Вплив зовнішньої агресії на мовні уподобання громадян України

На фото: У центрі Золотоноші молодь  українізувала танк, який стояв на постаменті, до подій сьогодення.

Володимир РЕЗНІК,  д.соц.н.,
завідувач відділу історії та теорії соціології Інституту соціології НАН України

З 2014 року Україна чинить опір російській воєнній агресії. Воєнні загрози впливають на всі сфери життєдіяльності українського суспільства. Цього впливу неминуче зазнають й мовні уподобання громадян України.

Мовні уподобання (англ. preference – віддання переваги, вибір) – це схильності людей віддавати перевагу якійсь мові перед іншими мовами за умов вибору з-поміж них. Ці уподобання виявляються у переважній прихильності до якоїсь із декількох мов, легких для розуміння та вжитку, у бажанні обрати її для використання чи вивчення. Мовні уподобання можуть виявлятися у різних царинах життєдіяльності – в особистому житті, фаховій діяльності, у громадянському або цивільному просторі, політичних відносинах, освіті, науці, релігії, дискурсах різних медіа, користуванні інформаційними технологіями та ін.

У соціологічному моніторингу Інституту соціології НАН України застосовується низка показників, що уможливлюють аналіз динаміки мовних уподобань громадян України з часу проголошення її незалежності * (рис. 1–5).

Рисунок 1. Динаміка розподілу відповідей на запитання “Ваша рідна мова” (% до кількості опитаних)

Рисунок 2. Динаміка розподілу відповідей на запитання “Якою мовою (мовами) Ви переважно спілкуєтеся у Вашій родині (вдома)? (Дайте одну відповідь, що найбільше підходить)” (% до кількості опитаних)

Рисунок 3. Динаміка розподілу відповідей на запитання “Якою мовою Ви б хотіли заповнювати анкету наступного разу?” (% до кількості опитаних)

Рисунок 4. Динаміка розподілу відповідей на запитання “Яку мову, окрім української, на Вашу думку, необхідно обов’язково вивчати в загальноосвітніх навчальних закладах?" (Відзначте всі відповіді, що підходять)” (% до кількості опитаних)

Рисунок 5. Динаміка розподілу відповідей на запитання “Чи вважаєте Ви за необхідне надати російській мові статус офіційної в Україні?” (% до кількості опитаних)

Йдеться про показники: а) декларування своєї рідної мови (рис. 1), яку опитувані можуть реально не вживати у різних життєвих ситуаціях та обставинах; б) переважної мови спілкування у родинному домашньому середовищі (рис. 2); в) бажаної для опитуваних мови заповнення соціологічної анкети (рис. 3) – імовірної переважної та комфортної мови роботи їх із різними документами, інструкціями, настановами і т. п.; г) вибору мови, необхідної, окрiм української, для обов’язкового вивчення в загальноосвiтнiх навчальних закладах (рис. 4); д) думки стосовно надання російській мові статусу офіційної в Україні (рис. 5).

Найбільші зміни співвідношень відсотків мовних уподобань за наведеними показниками спостерігаються впродовж останнього десятиліття. Загальна тенденція останніх років – збільшення часток уподобань української мови за здебільше одночасного зменшення часток уподобань російської мови. Наприклад, за 2012–2021 роки суттєво зріс відсоток уподобання опитуваними української та скоротився відсоток уподобання російської мов заповнення соціологічних анкет. При цьому частка української мови сягнула 65-відсоткового, а частка російської мови – 35-відсоткового рівнів  2021 року.

Зауважені тенденції мінливості та різниці відсотків мовних уподобань одразу після 2013 року можна почасти розглядати як наслідок структурних змін вибірки моніторингу. Зокрема, до 2013 року включно вибірки моніторингових досліджень пропорційно репрезентували всі регіони України. Внаслідок російської окупації Криму його населення не репрезентоване у вибірках моніторингових досліджень з 2014 року. А через захоплення сепаратистсько-терористичними угрупованнями за підтримки та участі Росії окремих районів Донецької та Луганської областей населення цих районів не репрезентоване у вибірках моніторингового дослідження із 2015 року. Саме зазначені регіональні спільноти мешканців АР Крим і Донецької та Луганської областей завжди вирізнялися переважною прихильністю до російської мови.

