Парадокси вироків у судових справах колаборантів на Харківщині

Євген ЛІСІЧКІН,
аналітик Харківського
антикорупційного центру

Після вдалого контрнаступу ЗСУ на Харківщині у вересні минулого року та звільнення майже всієї території області правоохоронні органи почали масово затримувати тих, хто співпрацював з російськими окупантами і не зміг втекти. В судовому реєстрі почали з’являтись судові справи, а з ними і вироки по колаборантам. Різного рівня, з різних сфер (від освіти до так званої правоохоронної діяльності). В ЗМІ неодноразово вже вивчали судову практику щодо цих вироків. У суспільстві також існує багато невдоволення “м’якості” судів.

Ми ж вирішили зібрати найбільші парадокси в судових справах колаборантів на Харківщині. Чотири порівняння, після яких ми стали більше вірити у версію про “гарний або негарний настрій” суддів, від якого і залежать рішення.

1. Водії Ізюмської "міліції"

З середини червня по вересень минулого року на “посаді” водія так званого «Ізюмського міського райвідділу міліції управління внутрішніх справ у Харківській області» працював Віктор Іванович Шевченко.

До службових обов`язків Шевченка входило обслуговування автопарку гаража, утримання в належному технічному стані транспортних засобів, перевезення представників підрозділу вказаного незаконного органу влади до місця призначення, щоденна фіксація прибуття на робоче місце у відповідному журналі. З середини червня по вересень Шевченко прибував до будівлі, де містився гараж «Ізюмського міського райвідділу міліції управління внутрішніх справ у Харківській області», та виконував свої службові обов`язки. Шевченко визнав свою винуватість повністю.

Київський районний суд міста Харкова вироком від 5 грудня минулого року визнав його винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111-1 КК України (кримінальний проступок) та призначив йому покарання у вигляді 15 років позбавлення права обіймати посади, пов`язані із виконанням функцій держави та місцевого самоврядування, без конфіскації майна.

У вироку суду зазначено,  що ця так звана “посада” не пов`язана із реалізацією правоохоронної функції.

Водночас 3 березня цього року іншого водія цього ж окупаційного “райвідділу міліції” Віталія Олександровича Мальцева Київський райсуду Харкова визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, та призначив йому покарання у вигляді 12 років позбавлення волі на строк  з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 12 років та з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.

Як зазначено у вироку суду, Мальцев погодився на пропозицію військовослужбовців російської федерації та вирішив добровільно обійняти посаду водія чергової частини у так званому «Ізюмському міському райвідділу міліції управління внутрішніх справ у Харківській області». З початку липня 2022 року до початок вересня 2022 року Мальцев перевозив і доставляв “поліцейських” зазначеного органу на виклики за необхідними адресами, а також ремонтував і доглядав за так званим службовим автомобілем марки «Reno».

І Шевченко, і Мальцев були водіями в так званій “міліції Ізюма”, обидва мали ідентичні функції і завдання, але одному з них було заборонено обіймати посади в органах влади та місцевого самоврядування впродовж 15 років, а інший – після декількох резонансних “м’яких” вироків для колаборантів отримав 12 років позбавлення волі. В одному випадку посаду водія в так званій “міліції Ізюма” кваліфікували як таку, яка не пов`язана із реалізацією правоохоронної функції, а в іншому – навпаки.

2. Керівництво “Ізюмгазу” під час окупації

Вироком суду Віктора Григоровича Чешка, який під час окупації Ізюму погодився добровільно вступити на  посаду “заступника начальника” в так званому окупаційному КП “Изюмгаз”, визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.111-1 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 12 років.

У період не пізніше 29 квітня 2022 року в м. Ізюмі за участю представників окупаційної адміністрації російської федерації, всупереч законодавству України, утворено так зване “Комунальне підприємство «Изюмгаз». Після цього Віктор Чешко отримав пропозицію від так званої “виконуючої обов’язки начальниці” окупаційного КП “Изюмгаз” Олени Миколаївни Асєєвої  обійняти посаду заступника начальника. Досудове розслідування встановило, що Асєєва неодноразово намагалась залучити працівників до співпраці з окупантами. Своєму колезі вона надсилала повідомлення, щоб отримати  паролі та доступ до абонентських баз споживачів м. Ізюм та Ізюмського району, що зберігалися на серверах. 

