Молдова напередодні президентських виборів: ключові актори та точки суспільного напруження
Аналітичний огляд передвиборчої ситуації у Республіці Молдова охоплює наступні аспекти:
- Чинна президентка Молдови Мая Санду, асоційована із провладною партією «Дія та солідарність», серед усіх заявлених наразі кандидатів має найвищі шанси на перемогу у президентських виборах восени і, ймовірно, буде обрана на другий термін.
- Проведення референдуму на підтримку ЄС одночасно із голосуванням у першому турі президентських виборів є технологією отожнення підтримки Санду із підтримкою проєвропейського руху країни.
- Соціальна напруга між центральною владою в Кишиневі та регіонами поглиблюється після місцевих виборів 2023 року і є полігоном для розгортання дестабілізаційних сценаріїв Росії проти Молдови, включно із дискредитацією проєвропейського референдуму на місцях.
- Опозиційні політичні сили правого флангу, які традиційно у Молдові є проєвропейськими, відкинули міжусобні розбіжності й підписали символічну декларацію «Пакт за Європу», яку підтримала і провладна партія «Дія та солідарність», проте розгортання передвиборчої стратегії кожної з партій ще попереду.
- Опозиційні сили лівого флангу, які традиційно у Молдові є проросійськими, розділені між двома центрами тяжіння: забороненою партією «Шор», очолюваною олігархом-утікачем Іланом Шором і підтримуваною Москвою, та Партією соціалістів – політичною силою колишнього проросійського президента Ігоря Додона, який на відміну від Шора має розгалужену сітку партійних організацій у регіонах та відчутну підтримку лівого електорату.
- Проєвропейські та проросійські опозиційні сили обʼєднує критика в бік Маї Санду, обґрунтована наслідками численних криз, і персоналізована мова ворожнечі, яка стала інструментом політичного дискурсу в передвиборчий період. Тому консенсус на рівні еліт значно послаблюватиме позиції Санду всередині країни після її ймовірної перемоги, оскільки персоніфікований вимір ворожої риторики матиме довготривалий конфліктний потенціал.
Передвиборча динаміка у Молдові
Восени 2024 року у Республіці Молдова відбудуться президентські вибори. Підготовка головних політичних акторів до передвиборчого протистояння проходить у контексті агресії Росії проти України, її наслідків для республіки, зокрема, у вигляді міграційної кризи та підготовки до відкриття переговорів про членство в ЄС, які мають розпочатися у червні 2024 року.
За результатами опитування ІМАS, оприлюдненими у травні, за Маю Санду проголосувало б 41,3%; друге місце за електоральними симпатіями посідає колишній президент та лідер проросійської Партії соціалістів Ігор Додон з підтримкою на рівні 19,3%. І замикає трійку лідерів нинішній мер Кишинева та лідер партії MAN Іон Чебан, який у своїх публічних діях намагається балансувати між проєвропейським та проросійським електоратом, зберігаючи перспективу в обидвох нішах. Варто зазначити, що третє місце в соціологічних опитуваннях часто варіюється серед різних політиків, але охоплює незначний відсоток підтримки – близько 5%.
Водночас кандидатура мера Кишинева є цікавою для аналізу, оскільки Іон Чебан створив у 2021 році нову партію MAN, до якої доєдналися окремі соціалісти та яка підтримує активні зв’язки із румунською Соціал-демократичною партією (PSD). Стосовно президентських виборів, Чебан заявив, що не балотуватиметься, однак, згідно з результатами соціологічного дослідження, його підтримали б 7% виборців.
Внутрішньополітичний порядок денний зосереджується на проведенні реформи судової системи, розслідуванні корупційних злочинів та протидії дестабілізаційному сценарію Росії, спрямованому на розхитування внутрішньої ситуації.
Влітку 2023 року Конституційний суд заборонив діяльність ключової проросійської політичної партії «Шор», яка фактично реалізувала цей самий дестбілізаційний порядок денний Кремля у Молдові. Однак цей крок визначив подальший характер протистояння між владою, яка озброїлась адміністративним ресурсом, та російськими проксі, які роблять ставку на розхитування ситуації в регіонах через такі чутливі питання, як національні меншини, провокування міжетнічної та міжрелігійної ворожнечі, а також створення мережевого впливу. Лідер партії «Шор» Ілан Шор з 2019 року переховується в Ізраїлі, а нині проживає у Москві. У Молдові Шор засуджений до 15 років позбавлення волі у справі про банківські махінації, а також перебуває у санкційних списках ЄС та США за спроби дестабілізувати ситуацію в Молдові.
