Понта і Педро. Початок електорального сезону в Румунії та Молдові

Оригінал статті: LB.ua

Президентські вибори в Румунії та майбутня парламентська кампанія в Молдові — це насправді не окремі події, а елементи єдиного сценарію російського втручання. Увесь регіон перетворився на поле бою і політичний вимір російської агресії.

У Молдові, де готуються до парламентських виборів, нещодавно заарештували лідерку Гагаузької автономії Євгенію Гуцул. Маловідома особа, ноунейм, яку в крісло башкана посадили російські гроші, російська пропаганда та місцеві проксі з партії «Шор», нині опинилася на лаві підсудних.

Губернатор автономного округу Гагаузія Молдови Євгенія Гуцул (ліворуч) у супроводі поліцейських під час слухання в суді Кишинева, 1 квітня 2025 р. Фото: EPA/UPG

Як не дивно, реакція Кремля була досить стриманою. По-перше, такі, як Гуцул — відпрацьований матеріал. А по-друге, мета в іншому: зробити справжніми електоральними фаворитами політиків, які весь цей час зростали в тіні й не скомпрометовані відвертими зв’язками з Росією.

Президентська кампанія в Румунії теж нагадує сценарій, навʼязаний ззовні. Після того як ЦВК відмовила в реєстрації Келіну Джорджеску, його прихильники організували акцію протесту — демонстративну, але короткотривалу. А от регулярні щотижневі протести на його підтримку зовсім зникли. Хоча, здавалося б, якщо це не привід, то що тоді привід?

Спільним у цих двох кейсах є не лише зовнішня млявість реакції Кремля — що вже саме по собі є красномовним індикатором, — а й інше: місце гротескних фігур поступово займають політики, які нібито не мають нічого спільного з російськими наративами. Але це лише на перший погляд.

Гра дзеркал

У контексті гібридної війни токсична, маргінальна чи радикальна партія — це не завжди збій системи, тренд чи навіть реакція на війну в сусідній країні. Часто це частина плану. Інструмент. Опудало, завдання якого — відволікати увагу, розхитувати простір і виснажувати опонента зсередини, перебираючи на себе головний удар.

У Молдові таким опудалом останніми роками виступали партія «Шор» і її сателіти. У Румунії — скандальный кандидат у президенти Келін Джорджеску й ультраправий кластер партій AUR, S.O.S. і новоявлена POT. Усі ці політичні проєкти ставили на максимально токсичних кандидатів, розгойдували емоційні маятники і не гребували відвертими провокаціями.

І головне, діяли вони за схожим сценарієм. Поки скандальна Діана Шошоaке залякувала «поверненням» історичних румунських територій — тобто Республіки Молдова й окремих регіонів України, у самій Молдові гагаузькому населенню, яке традиційно є найчутливішим до подібної риторики, нав’язували страх перед «румунізацією». Така собі гра дзеркал, в якій політичні проєкти відображали та підсилювали одне одного, контролюючи розвиток подій. У результаті склалася переконлива ілюзія, що загроза — у крикливих політиках, але насправді це лише фасад, який приховує реальні ставки.

Лідер політичної партії «Шор» Ілан Шор у штаб-квартирі партії в Кишиневі, 22 лютого 2019 р. Фото: EPA/UPG

У червні 2023 року Європейський Союз запровадив санкції проти двох корумпованих олігархів — Ілана Шора й Володимира Плахотнюка, яких звинувачують у причетності до дестабілізації ситуації в Молдові. Під час промови у Брюсселі тодішній депутат парламенту, а нині міністр закордонних справ Молдови Міхай Попшой заявив, що обидва олігархи-втікачі безпосередньо причетні до спроб розхитати країну. 

Іменем згаданого бізнесмена-втікача Ілана Шора в Молдові названа ключова партія, що за цей час стала символом російської загрози. Діяльність шорівців у молдовському політичному просторі була нетипово істеричною, екзальтованою та агресивною, з нею весь цей час і боролася чинна влада, яку уособлюють президентка Мая Санду та її партія «Дія і солідарність», що має більшість у парламенті. 