Чешко погодився на цю пропозицію та обіймав вищезазначену “посаду” з 30 травня 2022 року по 9 вересня 2022 року. Як встановило слідство, на прилеглій території поблизу Ізюмської дільниці Куп`янського ТП АТ «Харківгаз» проводилися зібрання за участі Чешка, який публічно закликав працівників цього підприємства до підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями.

Цікаво, що Віктору Чешку інкримінували ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України, а саме публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями. Водночас Олену Асєєву, начальницю Чешка, звинувачують у  пособництві державі-агресору (ч. 1 ст. 111-2 КК України). Їй загрожує значно суворіше покарання, а саме позбавлення волі строком від 10 до 12 років.

Отже, двоє керівників окупаційного газового підприємства з ідентичними справами, тільки один засуджений до позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 12 років, а інша – чекає на вирок від 10 до 12 років позбавлення волі.

3. Діловод і бухгалтер окупантів у Великому Бурлуку

Здавалося б, немає особливої різниці між роботою діловода та бухгалтера. Але цього не скажеш, якщо подивитися на судові вироки.

Суд визнав винною уродженку Великого Бурлука Олену Вікторівну Терещенко, яка допомагала збройним силам російської федерації будувати систему документообігу під час окупації, та призначив їй покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 10 років без конфіскації майна.

Терещенко раніше працювала керуючою справами виконавчого комітету Великобурлуцької районної ради. Її звинувачували у колабораційній  діяльності (ч. 2 ст. 111-1 Кримінального кодексу України) – кримінальному проступку. Як стало відомо з вироку суду та релізу прокуратури, у серпні минулого року Терещенко за власним бажанням обійняла посаду «исполняющей обязанности главного специалиста сектора делопроизводства Великобурлукского территориального управления», створеного так званою «Временной гражданской администрацией Купянского района Харьковской области».

До функціональних обов’язків колаборантки входив облік кореспонденції, підготовка наказів від імені представників псевдовлади, а також реєстрація осіб у відповідних журналах для подальшої їх участі у нарадах. Крім того, Терещенко видавала місцевим жителям довідки для  отримання  так званої «гуманітарної допомоги» від рф.

Водночас у тому самому Великому Бурлуку працювала бухгалтером Людмила Миколаївна П'ятигорна, яку  вироком суду було визнано винною у колабораціонізмі (ч. 2, ч. 6 ст. 111-1 КК України) з покаранням у вигляді 10 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та органах системи освіти строком на 12 років з конфіскацією майна.

Як зазначено у вироку Київського райсуду Харкова від 2 березня, прихильниця «руского міру» добровільно вступила на посаду бухгалтера у так званому «Управлении образования Военно-гражданской администрации Купянского района Харьковской области». 

Колаборантка нараховувала заробітну плату працівникам територіальних закладів управління освіти та виховання і складала відомості на отримання так званої «матеріальної допомоги» від рф. За свою роботу жінка отримувала 25 тисяч російських рублів щомісячно. 

Крім того, вона допомагала окупантам поширювати фейки про позитивне ставлення місцевого населення до рф та розганяла кремлівські наративи. 5 вересня минулого року колаборантка дала інтерв’ю російським журналістам «Первого каналу», в якому розповіла, як «з 2014 року чекала на росію».

Є багато прикладів того, як "героїв" російських пропагандистських відеороликів карали позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на 10 років без конфіскації майна. У цьому випадку Людмила П'ятигорна була засуджена до 10 років позбавлення волі за пропаганду на камеру та за нарахування зарплат вчителям в умовах окупації, тоді як Олена Терещенко, діловод окупантів, відбулася лише легким переляком.

4. Старости сіл та селищ в окупаційній владі

Суд визнав винуватою гауляйтерку Савинців Ізюмського району Катерину Донник за ч. 5 ст. 111-1 Кримінального кодексу України та призначив їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років. Суд також позбавив Донник  права обіймати посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування строком на 10 років з конфіскацією всього належного їй майна.

