За серця африканців точиться нелегка боротьба – Олексій Гарань

Впродовж пів року українська делегація громадянського суспільства, до якої входив і науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, професор політології НаУКМА Олексій Гарань, відвідувала країни Глобального Півдня. Основною метою цих візитів було донести  правду про війну в Україні, представити   альтернативний російському наративу погляд на російську агресію. Своїми враженнями від  цих поїздок Олексій  Гарань  поділився з журналістом Віталієм Портниковим в етері телеканалу Еспресо.TV.

«Ми часто чуємо,  що Глобальний Південь нас не підтримує,  що тут величезні російські впливи, і ми тут програємо,  але це не зовсім так, – розповідає Олексій Гарань. – Якщо подивитися на карту голосування в ООН за територіальну цілісність України,  то більшість країн ГП підтримують  територіальну цілісність України.  А в Африці – половина на половину. Половина нас підтримує, а половина – утримується».

Олексій Гарань закликає відкинути тезу про «всьо пропало» і  говорити з громадянами країн, де десятиліттями втовкмачувались російські наративи, мовою аргументів.

Наприклад, у Конго, де російські дипломати нещодавно (і чомусь на 1 травня, а не на Дєнь Побєди) організували парад «безсмертного полку», якраз голосують за територіальну цілісність України.   

 «Офіційна позиція цієї країни не змінилася, вони підтримують територіальну цілісність України. Тут можна говорити,  що  частково це пов’язано з миротворчою місією України в Конго. Українські миротворці були в 10 країнах Африки,  й зокрема у Конго близько 260 військових. Причому своїх  миротворців Україна вивела лише у вересні 2022 року, тобто вже після початку повномасштабної війни.  Це дає нам змогу казати, що Україна стабілізує ситуацію в Африці, тоді як Росія зі своїм «Вагнером» її дестабілізує».

У нас є свої аргументи, які ми можемо донести до африканської аудиторії, наголошує політолог.

«Дещо інша ситуація з ПАР, яка  постійно утримується при голосуванні української резолюції, – веде далі він. – Але ПАР – демократична країна. І хоч демократія там специфічна,  адже одна партія – Африканський національний конгрес – перебуває там при владі ще з 1994 року,  проте у ПАР  є вільні медіа, громадянське  суспільство  і все ще діє дуже потужна британська судова система – спадщина Британської імперії».

Олексій Гарань розповів, як   завдяки громадянському суспільству Південної Африки Росії не вдалося побудувати ядерний реактор у цій країні.

 «Відомо, як Росія проштовхує свої інтереси, корумпуючи правлячі верхівки  в інших країнах. І от вони так загралися, що не домовилися з владою і не пройшли формальної процедури – консультації з громадськістю – щодо будівництва ядерного реактора. Громадськість подала  судовий позов, і все –  не буде російського ядерного реактора в Південній Африці», – каже політолог.

За його словами, як громадянське суспільство, так і вищі освітні заклади, зокрема університети, а також професійні служби, такі як  Міністерство закордонних справ Південно-Африканської Республіки мають доволі проукраїнські настрої. Наприклад, МЗС ПАР  від  самого початку вторгнення Росії в Україну ухвалило заяву, в якій відкрито назвало ці дії агресією і закликало Росію покинути територію України.

«Ця заява досі висить на сайті Міністерства закордонних справ Південної Африки. Хоча  позиція Африканського національного конгресу, правлячої партії ПАР,  дещо інакша. І хоч вони кажуть, що вона нейтральна,  але цей нейтралітет з ухилом у бік Росії», – каже Олексій Гарань. 

Він пояснив, що така позиція зумовлена  кількома  чинниками. По-перше – це банальна корупція і вплив російських грошей. А по-друге –  у  ПАР домінує догма, що росіяни завжди допомагали боротися з апартеїдом, тому є історичним союзником. 

