Національна безпека і оборона: головні події, процеси, тенденції IV кварталу

Останній квартал 2024 р. відзначився найвищим рівнем ескалації бойових дій з моменту повномасштабного вторгнення російських військ на територію України. Свідченням цього є статистика щодобової кількості бойових зіткнень, бойових втрат противника у живій силі та техніці та площа окупованих за цей період територій. Водночас, екстремально висока інтенсивність бойових дій і динамічна переконфігурація окремих ділянок фронту не призвели до зміни основних тенденцій перебігу та характеру поточної фази російсько-українського збройного конфлікту як «війни на виснаження». Сили Оборони України змушені були постійно відступати під тиском переважаючого в людських і матеріальних ресурсах противника, але не допустили оперативного прориву чи обвалу фронту.

Новий виток ескалації російського наступу на фронті супроводжувався безпрецедентними кроками ядерного шантажу та диверсійно-підривної діяльності російських спецслужб, в т. ч. на території західних країн. В листопаді 2024 р. путін запровадив зміни до ядерної доктрини рф, що передбачають розширення переліку та деталізацію сценаріїв можливого застосування ядерної зброї. Відразу після затвердження оновленої ядерної доктрини, росія здійснила демонстративний удар стратегічною балістичною ракетою-носієм ядерної зброї Орешник по території України.

Домінуючим – але не єдиним – чинником, що підштовхував російське військово-політичне керівництво до інтенсифікації наступу сумнівної військової доцільності, не зважаючи на сезонні обмеження та надмірні втрати, очевидно був політичний, а саме – намагання продемонструвати «переможний» поступ і досягнути максимальних територіальних завоювань в очікуванні імовірного початку мирних переговорів після обрання нового Президента США. Не виключено, також, що ще одним важливим стимулом форсування бойових дій для російського керівництва були певні ознаки наближення піку військових і економічних спроможностей, необхідних для ведення довготривалої війни високої інтенсивності.

Президентські вибори у США були одним із ключових факторів впливу на інтенсифікацію не лише бойових дій, але й дискусій навколо перспектив і способів врегулювання конфлікту. Неодноразові декларації Д.Трампом його намірів якомога швидшого припинення російсько-української війни на тлі стратегічної невизначеності стосовно способів досягнення цілі підштовхувало сторони конфлікту до максимального підсилення позицій в очікуванні імовірного початку переговорного процесу. Погрози Д. Трампа примусити москву та Київ до переговорів шляхом зупинки військової допомоги Україні (тиск на Зеленського) або ж її радикального збільшення (тиск на путіна) викликали обґрунтоване занепокоєння в Україні та столицях країн-партнерів, але, схоже, не справили помітного враження на кремль. «Фактор Трампа», імовірно спонукав Президента України В. Зеленського до пом’якшення максималістських планів завершення війни, європейських лідерів – до усвідомлення необхідності брати більше відповідальності за регіональну безпеку, а адміністрацію Президента Байдена – до термінованого ухвалення низки довгоочікуваних рішень, таких як зняття заборони на застосування ATACMS по території рф.

Водночас, перспективи припинення вогню найближчими місяцями залишаються примарними, а ризики домовленостей між Д. Трампом і путіним, що не гарантують ні перманентного припинення вогню, ні, тим паче, тривалого та справедливого миру – доволі високими. Залишається відкритим питання стосовно того, наскільки сильними будуть можливості впливу офіційного Києва та інших західних партнерів на домовленості «великих гравців», що залежатиме не лише від переконливості аргументів, але переважною мірою – від стану та розвитку ситуації на полі бою.

Ключові події на театрі бойових дій та їх вплив на перебіг конфлікту

Останні місяці 2024 р. характеризувалися стійкою тенденцією до нарощування інтенсивності бойових дій всупереч попереднім прогнозам про наближення апогею російського наступу. Війська противника здійснювали наступальні дії практично вздовж всієї лінії бойового зіткнення, застосовуючи переважно тактику штурмів малими піхотними групами з періодичними спробами атак у складі більших підрозділів з обмеженою кількість бронетехніки. В листопаді російські війська досягли найбільшого прогресу в темпах «повзучої окупації», захопивши більше 600 кв. км української території, але вже в грудні площа окупованих територій була на 100 кв. км менше при тому, що інтенсивність бойових дій була навіть вищою, ніж у листопаді – 6247 і 5087 бойових зіткнень протягом місяця відповідно. У грудні 2024 р. зафіксовані своєрідні рекорди за час повномасштабного вторгнення, коли, наприклад, 14 грудня відбулося 292 бойових зіткнення, а 19 грудня – добові втрати російських окупантів сягнули 2 200 загиблих і поранених. Загалом протягом місяця росіяни втратили близько 48 670 військових, що на 6% більше, ніж у листопаді та є найбільшим місячним показником втрат армії рф у живій силі.

