Еміграційні настрої українців: як на них вплине можливе відкриття кордонів для всіх категорій населення України

Ярослав Резнік,
магістр соціології,
аспірант факультету соціології,
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка

 Можливе відкриття українських кордонів для всіх категорій населення істотно вплине на демографічну ситуацію в країні. Значна кількість молодих чоловіків віком від 18 до 29 років (41%), а також кожен третій чоловік віком від 30 до 39 років (32%), бажають виїхати за кордон для постійного проживання, що може позначитися на обороноздатності держави у майбутньому.

Питання еміграції українців стало особливо актуальним у контексті тривалої війни з Росією і справедливо вважається одним із наслідків цієї війни. Деякі експерти прогнозують, що післявоєнна ситуація може супроводжуватися масовим виїздом громадян за кордон [Кобзар, 2023]. Загроза повторного вторгнення, економічні труднощі та нестабільність можуть спонукати багатьох до пошуку безпечнішого і перспективнішого життя за межами країни. Особливо це стосується періоду, коли військові дії, можливо, будуть призупинені, і влада вірогідно відкриє кордони країни для всіх категорій населення. Постає низка важливих дослідницьких запитань: чи справді Україна може втратити значну частину свого населення, чи більшість намірів виїхати з країни залишаться лише нереалізованими планами? Яким є демографічний та соціальний портрет потенційних емігрантів? Чи впливають на ці настрої такі фактори, як віра у перемогу, підтримка вступу до НАТО, який міг би забезпечити Україні додаткові гарантії безпеки?

У цій статті я представлю результати соціологічного опитування з аналізом та оцінкою рівня еміграційних настроїв серед українського суспільства. Зокрема, виділю і проаналізую вплив соціальних, економічних та демографічних чинників на бажання громадян України залишити свою країну у разі відкриття кордонів. Водночас виокремлю найпопулярніші причини виникнення в українців цього бажання. Аналіз цих даних дасть змогу висвітлити сучасні міграційні тенденції у державі та оцінити їхній імовірний вплив на післявоєнне майбутнє України.

Зокрема, головним джерелом даних, що їх проаналізовано в цій статті, є результати соціологічного опитування, проведеного з 29 листопада по 14 грудня 2024 року соціологічною службою Центру Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Вибірка n = 1518, стратифікована, багатоступенева, із застосуванням випадкового відбору на перших етапах формування вибірки та квотного методу відбору респондентів на заключному етапі (коли здійснювався відбір респондентів за статево-віковими квотами). Структура вибіркової сукупності моделює населення України у віці 18 років і старше на території, підконтрольній Українській державі. Опитування проведено методом face-to-face. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,6%.

Один із показників, використаних у соціологічному опитуванні, вимірює еміграційні настрої в українському суспільстві, тобто потенційне бажання громадян України виїхати за кордон для постійного проживання у разі відкриття кордонів для всіх категорій населення (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл відповідей опитуваних за показником бажання виїхати за кордон для постійного проживання у разі відкриття кордону для всіх категорій населення (%)

 Найбільша частка опитуваних, а саме 7 із 10 (якщо об’єднати позиції шкали «ні» і «скоріше ні»), воліла б залишитись в Україні на постійне проживання навіть за умови відкриття кордонів. Проте також опитування виявило доволі високий рівень бажання виїзду за кордон, а саме – кожен п’ятий віддає перевагу еміграції (якщо об’єднати позиції шкали «так» і «скоріше так»). Не визначився із відповіддю кожен десятий респондент. Отже, потенційно ще 1/10 частка громадян наразі вагається з остаточним рішенням, але може ухвалити його на користь еміграції у майбутньому. Результати соціологічного дослідження висвітлюють доволі несприятливу демографічну ситуацію, яка може виникнути в Україні в разі відкриття кордонів. Переважна більшість громадян все-таки залишилася б у державі попри відкриті кордони, але втрата однієї п’ятої частини дорослого населення призвела б до низки економічних, соціальних та демографічних проблем. Наразі, за даними ООН, понад 6,8 млн українців перебувають за кордоном від початку повномасштабного вторгнення, причому більшість з них – у країнах Європи [Ukraine Refugee Situation, 2024]. Втрата ще, як мінімум, 1/5 населення істотно зменшила б загальну чисельність населення України. Як буде доведено нижче, переважно бажання емігрувати виявляє молодь, а люди старшого віку воліють залишитись в державі. Це може призвести до зростання демографічного навантаження на економіку, зростання частки пенсіонерів, а також до дефіциту чоловічого населення в країні. Загалом, за такого сценарію, можна спробувати спрогнозувати зменшення трудового потенціалу. Своєю чергою це призведе до зменшення споживчого ринку і зниження внутрішнього попиту і, зрештою, вплине на розвиток бізнесу та економіку держави. Масова еміграція зменшить базу платників податків, що спричинить збільшення обсягу податкових зборів, щоб знизити додатковий тиск на бюджет України.

Одним із ключових питань, яке цікавить соціологів у контексті еміграційних настроїв українців, є мотиви, що спонукають громадян залишати країну. У період війни, економічної нестабільності та трансформаційних змін, рішення про еміграцію часто зумовлюється багатьма факторами і відбиває як індивідуальні, так і суспільні тенденції. Один із показників соціологічного опитування увиразнює головні причини виникнення бажання виїхати за кордон для постійного проживання у разі відкриття державного кордону для всіх категорій населення. На основі виділених опитуваними причин, мною було побудовано одновимірний розподіл, аналізуючи який можна виокремити найпопулярніші із них для більш структурованого огляду та аналізу причинності еміграції (табл. 2).

