Україна — Румунія: відкладений потенціал двосторонніх відносин, який використаємо або ми, або Росія
Спеціально для Infopost.media
Зближення України та Румунії розпочалося ще у 2014 році, а після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році набуло безпрецедентного рівня солідарності та підтримки з боку Бухареста. Після розпаду СРСР двосторонні відносини між Україною та Румунією супроводжувалися територіальними суперечками та питаннями прав національних меншин. Зокрема, у 2004–2009 країни сперечалися у Міжнародному суді ООН щодо делімітації континентального шельфу та виключної економічної зони в Чорному морі, над якою врешті суверенітет встановила Румунія. Окрім цього, напруженість викликали дискусії щодо мовної політики та дотримання прав національних громад.
Новий етап двосторонніх відносин між Україною та Румунією охоплює період після падіння комуністичних режимів у Східній Європі, зокрема в Румунії, де внаслідок антикомуністичної революції 1989 року було страчено диктатора Ніколає Чаушеску, а також після розпаду СРСР. Ідеали, сформовані в той період, досі залишаються моральними орієнтирами для румунського суспільства та досі наповнюють політичний дискурс, особливо у політичний виборчий сезон.
До 2014 року особливий вплив на відносини між країнами зокрема мали судові тяжби навколо територіальних претензій Румунії щодо шельфу Зміїний, над яким за рішенням суду суверенітет врешті Румунія і зберегла. У результаті цього інциденту відносини між країнами охололи надовго, проте революція Гідності стала безповоротною подією в результаті якої Україна на міжнародній арені постала у новому амплуа. Тож Революція Гідності 2014 року в Україні стала ще й черговим етапом у відносинах України з сусідами та гейм-ченджером у сприйнятті України на міжнародній арені. Саме 2014 рік ознаменував значний прорив у двосторонніх відносинах між Україною та Румунією.
Окупація Росією Криму стала для Румунії не лише проявом порушення міжнародного права, а й викликом для власної національної безпеки через зміну балансу сил у Чорному морі. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Румунія перетворилася на одного з найнадійніших сусідів України. Рівень двосторонньої довіри був закріплений у декларації про стратегічне партнерство, що стало важливим етапом у розвитку українсько-румунських відносин.
У лютому 2022 року Україна зіткнулася з блокадою морських портів, що поставило під загрозу глобальні постачання продовольства. Румунія у таких обставинах стала одним із ключових партнерів у забезпеченні альтернативних маршрутів експорту українського зерна. Головним транзитним вузлом став порт Констанца, через який пройшли мільйони тонн української агропродукції, але загалом уся логістика була оптимізована. Критично важливими стали також дунайські порти, зокрема Галац, Брийла та Суліна, що працювали в тісній координації з українськими портами Ізмаїл, Рені та Усть-Дунайськ. Для підвищення ефективності перевалки зерна на румунську сторону було проведено днопоглиблювальні роботи на каналі Суліна, що дозволило збільшити обсяги перевезень.
Також Румунія здійснила важливі кроки для покращення залізничного та автомобільного сполучення, збільшивши кількість прикордонних пунктів пропуску, підвищивши пропускну здатність залізниці, а також оптимізувавши митні процедури.
Окрім логістичної підтримки, Румунія відігравала активну дипломатичну роль, сприяючи розширенню «Зернового коридору» та беручи участь у переговорах щодо гарантування безпеки судноплавства в Чорному морі.
Власне декларація про стратегічне партнерство була підписана у 2023 році під час візиту президента України Володимира Зеленського у Бухарест. Вочевидь це було спонтанним кроком, адже конкретних дискусій про те, як капіталізувати добру волю у реальні економічні, інфраструктурні та регіональні проекти досі не відбулося.
У 2024 році, коли світ переживав рекордну кількість виборів, Румунія також зіткнулась зі складним політичним циклом: протягом одного року в країні відбулося чотири виборчі кампанії. Очікувано, українське питання стало однією з ключових тем політичного дискурсу. Зростання популярності ультраправих партій, що підтвердили результати виборів до Європейського парламенту та парламентські вибори того ж року, значною мірою відбулося шляхом демонізації українських біженців та спекуляцій на темах війни й миру. З одного боку, це вписується в загальноєвропейський тренд, а з іншого – виявило вразливість Румунії до зовнішніх інформаційних впливів, які тривалий час недооцінювалися.
