Виконавчий директор Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва
Стаття друкується на сайті Новое время
Уряд блефує, вдаючи, що карантин дає йому право вирішувати, хто летить чи не летить на заробітки
Місяць тому в розлогому та виваженому інтерв’ю новий міністр закордонних справ Дмитро Кулеба розповів як закликає своїх підлеглих та колег в уряді «думати на крок уперед», щоб дати економіці можливість подолати наслідки пандемії коронавірусу. На додаток він зазначив, що після пандемії зовнішня політика багатьох країн буде враховувати те, як інші держави поводилися у скрутний момент.
Що ж, схоже, що Україна вже надала іншим країнам привід для роздумів. А також гарну нагоду для громадян оцінити розрахунки уряду й подумати про шляхи захисту своїх конституційних прав у спосіб, що не ускладнює боротьбу з пандемією.
Поки що, відомі такі факти. Наприкінці квітня у фінській пресі з’являються публікації про те, що український уряд заблокував виїзд сезонних робітників. Гельсінки відреагували на прохання своїх фермерів, у яких можуть виникнути труднощі зі збором врожаю, і за допомоги естонських партнерів спробували організувати чартерні рейси для кільканадцяти сотень легальних українських заробітчан. Проте через рішення українського уряду вся справа опинилася під загрозою зриву.
Згодом, з’явилося ще одне повідомлення, що чартерний рейс до Великої Британії, організований роботодавцем для українських громадян, які мають довгостроковий контракт, теж був без пояснень зірваний у останній момент Державіаслужбою. Пасажири залишися у Борисполі.
Ці інциденти відбуваються на тлі заяв керівництва уряду, які не лишають простору для різних тлумачень. Спочатку 22 квітня прем’єр-міністр на пряме питання про те, чи буде Україна дозволяти своїм громадянам виїжджати на заробітки за кордон, відповів, що Кабмін докладе максимум зусиль, щоб залишити таких людей вдома. Оскільки «в Україні також повно роботи». І твердо запевнив, що «перемовин про те, щоб вивезти кудись людей на роботи ми не вели й не ведемо. Ні на офіційному, ні на неофіційному рівні. Навіть на рівні між приватними компаніями мені не відомо про таке».
Далі, свого шефа дипломатично підтримав глава МЗС Кулеба, заявивши 28 квітня, що держава керується насамперед міркуваннями безпеки і здоров’я громадян. І додав, що попри нелогічність «паралельної» організації евакуації одних громадян та вивезення закордон інших, в уряді «готові переглянути цю позицію у контексті зміни ситуації з пандемією коронавірусу».
І вже ввечері того ж дня на сайті уряду з’явився спільний коментар МЗС та Мінекономіки. Проте з тексту не зрозуміло як саме «точково» Уряд буде розглядати запити від країн-партнерів щодо потреби у сезонних працівниках, і в який спосіб іноземні уряди мають доводити, що «влада приймаючої сторони в особі роботодавця» забезпечить належні умови проживання, праці, медичного обслуговування.
А 29 квітня урядова політика стосовно заробітчан заграла новими барвами. В інтерв’ю сайту «Сегодня» віце-прем’єр-міністр Вадим Пристайко визнав, що Україна не Радянський Союз і не може насильно утримувати своїх громадян, які заробляють гроші за кордоном. Він також повідомив, що тепер він уповноважений прем’єр-міністром займатися питанням виїзду заробітчан до певних країн: «Ми зараз намагаємося визначити як організовано дати таку можливість людям, які хочуть працювати за кордоном».
Насправді, Уряд і всі вище згадані керівники разом зі своєю прямотою, турботою та дипломатичністю зайшли на дуже тонку кригу.
По-перше, гарні наміри чи цілком прагматичні розрахунки влади суперечать Конституції, Європейській конвенції з прав людини та практиці Європейського Суду з прав людини. І це буде корисне відкриття для чиновників, які працювали в Брюсселі та Страсбурзі.
Зокрема, норма про право громадян вільно залишати територію держави міститься і в ст. 33 Конституції України, і в статті 2 Протоколу 4 до Європейської Конвенції про захист прав людини. Обидва документи передбачають, що обмеження цього права мають бути встановлені законом.
Тобто, навіть у разі оформлення відповідного рішення постановою Кабміну, навіть на основі законів про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та про захист населення від інфекційних хвороб, такі дії будуть суперечити і Конституції, і Конвенції.
Отже, уряд блефує, вдаючи, що карантин дає йому право вирішувати, хто летить чи не летить на заробітки і що в нього є повноваження визначати як організувати людям таку можливість.
Цей блеф стає ще більш очевидним, якщо ознайомитися з текстом профільного в даному випадку закону про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України. У переліку підстав для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України немає права уряду піклуватися про їхню безпеку і здоров’я.
