Великі запаси зброї. На які країни Україні варто звернути увагу — Омар Ашур
Оригінал статті — на NV
Успішні зусилля оборонної дипломатії та стратегічної комунікації на Глобальному Півдні здатні не тільки змінити перебіг подій на фронтах
Глобальний Південь: Що і чому?
«Глобальний Південь» — це нестійкий термін, який вибірково використовують для опису держав, що розвиваються, на контрасті з розвиненою «Глобальною Північчю» або «Заходом». Цей термін є спірним і може вводити в оману. Він не є суворо географічним або економічним, але часто відповідає комбінації вибіркових історичних контекстів, самоідентифікації/реідентифікації, показників розвитку та політичних характеристик. Ці характеристики можуть включати відносну нестабільність, корупцію та інші проблеми управління, а також соціальну нерівність.
Перш ніж перейти до розгляду жорсткої та м’якої сили Глобального Півдня і важливості для України країн, які йому належать, слід зробити три коротких зауваження.
По-перше, Глобальний Південь не є одиницею — політичною, економічною, військовою чи іншою. Незважаючи на справедливу критику на адресу терміна «Захід», він описує набір схожих політичних систем (здебільшого ліберально-демократичного правління) з вільним ринком і розвиненою економікою (з різними стримуваннями). Він також охоплює міждержавні органи, що координують зовнішню політику, безпеку й оборону, такі як Європейський союз і альянс НАТО. Цього не можна сказати про країни G-77, БРІКС або очолювану Росією Організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ).
По-друге, моделі управління для України та її довгострокових альянсів мають залишатися «західними». Якщо розглядати G-77 (група 77 — найбільша міждержавна організація країн, що розвиваються) як представницький суб'єкт Глобального Півдня, то тут можна побачити явні проблеми з корупцією, репресіями, авторитаризмом і поганим управлінням. У десятках країн G-77 внутрішні або зовнішні збройні конфлікти. Така ситуація склалася через багато десятиліть після деколонізації, а в деяких випадках — і через століття. Як міждержавні, так і внутрішньодержавні структури та механізми розв’язання конфліктів менш ефективні та залишаються нерозвиненими. Таким чином, Глобальний Південь не пропонує моделей відносних свобод, верховенства закону, процвітання і миру (поки що). А ось у Заходу вони є.
В економічному плані країни G-77 володіють найважливішими ресурсами
По-третє, незважаючи на все сказане вище, Україні потрібні країни Глобального Півдня — не обов’язково як зразки, але як друзі і союзники. У дипломатичному плані країни, які зазвичай асоціюються з Глобальним Півднем, що приблизно визначається членством у G-77, мають 70% голосів у Генеральній Асамблеї ООН. Деякі з цих країн є «м’якими силами», що зростають, які мають серйозний вплив у посередницькій діяльності, включно з лобіюванням повернення викрадених українських дітей та обміну українських військовополонених.
В економічному плані країни G-77 володіють найважливішими ресурсами, які безпосередньо впливають на Україну. Ці ресурси належать як найбагатшим країнам світу, таким як Катар, Кувейт, Саудівська Аравія та ОАЕ, так і найбіднішим, таким як Центральноафриканська Республіка (ЦАР), Малі, Буркіна-Фасо та Судан. Наприклад, Катар і Кувейт висловили зацікавленість (і мають у цьому плані історичний досвід) у постконфліктному відновленні, розмінуванні, мирній дипломатії та підтримці українських освітніх і медійних закладів. Інші, такі як ОАЕ, є одними з найважливіших (якщо не найважливішим) гравцем, в операціях з обходу санкцій, які частково підтримують війну Росії проти України. Деякі з найбідніших країн G-77 надали золото та інші ресурси Росії, яка потрапила під санкції. До них належать Малі, Буркіна-Фасо, ЦАР і частини Судану, контрольовані Силами швидкої підтримки та їхніми союзниками з російського «Африканського корпусу» (залишки ПВК Вагнер та інших російських «приватних військових компаній»).
У військовому відношенні деякі з держав G-77 володіють найбільшими арсеналами радянської та пострадянської зброї і боєприпасів за межами Російської Федерації, як за різноманітністю систем озброєння, так і за обсягом боєприпасів. Ці держави простягаються від В'єтнаму на сході до Венесуели на заході. Росія обійшла Францію, США і Китай за експортом зброї в Африку в період з 2005 до 2019 року. Більшість систем озброєння України — з відмінностями в бойових галузях — залишаються українськими, радянськими або пострадянськими.
