доктор історичних наук, професор кафедри політології НаУКМА, науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва
Німецькомовний оригінал див.: Ukraine-Analysen
У 1990 р. в Українській Радянській Соціалістичній Республіці українською в школі навчалося лише 45% школярів, а в університеті лише 10% лекцій читалося українською. В школі можна було взагалі відмовитися від вивчення української. Отож, хоча я завжди відчував себе українцем, вільно говорити українською я не міг. Казати ж про русифікацію було небезпечно – відрахуютьь з університету. Але мене «заспокоювали»: чого, мовляв, переживаєш, от ірландці не говорять своєю мовою, а все одно ж – ірландці. Та ірландці мали перевагу перед українцями – на відміну від англійців вони були католиками, і це допомогло зберегти ідентичність. А в українців з росіянами намагалися зробити все спільним: мову, церкву, історію і брежнєвську концепцію «нової історичної спільноти – єдиного радянського народу» (детальніше про те, як це робилося в СРСР і про власний досвід див. у моїх спогадах на тлі епохи: «Від Брежнєва до Зеленського: дилеми українського політолога» (К., 2021). Та й на Заході не уявляли, що таке Україна – Маргарет Тетчер у 1990 р. відкидала ідею незалежності України: «хіба ви можете уявити відокремлення Каліфорнії від США» (!).
Тож незалежність стала ключем до збереження і відродження української нації. Недавні опитування Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та Центру Разумкова показують, що, попри суттєві регіональні відмінності, відтепер більшість українців в усіх регіонах підтримeє тези про те, що усі громадяни України повинні володіти державною мовою; українська має бути мовою спілкування держслужбовців та керівників держави; в усіх державних навчальних закладах більшість предметів мають викладатися державною мовою.
Радянська влада попри декларації «інтернаціоналізму» насправді діяла за принципом «поділяй і володарюй»: русифікація «всіх і вся», де-факто офіційний антисемітизм (хоча формально прихований), позбавлення кримських татар права на повернення на Батьківшину тощо. Тому говорячи про українське відродження, важливо наголосити, що йдеться про сформованість української політичної нації, що включає представників різних етносів, конфесій і мовних груп. Провал путінської «русской весны» (2014 р.) це яскраво засвідчив. Абсолютна більшість громадян (85%) поділяють загальнонаціональну ідентичність та вважають себе передовсім громадянами України. Загальнонаціональна ідентичність переважає над регіональною в усіх регіонах без суттєвих відмінностей (90% у Західному регіоні, 83% у Східному).
Хто наприкінці 1980-х міг уявити, що Україна зближатиметься з ЄС? Але це відбувається. А після 2014 р. проросійський вектор взагалі колапсував.
Дані Фонду «Демократичні ініціативи»
Вибір зроблено на користь Європейського Союзу. Ба більше, якщо раніше українці мислили в категоріях «позаблоковості», то відтепер більшість виступає за вступ до НАТО. Стикнувшись з агресією Кремля, українці відкидають «мир за будь-яку ціну», тобто мир на умовах Путіна.
Україна є демократію, хай і нестабільною, неповною, але демократію. Справді, з часів перебудови та здобуття незалежності в 1991 р. найважливіші рішення в країні ухвалювались в результаті компромісу. У цьому сенсі Україна відрізнялася від багатьох радянських республік, адже здобула незалежність мирно, без міжетнічних конфліктів, завдяки домовленості між націонал-демократичною опозицією та «націонал-комуністами». Крім того, Україна стала першою країною СНД, у якій на демократичних виборах 1994 р. змінилися і президент, і парламент. Та й саму Конституцію України 1996 р. було прийнято в результаті компромісу між президентом і парламентом – на відміну від Росії, де її ухваленню на референдумі передував штурм парламенту демократом Єльциним.
Після ухвалення Конституції 1996 р. у новій моделі влади в Україні президент і парламент мали співіснувати один з одним (адже жодна сторона де-факто не мала інструментів усунути одна одну). Опозиція завжди була потужною в Україні. Влада також мала зважати на погляди різних регіонів. Таким чином ця система була збалансованішою, ніж російська модель – в Україні, за визначенням західних політологів, існував pluralism by default («плюралізм за замовчуванням»).