Таблиця 2

Розподіл відповідей опитуваних за показником причин виникнення бажання виїзду за кордон для постійного проживання у разі відкриття кордонів для всіх категорій населення (%)*

Примітка. Сума відсотків перевищує 100%, оскільки респондент міг обрати більш як один варіант відповіді.

Найпоширенішою декларативною спонукою імовірної еміграції стала відсутність можливостей для розвитку в Україні. Гаряча стадія війни незабаром може завершитися, але попри це, війна вже принесла неймовірні збитки як українцям, так і державі загалом. Україна може почати процес відновлення, що сприятиме поступовому покращенню стану економіки. Але цей процес буде довготривалим, а наразі українці поки не бачать належних ресурсів для можливого розвитку для себе на території країни. Наступними поширеними спонуками еміграції є відчуття загрози здоров’ю та життю через війну, а також невдоволення щодо недостатньої соціальної підтримки з боку держави – кожен четвертий опитуваний обрав ці варіанти. Також чверть опитаних хочуть емігрувати через можливість возз’єднання з рідними, які вже виїхали. Враховуючи статистику емігрантів після початку повномасштабного вторгнення – це не дивно, адже найімовірніше  йдеться про чоловіків, які хотіли б перебувати разом із сім’єю за кордоном, але наразі не мають змоги виїхати.

П’ятою за популярністю вибору відповіддю є бажання вивезти з країни рідних, які не мають змоги покинути державу самостійно (цей варіант обрав кожен п’ятий опитуваний). Наступною за поширеністю обраною причиною ймовірної еміграції стала відсутність можливості знайти роботу відповідно до власних вимог. Це варто пов’язувати із складною економічною ситуацією в країні, збільшенням податків і тарифів за умов, коли водночас заробітні плати не підвищуються, ціни зростають, а курс гривні падає. Такі обставини можуть спонукати кожного п’ятого громадянина України шукати кращого життя в інших державах, зокрема, в країнах Європи. 

Деякі громадяни України планують виїхати через обмеження їхніх конституційних прав і свобод. У такий спосіб свій намір емігрувати схильні пояснити приблизно 15% опитуваних. Водночас з’ясувалося, що найменш поширеними причинами імовірної еміграції (<10%) громадян є: окупація Росією їхнього населеного пункту, відсутність якісного лікування наявних захворювань і відсутність побутових умов.

Демографічний склад потенційних емігрантів можна виявити за допомогою побудованих мною двовимірних розподілів. До соціально-демографічних чинників, розглянутих у цій статті, належать: стать, вік у межах спільної вибірки та окремо у межах підвибірки чоловіків, освіта, матеріальне становище, зайнятість, тип поселення до переселення, регіони проживання до переселення, мова спілкування вдома і рідна мова. Цікаво було б також оцінити вплив таких чинників на еміграцію, як віра у перемогу у війні проти Росії і підтримка опитуваними вступу України до НАТО. Метою соціологічного аналізу цих двовимірних розподілів є виокремлення найбільш значущих факторів, які можуть мати вплив на бажання громадян України емігрувати у разі відкриття кордону для всіх категорій населення. Для зручності аналізу і більш наочного результату я об’єднаю позиції шкали готовності до еміграції (табл. 1) позиції: «Так» і «Скоріше так» – в одну позицію «Скоріше так», а небажання емігрувати «Ні» і «Скоріше ні» – в просто одну позицію «Скоріше ні».

Передусім варто розглянути потенційний вплив демографічного чинника статі на бажання емігрувати у разі відкриття державного кордону. Так склалось, що жінки мали можливість виїхати із країни як до повномасштабного вторгнення, так і після, і ця можливість для жіночої частки населення України залишається й дотепер. Наразі в Україні діє заборона на перетин кордону чоловікам віком від 18 до 60 років, і цю демографічну групу згодом буде більш детальніше описано в аналізі окремого двовимірного розподілу. Наступним очікувано важливим фактором впливу на бажання чоловіків емігрувати є активний процес мобілізації в Україні. Зокрема, частина чоловіків намагається нелегально перетнути державний кордон з метою ухилення від служби у Силах оборони України. Нерідко такі випадки закінчуються фатально. Наприклад, йдеться про десятки загиблих чоловіків, які намагалися перетнути кордон у Закарпатській області через річку Тиса [Бура, 2024]. Проте навіть ці приклади невдалих спроб не зупиняють подальші спроби чоловіків призовного віку нелегально перетнути державний кордон. Тому варто припустити, що саме для чоловічої частки населення виїзд за кордон буде актуальнішим. Наразі це припущення почасти емпірично підтвердилося (табл. 3).