Сам Шор нині мешкає в Росії, а його остаточний вплив у Молдові, попри західні санкції, закріпився після виборів у Гагаузькій автономії 2023 року. Тоді шорівці здобули контроль над автономією, привівши до влади маловідому Євгенію Гуцул, яка стала башканом (керівником регіону) і частково легалізованим шорівським. Того ж 2023 року Конституційний суд Молдови оголосив партію поза законом.

Уже 2024 року, в рік президентських виборів, Ілан Шор з усією можливою урочистістю презентував у Москві новий політичний блок «Побєда». До нього увійшли уламки його власної партії та кількох афілійованих проєктів.

У той самий час роль Євгенії Гуцул полягала в конструюванні навколо Молдови альтернативної реальності з використанням офіційного мандата. Мовляв, справжня воля республіки — повернутися в орбіту Росії. Цей наратив рясно підкріплювали спільними світлинами то з президентом РФ Володимиром Путіним, то з російськими сенаторами.

Євгенію Гуцул супроводжують офіцери поліції після засідання суду в Кишиневі, 31 березня 2025 р. Фото: EPA/UPG

Та поки влада показово боролася виключно з крикливими шорівцями, плахотнюківці впевнено поверталися на політичну арену й зміцнювали позиції.

Форпостом російського впливу в Румунії стали ультраправі партії. Політичні сили по обидва боки кордону — і в Молдові, і в Румунії — діяли за єдиною методичкою: їхні меседжі доповнювали одне одного й відтворювали ідентичні російські наративи, це: антиєвропейська риторика, заклики триматися якомога далі від війни в Україні, вимоги зупинити транспортні коридори для українського експорту, звинувачення НАТО в агресії, а також просування маніпулятивних сувереністських лозунгів під обгорткою національного інтересу.

Ситуація в Румунії вийшла з-під контролю ще торік: результати першого туру президентських виборів 2024 року скасували. Формальною причиною стало втручання маніпулятивних алгоритмів — саме завдяки їм у першому турі несподівано переміг маловідомий Келін Джорджеску, чия кампанія залишалася поза увагою і виборців, і традиційної соціології.

Віктор Понта під час зустрічі з виборцями. Фото: Inquam Photos / George Calin

Коли його не допустили до повторного голосування, одним з головних бенефіціарів електоральної хвилі, що виникла довкола нього, став Віктор Понта — колишній прем’єр-міністр, фігура з політичного минулого, добре відомий своїми тісними зв’язками з молдовським олігархом Володимиром Плахотнюком у той період, коли обидва обіймали впливові посади у своїх країнах.

Боротьба з Шором у Молдові і Джорджеску в Румунії виявилася, по суті, боротьбою з вітряками. Це, втім, аж ніяк не применшує їхнього деструктивного впливу. Питання в тому, що їхня справжня місія ніколи не полягала в перемозі. Передусім у створенні контрольованого середовища, де будь-яке рішення влади усунути їх адміністративними методами виглядало б як незалежне, виправдане та справедливе. 

Але насправді це лише ілюзія вибору, коли через них самих Росія акуратно виводить з гри токсичних фігур, щоб перейти на новий рівень дестабілізації — запуск нових (чи не таких уже й нових) облич без прямого й відвертого асоціювання з Москвою, але з тією самою ідеологічною начинкою.

У виснаженому, емоційно розхитаному суспільстві саме ці «нові» фігури транслюватимуть проросійські меседжі — вже не через агресивну риторику, а через пацифістські заклики до миру й нейтралітету. І водночас за спинами радикалів, які зі самого початку були політичними опудалами, вже сформувалися нові центри впливу, чиє домінування в публічному просторі — це лише питання часу.

Румунський Трамп

У виборах президента Румунії братимуть участь 11 кандидатів. Замість усунутого Келіна Джорджеску висунув свою кандидатуру лідер партії AUR Джордже Сіміон. Минулого року Сіміон і ще одна діячка з правого флангу лідерка партії POT Анамарія Гавріле підтримали Джорджеску. Його політична сила вперше увійшла до парламенту 2019 року і з того часу подвоїла свої позиції в парламенті.