Під час  досудового розслідування встановлено, що на початку червня 2022 року Донник добровільно обійняла посаду так званого «помічника начальника відділу села Морозівка». Це село розташоване на шляху між Балаклією та Савинцями в Ізюмському районі (раніше Балаклійський район). Сама Донник якраз з Морозівки. Як зазначено у тексті вироку, колаборантка збирала списки та паспортні дані місцевих мешканців, надавала вказівки та розпорядження старшим вулиць, проводила збори місцевих жителів.

У серпні Донник отримала «підвищення» та стала так званим «начальником Савинського територіального відділу Ізюмської військово-цивільної адміністрації». Псевдопосадовиця брала участь у нарадах окупаційної адміністрації та оформлювала осіб, які були готові співпрацювати з новою «владою».

В судовому засіданні Донник свою вину  визнала повністю, щиро розкаялася та запевнила, що зробила для себе відповідні висновки, а також додала, що залишилася на тимчасово окупованій території та вчинила злочин через сімейні обставини, викликані необхідністю доглядати за тяжкохворими батьками.

А тепер для порівняння, які вироки отримали інші так звані “старости” від російських окупантів з приблизно тим самим функціоналом та обов’язками, як у Донник.

Так званий староста села Вишневе в тому ж Ізюмському районі Василь Васильович Літвін отримав покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади в органах влади та місцевого самоврядування строком строком на 15 років без конфіскації майна.

Було встановлено, що Літвін виїжджав до Балаклії для участі в засіданнях окупаційної влади. Так званий староста села Вишневе за погодженням з окупаційною адміністрацією здійснював заходи зі збору даних щодо земельної власності жителів села для їх подальшого переоформлення відповідно до норм законодавства рф. Крім цього, Літвін збирав дані та заяви з метою надання гуманітарної, матеріальної допомоги та пенсій від окупаційної влади мешканцям села Вишневе. Літвіна звинуватили у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 111-1 Кримінального кодексу України.

Під час російської окупації так звану “старосту” села Василенкове Шевченківської територіальної громади Куп’янського району Олену Марченко вироком Київського райсуду міста Харкова визнано винною за ч. 2 ст. 111-1 Кримінального кодексу України та засуджено до 10 років позбавлення права обіймати посади в органах державного управління та органах місцевого самоврядування строком  без конфіскації майна. 

Псевдостароста збирала дані мешканців підзвітних їй сіл, а саме – Василенкове та Худоярове, для подальшого розподілу  так званої “гуманітарної допомоги” від окупантів та грошової “допомоги” у розмірі 10 000 рублів відповідно до складених списків. Встановлено також, що з червня по вересень жінка відвідувала окупаційну адміністрацію держави агресора в Балаклії та брала участь у засіданнях окупаційної влади.

Варто зазначити, що на початку жовтня 2022 року, коли СБУ та прокуратура повідомили про затримання Марченко, її називали так званою “старостою” села Василенкове та вказували, що підозра оголошена саме за ч. 5 ст. 111-1 Кримінального кодексу України (колабораційна діяльність), із загрозою позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. А у вироку суду від 23 грудня вже зазначається, що Марченко обіймала “посаду” не старости села, а “ВО помічника начальника Шевченківського територіального управління Тимчасової цивільної адміністрації Куп`янського району по с. Василенкове”. 

Тобто, це “посада”, яку суд визначив  як таку, що не пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій. Це означає, що покарання для особи, яка обіймала таку посаду, не передбачатиме позбавлення волі.

Суд визнав винним так званого “представника смт. Чкаловське Чугуївського району” Азова Олексія Володимировича в окупаційній владі та призначив йому покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади в органах влади та місцевого самоврядування строком на 12 років без конфіскації майна. 

Тут ситуація ідентична з ситуацією  так званої “старости” села Василенкове Олени Марченко. Азова також спочатку називали “старостою селища Чкаловське” та підозрювали за ч. 5 ст. 111-1 Кримінального кодексу України – добровільне обіймання посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окуповані території. Обставини справи з моменту повідомлення Азову підозри не змінювались. Ще в лютому 2023 року Азова підозрювали за тією самою ч. 5 ст. 111-1 Кримінального кодексу України, але потім справу перекваліфікували  і передали до суду вже за ч. 2 ст. 111-1 Кримінального кодексу України.

