Підтримка демократії в Україні під час війни

Олександр Резнік,
д.соц.н., завідувач відділу соціально-політичних процесів
Інституту соціології НАН України,
керівник Центру політичної соціології

Демократія як бажаний ідеал для організації державного устрою стала загальновизнаною у більшості країн. Для успішного демократичного транзиту країн Східної Європи важливою була геополітична мета – інтеграція цих суспільств до Європейського Союзу та НАТО. Однак демократичний транзит частини посткомуністичних країн зіткнувся з впливовою перешкодою – путінською Росією, яка поступово перетворилася на опору авторитаризму, на своєрідного жандарма на пострадянському просторі. До того ж у цих країнах затяжний і довготривалий процес соціально-економічних трансформацій призвів до наростання авторитарних тенденцій, особливо серед тих соціальних груп, які найбільше потерпають від цих змін. В основі авторитарної свідомості лежить прагнення «сильної руки», покладання сподівань та повноти відповідальності на певну посадову особу і глибока недовіра до демократичних процедур розв’язання суспільних проблем, негативне ставлення до політичних партій та громадських об’єднань. Саме тому авторитарна свідомість квітне за умов високого рівня корупції та нехтування правом і законами, підживлюючись патерналістськими орієнтаціями як однозначним покладанням індивідом відповідальності на державу в забезпеченні рівня життя населення.

Щоб виявити, який стан підтримки демократії серед населення, в соціологічних опитуваннях використовують низку методик. Це може бути й оцінка задоволеності громадянами рівнем демократії, або ж оцінка наявного політичного устрою відповідності демократії за допомого бальної системи, або ж оцінка респондентами своєї спроможності впливати на владу. Всі ці показники, звичайно, важливі, однак подеколи вони можуть відображати загальний стан масової свідомості, який часто залежить не від реального розвитку демократії, а здебільшого від соціально-економічної ситуації.

Показник, який був розроблений Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучерів, дозволяє виявити більш однозначну відповідь щодо преференцій громадян. Зокрема, у респондента просять визначитися із судженнями, які недвозначно вказують на варіанти демократичного або авторитарного врядування. Крім цього, додаються позиції, які відображають індиферентність чи невизначеність щодо цього питання. Починаючи з 2004 року, за ініціативи Ірини Бекешкіної, цей показник застосовувався переважно в опитуваннях Фонду «Демократичні ініціативи», що дає змогу простежити динаміку відповідей населення України (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка* відповідей громадян України на запитання «З яким із наведених нижче суджень Ви більш згодні?», %

* Травень 2004 р. –  опитування було проведене Фондом «Демократичні ініціативи» спільно з Центром «Соціальний моніторинг» на виконання проекту «Стан демократії в Україні»  (N=2038). У 2006 р. опитування проведені  Фондом «Демократичні ініціативи» та фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» у червні та жовтні (N=2011). Грудень 2008 р. – опитування було проведене Фондом «Демократичні ініціативи» та фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» (N=2012). Квітень 2009 р. – опитування було проведене Інститутом соціології НАН України та фірмою «Соціс» (N=1800). Жовтень2010 р. – опитування було проведене Фондом «Демократичні ініціативи» та фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» (N=2011). Квітень 2012 р. – опитування було проведене Фондом «Демократичні ініціативи» та Центром Разумкова (N=2009). Березень 2013  р. – опитування було проведене Фондом «Демократичні ініціативи» та КМІС (N=2037). Серпень 2016 р. – опитування було проведене Фондом «Демократичні ініціативи» та КМІС (N=2040). Липень-Серпень 2021 р. – опитування було проведене Фондом «Демократичні ініціативи» та Центром Разумкова (N=2019). Серпень 2022 р. – опитування було проведене Фондом «Демократичні ініціативи» та Центром Разумкова (N=2024).