Про це свідчать розподіли відповідей опитуваних із цих регіонів України за всіма розглянутими вище показниками мовних уподобань (рис. 1–5). Зокрема, у 2012 році з-поміж опитаних (n = 91) в АР Крим 85,7% зазначили своєю рідною мовою російську, а 97,8% висловили бажання заповнювати наступного разу анкету російською мовою. У 2013 році серед опитаних (n = 91) в АР Крим 95,6% визначили мову переважного спілкування у своїй родині як винятково російську, 95,6% зазначили необхідність вивчення, окрім української, російської мови в загальноосвітніх навчальних закладах, 73,6% висловили згоду з необхідністю надання російській мові статусу офіційної в Україні.

Серед опитаних (n = 167) у Донецькій області у 2012 році 85,7% зазначили своєю рідною мовою російську, а 96,4% висловили бажання заповнювати наступного разу анкету російською мовою. У 2013 році серед опитаних (n = 169) у Донецькій області 83,4% визначили мову переважного спілкування у своїй родині як винятково російську, 82,2% зазначили необхідність вивчення, окрім української, російської мови в загальноосвітніх навчальних закладах, 81,1% висловили згоду з необхідністю надання російській мові статусу офіційної в Україні.

З-поміж опитаних (n = 115) у Луганській області у 2012 році 59,6% зазначили своєю рідною мовою російську, а 97,3% висловили бажання заповнювати наступного разу анкету російською мовою. У 2013 році серед опитаних (n = 169) у Луганській області 86,8% визначили мову переважного спілкування у своїй родині як винятково російську, 93,9% зазначили необхідність вивчення, окрім української, російської мови в загальноосвітніх навчальних закладах, 61,4% висловили згоду з необхідністю надання російській мові статусу офіційної в Україні.

Але відсутністю репрезентації у вибірках моніторингових досліджень українських громадян із окупованих територій із зауваженими переважними мовними орієнтаціями можна пояснювати значну зміну співвідношення мовних уподобань у 2013–2015 роках. Сумнівно, щоб ця ж обставина продовжувала спричинювати зменшення відсотків уподобань російської та збільшення відсотків уподобань української мов, зафіксовані згодом – у 2017–2020 роках. Ці пізніші тенденції мінливості мовних уподобань радше слід пов’язувати із процесами змін у масовій свідомості.

Зокрема, вельми виразною є супутня цим змінам динаміка такого виміру масової свідомості, як рівень національної дистанційованості* в українському суспільстві стосовно росіян (рис. 6).

Рисунок 6. Динаміка середнього рівня національної дистанційованості стосовно росіян (діапазон шкали: 1–7 балів), М

Йдеться про декларовані схильності не допускати їх як членів своєї сім’ї, близьких друзів, сусідів, колег по роботі, співгромадян, відвідувачів країни або й узагалі не допускати в Україну. Національна дистанція стосовно росіян збільшилася на початку нового тисячоліття. У часі це збіглося із приходом до державної влади в Росії В. Путіна, який із своїм оточенням активізував процеси євразійської реінтеграції на пострадянському просторі. Не виключено, що українські громадяни вбачали у цих процесах загрози суверенітету своєї країни. Згодом, у 2013–2020 роках, коли ці загрози втілилися у формі російської агресії та окупації українських територій, теж спостерігається суттєве зростання національної дистанційованості стосовно росіян.

Зауважений прояв соціального відчуження опитуваних від росіян певною мірою позначається на мовних уподобаннях в Україні. Про це свідчать відмінності середніх значень національної дистанційованості стосовно росіян за відсотками опитуваних із різними мовними уподобаннями (табл. 1–5).

Таблиця 1

Середні рівні національної дистанції стосовно росіян за позиціями показника рідної мови опитуваних, 2020 рік

Примітка. M – середній бал; n – кількість респондентів; SD – стандартна похибка. Міри значущості відмінностей середньої: df = 2; F = 122,680; p < 0,001.

Таблиця 2

Середні рівні національної дистанції стосовно росіян за позиціями показника переважної мови спілкування у родині опитуваних, 2020 рік

Примітка. M – середній бал; n – кількість респондентів; SD – стандартна похибка. Міри значущості відмінностей середньої: df = 3; F = 96,107; p < 0,001.

