Аналітикиня, аспірантка Бухарестського національного університету
Сфера інтересів: міжнародні відносини, регіональна співпраця, аналіз та протидія інформаційним загрозам (FIMI)
Оригінал статті – LB.ua
Епопея з президентськими виборами в Молдові завершилася перемогою Маї Санду, тож ризик отримати «другу Грузію» на українських кордонах відкладається принаймні на рік — до парламентських перегонів 2025-го. Чинна президентка Мая Санду, кандидатка від партії «Дія та солідарність» набрала 55 % голосів і здолала кандидата від проросійської Партії соціалістів, колишнього генпрокурора Олександра Стояногла, за якого проголосували 44% виборців. Утім результати обох турів свідчать: попри перемогу проєвропейських сил, ситуація в Молдові залишається суперечливою.
По-перше, перемогу Санду забезпечили переважно голоси діаспори, тоді як реальні настрої в країні схиляються на користь проросійського кандидата. По-друге, низька підтримка чинної влади всередині Молдови, поки в Україні війна, а вплив Кремля потужний, критичної миті може мати неконтрольовані наслідки. І, по-третє, особисті симпатії та антипатії молдовських політиків іноді вирішують значно більше, ніж геополітичні розрахунки.
День Х
Перемога чинної президентки Маї Санду стала очевидною ще ввечері в неділю, коли закрили дільниці, хоча остаточні результати оголосили лише під ранок понеділка: вона впевнено випередила опонента, кандидата від соціалістів Олександра Стояногла, набравши понад 55 % проти 44 %.
Результатів другого туру виборів у Молдові очікували з тривогою, інтрига зберігалася до останнього: у першому турі референдум про зміни до Конституції, які закріплювали незворотність європейського курсу країни, пройшов на межі провалу, заручившись лише мінімальною підтримкою — менш ніж 1 %. Такий підсумок став для команди Санду та проєвропейської частини країни холодним душем, адже він мав мобілізувати проєвропейський електорат на користь Санду, тоді як кандидат Москви, здавалося, мав усі інструменти для впевненої перемоги.
Попри успіх Санду, настрої всередині країни залишаються неоднозначними: більшість громадян власне на території Молдови проголосували за Олександра Стояногла. Безумовним лідером його підтримки стала автономія Гагаузія, звідки він родом, але й інші регіони, які на минулих виборах підтримували Санду, цього разу проголосували за кандидата, що обіцяє зближення з Москвою. Навіть рідний для Санду район Фалешти.
Перевагу чинній президентці забезпечили голоси діаспори, яку вдалося мобілізувати в безпрецедентних масштабах. Штаб Стояногла своєю чергою покладався на голоси, які мала забезпечити мережа підкупу, розгорнута в країні за кілька місяців до виборів. Розраховували і на виборців, які проживають у Росії, в окупованому Придністровʼї та традиційних осередках проросійських симпатій, як-от Гагаузія. Росія максимально мобілізувала свої ресурси: виборців Стояногла організовано везли голосувати не лише в Росії, а й у Білорусі й Азербайджані.
Явку 54 % на момент закриття дільниць уже назвали рекордною, і саме ці голоси стали мало не єдиною надією проєвропейського кандидата на перемогу.
Трамплін для парламентських виборів
Перемога проєвропейських сил у президентській кампанії — це перемога лише в одній битві, але не у війні. Справжня боротьба за вплив у Молдові, яка є парламентською республікою, розгорнеться наступного року саме на парламентських виборах. І перспективи проросійських сил наразі окреслюються чіткіше, ніж проєвропейських.
По-перше, кандидати, які набрали понад 5 % у першому турі президентських виборів, цілком можуть націлитися на подальшу боротьбу. Такими політиками, крім Санду та Стояногла, є лідер Нашої партії Ренато Усатий, який у першому турі посів третє місце, й очільниця (башкан) автономії Гагаузія Ірина Влах, результат котрої також перевищив 5 %.