Ця динаміка свідчить про пов’язаність масової свідомості з соціально-економічними та політичними процесами, які тривали до цього часу. Зокрема, помітне зростання підтримки демократичного врядування відбувалося після Помаранчевої революції. Однак у подальші роки розгорнулася політична криза, пов’язана з неузгодженістю повноважень законодавчої та виконавчої гілок влади. Обрання парламенту 2006 року та формування коаліції, яка стала на шлях протистояння з президентом, призвели, по суті, до двовладдя. Ухвалення нової редакції «Закону про Кабінет Міністрів», яка надавала більше повноважень урядові, та масовий перехід опозиційних депутатів до парламентської більшості, яка могла би відтоді досягти конституційних розмірів (300 народних депутатів) і долати президентські вето, змусила президента В. Ющенка навесні 2007 року розпустити Верховну Раду. Парламент та уряд розцінили цей крок як антиконституційний і саботували перші дати дострокових виборів. Лише певні кроки президента, зокрема підпорядкування безпосередньо собі внутрішніх військ, змінили характер протистояння і стимулювали переговорний процес, який вилився у проведення у вересні 2007 року дострокових парламентських виборів. Громадська думка відреагувала на це зниженням підтримки демократії в бік зростання індиферентного ставлення.

Крім цього, подальша світова фінансово-економічна криза 2008 року обернулася для України різкою девальвацією національної валюти. Опитування 2009 року засвідчило мінімальну підтримку демократичного врядування, коли вже менше третини респондентів вважало, що демократія є найбільш бажаним типом державного устрою для України. Натомість зросла кількість невизначених та індиферентних позицій. На це і звернула тоді увагу Ірина Бекешкіна, зазначивши, що зменшення підтримки демократичного державного устрою не веде до зростання кількості прихильників авторитаризму; ті, хто розчарувався у демократії, переходять у категорію тих, кому байдуже, який політичний режим буде у країні. Водночас вона зафіксувала ключовий факт, що кореляції між зовнішньополітичними орієнтаціями та вибором типу політичного режиму виявилися значно тіснішими, ніж між відчуттям економічної кризи і вибором політичного режиму. Саме демократію обирали насамперед ті, хто волів би, аби Україна увійшла до європейської спільноти та НАТО і не входила до союзу з Росією та Білоруссю. З іншого боку, важливим було те, що навіть ті, хто орієнтувався на союз з Росією та Білоруссю, не схильні були переймати для України той політичний режим, який панував у цих країнах; значна кількість цих респондентів виявила байдужість до типу політичного режиму [Бекешкіна, 2009].

Навіть попри прихід до влади авторитарного президента В. Януковича, населення поступово оговтувалося від політичних пертурбацій та економічної кризи, тому підтримка демократії зросла до майже половини населення. І лише після Революції Гідності цей показник зміцнів.

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну 2022 року очікувалося, що на тлі військового стану, централізації влади та масового згуртування навколо політичних лідерів зросте суспільний запит на авторитарний устрій. Однак результати опитування 2022 року, навпаки, свідчать про більшу підтримку демократичного устрою та зниження підтримки авторитаризму.

Отож, постала потреба проаналізувати відповіді респондентів за соціально-демографічними показниками, щоб глибше осягнути те, які преференції щодо бажаного державного устрою поширені у різних соціальних групах населення України. Для цього були використані результати соціологічного опитування, що проводилося Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва із соціологічною службою Центру Разумкова з 5 по 12 серпня 2022 року за грантової підтримки Університету Бремена та Міжнародного фонду «Відродження». Опитування методом face-to-face проводилося у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській, Чернівецькій областях та місті Києві (у Запорізькій, Миколаївській, Харківській областях – лише на тих територіях, що контролюються урядом України та на яких не ведуться бойові дії). Було опитано 2024 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. Разом з тим, додаткові систематичні відхилення вибірки можуть бути зумовлені наслідками російської агресії, зокрема, вимушеною евакуацією мільйонів громадян.

