Виконавчий директор Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва
Схоже, що найбільші економіки світу відновлюватимуть пост-пандемічний світ без агресивної ядерної Росії
Результати саміту G20 на індонезійському курортному острові Балі підтвердили, що мир лишається ключовою передумовою для економічного розвитку. Усвідомлення цього зв’язку примушує найбільші економіки світу, насамперед США та Китай, утримуватися від збройного протистояння попри гострі політичні суперечності.
Водночас саме економічне суперництво та боротьба за кращі конкурентні позиції часто використовується урядами багатьох держав як виправдання для поблажливого ставлення до диктаторів та воєнних злочинців, особливо якщо вони є власниками цінних критичних ресурсів – нафти, газу, рідкоземельних металів.
Схоже, Володимир Путін, президент Росії, стає винятком з цього неписаного правила світової політики. У спільній заяві лідери «великої двадцятки» визнали війну в Україні, яку розпочав Путін, як загрозу для глобальної економіки, яка ледь-ледь відновлюється після пандемії COVID-19 та намагається пристосуватися до викликів зміни клімату.
Спочатку всередині «великої двадцятки» не було одностайності щодо оцінки агресії Путіна та санкцій, застосованих проти росії з боку ЄС та «великої сімки» – клубу найбільш розвинутих держав світу. Навіть за підсумками першого дня саміту не було впевненості, що ці розбіжності вдасться подолати.
Проте, на мою думку, дві непересічні події змінили хід переговорів на Балі.
Спочатку, президент України Володимир Зеленський скористався запрошенням президента Індонезії – господаря саміту, щоб виступити перед «великою двадцяткою» із планом з 10 пунктів, які були розроблені для досягнення миру. Показово, що на перше місце український президент поставив питання ядерної, продовольчої та енергетичної безпеки, вказуючи на глобальні наслідки війни. Насамкінець, Зеленський наголосив, що припинення війни та мирне врегулювання неможливе в умовах, коли одна із сторін систематично знищує іншу.
А ввечері, коли глави держав та урядів «двадцятки» готувалися до урочистої вечері, росія завдала удар по українським містам, випустивши 96 крилатих ракет та десяток іранських дронів-камікадзе. Показова атака росії стала відповіддю на мирні пропозиції України. Це була демонстрація сили, з допомогою якої російська сторона вже дев’ять місяців хоче встановити контроль над Україною та привласнити окуповані території.
Окрім того, російська ракетна атака призвела до загибелі людей у Польщі. Цей інцидент призвів до екстренного зібрання делегацій держав, які входять до НАТО і мусили знайти відповідь на дії Росії.
Можливо, Путін сподівався на те, що його дії спровокують ще більший розкол та суперечності між Заходом, Китаєм та державами Глобального Півдня, які з однаковою недовірою ставляться до Бейцзину, Брюсселя та Вашингтона.
А насправді Кремль отримав зовсім інший, негативний результат.
По-перше, Кремль зазнав політичних втрат у стосунках з Китаєм. Лідер КНР не міг удавати, що нічого не сталося чи мовчазно схвалювати дії Путіна, після того найважливіші торговельні партнери Китаю відкрито засудили російську атаку.
Підтримати терористичну атаку Путіна означало для лідера КНР Сі Цзинпіня втрату всіх досягнень у особистих двосторонніх переговорах. Зокрема, це поставило б під загрозу поновлення переговорів з Нідерландами про постачання мікрочипів, контакти з новим Урядом Італії стосовно спільного високотехнологічного виробництва, поглиблення торгівлі з Іспанією, вирішення торговельних суперечностей із США. На додаток, підтримка агресії великої держави проти сусіда підривала б довіру до Китаю у переговорах з малими і середніми державами Азійсько-Тихоокеанського регіону в рамках АТЕС (APEC).
Схваливши текст декларації, де засуджувалася Росія, Сі Цзинпінь зробив вибір на користь економіки та переговорів.
По-друге, агресія Росії відштовхнула від неї більшість держав Глобального Півдня. За даними дипломатичних джерел Financial Times, делегації Мексики, Аргентини та Саудівської Аравії прагнули, аби саміт G20 не перетворився на сутичку G7 з Росією та Китаєм, в якій решті довелося б ставати на чийсь бік. Індонезія, господиня саміту, за всяку ціну теж намагалася уникнути ситуації, коли зустріч 20 найбільших держав на її території ввійшла б в історію як початок «другої холодної війни». Індія, яка має приймати «велику двадцятку» наступного року, та Бразилія, до якої у 2024 році перейде головування у G20, теж були не в захваті від перспектив стати останніми господарями такого формату багатосторонніх переговорів, не кажучи про ризик взагалі втратити таку можливість унаслідок розколу.
Як наслідок, після саміту на Балі найбільші держави Глобального Півдня асоціюватимуть путінську Росію не з величчю і дешевою нафтою, а з дипломатією шантажу та економічними втратами.
По-третє, провалився шантаж Росії, спрямований на скасування санкцій в обмін на розблокування експорту українського зерна. Угоду про гуманітарний зерновий коридор було подовжено на наступні 120 днів. Україні вдалося зберегти свою вимогу для поновлення перевезень російських добрив з українських портів – звільнення Росією всіх військовополонених та депортованих осіб.
Проте Росія не дозволила поширити дію зернової угоди на два зернові термінали Миколаєва загальною потужністю перевалки 6,5 млн тонн зернових на рік. Цього було б достатньо, щоб задовольнити річний імпорт Нігерії.
Тож, вирішення питання відповідальності країн за створення штучного дефіциту продовольства і формування глобальних запасів зернових під егідою ООН має стати головною темою наступного саміту двадцятки в Індії.
© picture alliance / ASSOCIATED PRESS | Masanori Genko for Pool