По-друге, у Молдові існує низка сил, які не висували кандидата на президентських виборах, але активно нарощують підтримку. Особливу увагу варто приділити меру Кишинева, колишньому соціалістові, а нині лідеру партії MAN (Національний альтернативний рух) Іону Чебану — позиціонує себе проєвропейцем. Утім у Молдові Чебана характеризують як кон'юнктурного політика. Крім того, є проєвропейський блок Împreuna («Разом»), чий кандидат Октавіан Цику хоч і набрав лише 1 % у першому турі президентських виборів, утім проєкт має час акумулювати політичний вплив.
Агітаційний намет Олександра Стояногла в центрі Кишинева, 27 жовтня 2024 року. Фото: EPA/UPGГоловне питання парламентського сезону — хто з ким. Імовірно, геополітичний розлом збережеться, але які саме союзи вибудують проєвропейські та проросійські партії — це залишається складним завданням. Партія Маї Санду «Дія та солідарність» наразі має монобільшість у парламенті, але навряд чи повторить цей результат, тож політичний контекст розгортатиметься не лише довкола результатів виборів, але й у площині формування союзів, які змогли б трансформувати геополітичний вибір у законотворчу спроможність.
Таємний прихильник Санду
Стояногло програв у боротьбі за президентське крісло, але тепер його можна назвати головним опозиціонером країни. І від подальших рішень і дій політика багато залежатиме. Непокоять передусім не його геополітичні орієнтири на країну-агресора, а відносини з Партією соціалістів.
Соціалісти довго були основним політичним проєктом, який просував інтереси Кремля в Молдові. Для лідера, колишнього президента Ігоря Додона, партія, безсумнівно, є важливішим активом, ніж депутатський мандат. Імовірно, підтримати Стояногла йому було непросто зі самого початку. І результат першого туру — 27 % — є спільним здобутком, забезпеченим іміджем і партії, і Стояногла — колишнього генерального прокурора, який зазнав утисків від чинної влади.
Колишній президент Молдови Ігор Додон вітає новообраного президента Маю Санду після церемонії інавгурації в Кишиневі, 24 грудня 2020 року. Фото: EPA/UPGСанду і Додон — традиційні суперники, зокрема в президентських змаганнях. Як контркандидати вони зустрічалися у 2016 році, коли переміг Додон, і у 2020-му, коли перемогла Санду (зокрема й завдяки голосам діаспори). Однак проросійські сили, які стали надто токсичними після повномасштабної агресії Росії проти України у 2022 році, потребували нового імпульсу та свіжої крові, тож Москва шукала нового фаворита.
Додона, який відмовився від депутатського мандата, аби зберегти президентську планку в політиці, таке рішення кураторів, імовірно, розчарувало. Усі ці роки для вірного солдата “русского міра” Ігоря Додона минули в складній боротьбі: спочатку принизлива поразка від Санду, потім необхідність доводити лояльність у змаганні з новим улюбленцем Кремля, олігархом-утікачем Іланом Шором, чия партія «Шор» зростала в Молдові на очах завдяки російській підтримці, нарешті потреба підтримати стороннього кандидата, Олександра Стояногла.
Тепер обставини складаються так, що цей сторонній кандидат може взагалі залишити Додона без його дітища — Партії соціалістів, яка, без сумніву, є однією з найстабільніших політичних організацій у країні, з розгалуженою мережею представництв і найбільшою підтримкою (відповідно й легітимністю), що продемонструвала перемогу Стояногла по Молдові.
Тож попри декларативну підтримку Стояногла, мабуть, ніхто цієї ночі не вболівав за перемогу «ненависної», але зрозумілої Маї Санду так, як Ігор Додон.
Мая Санду після підсумкової пресконференції в передвиборчому штабі в Кишиневі, 3 листопада 2024 року. Фото: EPA/UPG