Вікові особливості політичних орієнтацій залежать від того, за яких умов проходила первинна та вторинна соціалізації. Поряд з первинною соціалізацією, в якій основну роль, починаючи з дитячого віку, відіграють найближче оточення (сім’я, знайомі, друзі, школа), становлення особистості в її громадянському статусі відбувається під впливом набору політичних і соціальних інститутів, які стають вирішальними під час вторинної соціалізації. Саме тому громадяни, які живуть у культурах з досвідом тривалого демократичного врядування, демонструватимуть більш позитивне ставлення до того, як працює демократія, ніж громадськість, яка виросла за автократії.

У цьому разі на особистість впливають не тільки політичні чинники, що мають першочергове значення, а й неполітичні умови, за яких відбувається соціалізація людини. Причому присутність агентів та інститутів соціалізації забезпечує існування індивіда як громадянина. Відсутність цих детермінант призводить до трагічних наслідків. Яскравим прикладом є твір британського романіста Вільяма Голдінга «Володар Мух». Англійські хлопчики, які потрапили на безлюдний острів після авіакатастрофи, намагаються організувати певну суспільну організацію за взірцем тієї держави, яку залишили. Їхній лад має ознаки демократії. Але згодом із хлопчиками, котрі попервах весело заходяться будувати своє суспільство і демократично вибирають лідера, відбуваються жахливі події. Демократія перетворюється на тоталітарне правління самозваного вождя, цивілізована громада обертається на плем’я, а його члени – на дикунів.

Саме тому криза політичної соціалізації, що триває в Україні та інших пострадянських країнах, найвідчутніше зачіпає старшу вікову когорту, яка значно гірше адаптується, ресоціалізується за нових політичних умов. Це пов’язано з тим, що нові демократичні цінності не набули адекватної систематизації, не були підкріплені економічно, тому ця когорта віднаходить і повертає звичайні колишні політичні цінності, аби зменшити відчуття невизначеності та тривоги.

Віковий розподіл відповідей респондентів в опитуванні 2022 року засвідчує цю тенденцію (табл. 2). Наймолодша когорта (18–29 років) українських громадян найбільше підтримує судження, що демократія є бажаним типом державного устрою для України. Втім, старша молодь та люди середнього віку ненабагато відстають від наймолодших. І це не дивно, оскільки людям із покоління 50-59 років, серед якого дві третини тепер підтримує демократичний устрій, тридцять років тому було по 20-30 років. Тобто вже за роки незалежності України проходила їхня вторинна політична соціалізація.

Таблиця 2

Віковий розподіл відповідей громадян України на запитання «З яким із наведених нижче суджень Ви більш згодні?, %

Рівень освіти як чинник ставлення до державного устрою також є важливим. Адже від цього залежать як когнітивні навички вибору інформації, так і вибір самих джерел інформації, з яких індивіди черпають знання про переваги чи недоліки певної ідеології чи певного політичного режиму. Як правило, люди з вищим рівнем освіти не обмежуються лише телебаченням, а часто шукають відповіді на запитання з різних Інтернет-джерел. До того ж під час вторинної соціалізації вони уважніше засвоювали елементарні соціо-гуманітарні знання (історія, політологія, соціологія тощо), які відіграють певну роль у вихованні ліберальних поглядів. Це дає їм чіткіші знання про переваги демократії та небезпеки авторитаризму.

Отже, опитування 2022 року показує чітку тенденцію, коли зі зростанням рівня освіти зростає згода з перевагами демократичного устрою країни (табл. 3).

Таблиця 3

Освітній розподіл відповідей громадян України на запитання «З яким із наведених нижче суджень Ви більш згодні?», %

Цікаво, що дослідження зафіксувало відмінності між людьми із загальною середньою освітою та середньою спеціальною освітою. Очевидно, що додаткове навчання після загальної освіти дає чіткіше розуміння про переваги демократичного устрою. Власне, нічого дивного у цьому немає, оскільки підтримка демократії у розвинутих країнах ґрунтується на існуванні потужного середнього класу, представники якого необов’язково повинні мати вищу освіту. Тут скоріше йдеться про те, що рівень освіти у поєднанні з матеріальним становищем є складовими соціоекономічного статусу особистості. Соціологічні дослідження вказують на те, що із зростанням соціоекономічного статусу збільшується підтримка демократичного врядування. Адже із зростанням матеріального становища, що часто залежить від освітнього рівня, люди звільняються від екзистенційного тиску проблем виживання, відповідно для таких людей корисність і цінність свободи суттєво увиразнюється. Своєю чергою, це призводить до запитів та прагнень, які найоптимальніше можуть бути реалізовані ліберально-демократичними інституціями.