З вироку суду стало відомо, що в липні 2022 року біля будинку культури в смт Чкаловське Чугуївського району відбулися збори жителів вищезазначеного населеного пункту, на якому вирішувались питання, пов`язані з побутовим життям села, гуманітарною допомогою. Будучи присутнім на цьому зібранні, Олексій Азов добровільно вирішив бути так званим “представником смт Чкаловське”, про що наголосив мешканцям цього селища. Азова було обрано “представником смт Чкаловське”, який в подальшому добровільно погодився розв’язувати проблеми, що виникали у мешканців селища в період окупації. 

І нарешті, вироком Київського райсуду міста Харкова від 14 грудня 2022 року було визнано винним так званого “представника села Вербівка” Ізюмського району Миколу Васильовича Темного та призначено йому покарання у вигляді позбавлення на 10 років права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування без конфіскації майна.

Темного також спочатку підозрювали за ч. 5 ст. 111-1 Кримінального кодексу України, а потім перекваліфікували на ч. 2 ст. 111-1 Кримінального кодексу України. Як зазначено у вироку суду, 16 липня 2022 року під час зібрання жителів  села Вербівка Ізюмського району селяни ухвалювали питання щодо обрання так званого “представника села”, який начебто мав розв’язувати питання, пов`язані з побутовим життям села, гуманітарною допомогою. За результатами голосування більшістю голосів мешканців Вербівки так званим “представником села” був обраний Микола Темний, який згодом  добровільно погодився вирішувати проблеми, що виникали у мешканців села під час окупації. Того ж дня Темний був затверджений невстановленими особами з числа російської окупаційної адміністрації міста Балаклія на “посаду” так званого “представника села Вербівка” Ізюмського району.

Висновки

Отже, в усіх описаних вище справах керівників сіл та селищ є спільна проблема: формально посада “представника” не ідентична посаді старости села (тобто, не вважається посадою, пов’язаною з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади). І якщо староста від окупантів нестиме відповідальність за ч. 5 ст. 111-1 Карного кодексу України (із терміном позбавлення волі від 5 до 10 років), то “представник” підпадає під ч. 2 тої самої статті, яка вже не передбачає позбавлення волі. 

У такому разі важливо, аби правоохоронні органи надавали переконливі докази того, що конкретна особа не може вважатися керівником села (хоча спочатку такою вважалася). І саме ці докази пояснюватимуть, чому діяльність конкретної особи спершу кваліфікувалася за ч. 5 ст. 111-1 Карного кодексу України із перспективою позбавлення волі, а потім була перекваліфікована під іншу частину  цієї ж статті, яка передбачає м’якіше покарання.

Без таких переконливих доказів (а у розглянутих вище справах таких доказів не наведено), пом’якшення покарання для підозрюваних у колабораціонізмі виглядає необґрунтованим та викликає багато запитань щодо того, чому українські суди пом’якшують покарання  особам, обвинуваченим у колабораціонізмі. 

Різниця у судовій практиці щодо осіб, підозрюваних у колабораціонізмі, призводить, по-перше, до того, що в українському суспільстві зростатиме відчуття несправедливості та ще більше падатиме довіра до правоохоронної системи зокрема та вищого політичного керівництва загалом. А це підриває єдність українського суспільства та держави, яка необхідна для ефективної протидії російській агресії.

По-друге, це є й загрозою для національної безпеки. Адже якщо люди, які добровільно пішли на співпрацю з окупантами, не понесуть належного покарання й залишаться на волі (навряд чи позбавлення права обіймати держпосади їх надто засмутить), вони можуть продовжити діяльність на користь ворога, перебуваючи на свободі на вже звільнених територіях, передаючи ворогу дані про розташування підрозділів Сил оборони, стан інфраструктури тощо.

По-третє, це надсилає сигнал колаборантам на нині окупованих територіях: якщо не ставати медійно відомими та не обіймати формальну посаду керівника населеного пункту, то можна уникнути покарання, коли окуповані території будуть звільнені. Такий підхід не запобігатиме, а лише заохочуватиме колабораціонізм. До того ж може призвести до позасудових розправ, коли жителі громад волітимуть власноруч розібратися із гауляйтерами, які не отримали належного покарання від українського правосуддя та продовжують жити поруч з тими людьми, якими вони “керували” під час окупації.  

Панорамна світлина: Харківська обласна прокуратура