Справжнім шоком 2024 року стали результати першого туру президентських виборів у Румунії, де несподівано лідирував Келін Джеорджеску зі своєю радикальною антиєвропейською та проросійською риторикою. Цей розвиток подій виявився несподіваним не лише для України, а й для самої Румунії. У підсумку Конституційний суд анулював результати виборів, однак цей прецедент викликав серйозні побоювання щодо рівня контрольованості політичної ситуації всередині країни. Для України це стало ще одним тривожним сигналом, адже вона поступово опиняється в оточенні держав, де проросійські сили здобувають дедалі більший політичний вплив.
Сусідні з Україною держави, в тому числі й Румунія, першими відчули на собі гуманітарні наслідки російської агресії через масовий наплив біженців. На цьому етапі головним індикатором покращення двосторонніх відносин став гуманітарний вимір допомоги українським біженцям. Втім Румунія в перші місяці стала і надавачем військової допомоги Україні в міру своїх можливостей. А восени 2024 року передала Україні ЗРК Patriot, що стало безпрецендентною допомогою в умовах щоденних бомбардувань Росією мирних українських міст та об’єктів критичної інфраструктури.
Водночас на тлі позитивної динаміки залишається і ряд не розв’язуваних питань, як, наприклад, невдоволення румунської сторони ухваленням закону «Про освіту» 2017 року, а також закону «Про національні меншини (спільноти) України», який також стосується функціонування мов національних меншин в Україні. З моменту ухвалення ці закони суттєво змінилися в контексті переговорів про вступ України до ЄС – і на етапі набуття статусу кандидата, і вже власне напередодні рішення про відкриття переговорів.
Для України Румунія залишається критично важливим сусідом і окрім позитивної динаміки, яка поглиблює довіру між країнами, важливим видається також досвід Румунії у взаємодії з Угорщиною, чия політика дедалі активніше протиставляє свої інтереси інтересам ЄС, членом якого вона є і все дедалі відкритіше транслює позицію на користь Росії.
Досвід Румунії у відносинах з Угорщиною цінний і тим, що двосторонні відносини Києва та Бухареста ускладнюються заявами угорської дипломатії, якій притаманне маніпулювання чутливими питаннями, як от національні меншини, для просування свого впливу або виторговування інших преференцій. Це у підсумку співзвучне з інтересами Росії й становить загрозу національній безпеці України, особливо у контексті російської агресії.
Хоча в самій Румунії досвід взаємодії Бухареста й Будапешта піддають значній критиці за пасивну позицію румунської сторони, для України навіть цей досвід може бути повчальним. Він доповнює загальне розуміння політики Угорщини у регіоні зокрема з інструменталізації національних меншин та стимулювання деструктивних настроїв, і не лише в Румунії, а й в Республіці Молдова.
Зміна акцентів у двосторонніх відносинах між Україною та Республікою Молдова після 2014 року також стало одним із позитивних факторів, що вплинули на зближення Києва та Бухареста. Перші такі кроки почала здійснювати адміністрація в Києві, яка змінила проросійську владу у 2014 році. І, зокрема, це стосується припинення підігрування Росії у питанні підтримки її впливу у Молдові, перешкоджання ротації російських військових контингенту, розташованого у непідконтрольному Придністров’ї, що відбувалося українською територією.
Попри позитивні зрушення на рівні двосторонніх відносин і значного потенціалу, який вдалося закласти з 2022 року, нереалізованою амбіцією залишається й оформлення структурної взаємодії у трикутнику Румунія-Молдова-Україна, де наразі за стільки років не реалізовано жодного мультилатерального формату, який би став двигуном регіональної політики.
Таким чином, українсько-румунські відносини досі виглядають радше перспективними, ніж дійсно стратегічними. І навіть цей потенціал можна легко зруйнувати. Найгірший сценарій: якщо увесь цей потенціал буде розвернутий проти українсько-румунського добросусідства задля провокування ворожнечі. Цього прагне Росія і, на жаль, має успішний досвід у цьому. Відносини між Києвом і Будапештом є чудовим доказом цього.
