Національна безпека і оборона: головні події, процеси, тенденції (жовтень – грудень 2023 р.)

Аналіз розвитку ситуації на театрі бойових дій протягом жовтня-грудня 2023 р., а також ключових зовнішніх та внутрішніх факторів впливу дозволяє підбити певні проміжні підсумки, а також виокремити тенденції та окреслити можливі сценарії розвитку конфлікту в короткостроковій перспективі. Найбільш очевидним і важливим висновком є відсутність  реалістичних опцій політико-дипломатичного врегулювання конфлікту станом на кінець 2023 р. Через непримиримість позицій сторін і брак об’єктивних передумов для зацікавленості в припиненні вогню (обопільне виснаження, або переконлива поразка/перемога), збройне протистояння залишається наразі безальтернативним сценарієм подальшого перебігу російсько-українського конфлікту. Саме на полі бою формуються варіанти його завершення та, відповідно, позиції ймовірних переговорів у майбутньому.

Бойові дії

На початок жовтня 2023 р. стали очевидними ознаки згортання літньо-осінньої наступальної кампанії української сторони, результати якої виявилися далекими від очікуваних. Спроби російської сторони розгорнути контрнаступальну операцію в районі Авдіївки з одночасною активацією контратак на інших ділянках фронту також не призвели до кардинальних змін оперативної обстановки на театрі бойових дій. Сезонний фактор радше стимулював, ніж стримував бойову активність сторін, але – мірою погіршення погодних умов – став додатковим чинником переходу до позиційних боїв і обмежень у застосуванні механізованих підрозділів для здійснення контратак. Характер бойових дії восени 2023р. також продемонстрував неефективність тактики броньованих кулаків у сучасній війні, коли можливості розвідки, передачі інформації для наведення та коригування засобів ураження фактично унеможливлюють скритну концентрацію та, відповідно, застосування відносно великих механізованих ударних підрозділів для прориву фронту на оперативну глибину.

В подальшому, протягом листопада-грудня ознаки переходу конфлікту до чергової фази, яку численні оглядачі характеризували як «стратегічний глухий кут» («паритет бойових спроможностей», «позиційне протистояння» тощо) стали дедалі очевиднішими. Російська сторона – попри тактичні успіхи на окремих ділянках фронту – не забезпечила стійке володіння стратегічною ініціативою на всьому театрі бойових дій. Свідченням цьому є створення та утримання українськими силами невеликого плацдарму на лівобережжі Дніпра (н.п. Кринки), що очевидно стало загрозливою несподіванкою для росії.

Зупинивши український наступ, російські війська протягом наступних місяців спромоглися лише на локальні, оперативно незначущі здобутки. Слід визнати неочікувано високу ефективність російського командування в організації оборони на відміну від неспроможності, на думку авторитетних зарубіжних експертів, планування та здійснення наступальних операцій оперативного і стратегічного рівня. Отже, ситуація «глухого кута», яку публічно визнає українська сторона, рівною мірою стосується й оцінки можливостей досягнення росією в найближчій перспективі задекларованих цілей т.зв. СВО. Попри постійні спроби наступу, російське військово-політичне керівництво характеризувало дії своїх військ як «стратегічну» оборону», визнаючи тим самим відсутність очікуваних результатів на кінець року.  

Путін продовжує робити ставку на здатність росії виграти війну на виснаження з огляду на власні ресурсні переваги і підтримку партнерів, а також сподівання на критичне зниження міжнародної допомоги Україні. Слід зазначити, що з моменту масштабного вторгнення росія практично постійно володіла кількісною перевагою. В жовтні 2023р., була зафіксована тимчасова перевага України у застосуванні артилерії, коли співвідношення пострілів склало 9:7 (тисяч на день) через виснаження російських запасів. Однак, росія досить швидко відновила перевагу за рахунок нарощування власного виробництва та поставок снарядів з Північної Кореї.

На тлі відносно скромних успіхів та невдач на суходолі, Україна досягла значного прогресу на морському театрі бойових дій, розблокувавши північно-західну частину акваторії Чорного моря та практично витіснивши російський флот з основного місця базування у Севастополі. Безперебійна робота транспортного коридору у Чорному морі стала можливою завдяки обмеженню спроможностей чф рф імплементувати оголошену морську блокаду. Вимушена передислокація російських носіїв крилатих ракет також знизила їх оперативні спроможності через відсутність необхідної інфраструктури в інших портах. Варто також відзначити результативність українських атак на стратегічні об’єкти російської військової промисловості та нафто-газового комплексу.

Росія, своєю чергою, також наростила масштаби повітряних атак із застосуванням всього комплексу засобів дальнього враження та змістила пріоритет ударів на об’єкти оборонної промисловості та військової інфраструктури України – на відміну від масованих обстрілів минулої осені та зими, коли основними цілями були об’єкти енергетичної системи.

Ключові зовнішні фактори впливу на перебіг конфлікту

Серед комплексу зовнішніх факторів варто виокремити щонайменше три, які протягом четвертого кварталу 2023 р. мали помітний вплив на перебіг російсько-української війни:

• затримка рішення стосовно надання Україні міжнародної допомоги;
• ескалація насильства на Близькому сході;
• військово-технічна підтримка російської агресії Північною Кореєю.

