Еразмус для ЗСУ: чому та як ЄС може сприяти військовій освіті в Україні
В контексті постійних змін геополітичного ландшафту Східної Європи залишається вкрай важливим зміцнення оборонного та військового потенціалу України. На шляху України до тісніших зв'язків з Європейським Союзом та іншими західними інституціями виникає потреба у нових стратегіях зміцнення її оборонного сектору, що гарантуватиме стабільність для її громадян та посилення ролі в європейських структурах безпеки.
Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 р. змістило акценти на більш політичні рішення і пряму негайну допомогу Україні з боку партнерів та союзників. Саме ці аспекти мають залишатися пріоритетними в умовах війни з РФ. Однак зі зростанням ймовірності тривалої війни з Росією зростає і потреба у довгострокових проєктах. Навіть у разі швидкої перемоги України інтеграція в безпекову інфраструктуру Європи (як ЄС, так і НАТО) залишатиметься пріоритетом для гарантування захисту від східного агресора.
Наведені у статті приклади інструментів ЄС можуть посприяти зміцненню Сил оборони України у тривалому протистоянні з Росією. Насамперед мова йде про можливості інвестицій ЄС у розвиток спроможностей та якості підготовки Сил оборони, а також у підготовку нових технологічних та політичних рішень.
Чому освіта та наука зараз важливі?
Україна веде надзвичайно виснажливу війну, але водночас найактивнішу та наймасштабнішу війну за останні десятиліття. Такого масового застосування техніки, мобілізації населення, використання авіації та практично всіх напрацювань оборонної промисловості та технологій не було дуже давно.
Це безцінний досвід, який робить українську армію та державу не лише політичним прикладом ефективної оборони від значно більшого супротивника, а й носієм практичних знань, що особливо важливо у перспективі майбутніх конфліктів у демократичних країнах. Саме тому навчальні програми для українських мобілізованих – це не лише навчання від союзників, але й отримання Заходом інформації для власної підготовки. На жаль, такий цінний ресурс здобувається ціною високих втрат українських військових та цивільних громадян. Тому попри бойове злагодження та «хрещенням боєм» мобілізованих цивільних, українська армія багато в чому втрачає людські ресурси, професійних військових та командирів. Більше того, страждає кадровий потенціал майбутнього української армії – курсантів.
Наразі Україна не має можливості суттєво змінити становище з підвищенням якості військових кадрів. Фінансування Сил оборони є безумовним пріоритетом і становить більше половини українського бюджету. Запит на допомогу в підготовці кадрів чітко простежується у програмах тренувань у країнах ЄС і НАТО. Понад 27 тис. військових пройшли підготовку в рамках тренувальної місії ЄС. За даними «Слово і Діло», загалом можна говорити про тренування щонайменше 70 тисяч українців.
Навіть така надзвичайна кількість, а також продовження місії ЄС та програми Великої Британії Orbital все-таки не свідчить про використання усіх наявних механізмів ЄС. Питання вищої військової освіти наразі не належить до пріоритетів оборонної співпраці України та союзників.
Проте вища військова освіта є чинником, який відчутно впливає на систематичність підготовки та сумісність українських та європейських сил у майбутньому.
Окрім цього, повномасштабна війна перешкоджає становленню якісної вищої освіти загалом. Якщо для опанування цивільних спеціальностей у ЄС українці мають достатньо відкриті можливості, то для військовослужбовців і курсантів, чиї знання та професіоналізм будуть критично важливими для розбудови і реформування армії в найближчому майбутньому, такі можливості практично відсутні.
Якість сучасного українського офіцерського корпусу багато в чому визначатиме перебіг реформ, підхід до навчання й тренування у війську. Зрозуміло, що український бойовий досвід залишатиметься ключовим елементом, проте використання ресурсів і можливостей ЄС матиме позитивний вплив на розвиток особового складу ЗСУ.
Окрім цього, важливою метою розвитку Сил оборони України є забезпечення сумісності з європейськими арміями. Звідси випливає потреба працювати як над взаємосумісністю та відповідністю навчальних програм, так і загальним підходом до побудови безпеки.
Безпекова євроінтеграція, яка є такою ж екзистенційно важливою, як і вступ до НАТО, передбачає не лише професійний рівень підготовки військових, але й ціннісний обмін, вивчення мов, інших моделей організації навчання та підходів до роботи, формування спільної ідентичності та, зрештою, набуття досвіду кооперації, наприклад для майбутніх спільних військових операцій. Це також є ключовою ефективною складовою таких програм, як Еразмус та Еразмус+.
