Ставлення українців до влади під час повномасштабної війни

Олександр Резнік,
д.соц.н., завідувач відділу соціально-політичних процесів
Інституту соціології НАН України,
керівник Центру політичної соціології

Сприйняття влади під час воєнного стану залежить як від характеру та змісту самої війни, так і від дій державних інститутів. З морально-етичних причин справедливою вважається війна, коли військові дії проводяться з метою захисту власних прав, свобод та цінностей. Якщо більшість населення підтримує цілі війни, вважаючи її справедливою та необхідною, довіра до влади зростає. Тобто коли населення бачить, що влада діє в інтересах країни, воно, швидше за все, матиме позитивне ставлення до влади. При цьому це сприйняття може також бути помилковим, оскільки війна може бути імперіалістичною та агресивною, розв’язаною власним урядом та спровокованою безпідставним ресентиментом населення задля територіальної експансії. За таких умов навіть напад на іншу країну буде виправданим в очах населення країни-агресора з огляду на тотальну підтримку імперських зазіхань.

Коли ж війна проводиться без належних моральних підстав або є необґрунтованою для більшості населення, відповідальність у розв’язанні війни громадяни зрештою покладають на власний уряд. Громадяни, які сприймають війну як несправедливу, можуть бути критичними до влади та виступати проти участі у військових діях. За цих умов у суспільстві набуває поширення скептицизм у доцільності продовження війни та недовіра до державних інститутів. Люди починають сумніватися у правильності рішень уряду, відчувати недовіру до політичних лідерів або сприймати війну як необґрунтовану або непотрібну. Все це втілюється у масову критику через соціальні мережі, публічні акції або політичну опозицію. Також, у результаті втоми від тривалої війни або страху ще більших людських та матеріальних втрат громадяни можуть прийняти пасивну або байдужу позицію стосовно влади. Особливо це стає відчутним, люди відчувають відчуження від політичного процесу та вважають, що не мають впливу на події.

Здебільшого першою реакцією населення під час війни, яка вважається справедливою і легітимною з точки зору громадян, є підтримка влади та відданість (лояльність) їй. Цьому сприяє неодноразово помічений феномен політичної єдності влади та народу, коли під впливом загрози (справжньої чи уявної) з боку зовнішнього ворога люди згуртовуються навколо влади, забезпечуючи їй свою підтримку. Здатність представників влади сприяти національній єдності та об’єднувати різноманітні групи, долаючи політичні розбіжності, створює у публічній сфері відчуття спільної мети та підкреслює наявність національної стійкості. Громадяни відчувають патріотичне піднесення та обов’язок підтримувати свою владу під час війни, навіть попри критичне ставлення у минулому. Підтримка уряду ґрунтується на пріоритеті військових зусиль та прийняття необхідних рішень, які гарантують ефективність своєї армії та перемогу власної країни. 

У подальшому те, якою мірою війна впливає на повсякденне життя людей, може по різному визначати їхнє ставлення до влади. Власне, здатність центральних та муніципальних органів влади вирішувати та пом’якшувати ці проблеми визначають суспільні настрої. Порушення звичного розпорядку дня, економічні труднощі або втрата близьких, можуть викликати низку емоцій, від патріотизму та стійкості до розчарування та гніву. Однак всі ці емоції співвідносяться із сприйняттям екзистенційних загроз самої війни. Люди можуть терпіти труднощі, якщо розуміють, що ворожа окупація несе ще більші поневіряння. 

Важливим чинником за цих умов є наявність лідерських здібностей у глави держави, які можуть значно вплинути на суспільну довіру до влади у цілому. Тут велике значення має наявність харизматичного лідерства, коли глава держави випромінює впевненість та вміння керувати в екстремальних умовах. Адже люди завжди шукають рішучості в часи непевності. При цьому влада зазвичай використовує пропаганду для зміцнення своєї популярності, формуючи позитивне ставлення громадян до уряду та підтримуючи моральний дух країни під час конфлікту. Зокрема, ЗМІ відіграють вирішальну роль у формуванні ставлення до влади під час війни. Відображення в засобах масової інформації дій уряду, військових успіхів чи невдач, вирішення конфлікту тощо є домінуючим чинником формування громадської думки. Упередженість ЗМІ, пропаганда чи контроль над альтернативними джерелами можуть змінювати ставлення в різних напрямках, у бік підтримки чи опозиції до влади. Тут важливим залишається баланс між інформуванням та убезпеченням від інформаційно-психологічних операцій з боку ворога. 