Таблиця 3

Середні рівні національної дистанції стосовно росіян за позиціями показника бажаної мови заповнення анкет наступного разу, 2020 рік

Примітка. M – середній бал; n – кількість респондентів; SD – стандартна похибка. Міри значущості відмінностей середньої: df = 1; F = 259,861; p < 0,001.

Таблиця 4

Середні рівні національної дистанції стосовно росіян за позиціями показника вибору мови, необхідної, окрiм української, для обов’язкового вивчення в загальноосвiтнiх навчальних закладах, 2020 рік

Примітка. M – середній бал; n – кількість респондентів; SD – стандартна похибка. Міри значущості відмінностей середньої: df = 1; F = 351,614; p < 0,001.

Таблиця 5

Середні рівні національної дистанції стосовно росіян за позиціями показника думки щодо надання росiйськiй мовi статусу офiцiйної в Українi, 2018 рік

Примітка. M – середній бал; n – кількість респондентів; SD – стандартна похибка. Міри значущості відмінностей середньої: df = 1; F = 107,756; p < 0,001.

Результати 1-факторного дисперсійного аналізу для показників декларування своєї рідної мови (рис. 1), переважної мови спілкування у родині (рис. 2), бажаної мови заповнення соціологічних анкет (рис. 3), вибору мови, необхідної, окрiм української, для обов’язкового вивчення в загальноосвiтнiх навчальних закладах (рис. 4) та думки щодо надання росiйськiй мовi статусу офiцiйної в Українi (рис. 5) показують, що національне дистанціювання опитуваних від росіян певною мірою пов’язане з мовними уподобаннями в українському суспільстві (табл. 1–5). Середні рівні національної дистанційованості стосовно росіян статично значуще відрізняються у кількісному вимірі за позиціями уподобань української та російської мов у межах шкал цих показників: опитувані із уподобаннями української мови помітно більше національно дистанційовані від росіян, ніж опитувані із уподобаннями російської мови.

Національне дистанціювання від росіян та пов’язані із ним переважні мовні уподобання, зокрема, стосовно російської мови певною мірою залежні від масового сприйняття участі Росії у бойових діях на Донбасі.

У соціологічному моніторингу Інституту соціології НАН України декілька років поспіль застосовувався показник, що фіксував масові уявлення про те, з ким доводиться воювати українським силовим структурам на Донбасі (рис. 7).

Рисунок 7. Динаміка розподілу відповідей на запитання “З ким сьогодні, на Вашу думку, головним чином, воюють українські силові структури (армія, Нацгвардія, поліція, СБУ тощо) на Донбасі? (Відмітьте одну відповідь, що найбільше підходить)” (% до кількості опитаних)

Загалом близько половини опитуваних зауважували опосередковану участь Росії у бойових діях проти українських силових структур через різноманітну підтримку сепаратистів. Помітна частина респондентів зазначила пряму збройну агресію Росії проти України. Значно менше опитуваних вважає, що озброєні сепаратисти на Донбасі цілком самостійно протидіють українській державі.

Для візуального увиразнення зафіксованих тенденцій і для зручності їх аналізу шкала цього показника (рис. 7) була спрощена шляхом об’єднання окремих її позицій, споріднених змістовно з огляду на ідентифікацію в них міри участі Росії у бойових діях на Донбасі: 1) відсутність участі Росії – об’єднання позицій “З мiсцевим ополченням, яке дiє самостійно” та “З мiсцевим ополченням та iноземними добровольцями, якi дiють самостійно”; 2) опосередкована участь Росії – об’єднання позицій “З мiсцевим ополченням, яке фiнансується, озброюється та керується з Росії” та “З росiйськими найманцями (мiсцевими та iноземцями, якi воюють за гроші), яких підтримує Росія”; 3) пряма участь Росії – позиція “З регулярною росiйською армією” залишена без змін; 4) невизначеність думки опитуваних – позиція “Важко вiдповiсти” залишена без змін.

У підсумку отримано модифікований показник ідентифікації у масовій свідомості противника українських силових структур (армії, Нацгвардії, міліції, СБУ тощо) на Донбасі (рис. 8).

