Максим Копилов,
стажер Фонду "Демократичні ініціативи"
імені Ілька Кучеріва
«Це ви «Саша 3%» вже написали на майках. Ну ви хоч вірите, що у чинного президента – 3%? Та в цій ось «альтернативній кампанії» я вже більше трьох наберу».
Лукашенко під час виступу перед опозицією у Бресті
Фальсифікації виборів – не нове явище на пострадянському просторі. Загалом, після того, як про фальсифікації стає відомо, відбувається або зміна влади (як це було в Україні у 2005 році чи у Киргизстані влітку 2020 року), або зберігається статус-кво (як це неодноразово було в РФ, Казахстані, Азербайджані та Білорусі до 2020 року).
Пояснити відмінності у результатах, до яких призводить викриття фальсифікацій, можна тим, що фальшують вибори по-різному. Розуміння природи фальсифікацій у Білорусі дасть змогу відповісти на низку питань. Для чого Лукашенкові 80%? Чому протести тривають так довго? Та чому у Росії за ними зацікавлено стежать?
Саша 3%
Фальсифікації на виборах президента Білорусі 2020 року стали приводом для протестів, які вже четвертий місяць тривають по всій країні. Оголошені результати (О. Лукашенко – 80,1%, С. Тихановська – 10,1%) не без причин піддають сумніву. Довіру до них зменшують численні порушення виборчої процедури, зокрема недопущення спостерігачів на дільниці, та надто велика частка виборців (42%), які нібито проголосували достроково. Зібрані з дільниць дані фіксують, що чим більша явка на достроковому голосуванні, тим більше голосів отримує Лукашенко, – аномальна ситуація, яка свідчить про масове «вкидання» бюлетенів.
На графіку видно виявлену статистичну аномалію: чим більше людей голосує достроково на дільниці, тим більше голосів на цій дільниці набирає Лукашенко і тим менше – Тихановська.
Таким чином, дострокове голосування було використано, щоб вкинути бюлетені за «правильного кандидата». Крім того, опубліковані протоколи з виборчих дільниць засвідчують перевагу опозиційної кандидатки.
Такі факти вказують на те, що і сам результат 80% є явно сфальшованим. Очевидність фальсифікацій змушує навіть прихильників влади адаптуватися, тому зараз часто можна почути думки про те, що «справжній» рейтинг Лукашенка – 55–60%, тобто переважна більшість його все одно підтримує. Поза увагою залишається те, що для персоналістських авторитарних режимів виграти вибори не є головним завданням. Тож чому потрібно було отримати результат 80%?
Які бувають фальсифікації та чому це важливо
Загалом, фальсифікації поділяють на два типи. Перший тип – це фальсифікації «виживання» (або приховані). До них вдаються тоді, коли потрібно виграти вибори, отримавши мінімальну перевагу над опонентами.
Яскравим прикладом таких фальсифікацій є другий тур виборів президента України 2004 року. Тоді за даними ЦВК Віктор Янукович отримав 49,46%, а Віктор Ющенко – 46,61%. Це контрастувало із тим, що показав незалежний Національний екзит-пол, проведений консорціумом з трьох організацій – Фонду «Демократичні ініціативи», КМІС та Центру Разумкова: Янукович – 43%, Ющенко – 54%. Услід за цим почалися протести – поширене явище у разі, коли стає відомо про подібні сфальшовані результати.
Другий тип – фальсифікації залякування (неприховані), до яких вдаються у тому разі, коли важливо не лише отримати перемогу на виборах. Такі фальсифікації дуже поширені в персоналістських авторитарних режимах на кшталт Росії за Путіна (76,69% на президентських виборах 2018 року), Казахстану за Назарбаєва (97,75% на президентських виборах 2015 року), Азербайджану за Алієва (86,02% на президентських виборах 2018 року) та Білорусі за Лукашенка (80,1% на президентських виборах 2020 року). Такі фальсифікації часто призводять до результатів, коли кандидат від влади отримує чималу перевагу над опонентами, як і сталося на виборах президента Білорусі.
Фальсифікації залякування мають на меті передати інформацію про: (1) програшне становище опонентів та (2) ресурси й можливості переможців. Результат 80% проти 10% у Білорусі був оголошений саме з цією метою. Такі цифри одразу морально пригнічують як опозиційних політичних акторів, так і їхніх прихильників. Якщо взяти президентські вибори 2004 року в Україні, то опозиція почувала себе впевнено: 46%, які показав ЦВК «за» Ющенка, не створювали у його прихильників враження, що вони є слабкою меншістю, що й дало поштовх протестам. Перевага ж у 8 разів має маргіналізувати опозицію у Білорусі та і її прибічників (як політичних активістів, так і просто виборців).
Ці 80% та порушення, що супроводжували їх здобуття, мають показати, що влада має достатньо ресурсів, аби отримати бажаний результат, та що немає ані моральних, ані законодавчих норм, які здатні це стримати. Саме тому цей тип фальсифікацій називають “неприхованими”: про них має бути відомо, щоб вони виконували свою функцію. Відсутність обмеження влади може призвести до того, що тих, хто не згоден з результатами та/або підтримує опозицію, переслідуватимуть, звільнятимуть з посад у державних установах (наприклад, у школах), змушуватимуть відкрито виступати з підтримкою влади.
Отже, фальсифікації залякування мали маргіналізувати білоруську опозицію та її прихильників, а також продемонструвати необмеженість влади Лукашенка, але чи було досягнуто цієї мети?
Чому протести тривають так довго?