Водночас рівень прозорості, продемонстрований владою під час війни, може суттєво коригувати ставлення до неї. Навіть ілюзорна відкритість у обміні інформацією про хід війни, жертви та процеси прийняття рішень може сприяти довірі та позитивному ставленню. Ефективна комунікація, прийняття стратегічних рішень і вміння надихнути та згуртувати націю можуть посилити впевненість у здатності лідера країни успішно провести країну через війну, здійснюючи ефективні заходи для забезпечення захисту, безумовно матиме підтримку населення. Коли військові операції сприймаються як успішні, це сприяє утриманню довіри на високому рівні. Особливо це притаманно країнам, які зазнали агресії, а військові дії вважаються як акт оборони та самозахисту. Саме уособлення влади як гаранта їхньої безпеки та добробуту під час війни суттєво збільшує її підтримку серед населення.

І навпаки, відсутність щирості в інформуванні населення може призвести до розчарування, підозрілості та негативного ставлення. Якщо до того ж війна супроводжується трагічними помилками, поганим плануванням або неефективним виконанням, це може підірвати довіру. 

Особливістю політичної системи України є те, що у соціальних уявленнях громадян щодо владної ієрархії держави засадничим є інститут президенства, Ставлення до цього владного інституту часто визначається соціально-політичною стратифікацію суспільства, коли соціальні групи, сформовані за різними ідентичностями, оцінюють діяльність президента крізь призму власних ідеологічних, етнокультурних, етно-політичних та геополітичних домагань. Специфікою українського суспільства було те, що навіть максимальні показники позитивних оцінок президента країни завжди були вкрай низькими і не досягали найвищих балів. Динаміка оцінок діяльності президента України свідчила про те, що позитивне ставлення зростає відразу після виборів, коли у населення з’являється оптимізм, зумовлений передвиборними обіцянками. У подальшому впродовж президентської каденції оцінки стають негативними [Резнік, 2021].

У довоєнні роки детермінація ставлення громадян України до президентської влади співвідносилася з актуалізацією певних соціальних змін у суспільстві. Зокрема, запровадження економічних реформ впродовж 1990-х років чітко диференціювало ставлення до діяльності президента за ідеологічними вимірами, коли розбіжності простежувалися між прихильністю до ринкових реформ та поверненням до планової економіки. Крім цього, із середини 1990-х років ставлення до президента також зумовлювалося етнокультурними чинниками – регіональною належністю та мовою спілкування у сім’ї. Етнокультурна та регіональна належність українських громадян ставала ключовою у їхньому ставленні до умовно «своїх» та «чужих» у владних інституціях до подій 2014 року. Зокрема, оцінки про розподіл повноважень між президентом і парламентом України залежали від того, хто на момент опитування перебуває при владі, а хто був в опозиції. У регіональному розподілі «провладна» частина електорату традиційно виступала за збільшення повноважень Президента України, а «опозиційна» бажала збільшення повноважень парламенту. У випадку виграшу опозиційного кандидата регіональний розподіл оцінок неодноразово набував протилежного вигляду [Резнік, Козловський, 2021).

Тобто на той час давалася взнаки ще і розбалансованість громадянської ідентичності. З часом (після 2004-го) чинник мови спілкування знизив свій вплив, перейшовши в етно-політичну площину – йдеться про надання статусу офіційної російській мові, яким спекулювали різні політичні сили. З початку 2000-х років одним із ключових у ставленні до глави держави стає чинник геополітичних орієнтацій громадян, коли вирішальний етап формування української ідентичності наштовхнувся на боротьбу у символічному просторі конкуруючих векторів зовнішньополітичного розвитку країни. Натомість соціо-економічна детермінанта – матеріальне становище сім’ї – виявилася менш прив’язаною до електоральних циклів: незалежно від особи президента заможні громадяни схильні були позитивно оцінювати його діяльність, а зубожілі – негативно [Резнік, 2021]. 