«І тут якраз ми можемо сказати,  що, по-перше, Радянський союз – це не Росія.   А по-друге, що саме Україна, як держава-засновниця ООН, доклала багато зусиль для боротьби з апартеїдом», – зазначає політолог і знову наводить історичний факт. Зокрема той, що в спеціальному комітеті ООН з боротьби з апартеїдом було дві країни, які представляли соціалістичний   табір – Угорщина та Україна.  Навіть Радянського Союзу там не було. З формальної точки зору, саме  Україна розробляла проєкти резолюцій проти  апартеїду, які пізніше були ухвалені.

Науковець також пригадав, як свого часу в Україні  навчалися  студенти із Південної Африки. А ще під Одесою діяв табір, де готували бійців для Африканського національного конгресу,  загалом було підготовлено 300 бойовиків. 

«Це ми зараз пам'ятаємо Манделу  як людину, яка прийшла до ненасильницьких методів боротьби, а починав-то він з насильницьких методів і очолював  військову організацію Африканського національного конгресу. Тож Україна також  доклалася  до підготовки цих людей. Тобто це ми можемо нагадувати їм,  і це треба пояснювати їм», – сказав професор політології, акцентувавши, що за серця африканців точиться нелегка боротьба.

Спілкуючись з аргентинцями та бразильцями, доводилося проводити паралелі й наводити факти з їхньої історичної пам’яті, розповідає далі Олексій Гарань:

 «У Бразилії та Аргентині  багато людей загинуло в боротьбі з  військовими диктатурами. Для них це дуже вагома сторінка  національної пам'яті. І  коли їм пояснюєш, що за всі роки  їхньої диктатури  загинуло 15–20 тисяч людей, а в Україні під час російської агресії гинуть тисячі щодня,  вони починають це розуміти».

Для Індонезії, яка дотримується відносного нейтралітету щодо війни в Україні, проте засуджує російське вторгнення, є інші аргументи, про які мало хто знає, але які насправді дуже цікаві, зазначив Олексій Гарань.

«У 1946 році на заклик президента Індонезії Сукарно відбулася демонстрація на знак подяки Україні. Виявляється, що тодішня маріонеткова держава – УРСР (але це була Україна, і ми можемо зараз до цього апелювати)  порушила в Організації Об'єднаних Націй питання  про незалежність Індонезії. І для Сукарно це було настільки важливо, що він закликав індонезійців вийти на маніфестацію і подякувати Україні».

Індонезія, а також Малайзія – це потужні мусульманські країни, які  є членами Організації ісламського співробітництва. Політолог розповів, що тема кримських  татар  знаходила відгук в тамтешніх аудиторіях. Мало того, слухачі відкривали для себе несподівані факти.

 «Коли я виступав в Малайзії на телебаченні, я запитав ведучу в процесі передачі, чи знає вона, хто є корінним населенням Криму. Вона не знала. Я сказав, що там живуть кримські татари, і вони є мусульманами. Вона цього теж  не знала. Малайзія  – мусульманська країна, яка дуже цінує свою мусульманську ідентичність, але вони не знають, що  під час російської агресії постраждали й мусульмани, якими є кримські татари».

Олексій Гарань зазначив, що коли  в  цих країнах дізнавалися про трагедію кримських татар,  то  сприймали це емоційно. Тому такі факти варто використовувати  і обговорювати  в таких мусульманських країнах, як Індонезія та Малайзія. Так само, як і аргумент про територіальну цілісність. В усіх країнах Глобального Півдня  ця тема має своє відлуння, бо всі вони мали проблеми з цим.

«Та сама  Індонезія переживає сепаратистські рухи, і для них це достатньо болюче питання, – пояснює науковець. –  Крім того, вони вважають, що Східна Малайзія  – це їхня історична територія. Тому вони дуже обережно ставляться до тих питань, коли якась країна приходить, каже, що це наше, і забирає».

А загалом, щоб  країни Глобального Півдня  мали адекватну інформацію, завдання України  – надавати цю адекватну інформацію, зокрема політичну, історичну,  етнічну,  етнографічну та релігійну,  а не думати, що всі все знають, підсумували учасники програми.