Російське військове командування також не змогло досягти визначених путіним цілей із виходу на адміністративні кордони Донецької області, створення «буферної зони» на Харківщині вздовж кордону з Білгородською обл. рф та витіснення українських сил з території Курської області. Слід зазначити, що напередодні російського прориву на Харківщині у травні 2024 р. путін публічно заявляв про наміри створення т. зв. «санітарної зони» вздовж кордону на глибину, що убезпечила б територію Бєлгородської обл. рф від українських обстрілів. Однак, російська війська так і не змогли помітно розширити захоплений ще у травні плацдарм глибиною близько 10 км. Російське командування також не виконало накази путіна стосовно термінового витіснення українських сил із Курської обл. Успішні дії СОУ на цих напрямках продемонстрували як обмеженість бойових спроможностей і резервів російської армії, так і неспроможність кремлівського режиму гарантувати захист власних територій і байдужість російської влади до безпеки громадян росії. Важливими політичними досягненнями є також наочна демонстрація адаптивності путінських «червоних ліній» завдання іміджевих втрат вищому військово-політичному керівництву росії.

В останні місяці осені та з початком зими російські війська з новою силою поновили повітряні удари по об’єктам критичної інфраструктури, намагаючись створити гуманітарну катастрофу та підірвати волю України до продовження спротиву. Протягом грудня 2024 р. ворог здійснив три масованих ракетно-дронових удари по об’єктам цивільної інфраструктури (13, 25 та 31 грудня) на додаток до регулярних атак із застосуванням десятків дронів і обмеженої кількості ракет. Лише за місяць російські війська застосували близько 1 800 дронів (в т. ч. «приманок») 290 ракет різного типу для ударів вглиб української території, що майже вдвічі перевищує середньомісячний показник 2024 р. Найбільш проблемними для протидії залишаються балістичні ракети, які є найскладнішою для перехоплення ціллю навіть для сучасних систем ППО, а також через обмежену кількість таких систем в Україні.

Мирний процес

Після оголошення результатів президентських виборів у США активізувалися дискусії стосовно політико-дипломатичного врегулювання російсько-українського збройного конфлікту. Заяви Д. Трампа про наміри зупинити війну протягом 24 годин очікувано виявилися не більше, ніж передвиборними обіцянками, а після перемоги у виборах, новообраний Президент США не запропонував ні конкретного плану, ні реалістичної концепції досягнення миру. На тлі невизначеності стосовно планів Трампа ключовим залишається питання залучення російської сторони до мирного процесу. Послідовні ультимативні заяви путіна та його оточення свідчать про відсутність будь-яких ознак готовності до компромісу та незмінність вимог де-факто капітуляції України: визнання російськими чотирьох областей (включно з територіями, що не контролюються російськими військами) і Криму, відмова від членства в НАТО та радикальне скорочення чисельності української армії.

Водночас, в грудні відбулися помітні зміни в риториці Президента України В. Зеленського, спричинені імовірно двома основними чинниками, а саме – зміною адміністрації США та тривалим загостренням ситуації на лінії фронту. Якщо донедавна Президент Зеленський наполягав на необхідності повного виводу російських військ до початку переговорів, то 2 грудня він публічно заявив, що українській армії не вистачає сил для звільнення окупованих Росією територій, наголосивши на необхідності довгострокових гарантій безпеки та поверненні окупованих територій політико-дипломатичним шляхом.

Навіть з огляду на пом’якшення української позиції, вона також виглядає не надто реалістичною за поточних умов. НАТО, як і раніше, не демонструє консенсусу стосовно запрошення України, а путін не проявляє реального інтересу до переговорів як таких, а тим паче готовності до будь-яких компромісів з боку росії. Дедалі більш очевидною є перспектива складного вибору, який належить зробити Україні – «продовжувати боротьбу, втрачаючи людей і виснажуючи країну затяжною війною, або підписати погану угоду з росією», усвідомлюючи «надійність» таких угод.

На тлі російської офіційної бравади стосовно впевненості у перемозі над Україною та готовності вести війну, всередині росії спостерігаються певні процеси, що можуть свідчити про приховану підготовку до переговорів з припинення вогню. Так, російське видання «Коммерсантъ» повідомило про розпочату кремлем інформаційну роботу з місцевими органами влади з підготовки населення до завершення т. зв. «СВО» і формування правильного «образу перемоги». Не виключено, що причиною таких підготовчих дій є саме «фактор Трампа», тобто відсутність впевненості в можливості досягнення домовленостей з новим Президентом США, які б повністю задовольнили російські апетити.