Що було до повномасштабного вторгнення?
Співпраця у сфері військової освіті між Україною та ЄС розпочалася після 2014 року. Зокрема, під егідою Національного університету оборони України імені Івана Черняхівського (НУОУ) з 2014 року щорічно проводився орієнтаційний курс зі Спільної політики безпеки та оборони ЄС (СПБО). Фактично це єдиний і ключовий курс, що пропонується завдяки членству НУОУ в мережі Європейського коледжу безпеки і оборони (ЄКБО) – провідного військового освітнього закладу ЄС. Окрім цього, ЄКБО також провів низку навчальних тренінгів та лекцій в інших українських ВВНЗ. У рамках Східного Партнерства коледж також прийняв близько 600 учасників з країн-членів СхП у своїх навчальних програмах.
До того ж були проведені різнорівневі навчання як для особового складу, так і в рамках щонайменше п'яти бойових тактичних груп (БТГ) Європейського Союзу, а також шляхом постійних обмінів і запрошень українських військових (здебільшого командного складу) на заходи, лекції, засідання тощо.
Джерело: Громадський моніторинг співпраці України та Європейського Союзу в безпековій сфері, Інститут Євро-Атлантичного Співробітництва, 2019
Розроблялися також альтернативні варіанти інтеграції, такі як членство у програмі Еразмус+ (обміни для студентів) Військового інституту Київського національного університету, який став першим ВВНЗ, що доєднався до цієї ініціативи. Тобто присутність українських службовців ЗСУ у єдиному військовому навчальному закладі ЄС була постійна і поступово розвивалась.
Проте характер таких зв'язків важко назвати масштабним. З одного боку, з’явився широкий спектр різних форм залучення. Як солдати, так і командування могли поїхати на навчання, бути постійно залученими до процесів європейської оборони, обмінюватися досвідом. Станом на середину 2023 р. військова допомога Україні значною мірою вийшла за рамки питання євроінтеграції. Наявні навчальні програми, такі як INTERFLEX чи EUMAM Ukraine, фокусуються на підготовці мобілізованих військовослужбовців. Проте інтеграція у безпекову архітектуру ЄС залишається навіть після повномасштабного вторгнення на початковому етапі.
Тому важливо звернути увагу на низку наявних механізмів, які могли би поглибити співпрацю у військовій освіті, покращити потенціал для розробок у військово-промисловому секторі, допомогти українським військовим отримати доступ до безпечної та якісної вищої освіти навіть в умовах війни і підтримати безпекову інтеграцію України з Європейським Союзом.
Мережування у сфері вищої освіти – військовий Еразмус та інші проєкти ЄКБО
Як вже було зазначено, наразі в Україні фактично викладається лише один курс зі Спільної політики безпеки та оборони ЄС (СПБО), тоді як загалом ЄКБО проводить щонайменше 95 різних курсів у різному форматі. Наразі їх можна умовно розділити на такі категорії:
- Навчання та освіта (7 основних курсів + багато модулів)
- Кібербезпека та цифрові навички (38 курсів)
- Політика, дипломатія та стратегія високого рівня (15 курсів)
- Операційні навички та навчання на місцях (12 курсів)
- Реформи сектора та антикризовий менеджмент (12 курсів)
- Спеціалізовані знання та спеціальні теми (11 курсів)
Це перший важливий момент, що характеризує реальний стан та потенціал співпраці. Рівень залучення курсів ЄКБО в український сектор військової освіти, безумовно, може бути значно глибшим.
Проте одним із найбільш потенційно ефективних прикладів є ініціатива ЄКБО – Європейська ініціатива з обміну молодих офіцерів (EMILYO), або ж військовий Еразмус. Ініціатива значною мірою розвивається завдяки попиту на більшу сумісність військових країн ЄС під час спільних операцій, зокрема, через місії EEAS та місії в Африці.
Потреба в інтеграції та більшій злагодженості виникла через різні нормативи підготовки військових, різні системи спеціалізації, які технічно хоч і були сумісні в рамках НАТО, не могли діяти так ефективно в місіях ЄС. 
Військові та безпекові місії ЄС до 2017-го року та у 2022-ому році. Джерело: [1] [2]
Наразі EMILYO є однією з найбільш розвинених програм у межах діяльності ЄКБО. Потенційно вона може швидко включати українських курсантів у навчальні обміни.