Таблиця 3

Соціально-статеві характеристики опитуваних з різною мірою схильності до еміграції (%)*

*Міри зв’язку: χ² = 12,367; df = 2; p < 0,002; коефіцієнт V Крамера = 0,090 (p < 0,002);

 Як і прогнозувалося, чоловіки дещо більшою мірою схильні до еміграції, ніж жінки. Це пов’язано із страхом мобілізації до лав армії, а також з тимчасовою забороною виїзду за кордон. 24 лютого 2022 року в Україні було впроваджено воєнний стан у зв’язку з повномасштабним російським вторгненням. Державна прикордонна служба України повідомила, що у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово обмежено виїзд з України для окремої категорії громадян. Зокрема, заборонено виїзд за межі України чоловікам віком від 18 до 60 років [Прищепа, 2022]. Ці обмеження діють і дотепер. Соціологічне опитування вказує на те, що чверть чоловіків не вагаючись покинули б територію України вже зараз, якби це було можливо, щоб уникнути небезпеки з боку Росії, а також мобілізації. Можна зробити висновок, що демографічний чинник статі має певний вплив на схильність до еміграції за результатами соціологічного дослідження.

Вік людей теж може відбиватися на їхній позиції стосовно еміграції. Наймолодша категорія громадян часто перебуває в пошуках кращих можливостей для особистісного розвитку, здобуття освіти чи побудови кар’єри. Ця вікова категорія найбільшою мірою інтегрована у світові соціокультурні тенденції через ранній вільний доступ до всесвітньої системи мереж – Інтернету. Глобалізовані настрої серед молоді сприяють формуванню позитивного ставлення до ідеї життя за кордоном. Особливо це проявляється у випадку з війною в Україні: більшість громадян, що бажають виїхати, вбачають відсутність можливостей для особистісного розвитку у державі, а також відчувають себе тут у небезпеці через загрозу зі сторони російського агресора. З огляду на більш глобалізоване мислення молоді, яке формувалося з дитинства через доступ до продуктів глобалізації,  припустімо, що молоді люди можуть (під)свідомо порівнювати актуальні можливості для розвитку в інших країнах світу (наприклад, країнах ЄС) із перспективами у нашій державі навіть після припинення війни. Натомість, люди старшого або похилого віку можуть бути найменш схильними до еміграції через природно гірший стан власного здоров’я, фізичні кондиції і зменшення набутої впродовж життя емоційної стійкості, що знижуватиме їхню готовність до радикальних змін у своєму житті. Громадяни старших категорій населення можуть відчувати більшу психологічну прив’язаність до свого місця проживання, мати сильніші соціальні та культурні зв’язки, що утримуватиме їх у рідній країні. Отже, що молодший вік, то більша схильність до еміграції у громадян України, а що старший – навпаки. Таке припущення повністю підтвердилося за результатами опитування (табл. 4).

Таблиця 4

Соціально-вікові характеристики опитуваних з різною мірою схильності до еміграції (%)*

*Міри зв’язку: χ² = 109,322; df = 8; p < 0,001; коефіцієнт V Крамера = 0,190 (p < 0,001);

 Вік має певний вплив на схильність до еміграції. Загалом спостерігається очікувана тенденція: що молодші вікові категорії опитуваних, то бажання покинути країну більш яскраво виражено. Водночас, що старші вікові групи громадян, то більше вони не хотіли б емігрувати. Третина людей віком від 18 до 29 років бажає виїхати в іншу країну для постійного проживання – це найбільший показник серед усіх вікових категорій населення з бажанням еміграції. Громадяни віком від 30 до 39 років також більшою мірою хочуть виїхати за кордон на постійне проживання. Частка громадян середнього віку (40-49 років) особливо не вирізняється бажанням емігрувати порівняно із середнім показником одновимірного розподілу за вибіркою загалом. Натомість частки громадян старшого і похилого віку найбільшою мірою не хотіли б покидати територію держави. Останні також найменшою мірою вагаються, даючи відповідь на це запитання. Бажання емігрувати у людей молодших вікових категорій скоріше за все пов’язано з більшими амбіціями для побудови своєї кар’єри, і вони вбачають більше можливостей для цього в інших країнах. Майже 3 роки повномасштабної війни в Україні виснажили нашу економіку. Окрім того, існує постійна загроза життю наших громадян і їх можливостям вдало працевлаштуватися. Дається взнаки також більша амбітність і (з більшою ймовірністю) відсутність проблем із здоров’ям у громадян молодших вікових категорій, порівняно із громадянами старшого і похилого віку. Тому молодь вбачає в еміграції більшу можливість створити собі краще і комфортніше життя, в якому ніщо не загрожуватиме так сильно безпеці. Водночас громадяни старших вікових категорій зазвичай вже мають побудовану кар’єру, стабільний дохід, можливо, й набуті за радянських часів схильності терпіти негаразди і виживати. З віком також складніше пристосовуватись до зовсім інакшого соціального довкілля, іншої мови та культури, з якими довелося б зіштовхнутися, емігруючи до іншої країни для постійного проживання. Взнаки можуть даватися здобуті під час тривалого життя хронічні проблеми зі здоров’ям, які характерні для людей похилого віку у зв’язку зі зниженням імунітету. А іншим фактором формування меншого бажання еміграції у людей похилого віку є відсутність мобілізації чоловіків, які досягли більш як 60 років.