Окрім того, навіть у разі виникнення в будь-якій іноземній державі надзвичайної ситуації (до чого можна прирівняти пандемію коронавірусу) уряд не має права заборонити виїзд, а лише запровадити особливий порядок виїзду. Суть порядку полягає в поясненні громадян того, що держава не зможе забезпечити їм необхідну безпеку на іноземній території.
Виходячи з логіки урядовців, можна, звісно, припустити, що на території Фінляндії чи Британії загрозливі наслідки пандемії для українців більші, ніж на території України. Проте ціла низка фактів, зокрема, про кількість доступних ліжок інтенсивної терапії та масштаби тестування, дають підстави для сумнівів у такій логіці. Так само заробітчани можуть обгрунтовано довести, що навіть сезонні роботи дозволять їм більш впевнено пережити кризу, ніж аналогічна постійна зайнятість в Україні.
Тому навіть якщо в уряді надумають вхопитися за норму закону, яка нібито вимагає наявність довідки, щоб виїхати із зони карантину (а такою є територія держави), наслідком стане падіння рівня життя конкретних людей та гарантовано виграні позови в ЄСПЛ та штрафи, які сплатять постраждалим за рахунок державного бюджету, тобто всіх громадян.
По-друге, очільники українського уряду своїми діями майже прирівняли, поки що лише Фінляндію, до маріонеткових російських окупаційних адміністрацій «ДНР/ЛНР». Зокрема, ще в березні було закрито на в’їзд та виїзд усі КПВВ на лінії розмежування з окупованими територіями Донбасу. Це рішення теж було обгрунтовано необхідністю захистити життя і здоров’я усіх, хто змушений жити по обидва боки фронту.
Проте у цьому випадку Україна справді не може гарантувати безпеки для своїх громадян і не може сподіватися на конструктивну позицію держави-агресора. Зрештою, діє спеціальний закон, який прямо дозволяє припиняти рух через лінію розмежування. І держава справді повинна робити все, щоб створити для усіх, хто виїхав чи буде виїжджати з ОРДЛО умови для гідного життя, що включає житло, працю та охорону здоров’я.
Зараз своїми заявами про загрозу для життя українців прем’єр-міністр, віце-прем’єр та міністр закордонних справ прирівняли фінський уряд, що на рівні ЄС обстоює санкції проти Росії, хоча має достатньо серйозних підстав не йти на конфронтацію, до бойовиків, які перейменовують Донецьк у Сталіно, а Луганськ – у Ворошиловград.
Зрештою, наші партнери можуть припустити, що за «особливою логікою» дій українського уряду стоять цілком корисливі чи корупційні мотиви. Наприклад, це може виглядати як спроба використати заробітчан у скрутний час (збір урожаю), щоб виторгувати певні преференції. Зовсім недавно, у листопаді 2013 європейці вже стикалися з подібною «логікою», коли Віктор Янукович намагався шантажувати Євросоюз непідписанням Угоди про асоціацію, якщо йому не гарантують кільканадцять мільярдів євро допомоги.
Якщо вірити Кулебі, внаслідок таких роздумів, порівнянь та аналізу «точкового» підходу України та позиція Фінляндії та інших зацікавлених європейських країн може й змінитися після пандемії…
І, по-третє, на думку автора, уряд не дуже вдало обрав об’єкт для демонстрації свого піклування про здоров’я співгромадян. Було б більш продуктивно почати з інших «заробітчан» - народних депутатів, які у травні хочуть навідатися до Москви, щоб підкреслити свою відданість Кремлю та його культу «великої перемоги». Пандемія там не менша, ніж у Фінляндії, тож тепер можна подумати і над тим, як захистити безпеку і здоров’я таких народних депутатів. Хоча і в цьому разі треба думати про належний правовий порядок дій.
На завершення, хотів би поділитися ще таким спостереженням. Коли я тільки побачив повідомлення про перипетії із заробітчанами, з’явилося враження, що десь таке я вже бачив. І справді, у «Літописі руському» за 969 рік міститься такий запис, що приписується князю Святославу Ігоревичу: «там усі добра сходяться: із Греків — паволоки, золото, вино й овочі різні, а з Чехів і з Угрів — сéребро й коні, із Русі ж — хутро, і віск, і мед, і челядь». Для довідки, челядь – це раби, частина князівської данини.
Історія із заробітчанами – це ще й новий сигнал про те, що урядовцями керують доволі приземлені мотиви і короткостроковий розрахунок. Раніше говорилося про те, що відновлення прямої закупівлі газу в «Газпрому» - це не проблема і лише питання часу. Потім мова йшла про можливість постачання води в окупований Крим. Тепер заручниками політичних чи економічних розрахунків стають вже звичайні громадяни. 1050 років тому така політика закінчилася погано. Може, міністрам варто повернутися за парти?
_______________________________
Цей матеріал представлено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