Точки зламу
Таким чином, найважливішою точкою напруги у передвиборчому контексті є відносини центральної влади із регіонами. Саме тому місцеві вибори в автономії Гагаузія, які відбулися у квітні 2023 року, є показовими. Нині Гагаузією керує представниця партії «Шор» Євгенія Гуцул, яка була обрана башканом (керівником автономії) у 2023 році за фінансової та іміджевої підтримки лідера партії Ілана Шора, а також завдяки її інтенсивному просуванню з боку російських офіційних осіб та пропагандистських ресурсів.
Питання придністровського конфлікту традиційно залишається поза електоральним дискурсом. У попередніх політичних циклах Придністровʼя підтримувало як проросійського кандидатуа (Ігоря Додона), так і проєвропейського (Маю Санду). Питання полягатиме в адміністративному ресурсі, який забезпечить можливість голосування громадян Молдови, що проживають на окупованих територіях. Враховуючи, що провладна партія «Дія та солідарність» має у своєму розпорядженні усі важелі впливу, голоси придністровців навряд чи становитимуть загрозу для переобрання Санду на другий термін, якщо виборчий штаб Санду приділятиме цьому увагу.
Щодо врегулювання придністровського конфлікту нинішня влада неодноразово заявляла про відданість винятково дипломатичному шляху, маючи на непідконтрольній території російські війська, миротворчі сили, контрольовані РФ, а також квазіформування у форматі «придністровської армії». Відсутність контролю за територією з боку Кишинева становить національну загрозу для України, тоді як Київ хотів би почути від Кишинева чітку перспективу та стратегію вирішення питання деокупації території не лише у гуманітарному розрізі, але й у контексті врегулювання присутності військ РФ на території Молдови. При цьому відсутність проєвропейської альтернативи в Молдові змушує Київ до стриманішої політики в цьому питанні.
Передвиборчий полігон регіонального значення
Питання відносин центральної влади у Кишиневі та регіонів стало одним із полігонів для зародження конфліктів та суперечностей, який використовує як Росія, так і традиційні опоненти. Після обрання у Гагаузії ставлениці проросійської партії «Шор» Гуцул, а згодом і місцевих виборів по всій країні, із запеклою боротьбою на півночі країни у Бельцях, сформувався контекст центрального конфлікту передвиборчого сюжету.
Хоча ситуацію в Бельцях вдалося втримати під контролем, тобто не допустити приходу до влади у місті проросійського мера шляхом застосування адміністративного ресурсу, стратегічна лінія проросійських партій акумулює негатив проти центральної влади в Кишиневі, яку уособлює партія «Дія та солідарність», саме на місцях. Головними темами у цьому є: поширення дезінформації про ЄС, мова ворожнечі, спрямована на демонізацію Маї Санду, експлуатація міжрелігійної та міжетнічної напруженості, а також українські біженці.
За результатами місцевих виборів провладна партія «Дія та солідарність» отримала близько 30% підтримки, другий результат на рівні 19% здобула Партія соціалістів колишнього президента Молдови Ігоря Додона. Партія «Шор» своєю чергою зберегла лідерські позиції у Гагаузії та досить відчутну підтримку на півночі країни, у місті Бельці. Водночас результати по усій країні досить слабкі. Тож попри намагання Росії презентувати партію «Шор» як головну проросійську силу у Молдові замість соціалістів, реальну підтримку в регіонах на проросійському фланзі все ж зберегла Партія соціалістів Ігоря Додона.
Євроінтеграція чи зближення з Росією
Зовнішньополітичний курс країни при владі пропрезидентської партії «Дія та солідарність» офіційно орієнтований на зближення з ЄС, тоді як збереження відносин із Росією залишається ідеологічним простором для проросійської опозиції, уособленої в першу чергу в політичних проєктах, афілійованих із забороненою партією «Шор» (а також «Шанс» та «Відродження»), колишні політики якої оголосили в Москві про створення політичного блоку «Перемога» (Побєда). Номінально до нього ввійшли партія «Шанс», «Відродження» та «Альтернативна сила порятунку Молдови».