Варто розглянути й аналогічний двовимірний розподіл, але тільки суто в межах підвибірки чоловіків. Насамперед кордони закриті саме для чоловіків, тому було б цікаво дізнатися, що винятково вони думають стосовно потенційної можливості емігрувати у разі відкриття державного кордону. Можна припустити, що через страх бути мобілізованими молоді чоловіки прагнутимуть якнайшвидше виїхати за кордон для постійного проживання, щоб там влаштувати нове життя і меншою мірою хвилюватися через війну чи мобілізацію. Громадяни чоловічої статі похилого віку, навпаки,  хотітимуть залишитися на території України, тому що мобілізація їм не загрожує і можливість еміграції завжди була доступною. Це припущення теж емпірично підтвердилося (табл. 5).

Таблиця 5

Соціально-вікові характеристики опитуваних чоловіків з різною мірою схильності до еміграції (%)*

*Міри зв’язку: χ² = 59,866; df = 8; p < 0,001; коефіцієнт V Крамера = 0,209 (p < 0,001);

 Вікові характеристики серед суто чоловічої частини населення України мають більший вплив на бажання виїхати в іншу країну для постійного проживання, ніж було показано в цьому самому розподілі за віком у межах всієї вибірки загалом (табл. 4). Якщо у межах сукупної загальної вибірки кожна третя людина віком від 18-29 років бажала емігрувати, то винятково серед чоловіків 4/10 вже виїхали б за кордон для постійного проживання. Наразі приблизно половина молодих чоловіків не бажає покидати Україну. Інша половина або хотіла б виїхати за кордон, або поки не може визначитися і вагається з бажанням. Порівняно із попереднім розподілом (табл. 4) також відрізняються категорії чоловіків до 40 років, які не мають бажання виїжджати – їхні частки менші, ніж на розподілі із сукупною загальною вибіркою. Водночас більш старші вікові групи не мають значних відмінностей, якщо порівнювати із спільною вибіркою з чоловіками і жінками. Такі відмінності у відсотках між спільною вибіркою і чоловічою підвибіркою можна пояснити страхом мобілізації і загибелі на війні. Молоді люди хотіли б виїхати, щоб убезпечити себе і таким чином ухилитися від служби в армії. Окрім того, кордони для жінок завжди були відкритими і багато тих українок, хто хотіли покинути країну – вже виїхали з неї, тому частки спільної з жінками, вибірки показують менші відсотки у бажанні виїзду за кордон для постійного проживання.

Наступним важливим чинником, що ймовірно матиме вплив на бажання українців виїхати за кордон для постійного проживання, можуть бути їхні освітні характеристики. Громадяни з вищою освітою можуть найбільшою мірою хотіти емігрувати через прагнення до самореалізації, кар’єрного зростання та кращих умов праці. Війна й економічна нестабільність ще більше спонукатимуть їх шукати ці можливості за кордоном. Громадяни з середньою спеціальною освітою теж можуть хотіти емігрувати через економічні причини, а їхні професії можуть бути більш оплачуваними і затребуваними за кордоном. Ймовірно найменш вмотивованими можуть бути громадяни із неповною або загальною середньою освітою. Низький рівень освіти часто пов'язаний із меншими шансами знайти добре оплачувану роботу за кордоном, що породжуватиме страх перед адаптацією в іншій країні. Це може знижувати їхню мотивацію до еміграції, натомість вони будуть найбільш вмотивованими залишитись у державі, незважаючи на відкриття кордонів. Втім, майже всі ці припущення емпірично не підтвердилися (табл. 6).

Таблиця 6

Соціально-освітні характеристики опитуваних з різною мірою схильності до еміграції (%)*

*Міри зв’язку: χ² = 10,010; df = 4; p < 0,040; коефіцієнт V Крамера = 0,051 (p < 0,040);

 Рівень освіти не має значного впливу на бажання емігрувати. Варто лишень зазначити, що громадяни із неповною або загальною середньою освітою більшою мірою впевнені у своєму бажанні залишися в Україні. Також вони менше сумніваються, даючи остаточну відповідь на це запитання, порівняно із громадянами з іншими освітніми характеристиками. Проте, якщо порівнювати відсотки бажання виїхати за кордон на постійне проживання серед всіх освітніх категорій громадян, то всі відмінності між ними знаходяться в рамках статистичної похибки. Якщо порівнювати ці саме відсотки із відсотками наміру емігрувати за вибіркою загалом, то відмінності між ними також незначущі. На дуже слабкий зв'язок освіти з еміграційними намірами вказують також коефіцієнти зв’язку, такі як Хі-квадрат та коефіцієнт V Крамера. Причини виникнення бажання виїхати за кордон наразі пов’язані із дефіцитом безпеки життєдіяльності, тому освіта не є тим самим вирішальним чинником зазначеного бажання. Аналіз одновимірного розподілу зазначених причин, які спонукають людей покинути державу (табл. 2), показав, що одною із найпопулярніших причин була загроза життю українців через війну. А війна, як правило, загрожує життю усіх громадян, незалежно від їхнього рівня освіти чи кваліфікації.

