Опубліковано на сайті "Голос України"
Не варто ототожнювати російський та китайський режими. Окрім тоталітарної природи та зневаги до прав людини, це зовсім різні звірі.
Якщо у росії перемогло бажання знищити світову безпекову систему, то у Китаю є хороші причини її швидко стабілізувати. І це зовсім не продиктовано гуманітарними міркуваннями щодо України. Все більш банально.
Починаючи з нормалізації відносин із США у 1980 році, чинний розклад сил дозволив комуністичному Китаю розвиватися економічно – спочатку у якості противаги Радянському Союзу, а потім вже як надійного та дисциплінованого торгового партнера. Вираз "зброя взаємного економічного знищення" ідеально відображає суть відносин Китаю із США зараз, на відміну від ядерного стримування що визначало взаємодію СРСР/росії з останніми. Краща основа для діалогу, чи не так?
Саме інтегрованість в економічну кон'юнктуру світу не дозволяє Китаю ухвалювати недалекоглядні рішення. Це стосується і залежності від енергоносіїв більшість з котрих Китай отримує з країн Близького Сходу, обираючи морський шлях. В цьому плані, попри величезні запаси, Росія просто фізично не здатна найближчим часом задовольнити потреби Китаю – у достатній кількості відсутня інфраструктура, а її побудова навіть з необмеженими інвестиціями займе тривалий час. Ризикувати власним економічним добробутом у відносинах із країнами Заходу не в інтересах Китаю, бо пропорції просто не ті.
Яка ж поведінка Китаю більш вірогідна? На мою думку, на поверхні ще деякий час буде присутня декларативна підтримка. Щось подібне можна споглядати у відносинах Китаю з Північною Кореєю, де Пекін відіграє важливу роль в деескалації та обмеженні непередбачуваного режиму, при цьому зберігаючи його довіру та залишаючись єдиною, але значно обмеженою економічною шпариною. Подібний підхід, спрямований на "зменшення ризиків", можливий і щодо росії, де попри публічну підтримку будуть вишукуватися дієві важелі, що в тому числі включатимуть дотримання міжнародних економічних обмежень.