З початком широкомасштабного російського вторгнення та героїчної відсічі з боку українців суттєво зросло позитивне ставлення до владних інститутів. Це пов’язано з тим, що попри суттєві територіальні втрати владі вдалося ефективно стабілізувати державний апарат та налаштувати суспільство на рішучий спротив. Важливу роль тут зіграло те, що представники центральних органів влади у критичні дні залишилися у столиці. Перш за все для українців та всього світу вирішальним фактом уособлення незламності стало перебування в у напівоточеному Києві президента В.Зеленського та його адміністрації, уряду та парламенту. 

Як свідчать опитування Центру Разумкова, частину з яких було проведено разом Фондом «Демократичні ініціативи», порівняно з довоєнними показниками рівні довіри до політичних інститутів після широкомасштабного вторгнення зросли більш ніж удвічі щодо президента України, уряду та Верховної Ради (табл. 1).

Таблиця 1

Довіра українці до політичних інститутів до і під час війни,%

Джерело: [Центр Разумкова, 2022; 2023a; 2023b].

Характерно, що тренд зростання до цих центральних органів влади продовжився і у 2023 році, однак травневе опитування показало відчутне зниження довіри до уряду та парламенту і збереження максимальних показників довіри до президента. Натомість рівні довіри до політичних партій та судової гілки влади зросли менш стрімко і стабілізувалися у цілому на одному рівні впродовж року тривання великої війни, причому частки недовіри продовжували суттєво перевищувати частки довіри.

Отже, з поміж усіх політичних інститутів саме інститут президентства продовжує вирізняється високим рівнем довіри серед українців під час російсько-української війни. Відтак, скориставшись даними загальнонаціонального опитування (N=2018), проведеного методом face-to-face Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Центром Разумкова протягом 13–21 грудня 2022 року, було проаналізовано рівень довіри до президента за соціально-демографічними характеристиками (табл. 2).

Таблиця 2

Соціально-демографічні характеристики респондентів за рівнем довіри до президента України, грудень 2022 р., %

*Примітка. Категорія «Більш забезпечені» об’єднує респондентів, які описали свій матеріальний стан як «Живемо забезпечено, але зробити деякі покупки ми поки що не в змозі» та «Ми можемо собі дозволити придбати практично все, що хочемо» з огляду на низьку наповненість останньої категорії (N = 23).

Розподіли за статевою ознакою та рівнем освіти не виявили суттєвих відмінностей. Натомість розподіл за віковими когортами продемонстрував, що рівень довіри знижується із збільшенням віку. Дещо більший рівень довіри до президента України виявляють респонденти із матеріально забезпечених верств населення порівняно із зубожілими верствами. Однак ці відмінності не є разючими. 

Розподіл довіри до президента України за типом населеного пункту продемонстрував переважаючі частки довіри в усіх поселенських групах. Лише серед мешканців селищ міського типу ця частка дещо меншою порівняно із містами і селами. За макрорегіональним розподілом виявилося, що в усіх регіонах більшість мешканців довіряє президенту країни. Втім, найбільше виявилося таких у Центральному макрорегіоні, а найменше – у Східному макрорегіоні.

Певні відмінності зафіксовані за мовними ознаками. Особливо, якщо брати до уваги мовну ідентичність (рідну мову). Так, серед тих, хто зазначив українську мову рідною, абсолютна більшість демонструє довіру. Серед тих, хто зазначив рідною російську мову, більшість також виявляє довіру, водночас близько третини – не довіряють. Подібні, однак вже не такі відчутні відмінності зафіксовано і за мовою спілкування вдома, коли в обох групах більшість довіряють українському президенту, однак серед україномовних ця частка дещо більша, ніж серед російськомовних.

Крім соціально-демографічних чинників, важливу роль відіграє сприйняття перебігу великої війни. Досить чітко простежується зв'язок між довірою до президента та ставленням до можливих компромісів із Росією заради припинення війни (табл. 3). Чим більш безкомпромісно налаштовані респонденти, тим більша довіра до глави держави. І навпаки, чим більша готовність до компромісів, тим більшими є частки недовіри. Власне серед тих, хто вважає, що заради миру варто йти на будь-які компроміси, виявилися найбільша частка недовіри до українського президента.