Ключові внутрішні фактори впливу на перебіг конфлікту

Затверджений Державний бюджет України на 2025 р. передбачає загальні видатки в об’ємі 3,6 трлн грн, з яких 2,23 трлн грн (61, 9%) буде спрямовано на фінансування оборонних потреб. Україна вимушена витрачати на захист від російської агресії в 2,7 рази більше коштів, ніж сумарно на соціальний захист (420,9 млрд грн), на охорону здоров'я (217 млрд грн) та на освіту (199 млрд грн). За повідомленням Міністерства фінансів України, об’єми зовнішньої бюджетної підтримки з початку повномасштабного вторгнення перевищили $100,8 млрд. Найбільшими донорами є ЄС ($40,5 млрд) і США ($28,2).

19 листопада Президент України В. Зеленський анонсував План стійкості України з 10 пунктів (Єдність, Фронт, Зброя, Гроші, Енергетика, Безпека, Громади, Людський капітал, Культурний суверенітет, Політика героїв), який мав бути представлений у грудні. Під час презентації (проекту) Плану у Верховній Раді, Президент наголосив на окремих важливих питаннях, що імовірно будуть зафіксовані в Плані:

• проведення виборів під час війни не буде.
• не буде зниження мобілізаційного віку.
• запровадження інституту Військового омбудсмена.
• створення Технологічної ставки.
• створення Міністерства об’єднання України.

Слід зазначити, що суспільна реакція на проект Плану стійкості була переважно критичною. За даними онлайн опитування лише 22,1% українців вважають, що цей План здатен посилити стійкість України. До кінця грудня План стійкості України так і не був оприлюднений, хоча були реалізовані окремі пункти зазначеного Плану. Так, 3 грудня Кабінет міністрів України ухвалив рішення про перейменування Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій на Міністерство національної єдності, а наприкінці грудня Президент В. Зеленський визначився з кандидатурою на посаду військового омбудсмена, призначивши О. Решетилову уповноваженою президента з питань захисту прав військовослужбовців та членів сімей воїнів.

Станом на кінець 2024 р. залишилася невирішеною найбільш гостра проблема, що стосується визначення фіксованих термінів служби. Законопроект про умови демобілізації військовослужбовців під час воєнного стану мав бути підготовлений до 18 грудня 2024 р., але Міністерство оборони звернулося до Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони і розвідки з проханням відтермінувати строки його підготовки до 18 березня 2025 р. За повідомленнями ЗМІ, Генштаб ЗСУ не підтримав відповідний проект, аргументуючи відсутність «достатньої кількості військово-навченого ресурсу. За розрахунками Генштабу, орієнтовна чисельність військовослужбовців, які отримають право на звільнення, складатиме 108 тис. осіб (в т. ч. 14 тис. офіцерів), що «у разі їх одночасного звільнення призведе до суттєвого зниження укомплектованості особовим складом бойових підрозділів". Альтернативні варіанти законопроекту, підготовлені в МО, передбачають надання військовим, які безперервно служили впродовж 36 місяців та брали участь у бойових діях не менше 18 місяців:

• направлення на реабілітацію до двох місяців, а після її проведення – надання додаткової одноразової відпустки строком 30 днів зі збереженням щомісячного грошового забезпечення;
• надання додаткової одноразової відпустки строком 90 діб зі збереженням щомісячного грошового забезпечення;
• обов’язкову ротацію військових після 90 діб безпосередньої участі у бойових діях.

Попри те, що Міністерство оборони не підготувало відповідний законопроект у визначений термін до 18 грудня 2024 р., перспективи його ухвалення все одно були доволі примарними з огляду на те, що, за словами членів профільного комітету, «немає ні резервів, ні політичної волі для такого рішення».

Одна з ключових переваг росії – чисельність живої сили – зумовлена не лише об’єктивно більшим людським ресурсом, але й неспроможністю української влади ефективно вирішувати власні проблеми, пов’язані з мобілізацією та проходженням військової служби. На третьому році війни стрімко зросла кількість випадків самовільного залишення частин (СЗЧ) та дезертирства. За перших 10 місяців 2024 р. кількість відповідних кримінальних справ зросла у 2,5 рази у порівнянні з 2023 р. Серед низки причин, які найчастіше спонукають військовослужбовців на порушення закону, найчастіше відзначаються: направлення у зону бойових дій після примусової мобілізації та без належної підготовки («бусифікація») та фізичне й моральне виснаження тривалим перебуванням на передовій без ротації, відпусток і невизначеності термінів служби.

