Голова напряму "Регіональна безпека та дослідження конфліктів", дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук
Оригінал статті - на Новом времени
2 вересня відбуватиметься засідання мінської ТКГ. Схоже, процес знову зайшов у глухий кут. Щоправда, з нього є два виходи. Але спершу про те, як переговори складаються зараз
Після небувалого тиску в ТКГ і на рівні Нормандської четвірки Росія вмикає звичну логіку шантажу, а українські переговорники не мають потрапити на той же гачок, що і в 2019 року, коли заради Нормандського саміту Київ задовольняв апетити Росії.
2 вересня відбудеться засідання мінської ТКГ. І, схоже, процес знову у глухому куті. Щоправда, вихід з нього є, навіть два. Але спершу про те, як переговори складаються зараз.
Режим тиші — як «гачок» для президента Зеленського, який справді сфокусований на припиненні війни, як ні на чому іншому. Паралельно — шалений тиск Росії на політичному напрямку: блокування перемовин в ТКГ під приводом невідповідності Постанови ВРУ про вибори Мінським домовленостям, висунення нереалістичних вимог до зустрічі радників нормандської четвірки, зрив (штучний і очікуваний) самої зустрічі через неможливість добитися потрібного результату від України, а інше Росії нецікаво. Тепер — ще тиждень-другий (зокрема, завтра) росіяни гратимуть у звичні ритуальні танці з вимогами переходити до політичної частини — «перемир'я» ж є! Жодної зустрічі лідерів в Берліні, звісно ж, не буде. І не тільки у вересні. Цієї осені — взагалі. Якщо тільки Офіс президента не передумає і не піде «шукати компроміси» з РФ.
Без нових механізмів все буксуватиме
Декілька принципових моментів для загального розуміння картини.
Історія зі зверненням Леоніда Кравчука до Верховної Ради з приводу всім відомої постанови значно ширша і серйозніша, аніж здається на перший погляд. Це було маневром, але цим має і обмежитися. Робити парламент де-факто учасником переговорного процесу, втягувати його у виконання політичних домовленостей в ТКГ — дуже небезпечний і слизький шлях. Так, саме парламент має як мінімум оновити закон про особливий статус, скоріше за все — напрацювати новий закон про амністію чи формально його «переухвалити» (навряд чи Зеленський підпише спадок попередньої влади), ухвалити новий спеціальний закон про вибори в ОРДЛО. Але! Попри всю «статусність» українських представників в ТКГ, вони не мають повноважень доручати українському парламенту діяти у відповідності до Мінських домовленостей. Підтримка цих домовленостей у резолюції Радбезу ООН не робить їх міжнародним договором! Вони були і лишаються передовсім політичною домовленістю. Тому те, що застосували один раз — звернення і консультації з ВРУ — не має перетворитися на систему. Так ми самі себе позбавимо важливої противаги російським «хотєлкам» — саме до незалежності парламенту апелювали і мають апелювати українські перемовники, а не «просити» чи «уповноважувати» його на щось.
Другий момент — це наполегливі спроби Росії відійти від класичного формату «Нормандії», де ключові рішення ухвалюються на рівні лідерів, але аж ніяк не радників. А саме такий кульбіт Росія і прагне провернути: спочатку спуститися на рівень тандему Єрмака-Козака, там погодити принципову «дорожню карту» до миру, а насправді — звузити все до Мінської ТКГ, яка б то мала виконувати. Ну а в Мінській ТКГ всім відомо, хто сидить, окрім Росії, України та ОБСЄ.
Третій «пазлик» — це традиційне запитання «Що далі?». Хоч би як хотілося найбільшим прихильникам «миру» в ОП домовитися — не виходитиме. Втягування в переговори про політичні компроміси все одно завершиться «рускім міром». Росія навмисне висуває нереальні вимоги (як у злитому в ЗМІ проекту Комюніке до зустрічі радників), аби отримати саме те, що їй треба. Тоді і ОП — молодці, які начебто домоглися поступок від РФ, і Москва — миротворець: пішла назустріч. Тому тут — принципово і жорстко — ні. Фокін, звичайно, з його ідеями — не самостійна ластівка. Навіть якщо він сам думає, що йому просто дали карт-бланш на висловлення будь-чого. Ні, такі речі завжди тестуються, а за несанкціонований «вкид» першого заступника глави делегації його б швидко поставили на місце. Тому його пропозиції про «особливий статус» всьому Донбасу — можливо і його власний політичний маразм, але санкціонований точно. Та найбільше тут зачіпає ідея повної амністії - і навіть не тому, що вона сама по собі геть невиправдана, шкідлива і стане початком громадянського конфлікту, а тому, що її «несподівано» озвучують у прив’язці до «дозволу» Україні з боку Росії не змінювати свою Конституцію! А хіба не цю червону лінію — недоторканість Конституції — так наполегливо відстоював Володимир Зеленський? То чого це раптом ми за це маємо Росії віддячити? А якщо не маємо і це самодіяльність Фокіна, то і президент на зазіхання на його ж офіційно проголошені червоні лінії мав би відреагувати відповідно.
І тут, здавалось би, той самий глухий кут, з якого весь цей рік намагався вийти Володимир Зеленський. Втім наразі вихід з нього, як не дивно, точно є. Навіть вибір є.
Другий варіант — ініціатива щодо перегляду Мінських домовленостей. Без нових механізмів все буксуватиме, як є. Втім, і з новими ініціативами — теж буксуватиме, але тоді хоч Росія перестане грати на дипломатичному рівні першу скрипку. Як мінімум, такого перегляду потребує питання кордону і відмови від змін до Конституції. Власне, те, що президент України і так постійно називає залізними вимогами до «умов миру». Міжнародна місія досі не в пріоритеті в Офісі президента. Надто довгим и складним здається цей шлях. Втім, швидко і «очі в очі» теж не вдається, хіба що надвисокою ціною. Росіяни пропонують не стільки реінтеграцію Донбасу, скільки дезінтеграцію України. Пропозиції Козака надто схожі з його планами по федералізації Молдови. А залучення Костянтина Затуліна як його радника по Донбасу тільки доповнює цю схему: Козак — технічний бюрократ-переговорник, відповідальний за загальний політичний концепт «реінтеграції» і ведення переговорів, а Затулін забезпечить ідеологічний супровід «реінтегрованого Донбасу». І «техніку» нинішнього Мінська росіяни цілком освоїли, тому без нових механізмів і «апдейту» Мінських домовленостей шанси отримати прийнятний для України варіант — нульові.
Цей матеріал представлено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