Таблиця 3

Довіра до президента України у групах за ставленням до компромісів із Росією заради припинення війни (%), грудень 2022 р.

Найбільш міцним виявився взаємозв’язок між довірою до президента та вірою у перемогу України у війні проти Росії (табл. 4). Саме ці відмінності є разючими. Серед тих, хто вірить у перемогу України над Росією, абсолютна більшість довіряє президенту. Тоді як серед тих, хто не вірить у перемогу – абсолютна більшість не довіряє очільнику України.

Таблиця 4

Довіра до президента України у групах за вірою у перемогу України у війні проти Росії (%), грудень 2022 р.

Соціальні та культурні норми також можуть впливати на ставлення до влади під час війни. Такі чинники, як націоналізм, патріотизм чи історичні наративи, можуть формувати суспільні настрої щодо функціонування владних інститутів. Відомо що «ядерний» електорат чинного президента Володимира Зеленського (якщо таким вважати прихильників партії «Слуга народу» на парламентських виборах 2019 року) вирізнявся тим, що частіше дотримувалися неоднозначних (амбівалентних) позицій щодо асоціації з ЄС та оцінок Революції 2014 року [Ash, Shapovalov, 2022]. Однак з початком повномасштабної війни до традиційних прихильників чинного президента додалися люди, які ще нещодавно скептично оцінювали його діяльність. Як свідчить двовимірний аналіз, тепер серед тих, хто підтримує вступ України до Європейського Союзу, абсолютна більшість довіряє президенту України, тоді як серед противників цього інтеграційного шляху більша частина не довіряє (табл. 5).

Таблиця 5

Довіра до президента України у групах за ставленням до вступу України до Європейського Союзу (%), грудень 2022 р.

Навіть преференції щодо варіантів гарантування національної безпеки України після російської агресії 2022 року певним чином відображаються на довірі до інституту президентства (табл. 6). Зокрема, найбільші частки довіри зафіксовані серед тих респондентів, які надали перевагу вступу України до НАТО або ж стратегічній оборонній співпраці із США.

Таблиця 6

Довіра до президента України у групах за перевагами гарантування національної безпеки України після російської агресії (%), грудень 2022 р.

Дещо менші, однак вагомі частки довіри простежуються серед тих, хто надав перевагу стратегічній оборонній співпраці союзними та сусідніми країнами (наприклад, Польща, країни Балтії) або обрав пріоритетним шлях розвитку власних Збройних Сил та оборонної промисловості (за прикладом Ізраїлю чи Швейцарії). Натомість, серед тих, хто не визначився або надає перевагу позаблоковому або нейтральному статусу як варіанту гарантування  національної безпеки України після російської агресії, спостерігаються дещо менші частки довіри до президента.

Так само, виявилося, що оцінка подій Євромайдану також диференціює населення за рівнем довіри до інституту президентства (табл. 7).

Таблиця 7

Довіра до президента України у групах за оцінкою подій Євромайдану (%), грудень 2022 р.

Так, серед тих, хто оцінює події на Майдані наприкінці 2013 – на початку 2014 року як Революцію Гідності, а саме як справедливе повстання народу проти авторитарної влади, абсолютна більшість довіряє президенту України. Натомість, серед тих, хто вважає ті події незаконним державним переворотом, захопленням влади групою озброєних людей, хоч і зафіксовано більше половини тих, хто довіряє, однак частка недовіри нараховує більше третини опитаних. Водночас, серед тих, хто не погодився з обома категоричними оцінками подій Євромайдану або ж не визначився з власною оцінкою, довіра до Президента є також домінуючою.

Отже, ставлення до влади під час війни, зокрема довіра до президента України визначається низкою чинників, ключовими з яких є ті, які пов’язані з перебігом військових дій. Чіткий взаємозв’язок цього ставлення з вірою у перемогу та налаштованістю на безкомпромісність результатів цієї перемоги в черговий раз підтверджує тезу про унікальний феномен політичної єдності та згуртованості влади та народу, який притаманний насамперед у часи екзистеційної загрози. В українському випадку він ще доповнюється євроатлантичними устремліннями та проукраїнською ідентичністю населення.

