, що на практиці вони продовжуватимуть підтримувати Україну зброєю та фінансами до повної деокупації, як зараз.
Слід також розуміти, що досить багато західних експертів, і не тільки тих, хто відверто підігрує росії, говорять про те, що принаймні частину українських окупованих територій цілком можливо доведеться винести за дужки під час врегулювання конфлікту з рф. І найчастіше в цьому контексті обговорюється навіть не частина окупованого Донбасу, а Крим, з приводу якого наводиться ціла низка аргументів.
На жаль, у 2015-2016 роках, під час активної міжнародної інформаційної кампанії щодо окупації Криму, росії вдалося створити навколо Криму ореол як особливого політичного кейсу, який не можна ставити в один ряд з іншими окупованими територіями України. Тоді, до 2022 року, вони становили 30% окупованого Донбасу, а зараз, відповідно, це ще й частина окупованого півдня України.
Сьогодні один із найбільших викликів для українських дипломатів, політиків та експертів полягає в тому, щоб пояснити раціональними аргументами, що питання Криму – це не лише питання територіальної цілісності України, а насамперед питання безпеки, оскільки Крим, який продовжує слугувати військовою базою для російської федерації, означатиме, що в регіоні не буде стабільного миру. І не лише для України, а й для всього Чорноморського регіону. І це інтереси цілої низки інших держав, в тому числі Туреччини, яка одним із пріоритетів своєї зовнішньої політики завжди мала і має передбачувану, стабільну ситуацію в Чорноморському регіоні.
Для себе ми розуміємо, що розмови про майбутнє Криму у варіаціях, де Україна не контролює Крим, є частиною певних політичних спекуляцій, які зводяться до фактичного «збереження обличчя росії». Але перший важливий момент у цьому контексті полягає в тому, що якщо восени минулого року «збереження обличчя росії» означало, по суті, дозволити їй залишитися на всіх окупованих територіях, то зараз мова зводиться переважно до Криму. Для України Крим не менш важливий, ніж решта території, але, на жаль, міжнародна політична думка рухається досить повільно стосовно цього питання. Тому сьогодні позитивним є вже те, що присутність росії на переважній більшості окупованих російських територій не сприймається як прийнятний компроміс. Тобто, якщо зараз ведуться дискусії, наприклад, про Крим, а не про всю окуповану територію, то це не так вже й погано. Зрештою, ми можемо змінити і цю риторику, й Україна дуже активно це робить на всіх рівнях.
Але тепер все залежатиме від того, чи вдасться Україні розпочати успішний контрнаступ. Якщо Україні вдасться завдати росії однієї-двох важливих поразок, змінити конфігурацію поля бою, зокрема на півдні чи сході України, тоді дипломатія відреагує позитивно для України. Зараз, звичайно, офіційна українська публічна риторика полягає в тому, що ми звільнимо всю територію, включно з Кримом. Але я для себе відмічаю, що ми не наполягаємо так сильно і активно на звільненні всіх територій, включно з Кримом, саме тому, що розуміємо, що все залежить від успіху контрнаступальних дій української сторони, нехай локальних, але зрозумілих на перспективу. Якщо нам це вдається цього року і стає зрозумілим, що ми просунулися на кількох напрямках, зберегли ресурси для подальшого наступу і звільнення, десь посипався російський фронт, десь ворог сам відступає, щоб зберегти свої сили, десь ми його змушуємо відступати, то коли почнеться таке відтискання росіян з територій, що вони окупували, за моїми спостереженнями, розрахунок української сторони полягає в тому, що ми зруйнуємо таким чином будь-які політичні і дипломатичні перепони щодо питання звільнення Криму. Бо вони зараз саме дипломатичні та політичні. І саме тому нам зараз не дають далекобійних ракет, якими ми могли б розтрощити кримський міст і добити залишки чорноморського флоту, що базується в Криму, тому що немає чіткого остаточного розуміння, чи не буде ця риторика про те, що Крим – це червона лінія для Путіна, і тоді він може застосувати ядерну зброю, реалізована на практиці. І за моїми спостереженнями, українська сторона розраховує на те, що контрнаступальні дії, які будуть успішними і ефективними на полі бою, автоматично зруйнують всі політичні перепони, які зараз заважають нам говорити про деокупацію Криму.