Водночас у Кишиневі відбувся ще один зʼїзд проросійських партій, де найяскравішою фігурою був Ігор Додон. Навколо Додона зібралися здебільшого політики, наближені до Демократичної партії, яка була при владі до 2019 року, і лідер якої Володимир Плахотнюк, як і Шор, переховується за кордоном й перебуває в санкційних списках ЄС та США. Варто також відзначити, що владу демократів до 2019 року не можна назвати «проросійською», однак у боротьбі за владу «не на життя, а на смерть» ці політики наразі концентруються переважно навколо Додона.
Таким чином, основними конкурентами на президентських виборах у Молдові є чинна проєвропейська влада, представлена монобільшістю у парламенті та президенткою Маєю Санду, й проросійська партія, яка буде представлена політичним проєктом, афілійованим із забороненою партією «Шор» або Партією соціалістів. Третій варіант може передбачати сценарій консолідації проросійського флангу, чого ще не сталося, попри обіцянки висунути «єдиного кандидата».
Ймовірним кандидатом, який міг би зіграти цю роль, називають лідера партії MAN, мера Кишинева Іона Чебана, який до того ж є колишнім соціалістом. Але він наразі заявляє, що таких планів не має. З моменту свого створення у 2021 році партія MAN не набула такої токсичності, як відверто проросійські проєкти, але й не продемонструвала свою рішучу проєвропейську позицію. Сам Чебан – політик, який ще до обрання на пост примара столиці тривалий час ратував за зближення з Росією та Євразійським союзом.
Позиції та інструментарій політичних опонентів
Про участь у президентських виборах нині офіційно оголосили пʼятеро кандидатів: чинна президентка Майя Санду, колишній міністр закордонних справ в уряді демократів Тудор Ульяновський, який для участі у виборах раптово повернувся із Канади, колишній премʼєр-міністр в у ряді демократів Іон Кіку та лідер «Нашої партії» й колишній мер міста Бельці Ренато Усатий. Крім того, активну агітаційну роботу провадять колишня башкан Гагаузії Ірина Влах та соціаліст Ігор Додон, не оголошуючи наразі про свою участь.
Одночасно з першим туром президентських виборів, 20 жовтня, відбудеться референдум за внесення змін до Конституції про незмінний європейський курс зовнішньої політики Молдови. Проведенням референдуму чинна влада сподівається консолідувати проєвропейський електорат й повʼязати ідею євроінтеграції із голосом на підтримку Маї Санду.
Такий крок викликав невдоволення на проєвропейському фланзі, що посилило суперечності між проєвропейськими партіями, які не є партнерами чинної влади. Зокрема, основними критиками «Дія та солідарність» виступає партія CUB Ігор Мунтяну, «Партія змін» Штефана Глігора та інші. Ця критика є елементом, який об’єднує опозиційні партії обох флангів проти чинної президентки.
Разом з тим, 12 політичних партій, серед яких, як і провладна «Дія та солідарність», так і її критики, підписали символічний пакт «За Європу», засвідчивши таким чином проєвропейську орієнтацію. Однак участь деяких партій, таких як політсила Іона Кіку, викликала низку запитань, оскільки політика та риторика Кіку насправді спрямована проти референдуму та євроінтеграційних процесів загалом.
Проросійський блок «Перемога» одночасно зі створенням у квітні оголосив, що підтримає єдиного кандидата від опозиції. Попри це анонсованого «єдиного політика» досі не оголошено, тоді як кілька опозиціонерів, орієнтованих здебільшого на Росію, повідомили про свою участь у президентських виборах. Опоненти чинної президентки Молдови Маї Санду вже активно готують кількох кандидатів, а заяви об’єднання залишаються інструментом утримування публічної уваги до новостворених політичних проєктів. При цьому консенсус проти чинної влади існує й створює додатковий вимір для напруження.
Нова фронтальна партія Москви у Молдові
Основним політичним центром, за якими чітко простежується вплив Росії, є неформальний блок «Побєда», створений на базі московської партії «Шор», яка була визнана неконституційною у 2023 році. Після того, як політична сила опинилася поза законом, протистояння з партією влади, асоційованою із чинною президенткою Маєю Санду «Дія та солідарність», перейшло у фазу гострого протистояння.
Партії «Шор» вдалося перемогти вибори башкана Гагаузії у 2023 році й привести до влади раніше не відому Євгенію Гуцул, яка наразі виконує одну з ключових представницьких ролей партії, перебуваючи, перебуваючи на посаді в гагаузькій автономії, тоді як лідер політсили Ілан Шор постійно перебуває у Москві.