Та все ж слід розуміти, що феномен всезагальної, соцієтальної підтримки влади під час визвольної війни має тимчасовий характер. Власне, все це у майбутньому, у післявоєнні часи чітко коригуватиме межі підтримки чинної влади, оскільки будь-які кроки по зміні чи корекції політичного курсу відразу позначиться на підтримці. Адже ця підтримка не визначається сліпою і беззаперечною відданістю громадян. Це підтверджується й тим, що навіть зараз, попри високу довіру до президента України та суттєво меншу довіру до Верховної Ради, ініціативи з боку Офісу Президента щодо проведення чергових парламентських виборів під час війни не знайшли підтримки у суспільстві. Так, в опитуванні громадської думки, яке проводилося соціологічною службою Центру Разумкова на замовлення ZN.UA з 28 квітня по 3 травня 2023 року (опитано 2020 респондентів віком від 18 років методом face-to-face в 22 областях України та м. Києві; теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%) українців запитали «У жовтні 2023 року мали б відбутися чергові парламентські вибори. Але під час дії воєнного стану вибори, згідно з законом, неможливі. Як слід вчинити владі у цій ситуації?». Виявилося, що лише 11,7% опитаних згодні на переривання воєнного стану та проведення скороченої виборчої кампанії і виборів у жовтні 2023 року. Натомість переважна більшість (61,6%) висловилася за продовження повноважень чинної Верховної Ради до закінчення воєнного стану, скільки б він не тривав. Разом з тим, чверть дорослого населення (26,7%) не визначилася у цьому питанні [Ведернікова, 2023].

Після закінчення російсько-української війни ставлення до владних інститутів може змінитися. Перехід до мирного, повсякденного життя зумовить інші виклики, зокрема, відновлення економіки, повернення біженців, розбудова зруйнованих інфраструктур і розв'язання різноманітних соціальних проблем. Тобто ініціативи влади, не пов’язані із війною, люди будуть сприймати та оцінювати незалежно від популярності цієї влади під час війни. Післявоєнна довіра до владних інститутів буде залежати від їхньої здатності відповідати тим політичним та соціальним змінам, на які вже зараз налаштований український соціум.

Джерела

• Ash, K., Shapovalov, M. (2022). Populism for the ambivalent: anti-polarization and support for Ukraine’s Sluha Narodu party. Post-Soviet Affairs, 38 (6), 460–478.
• Ведернікова, І. (2023). Війна і вибори. Яка перемога важливіша? ZN.UA. 18 травня 2023 р. URL: https://zn.ua/ukr/war/vijna-i-vibori-jaka-peremoha-vazhlivisha.html
• Резнік, О. (2021). Детермінанти ставлення громадян до діяльності президента України (1994–2020). Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 1, 25-41.
• Резнік, О., Козловський, О. (2021). Уявлення про державні інститути України у масовій свідомості населення. Українське суспільство: моніторинг соціальниг змін. 30 років незалежності, 8 (22), 259–267.
• Центр Разумкова (2022). Політичні підсумки 2022 року: оцінка громадянами ситуації в країні та дій влади, довіра до соціальних інститутів (грудень 2022 р.). URL: https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/politychni-pidsumky-2022-roku-otsinka-gromadianamy-sytuatsii-v-kraini-ta-dii-vlady-dovira-do-sotsialnykh-instytutiv-gruden-2022r
• Центр Разумкова (2023a). Оцінка громадянами ситуації в країні та дій влади, довіра до соціальних інститутів (лютий–березень 2023 р.). URL: https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/otsinka-gromadianamy-sytuatsii-v-kraini-ta-dii-vlady-dovira-do-sotsialnykh-instytutiv-liutyi-berezen-2023r
• Центр Разумкова (2023b). Оцінка громадянами ситуації в країні, довіра до соціальних інститутів, політиків, посадовців та громадських діячів (травень 2023 р.). URL: https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/otsinka-gromadianamy-sytuatsii-v-kraini-dovira-do-sotsialnykh-instytutiv-politykiv-posadovtsiv-ta-gromadskykh-diiachiv-traven-2023r