Наступним чинником, що може мати вплив на схильність до еміграції, є матеріальне становище опитуваних. Громадяни з вкрай низьким матеріальним становищем зазвичай не мають достатніх коштів для витрат на переїзд і облаштування в іншій країні для постійного проживання. Тому серед них варто очікувати найменшого бажання емігрувати. Водночас категорія бідних громадян може розглядати еміграцію як спосіб вирватися з економічної скрути, забезпечити стабільний дохід і створити кращі умови для своєї сім’ї. У цій категорії населення варто очікувати підвищеного рівня мотивації для виїзду за кордон. У помірно забезпечених громадян є необхідні фінансові можливості для еміграції, тому у такий спосіб вони можуть прагнути убезпечити від війни не тільки себе, а й свої сім’ї. Війна може посилити їхній страх за майбутнє і спонукати до еміграції. Забезпечені громадяни також можуть розглядати еміграцію як спосіб захистити власний капітал й уможливити безпеку для своєї родини, особливо у разі загрози тривалої війни. Крім того, їхні фінансові можливості напевно дають змогу виїхати за кордон на постійне проживання, тому серед категорії забезпечених громадян мотивація виїзду за кордон має бути найвищою. Проте всі ці припущення не підтвердились за результатами соціологічного дослідження (табл. 7).

Таблиця 7

Матеріальне становище сімей опитуваних з різною мірою схильності до еміграції (%)*

*Міри зв’язку: χ² = 12,783; df = 6; p < 0,047; коефіцієнт V Крамера = 0,065 (p < 0,047);

 Розглянувши двовимірний розподіл, можна дійти висновку, що матеріальне становище не впливає на схильність українців до бажання виїзду в іншу країну для постійного проживання. Так само воно не впливає на бажання залишися в державі. Такі коефіцієнти зв’язку, як Хі-квадрат та V Крамера, також вказують на дуже слабкий зв'язок між цими двома змінними. Категорії умовно забезпечених і забезпечених громадян не вирізняються бажанням емігрувати порівняно із біднішими категоріями населення, навіть попри їхні відмінні фінансові можливості, які б дозволили реалізувати переїзд за кордон. Результат з відсутністю впливу матеріального чинника на еміграційні настрої може бути пов'язаний із тим, що, перш за все, для багатьох українців еміграція є передусім вимушеним кроком, а не рішенням, пов'язаним із пошуком кращого добробуту. Також для більшості громадян міграція є надто радикальним кроком, навіть у воєнний період. Багатьом важливо залишитися у соціальному довкіллі, навіть якщо воно стало несприятливим з фінансової перспективи. Під час небезпеки повномасштабної війни матеріальні ресурси почасти втрачають значення, і мотивації громадян стають більш схожими незалежно від їхнього достатку.

Ще одним потенційним чинником впливу на бажання емігрувати, є зайнятість опитуваних. Цей фактор визначає економічну стабільність, а також сприйняття власних можливостей для особистісної реалізації за кордоном. Безробітні люди можуть мати більший стимул до еміграції, оскільки прагнутимуть знайти роботу, яка забезпечить їм стабільний дохід. Однією із причин виїзду за кордон кожен п’ятий опитуваний обирав варіант відповіді «через неможливість знайти роботу відповідно до моїх вимог». Відтак можна припустити, що безробітні громадяни більшою мірою хотітимуть виїхати за кордон для постійного проживання, відповідно й менше прагнутимуть залишитися в Україні. Громадяни з наявною трудовою зайнятістю з більшою ймовірністю мають стабільний дохід, що може зменшувати їхню мотивацію до еміграції. Ця сама категорія громадян може більше прагнути залишитися на території держави. Вони можуть відчувати більшу відповідальність перед роботодавцем або залежність від свого звичного місця роботи, що теж знижуватиме готовність до еміграції. Проте ці припущення не підтвердилися за результатами соціологічного опитування, бо з’ясувалося, що трудова зайнятість має дещо інший вплив на бажання українців емігрувати у разі відкриття кордонів для всіх категорій населення (табл. 8).

Таблиця 8

Міра схильності до еміграції в опитуваних з різним статусом трудової зайнятості (%)*

*Міри зв’язку: χ² = 21,648; df = 2; p < 0,001; коефіцієнт V Крамера = 0,119 (p < 0,001);

 Статус трудової зайнятості безперечно певною мірою впливає на бажання громадян України емігрувати. Але громадяни без наявної роботи здебільшого не хочуть покидати державу задля постійного проживання за кордоном. Водночас працевлаштовані українці не так сильно бажають залишитися в Україні, як припускалося. Це може бути пов’язано із високими витратами на еміграцію. Безробітні громадяни часто не мають коштів на комфортніше облаштування за кордоном. Тому еміграція для них може бути психологічно дискомфортною. Відсутність роботи може вказувати й на відсутність амбіцій, що знижує активність і готовність до змін, особливо таких радикальних, як переїзд за кордон, і призводить до психологічного виснаження чи апатії. Варто також зазначити, що значний відсоток безробітних людей – люди похилого віку, які, як було показано (табл. 4), більшою мірою хотіли б залишитися в державі незалежно від війни чи відкриття кордонів. Наразі виїзд заборонено лише чоловікам до 60 років, а для літніх громадян, які радше є безробітними пенсіонерами, можливість виїхати за кордон залишається юридично безперешкодною.