Ще один центр тяжіння нещодавно сформувався навколо колишнього президента від Партії соціалістів Ігоря Додона, хоча ініціативу зібрати навколо нього іншу когорту опозиційних політиків приписують колишній журналістці Наталії Морарь, засновниці телеканалу TV8. Саму ж Морарь було викрито в персональних звʼязках із бізнесменом Вʼячеславом Платоном, до якого у молдовського правосуддя досі є питання стосовно відмивання коштів через банківську систему Молдови. Остання група зібрала у своєму складі здебільшого колишніх політиків, афілійованих із Демократичною партією та її колишнім лідером Володимиром Плахотнюком, який мав значний вплив до 2019 року. Якщо група Ілана Шора відкрито агітує за зближення з Росією, то політики з другого «центру тяжіння» віддають перевагу «державницькій» риториці і також агітують за Росію.
Обидва табори різною мірою дискредитують курс на зближення з ЄС, з яким формально асоціюється чинна влада, зокрема, критикують референдум за вступ до ЄС, запланований на перший тур президентських виборів. Рішення провести референдум одночасно із президентськими виборами, очевидно, є технологією чинної влади задля збільшення явки на голосуванні, а також забезпечення стійкої асоціації теми євроінтеграції із чинною владою й, зокрема, Маєю Санду.
Регіональна Придунайська перспектива
Вибори в Молдові традиційно обертатимуться навколо геополітичної осі Москва – Брюссель. Втім після початку повномасштабної агресії Росії проти України у 2022 році політика, орієнтована на Росію, сприймається сусідніми країнами, Україною та Молдовою, як загроза.
Молдовські вибори відзначаються виразним геополітичним порядком денним та здатністю політичних опонентів об’єднуватися, зберігаючи баланс політичної системи. Проте після російського вторгнення в Україну у 2022 році ситуація змінилася. Україна зацікавлена у звуженні проросійського електорального поля в Молдові, що відповідає інтересам Румунії. Так активніша роль політичних гравців з впливу на передвиборчий процес у Молдові очікується після виборів до Європейського парламенту.
Мая Санду залишається головною претенденткою на наступний президентський термін, і її стратегія перемоги ґрунтується на заклику голосувати за «європейський» референдум. В українських експертних колах та офіційній риториці здебільшого звучить підтримка чинної президентки. У Румунії, яка цього року також переживає складний передвиборчий сезон із чотирма кампаніями, включно із загальноєвропейським голосуванням, лунають стриманіші заяви, які стосуються здебільшого важливості проєвропейського курсу Молдови.
Підтримка молдовських політичних персоналій варіюється від партії до партії. Дві основні політичні сили Бухареста, які значною мірою визначають архітектуру румунського політичного класу й формують урядову коаліцію – Соціал-демократична партія (PSD) та президентська Націонал-ліберальна партія (PNL) – мають різні підходи до відносин із Кишиневом.
Якщо президентська PNL монолітно підтримує Санду, то PSD певною мірою підтримує молдовських ексдемократів. По-перше, така динаміка пояснюється і належністю молдовських та румунських партій до загальнополітичних європейських партій. І румунська PNL, і молдовська PAS входять до складу «Європейської народної партії», тоді як румунські соціал-демократи є частиною європейської соціал-демократичної сімʼї, а також підтримують проєкти молдовських політиків з орбіти Ігоря Додона та Володимира Плахотнюка, наприклад партію MAN Іона Чебана.
Ситуація в Молдові може стати полем регіональної конкуренції між Румунією та Україною. Для Румунії Молдова є стратегічним напрямком зовнішньої політики і частиною єдиного румуномовного простору, тоді як для України потужна присутність проросійського лобі у сусідній країні є викликом національній безпеці, який Румунії навряд чи вдасться нейтралізувати без України. Тому обидві країни зацікавлені у звуженні проросійського електорального поля, і питання полягає в тому, наскільки стратегічні сусіди співпрацюватимуть стосовно Республіки Молдова.
Водночас специфіка Молдови полягає у тому, що румуномовна та російськомовна частини молдовського соціуму створюють єдиний політичний простір, який ні Україна, ні Молдова не можуть самотужки охопити повністю як через мовний барʼєр, так і через радянське минуле, що залишається однією з причин поляризації та травмованої соціокультурної ідентичності.
Таким чином, передвиборчий період, окрім ризиків посилення російського впливу, може становити певні виклики для двосторонніх відносинам між Україною та Румунією в сенсі конкуренції за збільшення свого впливу й розбудови нового рівня регіональної співпраці.