Слід зазначити, що у ще січні 2023 р. був ухвалений закон про запровадження більш суворого покарання за СЗЧ і дезертирство (від 5 до 12 років ув’язнення). Згодом, з огляду на неефективність кримінального покарання як способу запобігання зазначеним правопорушенням, Верховна Рада у вересні «декриміналізувала» СЗЧ і дезертирство для військових, які вчинили це вперше, а в листопаді надала можливість зміни місця служби, що важливо у випадках, коли причиною СЗЧ став особистий конфлікт із командуванням підрозділу. Станом на кінець місяця відомо про майже шість тисяч випадків добровільного повернення на службу.

Значної шкоди обороноздатності країни та авторитету влади завдають регулярні випадки зловживань, що набувають публічного розголосу. Так, наприклад, гучний публічний скандал навколо закупівлі партії бракованих 120-мм мін українського виробництва висвітлив низку системних проблем у організації діяльності системи оборонного виробництва та закупівель. За даними ZN.UA, йдеться про відкликання щонайменше 100 тис. мін, що відповідає майже піврічному об’єму забезпечення бойових дій. На думку журналістів, співробітники МОУ намагалися приховували проблеми, що проявилися ще у вересні, і невідомо, як довго це тривало б, якби військові не виклали в соцмережі відео з неякісними мінами, а журналісти не надали проблемі широкого розголосу.

Ключові зовнішні фактори впливу на перебіг конфлікту

Ключовою міжнародною подією останнього кварталу 2024 р. і одним із найбільш потужних факторів впливу на подальший перебіг російсько-української війни стали президентські вибори у США. Перемога Д. Трампа створила ситуацію стратегічної невизначеності стосовно подальшої політики США не лише на українському напрямі, але й в глобальному вимірі.

Перемога Трампа сприяла ухваленню рішень Президентом Дж. Байденом про скасування заборони на удари ATACAMS та іншими ракетами західного виробництва по території рф, а також низки інших відтермінованих рішень стосовно надання військової допомоги Україні. «Фактор Трампа» також спонукав європейських лідерів до активізації власної ролі у підтримці України в разі імовірного скорочення американської допомоги після зміни адміністрації Білого дому. Окрім того, європейські держави активізували різні довгострокові ініціативи зі зміцнення власних оборонних спроможностей таких як спільне виробництво, модернізація та закупівля озброєнь.

Російські спецслужби своїми діями поза межами України «допомагають» лідерам Європи усвідомити реальність російської загрози. Так, 25 грудня був зафіксований обрив підводного кабелю Estlink 2, що сполучає енергосистеми Фінляндії та Естонії. Завдяки оперативному реагуванню Фінляндії, був затриманий танкер Eagle S, який незадовго до аварії здійснив незвичне маневрування та, як виявилося, «втратив» свій якір в місці пошкодження кабелю. Це вже був третій за рік інцидент з обривом підводних кабелів, здійснений цивільними суднами, що прямували до або з російських портів. Пошкодження ліній підводних комунікацій є одним із напрямів диверсійної діяльності росії (на додаток до підпалів, кібератак, ІПСО) та елементом триваючої «гібридної агресії» (нижче порогу оголошення війни). Метою таких дій є, насамперед, залякування європейців і примушення їх до скорочення військової допомоги Україні, в т. ч. через необхідність збільшення витрат на власну безпеку. Однією з причин зростання інтенсивності диверсійної діяльності росії імовірно є намагання західних урядів уникнути прямих звинувачень на адресу кремля та, відповідно, применшити реальний рівень російської загрози після попередніх диверсій, коли офіційною версією причин пошкодження підводних комунікаційних кабелів був названий «невідомий зовнішній фактор».

Наприкінці листопада поновилися активні бойові дії у Сирії між урядовими військами Президента Б. Ассада та різноманітними групами анти-урядових сил, а вже 8 грудня сирійська опозиція захопила м. Дамаск і проголосила падіння режиму Б. Асада. Після домовленостей про припинення вогню у 2020 р., урядові війська контролювали близько 70% території країни значною мірою завдяки підтримці росії, Ірану та ліванської "Хезболли". Головною причиною падіння режиму стало ослаблення підтримки ключовими союзниками Асада, втягнутими у війну проти України (росія) та Ізраїлю (Ірану та "Хезболла"). Такий розвиток подій завдав чутливого удару по великодержавним амбіціям росії як важливого геополітичного гравця, що здатний демонструвати силу в регіоні, але навряд чи матиме відчутний вплив на бойову активність російської армії в Україні. Російський військовий контингент, який вивільниться після виходу із Сирії, є малочисельним і суттєво не вплине на посилення російських бойових спроможностей.