Іншим потенційним чинником впливу на бажання емігрувати є тип населеного пункту. В українських містах частіше відчувається вплив глобальних процесів, що може сприяти формуванню міграційних настроїв. У містах більша кількість робочих місць, але через це виникає й відчуття підвищеної конкуренції, що також може мотивувати до переїзду. Жителі міст мають порівняно більший доступ до економічних і соціальних ресурсів, а їхнє фінансове становище і капітал з більшою ймовірністю нададуть можливість емігрувати для постійного проживання. Мешканці сіл також можуть хотіти емігрувати за кордон через вищий рівень безробіття, але часто це саме тимчасові міграції у пошуках кращих економічних умов. У селах зазвичай більш розвинені традиційні соціальні зв’язки, що може створювати психологічний бар’єр для еміграції. Зокрема, громадяни, що мешкають в селах, зазвичай, залежні від власних господарств чи інших місцевих форм зайнятості, що може знижувати їхню психологічну готовність до виїзду за кордон для постійного проживання. Відтак можна припустити, що мешканці міст будуть більшою мірою хотіти емігрувати саме для постійного проживання у разі відкриття кордону для всіх категорій населення. Проте ці припущення емпірично не підтвердилися (табл. 9).

Таблиця 9

Соціально-поселенські характеристики опитуваних з різною мірою схильності до еміграції (%)*

*Міри зв’язку: χ² = 5,424; df = 2; p < 0,066; коефіцієнт V Крамера = 0,060 (p < 0,066);

 Тип поселення не має помітного впливу на бажання українців емігрувати. Показники серед жителів сіл і міст особливо не відрізняються, а всі відмінності у відсотках є в рамках статистичної похибки. Варто й зазначити, що коефіцієнти зв’язку Хі-квадрат і V Крамера показують вкрай слабкий незначущий зв'язок, що також вказує на статистично незначущий зв'язок між змінною типу поселення і бажанням виїхати в іншу країну для постійного проживання. Це можна спробувати пояснити повномасштабною війною у країні. У період війни питання безпеки стає головним для всіх громадян, незалежно від типу поселення. Враховуючи інтенсивність бойових дій, обстріли інфраструктури, житлових кварталів, застосування агресором дронів і ракет великої дальності – і в селах, і в містах люди стикаються з однаковими загрозами життю. Війна нівелює багато відчутних відмінностей між сільським і міським життям, а також формує однакові економічні труднощі і для мешканців міст,  і для мешканців сіл.

Регіональний чинник також може мати вплив на бажання емігрувати. Громадяни зі Сходу України можуть найбільшою мірою хотіти виїхати з України. Причиною є війна, яка фактично розпочалася на їхніх теренах ще у 2014 році, а згодом, у 2022 розгорілася із повною силою. Тому мешканці Сходу можуть демонструвати найбільшу схильність до міграції. Схожу, але дещо меншу схильність мали б демонструвати й мешканці Півдня через постійну загрозу обстрілів свого регіону з боку акваторії Чорного моря. Неабияке бажання емігрувати можуть демонструвати й жителі Західного регіону України. Це обумовлено як географічною близькістю до сусідніх європейських країн (Польщі, Чехії), так і міцними трудовими традиціями міграцій у цьому регіоні. Проте не всі ці припущення підтвердилися емпіричними даними (табл. 10).

Таблиця 10

Соціально-регіональні характеристики опитуваних з різною мірою схильності до еміграції (%)*

*Міри зв’язку: χ² = 27,491; df = 6; p < 0,001; коефіцієнт V Крамера = 0,095 (p < 0,001);

Громадяни, які мешкають(-ли) на Сході України, виявили більшу зацікавленість у виїзді за кордон для постійного проживання. Водночас вони найменшою мірою схильні до того, щоб залишитися на території української держави, порівняно із жителями інших регіонів. Мешканці із Півдня, навпаки, більше схиляються до того, щоб залишитися на території України, та найменшою мірою хотіли б емігрувати у разі відкриття кордонів. Війна в Україні, починаючи з 2014 року, найбільше охопила саме Схід країни, істотно вдаривши по промислових кластерах, які були залежними від шахт, металургії та інших великих підприємств. Руйнування найбільшої промислової зони країни викликало економічні проблеми у мешканців цього регіону, що найбільше може спонукати їх шукати кращого життя за кордоном. Жителі Сходу найбільшою мірою відчули весь жах війни, яка триває фактично вже 11 років, тому й можуть відчувати дещо більший рівень стресу і виснаження від бойових дій. Через це вони можуть вбачати в еміграції єдиний спосіб порятунку від постійного страху, небезпеки і стресу. У 2022 році війна охопила всю територію України, тому мешканці Сходу можуть уже не вірити у швидке відновлення їхнього регіону через тривалість бойових дій і масштаби руйнувань. Враховуючи складну економічну ситуацію у державі, вони можуть вважати кращим для себе життя у країнах Європи через відсутність належних можливостей для розвитку на території України (табл. 2, найпопулярніша причина для виїзду серед опитуваних). Водночас жителі Півдня можуть вважати, що їхні регіони мають більше шансів через їхній аграрний та логістичний потенціал (сільськогосподарські угіддя, морські порти і шляхи) на економічне відновлення та подальший розвиток, і тому вони більше схиляються до того, щоб не покидати територію держави.

Мовні характеристики опитуваних теж можуть вважатися важливим чинником впливу на схильність українців до еміграції. Передусім варто розглянути показник мови спілкування вдома. Україномовні громадяни можуть частіше асоціювати свою ідентичність з українською державою, що може впливати на їхнє бажання залишить в Україні (збільшувати його). Зокрема війна не так сильно вплинула на життя україномовного населення, порівняно із мешканцями Східних регіонів країни, які переважно є російськомовними. Відтак варто припустити, що громадяни, які спілкуються російською мовою будуть більш схильними до виїзду за кордон у разі його відкриття. Громадяни, що спілкуються обома мовами, демонструють більшу адаптивність і меншу прив’язаність до конкретного регіону чи культури, тому мають демонструвати середні показники схильності до еміграції. Загалом майже всі ці припущення підтвердилися за результатами соціологічного опитування (табл. 11).