Останні місяці 2023 р. стали чи не найбільшим викликом для спроможностей України протидіяти російській агресії, пов’язаними із затримкою рішення стосовно надання міжнародної допомоги. Внутрішньо-політична боротьба у Вашингтоні поставила під загрозу перспективи підтримки України на найближчі місяці. Практично в той же час загострилося питання надання 50 млрд євро допомоги з боку ЄС на наступні 4 роки через блокування цього рішення прем’єр-міністром Угорщини В. Орбаном. На тлі цих проблем активізувалися заяви не лише російських лідерів, але й прибічників компромісу з росією за рахунок України. Окремої уваги заслуговує заклик І. Маска до негайного припинення вогню в російсько-українському конфлікті та налагодження відносин з росією. Він неодноразово і неоднозначно втручався в хід війни, як надаючи підтримку Україні, так роблячи кроки, які можуть розцінюватися як акти сприяння російській агресивній політиці, а його заява від 26 жовтня є ілюстрацією зростання ролі неурядових гравців і, насамперед, міжнародних корпорацій у глобальній політиці.

Раптовий спалах насильства на Близькому Сході став класичним проявом стратегічного шоку («чорним лебедем»). Терористичний напад збройного угруповання ХАМАС на Ізраїль (7 жовтня 2023р.) відразу та надовго став top news у світових медіа. Як відомо, існує прямий зв'язок між пріоритетами політики урядів демократичних держав та актуальністю проблеми для провідних ЗМІ: бракує уваги в медіа – бракує й боєприпасів. Т.зв. «українське питання» не зникло з порядку денного світової політики, але поява умовного конкурента створила нові виклики для України в контексті збереження міжнародної уваги і, відповідно, різнопланової підтримки зусиль у протистоянні російській агресії. Росія, своєю чергою, намагається максимально використати ізраїльсько-палестинський конфлікт для роздмухування анти-західних настроїв, внесення розколу у лави міжнародної коаліції з підтримки України та дискредитації України (фейкові звинувачення в постачанні зброї ХАМАС).

Перші об’єктивні підтвердження масштабних поставок артилерійських боєприпасів з Північної Кореї до росії з’явилися на початку жовтня, а вже наприкінці грудня були зафіксовані факти застосування росією балістичних ракет північно-корейського виробництва. За оцінками, об’єми таких поставок протягом місяця могли сягати 500 тис. снарядів, а також невизначену кількість артилерійських систем і балістичних ракет з пусковими установками. Слід зазначити, що військові поставки обмеженого характеру з КНДР для ПВК «Вагнер» фіксувалися ще у 2022р., але відсутність своєчасної та належної реакції на такі поставки в обхід міжнародних санкцій уможливила їх наступне нарощування.  

Ключові внутрішні фактори впливу на перебіг конфлікту

На тлі складної та невизначеної ситуації на театрі бойових дій у публічній площині з’явилися ознаки загострення відносин між політичним керівництвом держави та вищим військовим командуванням. Різка реакція Президента В. Зеленського на інтерв'ю генерала В. Залужного в Economist підтвердила наявність конфлікту та викрила імовірні причини розбіжностей: незгода з оцінками воєнної ситуації Головнокомандувачем та підозра у втручанні в політику. Наступним кроком стало рішення про звільнення з посади командувача Сил спеціальних операцій генерала В. Хоренка (3 листопада), ухвалене без відома Головнокомандувача ЗСУ, що було сприйнято у військовому середовищі та експертній спільноті як прояв неповаги до військових та крок до звільнення з посади Головнокомандувача.

Окрім зазначеної проблеми цивільно-військових відносин на найвищому рівні, залишається невирішеною низка питань соціального та правового захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей, проблеми мобілізації та демобілізації в умовах воєнного стану, які набувають дедалі більшого суспільного резонансу. Забезпечення потреб Сил оборони у людському ресурсі залишається однією з найбільш актуальних проблем і, очевидно, загострюватиметься, коли  війна перейде в затяжну та невизначену стадію.

Політичне керівництво держави до останнього намагалося дистанціюватися від непопулярних рішень та перекласти відповідальність на військових. Уряд лише в грудні і в екстреному порядку підготував відповідний проект Закону, який спричинив суспільний резонанс і гостру критику стосовно окремих положень, які порушують конституційні права громадян, або ж створюють корупційні ризики.

Висновки

Аналіз найбільш важливих подій, політичних заяв та рішень протягом жовтня-грудня 2023р. дозволяє зробити наступні висновки:

• станом на кінець 2023 р. жодна зі сторін конфлікту не спромоглася заволодіти стратегічною ініціативою на всьому театрі бойових дій, а бойові дії набули переважно характеру позиційної війни;
• конфлікт на Близькому Сході створює довготривалі ризики відволікання уваги глобальної політики від російсько-українською війни, додаткове навантаження на ресурси партнерів України та виклики для стійкості коаліції про-українських держав;
• перехід конфлікту у затяжну фазу створює додаткові виклики для внутрішньої мобілізації, збереження довгострокової стабільної міжнародної підтримки, а також активізує табір прибічників якнайшвидшого завершення війни та компромісів за рахунок України.