Анамарія Гавріле, Келін Джорджеску та Джордже Сіміон. Фото: EPA/UPG

Політичний проєкт AUR залишається одним з найсуперечливіших феноменів, принаймні у двох останніх політичних циклах. 

Партія позиціонує себе як уніоністська (за об'єднання з Молдовою), тобто націоналістична, водночас залишається на межі системної політики і є трампліном для сумнівних політичних персонажів. Наприклад, для згаданої Діани Шошоаке — нинішньої лідерки партії S.O.S., і для самого Келіна Джорджеску, якого у 2019 році AUR пропонував кандидатом у прем'єр-міністри.

AUR, як і його молдовські колеги-шорівці, мобілізував електорат на вуличних протестах. Цікаво, що 2024 року, румунські й молдовські правоохоронці не впустили 200 шорівців до Румунії, де вони спільно з AUR мали зірвати зʼїзд Європейської народної партії. Сіміону заборонили вʼїзд в Україну та Молдову через уніоністські заклики на межі територіальних претензій і через підозри у звʼязках з російськими спецслужбами.

При цьому в румунській пресі неодноразово з’являлися натяки на те, що між AUR і PSD — однією з найбільших партій країни поруч з Націонал-ліберальною партією (PNL) — існує певна хімія. Під час першого туру минулорічних (і, зрештою, скасованих) президентських виборів розгорівся скандал: місцеві осередки PSD, не певнів успіху у другому турі, відкрито агітували за Джордже Сіміона.

Нині ж PSD разом з коаліційними партнерами — PNL й угорською партією UDMR — офіційно висунули Кріна Антонеску як єдиного кандидата на президентські вибори. Попри це, про свою участь у виборах як незалежний кандидат заявив Віктор Понта — колишній премʼєр-міністр і лідер соціал-демократичної партії.

Крін Антонеску під час передвиборчого заходу в Бухаресті, 9 квітня 2025 року. Фото: EPA/UPG

За прем’єрства Понти Румунія, як ніколи до цього, зблизилася з Росією та Китаєм. За його ініціативи в Бухаресті відкрився Російський центр культури (відомий як Російський дім). У 2014 році він особисто відвідав відкриття Олімпійських ігор у Сочі, а у 2015-му засвітився разом з президентом РФ Володимиром Путіним на відкритті Європейських спортивних ігор у Баку, де став чи не єдиним гостем-лідером країни ЄС.

У 2014 році Понта також балотувався у президенти, але програв Клаусу Йоганнісу, який згодом очолював державу протягом десяти років. Тоді молдовський олігарх Володимир Плахотнюк, тодішній лідер молдовської Демократичної партії допомагав Понті, агітуючи за нього в Молдові, де мало не третина населення є одночасно громадянами Румунії. У листопаді 2015 року Понта подав у відставку на тлі масових протестів після трагічної пожежі в нічному клубі Colectiv, що забрала життя десятків людей.

Фото: EPA/UPG

Нині Понта йде на вибори як незалежний кандидат і активно працює на електоральному полі Джорджеску, позиціонуючи себе як релігійного, поміркованого сувереніста і досвідченого політика, мало не копіюючи стиль Джорджеску і протиставляючи себе Сіміону. Ще й намагається вхопитися за тренд трампізму, позуючи в капелюсі “Make România great again”.

Проте на відміну від Джорджеску чи Сіміона, котрі політичним успіхом завдячують алгоритмам соцмереж, Понта має значно реалістичніші інструменти впливу. Наприклад, йому приписують давні зв’язки з Себастіаном Гіце — румунським бізнесменом, ще одним втікачем, як і Шор, що переховується в Сербії з 2016 року та фінансує низку токсичних медіаресурсів, як, наприклад, телеканал România TV. Цей канал активно просуває кандидатуру Понти.