Таблиця 11

Мовні характеристики опитуваних з різною мірою схильності до еміграції (%)*

*Міри зв’язку: χ² = 31,922; df = 4; p < 0,001; коефіцієнт V Крамера = 0,103 (p < 0,001);

 Частки російськомовних громадян є найбільшими серед тих, хто хоче виїхати за кордон для постійного проживання. Так само вони й найменше хотіли б залишитися в державі навіть після відкриття кордонів, порівняно із частками україномовних громадян і тих, хто спілкується однаковою мірою українською і російською мовами. Даючи відповідь на це запитання, російськомовним громадянам і опитуваним, які використовують одразу обидві мови у спілкуванні, було складніше визначитися із остаточним бажанням щодо еміграції. Відтак соціологічне опитування вказує на певний вплив мовних характеристик на схильність до еміграції. Вищий рівень бажання емігрувати серед російськомовного населення України можна пояснити тим, що російськомовні громадяни в основному населяють Східні регіони країни, де війна триває з 2014 року і більшою мірою впливає на психологічний стан жителів цього регіону. Також з початком повномасштабної війни з Росією населення України починає активніше набувати національної української свідомості. Багато людей за своїм власним бажанням переходять на українську мову, щоб не мати нічого спільного із росіянами. Проте у країні досі залишається значний відсоток населення, який не бажає переходити на державну мову. Вірогідно російськомовні громадяни почуваються менш інтегрованими до національної української культури, що ймовірно може мати негативний вплив на їхню емоційну прив’язаність до України. Таким чином, вони більшою мірою вмотивовані покинути територію держави.

Показник рідної мови мав би відтворювати приблизно такі самі результати впливу на бажання емігрувати, як і показник мови спілкування вдома. Громадяни, які вважають своєю рідною мовою російську, мають демонструвати більшу схильність до виїзду за кордон у разі його відкриття та можуть меншою мірою бути вмотивованими залишитися у країні. Водночас громадяни, які вважають українську мову своєю рідною, можуть бути більш схильними до того, щоб залишитися в країні навіть у разі відкриття кордонів, порівняно із часткою російськомовних українців. Частково ці припущення емпірично підтвердилися завдяки проведеному опитуванню (табл. 12). Проте варто зауважити, що підвибірка російськомовних українців у 10 разів менша за підвибірку україномовних українців.

Таблиця 12

Мовні характеристики опитуваних з різною мірою схильності до еміграції (%)*

*Міри зв’язку: χ² = 16,572; df = 2; p < 0,001; коефіцієнт V Крамера = 0,105 (p < 0,001);

 Двовимірний розподіл за впливом рідної мови на схильність до еміграції демонструє подібні до попереднього розподілу результати (табл. 11). Частки громадян, які вважають своєю рідною мовою російську, більшою мірою виявляють бажання виїхати в іншу країну для постійного проживання після відкриття кордону для всіх категорій населення. Водночас ця сама категорія громадян меншою мірою хотіла б залишитися у країні на відміну від україномовної частки українців. Отже, рідна мова має певний вплив на бажання громадян України емігрувати. Причини ті самі, що й у випадку впливу мови спілкування вдома. А саме: мешкання у Східному та Південному регіонах України, які більшою мірою є російськомовними і які найбільше зазнали руйнувань внаслідок довготривалої війни. Варто враховувати й культурну самоідентифікацію російськомовного населення та ймовірного почуття його певної відчуженості в українському суспільстві в активний період формування національного самоусвідомлення українців, ідентифікації та відторгнення ними всього пов’язаного із Росією і російським, в тому числі російської мови як культурного інструменту впливу. За цих обставин можливі й соціальні конфлікти між україномовними та російськомовними громадянами з негативними наслідками для останніх, що теж може схиляти їх до еміграції з  України.

Наступним чинником, що може мати вплив на схильність українців до еміграції, є віра у перемогу України у війні проти Росії. Логічно було б припустити, що громадяни, які не вірять в перемогу, будуть меншою мірою хотіти залишитися в країні у разі відкриття її кордонів. Водночас ця сама категорія громадян буде більшою мірою схильна до еміграції. Таке припущення підтвердилося за результатами соціологічного опитування (табл. 13).

Таблиця 13

Зв'язок віри у перемогу України у війні проти Росії із схильністю до еміграції (%)*

*Міри зв’язку: χ² = 31,111; df = 4; p < 0,001; коефіцієнт V Крамера = 0,101 (p < 0,001);

 Частка громадян, яка не вірить у перемогу України у війні проти Росії, помітно більше схиляється до варіанту з виїздом за кордон для постійного проживання, ніж решта громадян. Так само ця частка людей менше хотіла б залишитися на території України. Громадяни, які не визначилися щодо прогнозованого результату війни, більшою мірою й не знають чи хотіли б вони переїхати в іншу країну у разі відкриття кордону. Водночас вони не так сильно хотіли б залишитись у країні, порівняно з тими, хто визначився на користь переможного результату війни. Тому віра у перемогу почасти впливає на бажання емігрувати. Серед українців без віри у перемогу більше тих, хто сумнівається, ухвалюючи це рішення. Відсутність віри у перемогу певною мірою породжує більше сумнівів у серцях українців, що ймовірно може бути однією із причин, що спонукає їх виїжджати у пошуках кращого життя в інших країнах світу.

