доктор історичних наук, професор кафедри політології НаУКМА, науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва
Оригінал статті - Новое время
Головне — «всьо не пропало», і країна не завалилася, попри всі проблеми, що перейшли до нас із минулого року — це спроби монополізації влади, популістські рішення, хаотичність у рішеннях влади
Ще рано підбивати підсумки. Ситуація розвивається стрімко і у світі, і у нас в країні, зокрема це пов’язано з епідемією коронавірусу.
До кінця року нас очікує ще багато важливих речей. По-перше, ухвалення бюджету в другому читанні. По-друге, продовжує розвиватися ситуація з кризою навколо Конституційного суду. Важливий третій момент — починається формування керівних органів обраних рад. І четверте — локдаун. Добре, що дати його відомі, але все може ще змінитися, бо з коронавірусом усе непрогнозовано.
Головне. «Всьо не пропало», і країна не завалилася, попри всі проблеми, що перейшли до нас із минулого року. Це спроби монополізації влади, популістські рішення, хаотичність у рішеннях влади. І неочікувана епідемія коронавірусу. Будь-якій владі, що зіткнулася із таким викликом, не позаздриш у тій дилемі між запровадженням карантину та ухваленням суворих економічних рішень.
Почнемо з політики. 2020-тий рік перекреслив багато ілюзій, що з’явилися у 2019-ому і були пов’язані зі зміною влади в Україні. Після обрання президент Зеленський і парламент мали захмарні рейтинги довіри. Вже на початку року кількість тих, хто їм довіряла була такою ж, як і тих, хто не довіряє — так званий нульовий баланс. Потім почала переважати негативна оцінка діяльності. У цьому немає нічого несподіваного. Рівень довіри до новообраної влади зазвичай упродовж року падає. Але падіння відбулося дуже різке, бо були зависокі очікування.
2020-тий рік перекреслив багато ілюзій
Виявилося, що президент Зеленський насправді повертається до традиційної української політики. У 2019 році були спроби монополізації влади. У цьому році ці спроби тривали, але можливостей для них стає все менше. Відбулася заміна урядів — Гончарука на Шмигаля, генерального прокурора на політично заангажовану Венедиктову. Призначення уряду Шмигаля показало, що всі рішення ухвалюють на Банковій, а не в парламенті. Для цих призначень голоси зібрали, але для схвалення програми діяльності уряду — не вистачило. Уряд не отримав імунітет на один рік. Це відкриває можливості для Офісу президента тримати його на короткому повідку. Та й Шмигаль все одно не має свого політичного обличчя. Він є виконавцем волі Банкової.
Монобільшість почала розмиватися. На відміну від інших не кажу, що її більше немає. Вона ще лишається, але швидко зійшла нанівець можливість здійснювати турборежим. І зараз для ухвалення деяких рішень потрібні ситуативні голосування з іншими фракціями.
Офіс президента. Після відставки Андрія Богдана його тезка Єрмак де-факто сконцентрував у своїх руках нечувану владу і можливості впливу на президента. З формальної точки зору ми зараз побачили новий витвір — це так звані заяви офісу президента (ОП), в яких тлумачаться всі найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики. Можна зрозуміти, коли є заяви прес-секретаря, голови ОП або навіть когось із його заступників. Але що таке заява ОП? В Конституції немає згадки про ОП. Бо це є технічна структура.
Щодо рівня професійності призначень, для мене, як представника освітньої сфери, показовим було призначення Сергія Шкарлета (чий плагіат було доведено). Президент Зеленський казав, що це буде нова якість кадрів. Натомість ми бачимо повернення до кадрів, так чи інакше пов’язаних з регіоналами. Заступники голови ОП Олег Татаров і Андрій Смирнов, призначення в ТКГ Леоніда Кравчука, спроба політичної реабілітації Святослава Піскуна. На початку року Зеленський визнавав, що вів переговори і з Валерієм Хорошковським, і з Сергієм Тігіпком про посаду прем'єр-міністра. А в кінці року призначення голови Одеської ОДА Сергія Гриневецького, головою Сумської ОДА — Василя Хоми, свого часу теж пов’язаних із Партією регіонів.
З найпозитивнішого. Парадоксально, але це було зроблено за допомогою Європейської Cолідарності і Голосу —голосування за закон про ринок землі і закон про банківську діяльність. Проблема в тому, що ці рішення не є популярними серед українців, але вони були потрібні для країни.
Щодо ситуації з коронавірусом. Тут спільна відповідальність і влади, і самих українців. Дії влади були хаотичними. Надмірний карантин на самому початку, а потім навпаки — недостатня рішучість у його запровадженні. Перед місцевими виборами влада побоялася йти проти мерів. Після виборів, хоч як парадоксально, але з’явилася можливість для співпраці. Об'єктивна ситуація місцеву владу і центральну до цього підштовхуватиме. Та є ще й відповідальність самих українців. Вони незадоволені діями уряду, не підтримують карантин, причому мають у своїх головах широко розповсюджені міфи, які є у Росії і у світі, і ця дезінформація впливає. Наприклад, листопадове опитування Фонду «Демократичні ініціативи» показало, що 45% українців вважають коронавірус наслідком змови великого бізнесу і фармацевтичних компаній (і це — жах!). 36% вважають, що небезпека коронавірусу перебільшена і більшість вмирає від інших хвороб. 58% вважають, що здоровий спосіб життя і здорова їжа рятують від коронавірусу (очевидно, що це краще, ніж нездоровий спосіб і нездорова їжа, але така недовіра до дій медиків вражає). На момент опитування ще не було вакцини проти коронавірусу, але ми запитали людей, а чи збираєтеся ви вакцинуватися проти грипу? Категорично проти будь-якої вакцинації — 15%. Не будуть вакцинуватися через недовіру до нашої медицини — 16%. Вакцинуватимуться від грипу лише за умови, якщо вакцина буде безкоштовна — 16%. Ці дані свідчать про те, що суспільство не готове дотримуватися необхідних правил. А тому проблема не тільки у владі. І це якраз той випадок, коли владі треба було б показати рішучість. На жаль, її хаотичні дії протягом пандемії підірвали довіру до неї у цій сфері.
