Марія Золкіна,
політична аналітикиня
Фонду "Демократичні ініціативи"
імені Ілька Кучеріва
Оригінал тексту - на сайті «Новое время»
Громадська думка українського суспільства про конфлікт з Росією і майбутнє тимчасово окупованих територій стала вагомим чинником в пошуках виходу із цього конфлікту. Так, саме абсолютна неприйнятність для українського населення деяких болісних компромісів (повна аміністія для бойовиків, вибори на їхніх умовах чи «особливий статус», закріплений в українській Конституції) зупиняла українських переговорників від наполегливих пропозицій Заходу погодитися на такий «шлях до миру». Втім, іноді результати опитувань на такі політично чутливі теми зазнають викривлень і «читаються» неправильно як в українських, так і в західних ЗМІ. Як один з нещодавніх прикладів, можна навести колонку на Bloomberg «Східна Україна не така й сепаратистська» за авторства Л.Бершидського, достатньо відомого російського журналіста. У ній використовуються результати оприлюдненого днями соціологічного дослідження німецького Центру східноєвропейських та міжнародних студій (ZOiS). Це - авторитетний центр, який від 2016 р. досліджує і транслює переважно для західної аудиторії суспільні настрої на українському Донбасі: як підконтрольній, так і окупованій частині. Головний меседж колонки полягає в тому, що на Донбасі варто провести референдум під міжнародним контролем, і боятися його результатів Україні не варто. Втім, давайте звернемося до результатів самого дослідження, аби самим виокремити принципово важливі його результати і пояснити, що ж вони насправді можуть означати.
Перше. На підконтрольному Донбасі превалює саме українська ідентичність. Всупереч інтерпретаціям, що вона «втратила» свою популярність від 2016 року, бо згідно з німецьким дослідженням, ідентичність «Я – громадянин України» зменшилася з 53% у 2016 році до 26% у 2019 р., тобто вдвічі. Але серед можливих відповідей було два варіанти суто «української» ідентичності: «громадянин України» та «етнічний українець». Етнічна ідентичність, навпаки, збільшилася з 11% у 2016 р. у 2,5 рази – до 29% у 2019 р. Виходить, що коли оцінити сукупно українську ідентичність (і державницьку, і етнічну), то у 2016 р. вона на підконтрольному Донбасі охоплювала 64% місцевого населення, а у 2019 р. – 55%. Падіння є, але це як і раніше - однозначно найбільш поширена самоідентифікація на підконтрольному Донбасі (опитування «Демініціатив» восени 2018 р. показали, що ідентифікація «громадянин України» складає 50% для Донецької і 57% для Луганської областей. Суттєва різниця з даними німецького опитування може бути пов’язана з тим, що ZOiS дає дещо інший набір варіантів відповідей, який включає різні етнічні і лінгвістичні ідентичності). Тому, коли це не враховано, складається враження, що і підконтрольна, і окупована частини Донбасу однаково розгублені в пошуках своєї ідентичності, а це – категорично не так.
Другий принциповий момент стосується оцінки політичного майбутнього наразі окупованих територій. У людей, що там проживають, так і не сформувалося міцного переконання в сепаратистській державності. Ба більше, опитування ZOiS показало, що приєднання до України (зі статусом автономії або без) сукупно підтримують 54,5% місцевих жителів (у 2016 р. – 56%). І це не може не бути позитивним сигналом для реінтеграції і підтримки зв’язків з громадянами, навіть без прогресу в переговорах. Але в той же час 46% жителів «ЛДНР» підтримують приєднання до Росії. В ситуації, коли конкретні цифри в опитуванні на окупованій території не можуть сприйматися як цілком «чисті», висновок може бути тільки один: розуміння умовних 46% «за» входження в склад Росії як незначущої меншості – викривлене представлення картини суспільних настроїв на Донбасі.
Але головне – це пропозиції, які можуть формулюватися на основі невірних інтерпретацій: у згаданій вище колонці на Bloomberg пропонується новому Президенту України В.Зеленському домагатися референдуму на Донбасі (бажано, в обох частинах??) під міжнародним спостереженням. Ще й подається оптимістичний прогноз у 40% «за» Україну. Звідки такі прогнози? Це що – середнє арифметичне з відповідей на питання про політичне майбутнє псевдореспублік по обидва боки лінії розмежування?
При цьому наводяться начебто раціональні вимоги до самого процесу голосування. Зокрема, якісний міжнародний контроль за виборами, можливості для українських політсил проводити кампанії, але все це впирається в одну просту формулу. З одного боку, треба бути добре обізнаним в ситуації на місцях, аби зрозуміти наскільки такі пропозиції реалістичні з точки зору їх імплементації. А з іншого боку, ані результати опитування ZOiS, ані будь-якого іншого дослідження не можуть апріорі вважатися аргументом для проведення виборів без належної підготовки. І це і є той самий крихкий лід, яким ми рухаємося, коли використовуємо результати опитувань з надчутливих тем. Тому що навіть в спокійній ситуації, коли немає проблеми окупації, включення у російський інфопростір, провести повноцінну кампанію на тих територіях сьогодні неможливо. А результати опитування – це не результати виборів чи референдуму. Якщо ви обізнані про місцеві особливості, то будете в першу чергу не прогнозувати результати можливих виборів в екстремальних умовах, а ставити питання про роль спостережної місії ОБСЄ, а саме: як обмежена сепаратистами в своїх навіть фізичних пересуваннях місія забезпечить там чесні вибори? Чи про демілітаризацію як обов’язкову передумову для будь-яких виборів чи референдуму. Про роботу українських медіа, політиків, і активістів. І взагалі, з якого дива, Україна повинна на територіях, які були окуповані, проводити референдум про їхній статус (не кажучи вже про референдум на підконтрольній території)? Ось ці питання треба ставити, бо вибори чи референдум – це аж ніяк не самоціль. Це – інструмент реінтеграції. І використовуватися він може винятково після воєнної деескалації і певного перехідного періоду.
Саме тому, в роботі з соціологічними дослідженнями на тему конфлікту настільки важлива «чистота», обережність та зваженість інтерпретацій. І загалом, думаю, що ми, українські аналітики громадської думки, надто «пропускаємо у свої ворота» в інформпросторі Заходу. Хоча саме ми володіємо найбільш повним масивом інформації про реальний стан громадської думки.
_____________________
Цю статтю представлено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст статті є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