Цікаво розглянути також, як підтримка українцями вступу України до НАТО впливає на схильність до еміграції. В українському суспільстві вважається, що вступ до НАТО надасть Україні певних гарантій безпеки, а Росія не наважиться продовжувати війну вже проти всього альянсу. Тому війна припиниться за умови, якщо Україна увійде до складу Північноатлантичного альянсу. Таким чином повинна нівелюватися одна з найпопулярніших серед українців причин для виїзду за кордон – «загроза здоров’ю та життю внаслідок ведення бойових дій», що повинно вплинути на їхнє бажання виїхати за кордон. Тому варто припустити, що громадяни, які підтримують вступ України до НАТО будуть меншою мірою бажати виїхати за кордон. Водночас ця сама категорія людей прагнутиме залишитися в державі, незважаючи на відкриття кордонів для всіх категорій населення. Втім, це припущення взагалі не підтвердилося за результатами соціологічного дослідження (табл. 14).

Таблиця 14

Зв'язок підтримки опитуваними вступу України до НАТО із їхньою схильністю до еміграції (%)*

*Міри зв’язку: χ² = 25,315; df = 4; p < 0,001; коефіцієнт V Крамера = 0,091 (p < 0,001);

Підтримка вступу України до НАТО у разі, якщо частина українських територій залишиться окупованою Росією, не показала значного впливу на схильність до еміграції, тобто на бажання громадян України виїхати в іншу країну для постійного проживання. Проте підтримка Євроатлантичної інтеграції України має певний вплив на бажання українців не покидати свою країну. Частка громадян, яким складно визначитися з питанням вступу України до НАТО, меншою мірою хотіла б залишитися в країні після відкриття кордону. Так само ця частка людей більшою мірою не впевнена у тому чи хоче вона емігрувати. Ймовірно громадяни, які не мають чіткої позиції щодо вступу України до НАТО, можуть одночасно відчувати невпевненість у майбутньому України. На це також вказує найпопулярніша причина для виїзду за кордон – «відсутність можливостей для розвитку» (табл. 2). Тому громадяни України можуть не пов’язувати своє рішення залишитися чи виїхати з членством своєї держави у НАТО, але їхня невизначеність вказує й на загальну відсутність впевненості у стабільності держави. Навіть якщо Україна вступить до НАТО, то це радше навряд чи змінить статистику еміграції українців за кордон.

Якщо порівняти вплив усіх розглянутих у цій статті чинників на наміри українців емігрувати у разі відкриття кордонів для всіх категорій населення, то можна дійти висновку, що найбільший вплив на ці наміри має вік опитуваних. Особливо виразно ця тенденція простежується в межах чоловічої підвибірки за віковими характеристиками. Дещо менший, але помірний вплив демонструють чинники статі, зайнятості, регіонів проживання до переселення, мови спілкування вдома і рідної мови, а також віри у перемогу у війні проти Росії. Водночас рівень освіти майже не має впливу на бажання громадян України емігрувати. А змінні матеріального становища, типу поселення, підтримки вступу України до НАТО взагалі демонструють відсутність помітного впливу на наміри громадян України виїхати за кордон.

Варто окремо згадати й причини, що спонукають українців до виїзду. Найпопулярніші 5 причин серед опитуваних:

1. Відсутність можливостей для розвитку в Україні (30,5%).

2-3. Загроза здоров’ю та життю внаслідок ведення бойових дій (28,6%).

2-3. Недостатня соціальна підтримка з боку держави (28,6%).

4. Возз’єднання з рідними, які вже виїхали з України (26,2%).

5. Бажання вивезти з країни рідних, які не мають змоги самотужки покинути державу (22,9%).

Джерела

Бура І. (2024). ДПСУ розповіла, тіла скількох чоловіків виявили у Тисі з лютого 2022 року. ГЛАВКОМ. 24 грудня 2024 року. Взято з: https://glavcom.ua/country/incidents/dpsu-rozpovila-tila-skilkokh-cholovikiv-vijavili-u-tisi-z-ljutoho-2022-roku-1037367.html

Кобзар Ю. (2023). Заборонити чоловікам виїзд з країни після війни: екс-радник міністра розлютив Мережу. Київ: УНІАН. Взято з: https://www.unian.ua/society/vijizd-cholovikiv-za-kordon-treba-zaboroniti-i-pislya-viyni-vadim-denisenko-12352503.html

Прищепа Я. (2022). В Україні запроваджується обмеження на виїзд чоловіків за кордон. Суспільне. Новини. 24 лютого 2022. Взято з: https://suspilne.media/210619-v-ukraini-zaprovadzuetsa-obmezenna-na-viizd-colovikiv-za-kordon/

Ukraine Refugee Situation. (2024). Last updated 16 December 2024 - Source: UNHCR collation of statistics made available by the authorities. Operational Data Portal. UNHCR, the UN Refugee Agency. Retrieved from: https://data.unhcr.org/en/situations/ukraine