Рисунок 8. Ідентифікація у масовій свідомості противника українських силових структур (армії, Нацгвардії, поліції, СБУ тощо) на Донбасі (% до кількості тих, хто відповіли)

Абсолютна більшість опитуваних (65%) станом на 2017–2021 роки ідентифікувала сукупну опосередковану та пряму участь Росії у бойових діях проти українських силових структур (армії, Нацгвардії, міліції, СБУ тощо) на Донбасі. Це означає, що в масовій свідомості в Україні домінує думка про безперечну меншу або більшу участь Росії у бойових діях проти України. І ця масова думка певною мірою позначається на національному дистанціюванні щодо росіян.

Про це свідчать відмінності середніх значень національної дистанційованості стосовно росіян за відсотками опитуваних із різною мірою ідентифікації Росії як противника українських силових структур на Донбасі (табл. 6).

Таблиця 6

Середні рівні національної дистанції стосовно росіян за позиціями визначення суб’єкта, який воює проти українських силових структур на Донбасі, 2018 рік

Примітка. M – середній бал; n – кількість респондентів; SD – стандартна похибка. Міри значущості відмінностей середньої: df = 3; F = 26,574; p < 0,001.

Результат 1-факторного дисперсійного аналізу для показника ідентифікації противника українських силових структур на Донбасі у масовій свідомості показує, що національне дистанціювання опитуваних від росіян у 2018 році було пов’язане із масовим усвідомленням та визнанням різної міри участі Росії у бойових діях проти України. Середні рівня національної дистанційованості стосовно росіян статично значуще відрізняються у кількісному вимірі за позиціями ідентифікації різної міри участі Росії у війні: опитувані, які ідентифікують пряму або опосередковану таку участь, помітно більше національно дистанційовані від росіян, ніж опитувані, які вказують на самостійні дії сепаратистів на Донбасі.

Дії Росії в Криму та на Донбасі у 2014 році і пізніше не лише соціально відчужують більшу частину опитаних від росіян, а й викликають у них упередження стосовно російської мови, занепокоєння перспективами її офіційно-статусного вивищення в Україні. Це найбільше показують зв’язки показника ідентифікації у масовій свідомості противника українських силових структур на Донбасі із показниками уподобання мови заповнення соціологічних анкет та думки щодо надання росiйськiй мовi статусу офiцiйної в Українi (табл. 7–8).

Таблиця 7

Зв’язок уподобання мови заповнення соціологічних анкет із визначенням суб’єкта, який воює проти України на Донбасі, 2021 рік, %*

*Міри зв’язку: χ² = 149,703; df = 3; p < 0,001; коефіцієнт V Крамера = 0,289 (p < 0,001).

Таблиця 8

Зв’язок думки щодо надання росiйськiй мовi статусу офiцiйної із визначенням суб’єкта, який воює проти України на Донбасі, 2021 рік, %*

*Міри зв’язку: χ² = 189,636; df = 6; p < 0,001; коефіцієнт V Крамера = 0,230 (p < 0,001).

Чим вище опитувані ідентифікують ступінь участі Росії – від взагалі відсутності такої участі до опосередкованої та прямої участі – тим більше вони схильні вподобати українську, а не російську мову при заповненні анкет наступного разу та виявляти неприйняття офіційно-статусного вивищення російської мови в Україні. Не виключено, що у розширенні сфери вжитку російської мови та її офіційно-статусному вивищенні більшість опитуваних убачають загрозу національній безпеці України, оскільки таке розширення і вивищення видається як своєрідне потурання новій агресії та окупації українських територій з боку Росії.

Оглянуті особливості масової свідомості дають підстави зробити такі  висновки. Найбільші зміни співвідношень відсотків мовних уподобань упродовж останнього десятиліття, зокрема, зростання часток уподобань української мови за переважно одночасного зменшення часток уподобань російської мови, зумовлені низкою внутрішньо- та зовнішньополітичних чинників. Серед останніх особливо значущу роль відіграла агресія Росії у Криму та на Донбасі.

Можна припустити, що широкомасштабний воєнний напад Росії на Україну 24 лютого 2022 року лише посилив тенденції змін мовних уподобань громадян, спостережені попередніми роками. Відтак суттєве зростання та абсолютне переважання частки уподобань української мови має бути обов’язково врахованим у політиці держави у різних сферах життя України.