Чому насправді зірвалися переговори в Лондоні — Марія Золкіна
Оригінал статті — NV
Я абсолютно не виключаю, що через пару місяців ми прийдемо до сценарію, який ще вчора здавався фантасмагоричним
Буквально день тому президент України Володимир Зеленський оголосив, що 23 квітня відбудеться зустріч представників України, США, Великої Британії та Франції, і говоритимуть про довгостроковий мир. Але я так розумію, що той формат переговорів, який планувався 23 квітня в Лондоні, дійсно зірваний. І це підтвердження того, що ми переходимо з одного періоду спроб домовитися до іншого етапу.
Я для себе це трактую так, як провал цієї тактики бліцкрігу, якою користувалася адміністрація Трампа останні майже три місяці в спробах врегулювати, як вони це називають, а насправді і примусити Україну піти на умови Російської Федерації для якнайшвидшого ілюзорного завершення конфлікту.
Однак українська дипломатична позиція не змінилася. І Україна не готова піти на поступки Росії в питанні території, в питанні балансу між Україною і Росією, в питанні гарантій безпеки. І для Трампа зараз із відмовою його представників, зокрема, і держсекретаря Марка Рубіо, приїхати до Лондону завершується етап, коли вони сподіваються, що одну зі сторін домовленостей (в нашому випадку — Україну) переломлять, дотиснуть, до того, щоб вона погодилася на потрібне Трампові швидке проголошення начебто завершення, принаймні, активної фази бойових дій.
Цього не відбувається, тому і зустріч в тому форматі, в якому планувалася, фактично зірвана, оскільки немає за чим їхати Марко Рубіо. США не зацікавлені в тривалому процесі і в тривалому пошуку формули навіть для стабільного перемир’я. Їм потрібен був швидкий результат, добитись його можна було лише, ідучи на поступки Росії, що, в принципі, в переговорах американська сторона робила, або проявляла готовність зробити це. Але це все рівно не гарантує згоди України поступитися там, де це критично позначиться і на внутрішній стабільності, і на міжнародній позиції України.
Трампу зараз нічого не заважає визнати Крим російським
Точно не припустимо визнання жодної української території як такої, що тепер офіційно є частиною Росії. І немає великої різниці, насправді, чи йдеться винятково про Крим, чи про всю територію, яка зараз окупована Російською Федерацією. Україна не може собі цього дозволити, і українська делегація, при чому мала тут підтримку всіх своїх європейських партнерів, включно з Британією, наполягала на цьому з самого початку. Що замороження лінії фронту не означає і не може означати для України юридичного визнання приналежності окупованих територій Російської Федерації. Трамп не дослухався до цього, його адміністрація вважає досі, що, принаймні, в питанні Криму Україна мала би поступитися і, мовляв, тут не було б жодної трагедії для подальшого врегулювання чи для системи міжнародних відносин.
Другий момент, який є неприйнятним, це те, що РФ позбавлятиметься тих обмежувальних заходів, які на неї накладені, тобто санкцій. І те, що Трамп без фактично жодних інших кроків з боку Росії готовий ці санкції, принаймні американські, з російської економіки, з російської держави знімати, це теж є неприйнятним. Не просто тому, що Росія повертається в такий спосіб до нормальної економічної співпраці на міжнародній арені, а тому, що ми розуміємо, що Росії зняття санкцій потрібно для перезапуску свого військово-промислового комплексу, який розкручений максимально в порівнянні з американським, європейським, навіть українським. Але в них є критична проблема з тим, щоб діставати потрібну електроніку для новітніх видів озброєння, якими вони сподіваються за звітами військових аналітиків у 2025−26 роках змінювати хід війни на полі бою. І зараз вони цю електроніку отримують через Китай, через інші країни. Але якщо санкції зняті, значить в них не буде таких великих проблем, як зараз, і цей шлях від виробника цієї електроніки десь на Заході до російського заводу скоротиться в декілька разів і дозволить Росії швидше підготуватися до нового етапу війни проти України.
Третій момент стосується безпосередньо гарантій безпеки. Тому що в Європі почалася дискусія, зокрема, за ініціативи Великої Британії і Франції, але вона досі перебуває в залежності, на жаль для нас, від позиції Сполучених Штатів. Тому що більшою мірою навіть, не стільки навіть Париж, скільки Лондон все ще намагається оглядатися на Сполучені Штати. Не відмовився ще офіційний, політичний Лондон від традиційного трансатлантичного партнерства зі Сполученими Штатами. Тож сподіваються і Франція, і Великобританія отримати певні гарантії на свої гарантії. Тобто вони дають гарантії Україні у вигляді якогось миротворчого контингенту, або навіть цих «reassurance forces», як вони їх називають, тобто просто контингенту, який не воюватиме, але дислокуватиметься навіть не на лінії фронту, а десь подалі номінально. Але при цьому їм навіть на такий дуже скромний формат офіційної відправки якихось військ, там декількох бригад, їм потрібно отримати вже для них гарантії від Сполучених Штатів, що в разі чого Сполучені Штати будуть виконувати їхню американську роль гарантування безпеки і фактично захищатимуть Великобританії і Францію, якщо їхні солдати будуть об'єктом нападу Російської Федерації на територію України. Сполучені Штати, звісно, до цього не готові, жодних гарантій з боку американців в такому плані не буде, і це дуже сильно гальмує дискусію і практичний рух з цим контингентом.