Часто економічний чинник стає вирішальним у процесах демократизації, особливо коли загострюються фінансово-економічні кризи. Різке погіршення економічної ситуації, падіння рівня життя, зростання безробіття та інші негативні наслідки спричиняють тугу населення за «сильною рукою», сприяють згортанню демократичних свобод і розвитку авторитарних тенденцій. До того ж у зубожілих виборців коротка пам’ять і вони можуть спокуситися на популістські чи авторитарні гасла, оскільки незаможним громадянам не доступні ґрунтовні знання про політичну систему, і вони черпають інформацію переважно із телебачення. Саме такі люди стають жертвами політичних шарлатанів, популістів та тих, хто дає прості рецепти вирішення складних проблем. Люди з низьким соціоекономічним статусом зазичай переймаються проблемами виживання, тому вони не можуть цінувати існування демократичних інститутів, за винятком тих, які розподіляють фінансову допомогу.

Заможні мають більш раціональні погляди на політичні питання, ніж пересічний виборець, оскільки вони усвідомлюють свої інтереси. Із досягненням певного матеріального достатку люди володіють вільним часом, мотивацією і здатністю домагатися демократичних свобод. І саме демократична система з її недоліками допомагає реалізувати ці інтереси. Для багатьох матеріально забезпечених громадян (принаймні для тих, хто свій статус здобув самотужки) реалістична оцінка наслідків певного політичного врядування є частиною їхньої самооцінки як людей, які мусять розбиратися у тонкощах політики, адже від неї залежить збереження досягнутого статусу. Власне, їхнє чутливе реагування на можливість авторитарного правління зумовлюється набутим розумінням причин власних успіхів та невдач у кар’єрі чи бізнесі. Адже заможніші люди, як правило, віддають перевагу демократії та її інституційним обмеженням як бар’єрам проти грабіжницького потенціалу держави, особливо у перехідних демократіях.

Не є винятком й українські громадяни. Опитування 2022 року засвідчило чітку тенденцію збільшення підтримки демократичного устрою в Україні із зростанням матеріального становища (табл. 4). Відповідно байдужість та індиферентність до змісту політичного врядування знижується із зростання матеріального становища. Цікаво, що орієнтація на авторитарний режим не має зв’язку з матеріальним ставищем.

Таблиця 4

Розподіл відповідей громадян України на запитання «З яким із наведених нижче суджень Ви більш згодні?» за оцінкою матеріального становища, %

Іншими традиційними чинниками, які впродовж десятиліть визначали політичні орієнтації українців, були їхні етнокультурні та регіональні особливості. Сучасні території Заходу та Центру України з часів раннього Середньовіччя перебувала під контролем європейських державних утворень, а саме Київської Русі, заснованої скандинавською династією, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, козацької республіки (Гетьманщини), Австро-Угорської імперії, Польщі, Румунії, Чехословаччини. На цих теренах існування тривалої традиції монополії на владу було неможливе, оскільки різні зовнішні суб’єкти часто змінювали політичну належність земель. Це виробило в українців негативне ставлення до державних інститутів, що стало проблемою у майбутньому для формування власної державності. З іншого боку, традиція церковних братств, університетів та ремісничих цехів на цих теренах була певним історичним прообразом громадянської автономності від політичного режиму. Натомість тривале перебування східної та південної частин України під владою російських монархів та Радянського Союзу спричинило значну русифікацію як через культурний вплив, так і через міграційні процеси, урбанізацію, оскільки сюди масово переселяли етнічних росіян. Отож у Західному та Центральному макрорегіонах люди більшою мірою розмовляли українською мовою, а в Південному та Східному макрорегіонах, особливо у великих містах, – російською. Внаслідок цього ще зовсім недавно простежувалися прояви політичної поляризації, коли на президентських та парламентських виборах фіксувалися електоральні відмінності за мовною та регіональною ознаками.