Путін затвердив рекордний військовий бюджет на 2025 р., згідно якого витрати за статтею «національна оборона» сягнуть близько $126 млрд (6,2% ВВП), що на $28 млрд та відповідно на 25% більше витрат 2023 р. та в чотири рази більше у порівнянні з довоєнним 2021 р. Частка воєнних витрат складе 32,5%  загальних видатків російського бюджету (більше 40% з урахуванням видатків на інші силові структури). Для порівняння, ці військові витрати становили 17% у 2022 р., 19% у 2023 р. і 29,5% у 2024 р. Водночас, відповідний закон передбачає зниження військових витрат у 2026-2027 рр., що може опосередковано свідчити про наміри путіна завершити війну у 2025 р.

В очікуванні можливих мирних переговорів, активізувалися внутрішньо-російські дискусії стосовно образу «російської перемоги». Сам факт такої дискусії в російських ультра-патріотичних спільнотах свідчить про імовірні сумніви в можливості досягнення цілей, заявлених путіним на початку вторгнення з їх подальшою інтерпретацією та деталізацією. Після втрати актуальності гасла «Киев за три дня», кремль не спромігся визначити кінцевий рубіж, після захоплення якого буде оголошена «перемога» і кінець війни. Очевидно, що необхідність відповіді (для російського населення) на це питання матиме вплив на формулювання російської переговорної позиції.

Дедалі потужнішу роль в ескалації російсько-української війни відіграє Північна Корея. Так, за повідомленнями іноземних ЗМІ, у Північній Кореї спостерігається послідовне нарощування об’ємів виробництва та розширення номенклатури товарів військового призначення, зумовлене, зокрема, зростанням експорту до росії. Протягом 20224 р. втричі збільшилася кількість вагонів, що перетнули російсько-корейський кордон. Загальні об’єми поставок артилерійських снарядів з КНДР до рф оцінюються у понад 5 млн. Окрім того, відомо про передачу понад 100 балістичних ракет класу Hwasong-11 (аналог ракети Точка), 170-мм самохідних гаубиць і 240-мм реактивних систем залпового вогню великої дальності. Наприкінці жовтня з’явилися перші підтвердження участі військовослужбовців Північної Кореї у бойових діях на стороні росії. За різними оцінками чисельність північнокорейського контингенту складала близько 10-12 тис. осіб, що стало суттєвим підсиленням 50-тисячного російського угруповання в зоні Курської операції, попри те, що північнокорейські солдати не мали належної підготовки до участі в сучасних бойових діях.

5 грудня виповнилося 30 років підписання лідерами США, Великобританії, РФ та України Будапештського меморандуму, згідно якого Україні були надані гарантії (запевнення) безпеки в обмін на відмову від третього за величиною у світі ядерного арсеналу та приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Підписанти Меморандуму, в т. ч. РФ, підтверджували зобов'язання «поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України»; «утримуватися від загрози силою чи її використання … проти України»; «домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй з метою надання допомоги … в  разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об'єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї», а також «проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов'язань». Характеристика Будапештського меморандуму як "пам'ятника недалекоглядності у прийнятті стратегічних рішень у сфері безпеки" рівною мірою стосується як дій тодішнього керівництва України, так і невиконання взятих зобов’язань сучасними лідерами держав-підписантів на ранніх етапах зародження російсько-українського конфлікту та після його переходу у повномасштабну війну.

Висновки

Аналіз найбільш важливих подій, політичних заяв та рішень, що мали місце протягом четвертого кварталу 2024 року, дозволяє зробити наступні висновки:

• основні тенденції перебігу конфлікту, що сформувалися протягом попередніх місяців, а також характер поточної фази як «війни на виснаження» та ситуації стратегічного «глухого кута» залишилися незмінними;
• перемога Д. Трампа у президентських виборах США створила ситуацію стратегічної невизначеності стосовно задекларованих ним планів зупинки російсько-української війни, а також намірів і здатності нової адміністрації США примусити путіна до компромісу та відмови від ультимативних вимог;
• заяви офіційного Києва стосовно готовності до початку мирних переговорів свідчать про вимушену відмову від максималістських цілей звільнення всіх територій воєнним шляхом, але критично важливі для України умови стосовно зовнішніх гарантій безпеки залишаються незмінними, хоча й перспективи їх виконання є примарними.