Помаранчева революція в Україні, на відміну від сучасних білоруських протестів, була відносно швидкою. Янукович зазнав поразки у спробі використати фальсифікації виживання, щоб забезпечити собі мінімальну перевагу на президентських виборах. Чому ж так не сталося у Білорусі?
Лукашенко усі роки при владі вдало використовував фальсифікації залякування для концентрації влади у своїх руках. Вони дозволяють легко деморалізувати опозицію та позбавити її важелів впливу. І зазвичай після таких фальсифікацій масові протести не відбуваються. Протести у Білорусі у 2010 році (як наприклад, і в Росії у 2011-му) були розігнані та не вплинули на результати виборів. Саме через це ситуація, яку ми наразі спостерігаємо у Білорусі, є унікальною – це чи не перші настільки масштабні протести, які вже мають ефект.
Наразі, попри те, що результати виборів обурюють навіть деяких прихильників Лукашенка, а масові протести тривають вже декілька місяців, змусити владу піти на нові вибори набагато складніше, аніж це було в Україні. Причина полягає у тому, що використання фальсифікацій залякування є можливим за певної умови – контролю над адміністративним ресурсом.
У Білорусі адміністративний ресурс на виборах застосовується протягом останніх 20 років. Виборчі комісії, силові структури та суди використовуються для забезпечення потрібного результату виборів та його «захисту» від тих, хто з ним не погоджується. В Україні ж у 2004 році Янукович не мав такого адміністративного ресурсу, що його має Лукашенко, тому вдавався до прихованих фальсифікацій. Коли ж про це стало відомо, Янукович не мав змоги легітимізувати результат за наявності потужної опозиції та за відсутності контролю над силовими структурами та судами.
Але наразі протести в Білорусі призвели до ерозії наявної структури. Низка важливих білоруських інституцій, які були лояльні до влади, виступили із заявами на підтримку протестів. Федерація профспілок Білорусі оприлюднила своє звернення, у якому закликала «зупинити насильство та перейти до мирного діалогу заради майбутнього кожного з нас та нашої Білорусі». Ректор Білоруського державного університету також оприлюднив звернення до викладачів, вчених та студентів, у якому запевнив, що «за участь в акціях відрахувань та звільнень не буде», та закликав до мирного діалогу. Голова Білоруської православної церкви (Московського патріархату) митрополит Павло вибачився за передчасне привітання Лукашенка з перемогою на виборах та закликав зупинити насильство, після чого був позбавлений посади. Посол Білорусі у Словаччині, призначений Лукашенком, публічно підтримав протести та подав у відставку.
Такі заяви є символічно значущими, навіть попри те, що очільники цих інституцій зміщувалися з посад або ж самі інституції зазнавали тиску, аби уникнути подальших проявів таких настроїв. Та все ж, значущість подібної риторики виявляється у тому, що вона сигналізує суспільству про можливий розкол серед еліт. Поширення такої думки лише сприяло мобілізації прихильників опозиції.
Разом із тим, насилля, застосоване проти мирних демонстрантів силовиками, дало поштовх до мобілізації тієї частини суспільства, яка навряд чи вийшла на мітинг проти фальсифікацій. Чого лише вартує мітинг пенсіонерів, проведений під гаслом «бабусі проти насилля, дідусі проти ОМОНу». Саме жорстокість міліції дала поштовх тому, що все більше людей виходило на протести, перейнявши тезу про неприйнятність сфальшованих виборів. Якби не це – такої величини масових протестів могло б і не бути.
Загалом масові неприховані фальсифікації не змогли запевнити громадян у тому, що режим втримається, а всі незгодні з чинною політикою будуть покарані. Через це за подіями у Білорусі активно стежать з Росії, країні, де також влада вдається до фальсифікацій залякування. Чи не буде таких протестів після виборів президента Росії у 2024 році?
А Путін – назавжди?
Хоча протести у Білорусі після неприхованих фальсифікацій є радше винятком, аніж правилом, не можна відкидати думку про те, що вибори президента Росії у 2024 році матимуть схожі наслідки. Білоруські події дають зрозуміти: фальсифікації (навіть залякування) не здатні ввесь час бути способом утримання влади на виборах. Навіть сильні авторитарні режими не можуть повністю уникнути ризику виникнення потужної протестної хвилі, викликаної черговими сфальшованими виборами.
Цей досвід слугує застережнням для політичної еліти Росії у контексті майбутніх виборів президента 2024 року. Наразі ми спостерігаємо консолідацію російської опозиції (згадаймо про «розумне голосування», яке визначає на виборах різного рівня єдиного опозиційного кандидата, який має найбільше шансів на перемогу). До того ж, в Росії зріс і рівень протестної активності: це можна спостерігати як у Москві (наприклад, після виборів до Московської міської думи у 2019 році), так і в регіонах (сьогоденні протести в Хабаровську). Якщо ці дві тенденції зберігатимуться, а вибори будуть вчергове сфальшовані, мітинги незгодних – жорстоко розігнані, то це з високою імовірністю призведе до масових протестів.
Таким чином, те, чи відбудеться зміна влади після сфальшованих виборів залежить, у першу чергу, від того, які були фальсифікації. Набагато легше змінюється та влада, яка вдається до спроби забезпечити собі маленьку перевагу, щоб не програти. Більш складне завдання – змінити ту владу, яка оголошує свою перемогу із результатом у 99%, тому що може це робити. Однак навіть за таких непростих умов білоруське громадянське суспільство змогло мобілізуватися на протест проти режиму Лукашенка. Сам цей досвід та розуміння білорусами того, що масові протести є можливими в авторитарному режимі, дають підґрунтя для зміни навіть такої влади, яка залякує громадян результатами виборів.
_____________________________
Цей матеріал представлено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