У своєму акаунті в X Понта нещодавно опублікував спільне фото з Дональдом Трампом-молодшим. За словами Понти, ця зустріч відбулася 11 березня в Белграді, де він також бачився з давнім знайомим (який також мав зустріч з Трампом-молодшим) — бізнесменом і колишнім депутатом від соціал-демократів Себастіаном Гіце. 

Віктор Понта і Дональд Трамп-молодший. Фото: Х

На тлі цього Трамп-молодший за тиждень до першого туру президентських виборів запланував «бізнес-поїздку» в Бухарест. Цікаво, що партнером цього візиту також виступить телеканал România TV, пов'язаний з уже згаданим Себастіаном Гіце.

Окрім Трампа-молодшого, спільним знайомим Понти та Гіце є Плахотнюк. Перед тим, як утекти з країни 2019 року, лідер демократів переховував у Молдові Гіце, поки той не осів у Сербії. Сьогодні ж, на відміну від Понти, Плахотнюк нікуди не балотується й обзавівся новими мексиканськими документами на імʼя Віто Перес Гонсалес. Але за нього це роблять соратники.

Молдовські Педро

Минулорічні президентські вибори в Молдові стали справжнім розігрівом перед цьогорічною парламентською кампанією: більшість сателітних політичних проєктів почали приглядатися до електорату й калібрувати шанси ще задовго до старту. Хтось розраховував на адмінресурс, хтось — на російські гроші, але не обійшлося без креативу.

Особливо запам’ятався Тудор Ульяновський — колишній міністр закордонних справ і євроінтеграції часів правління Демократичної партії Влада Плахотнюка, який нині очолює Соціал-демократичну партію Республіки Молдова (PSDE). 

Його команда підійшла до запуску кампанії творчо: усе відбулося під мелодію популярної та липкої пісні “Pedro Pedro Pedro Pe”, приспів якої переспівали як “Tudor”. На цьому тлі з кам’яним обличчям стояв Тудор Ульяновський, а молоді дівчата виспівували його ім’я під іспанський шлягер.

Цікаво, що цей Педро засвітився і в Бухаресті, де його піарив соціал-демократ-важковаговик, політичний батько Понти Адріан Нестасе. 

І Ульяновський не єдиний молдовський Педро, якого просуває оточення Віктора Понти. Нещодавно у велику політику повернувся колишній голова Рахункової палати Республіки Молдова й екслідер Демократичної партії Маріан Лупу. Лупу очолив партію Respect Moldova і мало не відразу опублікував спільне фото з Понтою.

Віктор Понта і Маріан Лупа. Фото: facebook/alertamd

Наступним Педро з орбіти Плахотнюка-Гонсалеса молдовські ЗМІ називають молодого політика Драгоша Галбура, який очолив уніоністську партію Молдови PNM.

Драгош Галбург. Фото: facebook/Crime Moldova

Далі ще цікавіше. Політичною підтримкою від Понти користуються і політичні проєкти, які під час президентської кампанії відверто грали на шорівському полі. І тут виникає логічне запитання: із чиєї корзини ці яйця?

Наприклад, нещодавно Віктор Понта опублікував у соціальних мережах фотографію з мером Кишинева Іоном Чебаном, лідером партії MAN, яка днями увійшла до нового політичного блоку Alternativa. 

Віктор Понта і мер Кишинева Іон Чебан. Фото: instagram/Віктор Понта

До новоствореного блоку, окрім Чебана, увійшли відразу кілька неоднозначних фігур: Іон Кіку, колишній прем’єр-міністр Молдови часів Плахотнюка та Додона, Марк Ткачук, лідер партії «Громадянський конгрес», що є проєктом «хороших молдовських рускіх», і Олександр Стояногло, кандидат у президенти від Партії соціалістів, чию кампанію у 2024 році підтримала мережа Шора.

Ще одним показовим кейсом є партія Inima Moldovei («Серце Молдови»), очолювана колишньою башканкою Гагаузії Іриною Влах. Вона просуває ідею референдуму про постійний нейтралітет Молдови.