З початком великої війни більшість регіональних та мовних розбіжностей у політичних атитюдах українців було майже знівельовано, особливо що стосується геополітичних та безпекових орієнтацій. Однак, якщо проаналізувати результати опитування у 2022 році за мовою спілкування удома, то можна помітити певні відмінності (табл. 5).

Таблиця 5

Розподіл відповідей громадян України на запитання «З яким із наведених нижче суджень Ви більш згодні?» за мовою спілкування удома, %

Серед україномовних зафіксована дещо більша, ніж серед російськомовних, частка підтримки демократичного устрою, хоча у цілому в обох мовних групах домінує підтримка демократії. Водночас слід зазначити, що суттєвих мовних відмінностей у виборі авторитарного правління за певних обставин не простежується.

Подібним чином зберігаються відмінності за макрорегіональним розподілом (табл. 6). Більші частки підтримки демократичного устрою – близько двох третин –  декларують респонденти у Західному та Центральному макрорегіонах, тоді як у Південному та Східному макрорегіонах – таких респондентів більше половини опитаних, що також є вагомим результатом змін масової свідомості.

Таблиця 6

Макрорегіональний розподіл відповідей громадян України на запитання «З яким із наведених нижче суджень Ви більш згодні?», %

Отже, аналіз преференцій українців щодо бажаного державного устрою під час повномасштабної війни вселяє надію, оскільки виявлено помітне зростання числа громадян, які орієнтуються на демократичне врядування. Проте цей оптимізм є скоріше обережним, ніж остаточним. Потрібно враховувати те, що опитування 2022 року проводилося під час військового стану, коли не актуалізоване політичне життя, та не охоплювалися окуповані території України. До того ж соціально-демографічні характеристики відповідей респондентів свідчать про існування відмінностей за показниками віку, освіти, матеріального становища, мови та регіонів.

Очевидно, що рудименти мовних та макрорегіональних розколів хоч і були притлумлені подіями війни, та все ж їхнє існування повністю не зникло і, можливо, дасться взнаки під час післявоєнного політичного процесу. Виходячи з того, що післявоєнна відбудова неодмінно актуалізує відчуття зубожіння та загострить соціальну невдоволеність, спокуса простих політичних рішень, які не обтяжені складними процедурами представницької демократії, може бути підтримана прошарком людей з низьким соціоекономічним статусом. А кількість таких людей може на певний час бути вирішальною через демографічний дисбаланс, який стався у зв’язку вимушеним виїздом у країни Європейського союзу здебільшого представників середніх верств.

Втім, слід пам’ятати слова Ірини Бекешкіної, яка тринадцять років тому закликала не перебільшувати вплив економічних негараздів на процеси демократизації українського суспільства: «Зробимо висновок: економічний чинник справді є впливовим щодо прихильності людей до демократії, але не вирішальним. Вирішальним для долі демократії в Україні є загальне бачення її майбутнього – як демократичної європейської заможної держави, де поважають права людини і де громадяни спроможні реально впливати на дії влади. Підтримка демократії в Україні має, на нашу думку, полягати щонайперше в наданні Україні перспективи членства у ЄС, поширенні у суспільній свідомості європейських цінностей, невід’ємним компонентом яких є демократія, доведенні до української спільноти розуміння, що за умов демократії краще і, головне, більш справедливо стосовно громадян розв’язуються й економічні проблеми» [Бекешкіна, 2009: с. 356]. Наразі війна зробила євроатлантичний вибір безальтернативним для українських громадян, а це може стати запорукою післявоєнної демократизації України.

Джерела:

Бекешкіна, І. (2009). Іспит для демократії. В: В.Ворона, М.Шульга (ред.) Українське суспільство 1992–2009. Динаміка соціальних змін (сс. 348–357). Київ: Інститут соціології НАН України.

_______________________