Інша відмінність української політичної культури від російської – усталені традиції індивідуалізму, самоврядування (маґдебурзьке право для міст ще польсько-литовської доби), приватної власності на землю (на відміну від Росії общинна власність в Україні завжди була набагато слабшою), відсутність широкої підтримки для авторитарного лідера.
Наразі, 54% українців вважають, що демократія є найбільш бажаним типом державного устрою для України (20% вважають, що за певних обставин авторитарний режим може бути кращим, ніж демократичний). І ця цифра зростає. 72% респондентів вважають, що будь-який сильний лідер не може порушувати закони.
Колосальні зміни відбулися в історичній памяті, сфері декомунізації. В цих сферах погляди росіян і українців розходяться все більше. 62% українців (причому більшість в усіх регіонах) вважають діяльність Сталіна негативною для України. 48% українців погоджуються, що Друга світова війна була розв’язана внаслідок змови Гітлера та Сталіна про поділ сфер впливу у Європі та укладення пакту «Молотова-Ріббентропа» (не погоджуються 29%, ще 23% не визначилися з відповіддю). З цією тезою погоджується більшість українців в усіх регіонах (лише у Східному регіоні кількість «за» і «проти» приблизно однакова).
Найбільші проблеми маємо в сфері верховенства права і боротьби з корупцією. Але відтепер в Україні є цілі сфери вільні від корупції. Як професор Могилянки, я особливо тішуся з того, що запровадження системи ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання) відтепер зробило вступ на найпрестижніші спеціальності вільними від радянського і пострадянського «блату».
І нарешті. Згідно із серпневим опитуванням "Демініціатив" та соціологічної служби Центру Разумкова:72% опитаних пишаються тим, що вони є громадянами України (у 2002 р. – трохи більше 40%, тобто стрибок – карколомний). І це попри всі наші проблеми, соціально-економічні негаразди, війну та істеричні крики в ЗМІ та соцмережах #всьопропало. Чим не підстави для оптимізму?
З яким з наведених нижче суджень Ви більш згодні?
| Травень 2004 | Червень 2007 | Жовтень 2010 | Травень 2013 | Серпень 2016 | Серпень 2021 |
Демократія є найбільш бажаним типом державного устрою для України | 41,3 | 42,8 | 46,9 | 47,9 | 54,0 | 54,0 |
За певних обставин авторитарний режим може бути кращим, ніж демократичний | 23,2 | 21,5 | 19,1 | 22,5 | 19,8 | 19,6 |
Для такої людини, як я, не має значення, демократичний режим у країні чи ні | 18,0 | 17,7 | 15,7 | 16,7 | 15,0 | 16,7 |
Важко відповісти | 17,5 | 18,0 | 18,3 | 12,9 | 11,1 | 9,7 |
Якою мірою Ви пишаєтеся чи не пишаєтеся тим, що є громадянином України?
| 2002 | 2004 | 2006 | 2008 | 2010 | 2012 | 2014 | 2015 | 2016 | 2017 | 2021 |
Зовсім не пишаюся | 6, 6 | 8, 9 | 7, 1 | 7, 5 | 7, 2 | 7, 9 | 5, 1 | 5, 0 | 4, 9 | 6, 0 | 5,6 |
Скоріше не пишаюся | 11, 5 | 15, 8 | 12, 5 | 11, 4 | 11, 9 | 14, 1 | 6, 0 | 8, 5 | 10, 7 | 10, 8 | 13,0 |
Скоріше пишаюся | 30, 9 | 30, 0 | 33, 2 | 36, 6 | 38, 4 | 35, 0 | 36, 8 | 50, 2 | 42, 1 | 43, 7 | 45,1 |
Дуже пишаюся | 10, 1 | 7, 7 | 11, 9 | 13, 9 | 11, 1 | 7, 7 | 23, 9 | 17, 1 | 18, 0 | 18, 8 | 27,3 |
Важко сказати | 40, 9 | 37, 7 | 35, 2 | 30, 5 | 31, 4 | 35, 3 | 28, 2 | 19, 2 | 24, 3 | 20, 8 | 8,9 |