Програма EMILYO практично копіює формат програми Еразмус, хоч і є окремою ініціативою від ЄКБО. Ключова мета – 100%-ва сумісність навчання у військових освітніх закладах ЄС. Наразі в обмінах беруть участь 55 академічних військових установ країн ЄС, з різних сфер – авіація, морські академії, військові інститути та університети тощо.
Обміни можуть охоплювати різноманітні програми. Вони досить гнучкі та можуть включати як візити на кількатижневі курси, так і семестрові та річні обміни. Це досить простий, але корисний механізм, який відкриє більше можливостей для військових студентів.
ЄКБО також передбачає розробку першої в історії Європи стандартизації військової освіти в рамках програми SQF-MILOF, яка багато в чому базується на розробках наявних курсів коледжу та на базі європейських військових ЗВО.
SQF-MILOF має амбітну мету – стандартизувати весь процес «навчання впродовж життя» для офіцерів від вступу до спеціалізованої школи військового спрямування (в Україні це військові ліцеї) до здобуття наукового ступеня доктора філософії. Це цілковито відповідає Європейській рамці кваліфікацій, яка застосовується в системі загальної освіти в ЄС і країнах-партнерах у Болонському процесі.
SQF-MILOF слугує інтерфейсом або «інструментом перекладу» між освітніми та навчальними можливостями, що пропонуються в різних країнах, даючи змогу порівнювати різні програми. Це полегшує визнання еквівалентної підготовки, проведеної в іншій країні, таким чином сприяючи обміну професійною освітою та навчанням.
Тобто ЄС перебуває в процесі інтеграції військової освіти до спільних стандартів. На відміну від концепцій сумісності з НАТО, де увага зосереджена на технічній сумісності, підготовка уніфікованих програм в країнах ЄС для майбутньої військової еліти передбачає також і ціннісну орієнтацію, як це робить програма Еразмус. Фактично йде мова про формування майбутньої військової еліти, готової до аналізу нових викликів (зокрема гібридних). Це створює спільну культуру безпеки та оборони ЄС.
Ще одним проєктом ЄКБО є створення Європейської мережі військових університетів – EMUN. Цей проєкт є частиною цивільної стратегії інтеграції та розвитку вищої освіти в ЄС – EUI. По суті, це механізм мережування європейських ВНЗ, чиї навчальні програми у перспективі будуть більш інтегрованими завдяки вже згаданим нормативам, таким як SQF-MILOF. Це також логічний наступний крок розвитку вже наявної мережі партнерів ЄКБО. Вона складається з понад 100 навчальних закладів. Проєкт передбачає подальший розвиток ВВНЗ ЄС як єдиної мережі «європейського кампусу». Це має спростити студентські обміни у процесі навчання в різних закладах у різних семестрах та уніфікувати кваліфікаційні стандарти для підготовки курсантів. Тобто це означає, що курсант може пройти весь процес навчання не в одному закладі, а у мережі Європи, що збільшує можливості під час здобуття освіти.
Мета цього проєкту – створити можливості для того, щоб, наприклад, громадянин Польщі міг закінчити військовий ліцей у Польщі, потім навчатися у морській академії в Італії, отримати ступінь магістра з кібербезпеки у Франції і захистити докторський ступінь у Греції. І головне – без особливих бюрократичних та юридичних перепон, що важливо з огляду на складність здобуття військової вищої освіти.
Приєднання України до такого проєкту забезпечить визнання українських дипломів про вищу військову освіту в ЄС. Це відкриє для українських офіцерів можливість проводити навчальні курси, тренінги та лекції в ЄС і навпаки, а також брати участь у спільних місіях. Це також могло б підвищити статус та можливості українських ВВНЗ, зокрема й через додаткове фінансування програм та курсів, що відповідають SQF MILOF. Крім того, це допомогло б розв’язати нагальну та давню проблему української армії – поширення вільного володіння англійською мовою серед офіцерського складу.
Що може отримати від цього Україна?
Покращення академічних зв’язків у сфері військової освіти. Варто визнати, що попри всі переваги та беззаперечну славу, яку здобула українська військова підготовка, виховавши новітнє військове керівництво країни, вона все ще має чимало пострадянських хиб. Вони значною мірою є наслідком як нереформованості управління Сил оборони загалом (наприклад, високий рівень бюрократизації), так і недостатньої спроможності до реформ через брак знань та навичок щодо альтернативних систем. Зрештою, Україні критично не вистачає військових керівників вищого та середнього рівнів, які усвідомлюють важливість продовження військової реформи.