Це означає, що згідно з позицією американської адміністрації, ми начебто маємо погодитися на територіальні поступки, на те, що ми залишаємося з повним вакуумом гарантій по гарантіях безпеки, нічого нового не отримуємо. Більше того, і цього немає в планах, але ми це розуміємо з дискусії, із процесу між Вашингтоном, Києвом, що Трамп з цього процесу виходить в будь-якому разі. Оце, мені здається, дуже важливий момент, що до сьогоднішнього дня американська адміністрація тиснула на Україну, лякала всіх — і британців, і українців, тим, що якщо Україна не погодиться на це, то американці вийдуть з переговорного процесу.
Але іронія в тому, що навіть якщо Україна би погодилася оці кабальні умови формально закріпити у вигляді якогось політичного документу, або навіть словесно задекларували би це, Сполучені Штати все одно вийдуть з цього процесу. Тобто для Трампа україно-російська війна — це зараз перешкода для відновлення відносин з Російською Федерацією. І Трамп не буде постачати Україні потрібні види озброєння в потрібній кількості, навіть якщо Україна погодиться на ці умови, і навіть якщо ця зброя буде потрібна винятково для активної оборони, і навіть не для контрнаступів в наступні роки.
В плані наслідків для України я не бачу різниці між тим, щоб Сполучені Штати, які зараз намагаються від імені України знайти порозуміння з Російською Федерацією, нівелюючи при цьому позицію самої України, заявлять, що саме вони, як окрема держава, визнають Крим російською територією. Це фактично за наслідками настільки ж руйнівним буде для України в плані нашого позиціонування на міжнародній арені, як Україна сама б визнала Крим або будь-яку іншу окуповану територію російською.
Задача Трампа зараз, це підхід загальний, в тому, що великі держави, до числа яких він знову зараховує і повертає цей статус РФ, що вони перерозподіляють сфери впливу і вирішують долю конфліктів так, як їм зручно для повернення до «business as usual». І тут і Путіну достатньо було би того, щоб Сполучені Штати визнали Крим Російською Федерацією. Тому що цього достатньо, на жаль, враховуючи поки що наявний у Сполучених Штатів вплив на міжнародній арені, цього достатньо для того, щоб вважати, що Україна в цьому моменті програла.
Дуже примітно для мене, що в цьому документі, що було злито в медіа, немає жодного слова про Чорне море. Що дуже важливо насправді для життєздатності України, для життєздатності української економіки. Натомість ми розуміємо, якщо знімалися б санкції, принаймні американські, з РФ з 2014 року, це санкції пов’язані з анексією Криму і це дійсно зелене світло для початку роботи іноземних компаній не тільки з Росією, але й з Кримом. В тому числі, використання суверенної української морської акваторії в цілях ведення бізнесу з Кримом, як частини Російської Федерації.
Трампу зараз нічого не заважає визнати Крим російським. І я абсолютно не виключаю, що через пару місяців ми прийдемо до сценарію, який ще вчора здавався парадоксальним і фантасмагоричним. Більше того, треба оцінювати політику Трампа стосовно російсько-української війни в двох площинах. Одна частина стосується переговорів з Україною і з Росією. І друга частина це відносини Трампа і його адміністрації з континентальною Європою і британцями. І от якщо Трамп так само побачить, що події в європейських столицях в плані більшої ролі для європейської безпеки не змінюються в такий спосіб, як він очікує і тисне, то я би не виключала, що протягом наступних півроку Трамп зробить дуже кардинальні кроки. Вони будуть стосуватися не лише одностороннього визнання американською стороною окупованих територій України такими, що начебто належать РФ, але і можуть бути якісь кроки, що безпосередньо битимуть вже по європейських партнерах. Це стосується американського контингенту, його розміщення, максимального скорочення або взагалі відкликання з європейських країн.
Я не виключаю цього сценарію. І саме тому Лондон чи Париж не встигають за Трампом, хоча діють достатньо швидко з точки зору їхньої власної динаміки реагування. Але це абсолютно недостатньо, якщо врахувати, що вони реагують на події в Вашингтоні і на сигнали з Вашингтону.
Кая Калас, голова європейської дипломатії, розкритикувала оцей пункт в мирному плані Трампа, сказала про те, що ЄС ніколи не визнає Крим російським. І вона сказала, що у США є багато інструментів, щоб тиснути на Росію, але вони їх не використовують належним чином. Чому ж не використовують — запитують мене. Тому що вважають, що Росія не є ворогом і головною загрозою для Сполучених Штатів на міжнародній арені. Тому що вважають, що з Росією треба співпрацювати радше, ніж воювати. Вважають, що відновлення партнерства з Російською Федерацією допоможе Сполученим Штатам конкурувати з Китаєм на міжнародній арені.
Оптика оцінки ситуації з американського боку зараз саме така, що Україна не входить в число ключових стратегічних національних інтересів США. В цьому вони частково перегукуються з логікою попередньої адміністрації, яка не хотіла дати Україні виграти, а Росії не могла дати програти цю війну. Але Трамп діє ще більш жорстко і те, що розтягувалося на роки за демократів, скажімо так, оця тактика балансування, коли обидві сторони мають якусь патову ситуацію, але насправді непомітно, але поступово Україна все-таки втрачає ресурси, втрачає людей дещо більшими темпами, ніж Російська Федерація, то Трамп прискорив цей процес. І він різко, кардинально хоче повернутися до такої сумнозвісної формули business as usual з Російською Федерацією.
