Зеленський, Разумков чи Порошенко? Головні переможці та лузери політичного сезону

Якщо зірку Разумкова запалюють, значить, це комусь потрібно?

Минулого тижня Верховна Рада пішла на канікули. І хоча депутати планують проводити ще позачергові засідання, вже можна говорити про завершення політичного сезону. Цього разу він видався особливим. Рівно рік тому в країні пройшли парламентські вибори, в державі сформувалась унікальна конфігурація влади. Молодий президент зміг забезпечити собі повну підтримку в парламенті: його партія, складена переважно з маловідомих облич, тріумфально сформувала монобільшість. Як скористалися цим Зеленський та його соратники? Час підбивати підсумки.

Політичний сезон, дійсно, почався у «турборежимі». Нове скликання парламенту не стало влаштовувати звичних для України спікеріад та прем’єріад. Буквально у перші дні роботи нового парламенту був сформований уряд і вся верхівка нової влади.

Але вже зовсім скоро система почала давати збої. Перший уряд протримався пів року, команду Зеленського покинули кілька знакових персон. Скандали один за одним трусили фракцію «Слуг народу». Кількість «зашкварів» за участю депутатів-новачків вражала: починаючи від замовленням проститутки під час засідання парламенту «слугою» і закінчуючи «корабельною сосною» двох співголів монобільшості. Та це дрібниці порівняно із викриттями соратників депутата Гео Лероса, плівками Єрмака, неоднозначними призначеннями та відставками.

Фінал першого року «Слуг народу» у владі доволі невтішний: монобільшість не здатна приймати закони самостійно, фракція поділена на клани та угрупування, а владу Зеленського все частіше асоціюють з командою непрофесійних популістів.

Очевидно, що свої дивіденди від суцільного хаосу має опозиція, але точно не лише вона…

Тут ми підходимо до головного парадоксу: попри всі проблеми президент – досі найпопулярніший політик в країні. Рейтинг Зеленського, якщо і похитнувся, – залишається захмарною висотою для будь-кого з українського політикуму. Схожа ситуація і з партією глави держави: жодна з парламентських політичних сил не здатна дотягнутися до рівня підтримки «Слуги народу».

Хто ж у цьому вирі подій, скандалів ловив свою рибку, а хто навпаки її втрачав? На думку переважної кількості експертів, опитаних «Главкомом», найбільше за останній рік свою політичну вагу наростив спікер Дмитро Разумков. Він зумів уникати скандалів, навчився лавірувати між інтересами найбільших фракцій, поступово перетворився у класичного бюрократа. А це на тлі армії недосвідчених «слуг народу», які увірвались у владу, велика рідкість.

Попри те, що у команди Зеленського є своя більшість у парламенті, Разумков не став опиратися лише на неї. Завдяки такій багатовекторності спікер страхує, у першу чергу, себе. Нині він постійний гість на каналах усіх олігархів, потужний медіасупровід спікеру надають ЗМІ з пулу Медведчука, в той же час вони нещадно «мочать» Зеленського. Навіть якщо Банкова захоче змінити голову Верховної Ради, для цього просто не вистачить голосів.

То хто ж реальний переможець цього політичного сезону?

«Главком» опитав провідних політичних експертів, соціологів, політиків про їхні враження від першого року Зе-влади. Кожному було запропоновано назвати лідерів та лузерів, скласти прогноз на наступний політичний рік.
Експертам було запропоновано визначити переможців у наступних номінаціях:
Найуспішніший політик
Найбільший провал (Лузер)
Найперспективніший політик (Прорив)
Подія сезону
Найбільше очікування від наступного сезону

Повний текст статті можна прочитати тут.

Пропонуємо відповіді  Олексія ГАРАНЯ,
наукового директора Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва,
професора політології НаУКМА, доктора історичних наук.

«У Разумкова з’являється своя гра... І зрозуміло, що це викликає ревнощі у Зеленського»

Найуспішніший політик

У Зеленського падають рейтинги, але рівень довіри залишається високим. Якби вибори були зараз, він би переміг практично з таким самим результатом, як переміг минулого року. Я вбачаю тут парадокс: діяльність влади оцінюється як неефективна, але люди це розглядають у парадигмі «погані бояри – добрий цар».
Приблизно таким самим, як у Зеленського, є зараз баланс довіри у Разумкова.
Загалом же визначати найуспішніших політиків на тлі тих проблем, які є у країні, досить складно.

Найбільший провал

Теж Зеленський. Людина, яка отримала такий кредит довіри, створила монобільшість, мала змогу проводити серйозні реформи, по-новому вибудувати стиль політичного життя у країні, розтринькала все це на формування некомпетентних урядів, призначення на посади «кварталівців», некомпетентних, заполітизованих, плагіаторів – за ознакою особистої відданості. Зеленський показав, як особисті комплекси і нетерпимість до критики впливають на дії президента.
Серед лузерів – експрем’єр Гончарук, ексгенпрокурор Руслан Рябошапка, ексглава Офісу президента Андрій Богдан. Разом із тим, їхня відставка – результат діяльності Зеленського.
Ще – Святослав Вакарчук. Так, він справді привів до Верховної Ради хорошу команду «Голос», однак зараз їхні рейтинги невисокі. Друга спроба Вакарчука вийти з річки вдарила по «Голосу».
Я б також назвав неуспішним голову Офісу президента Андрія Єрмака – у сенсі того, що він зробив для країни, коли поставив свій підпис поруч із «полномочнимі прєдставітєлямі ОРДЛО», і тим самим під корінь зруйнував позицію української дипломатії, яку вона провадила з 2014 року. Як на мене, це повна безвідповідальність.

Найперспективніший політик

Своя гра з’являється у Разумкова - в силу того, що він очолює інституцію, змушений балансувати між різними політичними течіями. Це для нього створює перспективу. І зрозуміло, що це викликає ревнощі у Зеленського. Побачимо, чи втримається Разумков.

Подія сезону

Спроба монополізації влади та поява тенденцій, які цьому перешкоджають.

Найбільше очікування від наступного сезону

Для мене важливо, щоб парламент був місцем для прийняття компромісних рішень, а не турборежиму. Щоб влада не повертала до влади колишніх регіоналів, яскравий приклад – очільник Міносвіти. У зовнішній політиці – щоб Україна не капітулювала у рамках Мінського процесу, щоб країна була здатна протистояти російській агресії як військовій, так і політико-інформаційній.