Навчання є найбільш доступною та поширеною практикою запровадження інновацій в управлінні. Освітні проєкти EMILYO стануть вагомою підтримкою для таких змін. Це відкриє для курсантів, військових вчених та навіть ліцеїстів можливості отримати нові якісні курси, ресурсну базу для досліджень.
У контексті війни з Росією варто розуміти, що це також можливість здобути профільну, важливу для країни освіту в безпечних та якісних умовах та середовищі, яке жодним чином на пов’язане з пострадянськими корупційними та недоброчесними практиками вищої освіти.
Приєднання до EMILYO сприятиме зміцненню зв’язків між майбутніми військовими елітами України та країн Європи. Це позитивно впливатиме на ідентичність та цінності військових, що є критично важливим чинником для вступу України до ЄС, поряд із технічною інтеграцією, формуванням та дотриманням багатьох інших аспектів інтеграції, таких як механізм демократичного цивільного контролю та вихід на рівні стандартизації НАТО.
Ще однією, досить маловідомою функцією, є можливість залучення не лише закладів вищої освіти, але й середньої ланки, зокрема військових ліцеїв, що входять до системи закладів освіти під керівництвом МОУ, такі як ліцеї ім. Богуна в Києва та обласні ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, сформовані за ініціативи регіональної влади. Так, Військово-морський ліцей імені віце-адмірала Володимира Безкоровайного (ОВМЛ) є членом мережі ЄКБО і співпрацює в рамках СПБО ЄС. Зокрема, заклад є учасником Форуму військових ліцеї Європи – EUMSSF, який є первинною ланкою в системі європейської військової освіти, як проєкт, що також здійснюється в рамках ЄКБО. Крім того, ОВМЛ – єдиний заклад в Україні, де випускники отримують сертифікат знання англійської мови СМР-1, що відповідає стандарту Альянсу STANAG 6001.
В Україні є щонайменше 28 середніх навчальних закладів, котрі могли би долучатись до такої практики. Важливо також, що підлітки наразі не є мобілізаційним ресурсом, тому їх залучення до бойового резерву можливе шляхом підготовки та навчання за європейськими методиками.
На шляху до використання зазначених європейських механізмів для вдосконалення системи військової освіти необхідно вирішити низку питань. Хоча факт стримування російської агресії продемонстрував певні переваги військової освіти в Україні, проте це не скасовує наявності проблем у підготовці офіцерських кадрів, таких як недостатня активність української сторони, та низький рівень вивчення проблем ВВНЗ та військових ліцеїв.
Варто зазначити, що з правової точки зору особливих перепон для співпраці українських ВВНЗ із європейськими програмами не існує. Будь-який військовий заклад освіти може укласти угоду про співпрацю. Інтеграція до військового Еразмусу, впровадження курсів ЄКБО, залучення військових ліцеїв до співпраці з ЄС на цій стадії куди простіші, ніж коли співробітництво буде остаточно сформоване. Тому сприяння такій кооперації, можливо, популяризація її та допомога з підготовкою потрібної документації є чи не єдиним шляхом до збільшення кооперації.
Попри це, інтеграція ВВНЗ до європейської освітньої інфраструктури – не стільки питання можливих майбутніх ускладнень, скільки питання збереження та посилення потенціалу нинішніх військових українських Сил оборони. І що також важливо – забезпечення належних умов та якості освіти для майбутніх офіцерів зараз і після війни.
Зважаючи на те, що Європейський Союз та його держави-члени відіграли ключову роль у навчанні військового персоналу України, важливо забезпечити не лише безперервність цих програм, а поширити навчання на офіцерський склад.
Виходячи з вищеописаного, ми хотіли би коротко наголосити на основних аспектах можливостей від ЄС, які можуть бути втілені тут і зараз та матимуть відчутні середньострокові ефекти:
- Превентивне впровадження SQF-MILOF в українську систему вищої військової освіти
- Впровадження більшої кількості курсів ЄКБО в рамках навчальних програм у ВВНЗ
- Всебічне залучення українських ВВНЗ до мережі військового Еразмусу та EMILYO
- Заохочення включення українських військових ліцеїв у EUMSSF
- Включення до майбутніх проєктів освітньої політики ЄС, зокрема стосовно ВВНЗ, таких як EMUN
- Залучення ВВНЗ до ініціативи Еразмус+, зокрема військових кафедр при ЗВО
Зрештою, чи не найважливішою метою таких впроваджень є збереження життів українських військовослужбовців, що є водночас і ефективним рішенням, і моральним обов’язком для країни.