Як виявилося, до складу ініціативної групи партії увійшли 27 осіб, які раніше балотувалися від «Шору» та її численних сателітів. І хоча обличчя ті самі, риторика суттєво змінилася: погрози й вуличні істерики поступилися місцем долоням, складеним у формі серця.

Ірина Влах. Фото: agora.md

Ірина Влах очолювала Гагаузію з 2015 по 2023 рік. І головне, що варто знати про цю діячку в українському контексті — саме за її підтримки в лютому 2014 року в Гагаузії пройшов проросійський референдум про вихід автономії зі складу Молдови, що стало генеральною репетицією анексії Криму.

Ірина Влах очолила референдум про вихід Гагаузії зі складу Молдови. Фото: nokta.md

Окрім мережевих зв’язків, які самі по собі можуть здатися недостатніми для фіксації системної роботи єдиного центру впливу, варто звернути увагу на інформаційне поле, в якому фігурують ті самі імена, що й у політиці. Зокрема, телеканал Гіце 2023 року надавав ефірний майданчик шорівським політикам, транслюючи їхні меседжі румунською мовою для ширшої аудиторії, а нині відверто підтримує кандидата у президенти Віктора Понту. 

Дизайн катастрофи

Попри національні особливості, передвиборчий контекст Румунії та Молдови все менше стосується виключно внутрішніх політичних процесів і все більше нагадує єдиний сценарій гібридного втручання. І це не просто втручання — це програмування моделей поведінки, які влада й суспільство втілюють, не усвідомлюючи всієї штучності задуму. 

Це не хаос. І це не керований хаос. Це рефлексивний контроль через пастку вибору, коли все видається єдиним правильним рішенням. 

Так було з партією «Шор» — надмірно токсичною, відверто радикальною, занадто гучною, щоб її не заборонити. Такий самий функціонал виконав і Джорджеску, зазіхнувши на святе — на членство Румунії в НАТО та ЄС, згуртував маргінальну нішу й нагрів місце для іншого, хто ці настрої скерує в «конструктивне» річище.

Заборона партії, кандидата чи навіть скасування виборів, на перший погляд, виявлялися єдиною доступною опцією для влади, але це і було ціллю. У цей час, під шумок, у політичний простір зайшли потрібні гравці, обережніші, прийнятніші для виборців і партнерів, з риторикою миру, нейтралітету і відновлення справедливості.

Ідея технології полягала не просто у створенні загрози, а й у створенні контексту навколо неї та можливостей для опонента дати цій загрозі відсіч, а під час «переможної» ейфорії висадити десант зовсім інших акторів, які весь цей час росли в тіні.

У контексті болючого питання виборів в Україні слід зробити важливі висновки. 

Перше і найголовніше: важливо не те, що вплив Шора зникне з Молдови (а Джорджеску не оберуть у Румунії) — важливо, хто скористається створеним вікном можливостей. Бо саме на цьому протязі з’явився блок Alternativa, куди входять знайомі обличчя: Чебан, Кіку, Ткачук, Стояногло; саме через це вікно можливостей шорівці перестрибують у партію з милозвучною і миролюбивою назвою «Серце Молдови».

Усі ці політики не просто носії «альтернативи» чинній владі, а самому проєвропейському вектору. Так само і румунський експрем'єр Віктор Понта, який демонструє медійну підтримку, фотографується, коментує, на щось постійно натякає, є копією Трампа й уникає відповіді на складні питання. Його особа — це міст між молдовською та румунською схемами, прикритий шаром політичного досвіду й інфантильного популізму. 

Росія не вперше відпрацьовує сценарій, націлений на Україну, у сусідній Молдові (узяти хоча б історію з гагаузьким референдумом). Тож цей задум не закінчується в Кишиневі чи Бухаресті. Його наступна фаза — Україна. 

Суспільна втома, попит на «нові обличчя», риторика про «післявоєнний мир» і «нормальне життя». Усе це ідеальний ґрунт для появи фігур, які не називатимуть себе проросійськими, але поведуть туди, куди скажуть куратори з Кремля.