Поточний стан європейської і меншою мірою — американської оборонної промисловості призвів до дефіциту і затримок поставок в Україну зброї та боєприпасів західного виробництва. Таким чином, Україні доведеться закуповувати і купувати деякі види зброї та боєприпасів у країн G-77 та/або перешкоджати їх закупівлі та придбанню Росією.
Арсенали «Глобального Півдня»
Обмежені успіхи контрнаступу України у 2023 році порівняно з контрнаступом 2022 року пояснюються кількома причинами. Щоб переломити ситуацію у 2024 році та в наступні роки, Україна вирішує проблеми з живою силою, ППО, артилерійськими установками, боєприпасами, механізованою і моторизованою піхотою, радіоелектронною боротьбою і повітряною міццю. Усе це колишній головнокомандувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний описав у своєму відомому есе для журналу The Economist.
Деякі з країн G-77 можуть розв’язати проблему нестачі радянських і пострадянських систем у зазначених вище видах озброєнь і сферах діяльності.
Росія є повномасштабним експортером озброєнь до країн G-77. У період із 2010 до 2020 року вона домінувала на ринку продажів озброєнь у Африці в галузі протиповітряної оборони, ракет, літаків і вертольотів, бронетехніки та меншою мірою артилерійських снарядів і некерованих ракет. Одинадцять країн G-77 очолюють список імпортерів радянських і пострадянських систем і боєприпасів. Найбільшим імпортером цих військових спроможностей залишається зі значним відривом Індія, за нею йде Китай (прихильник, але не член G-77), потім Алжир, В'єтнам, Єгипет, Венесуела, Сирія, Ірак, Казахстан, Азербайджан, Іран і М’янма. Після Алжиру і Єгипту список африканських імпортерів очолюють Ангола, Нігерія, Судан і Ефіопія відповідно.
Наразі в деяких із них неможливо обійти політичні перешкоди. Інші країни могли запропонувати сотні тисяч тонн радянських і пострадянських систем і боєприпасів зі своїх місцевих запасів. Ось кілька прикладів потенціалу, яким володіють деякі з цих держав, з класифікацією за бойовими напрямами.
Протиповітряна оборона
Україні необхідно більше систем ППО, включно з пусковими установками, перехоплювачами і радарами. Такі системи, як далекобійні С-300, ЗРК середньої дальності «Бук» і навіть близькобійні/переносні ЗРК «Ігла», — серед інших — забезпечили багаторівневий та ефективний захист українського неба. Деякі з цих систем, такі як «Бук-М», захистили від російських ударів західні ракетно-артилерійські системи, включно з відомими M142 HIMARS. Високомобільні системи ОСА малої дальності були модифіковані для запуску з землі версії знаменитих американських ракет Sidewinder. Саме радянський ПЗРК 9К38 «Ігла», а не американський FIM-92 Stinger, збив російські вертольоти в бою за аеропорт Антонов у Гостомелі Київської області в лютому 2022 року.
Поряд із деякими доступними й ефективними системами радянського виробництва, пускові установки, перехоплювачі та радари західного виробництва залишаються дорогими, нечисленними і несвоєчасно прибувають. У 2024 році і пізніше Україні необхідно якомога швидше отримати якомога більше систем ППО для захисту від повітряних атак Росії на фронті, а також від кампанії повітряного тероризму, що проводиться проти українських міст і селищ.
Арсенали Алжиру, В'єтнаму та Єгипту є одними з найбільш всебічних і багаторівневих у Північній Африці та Південно-Східній Азії, враховуючи їхній минулий досвід. Ці держави вклали значні кошти в придбання різноманітних радянських і пострадянських систем, включно з далекобійними С-300ВМ і С-200 Вега-Е, мобільними системами середньої дальності, як-от БУК-М2 і БУК-М2Е, і системами малої дальності, включно з «Тор-М1» і «Панцир-С1». У них також є тисячі варіантів ПЗРК «Ігла» і «Стрєла». Це стосується і старіших систем, таких як «Куб» (SA-6 Gainful), S-125 (SA-3 Goa) і S-75 (SA-2 Guideline). У 2019 році, наприклад, Ангола модернізувала литовські системи SA-6 і SA-3, щоб «підвищити загальну бойову ефективність системи». Модернізацією займалися литовські та українські компанії.
Артилерія: Стволи і снаряди
Брак снарядів у артилерії — «королеві битви» в американських військових прислів'ях і «богу війни» в радянських — коштував Україні життів і землі. Артилерійські стволи мають ресурс або очікувану кількість пострілів, перш ніж вони стануть непридатними. Артилерійські підрозділи України потребують західних, радянських і пострадянських стволів, як нових, так і відремонтованих. Снарядний голод і ресурс міцності стволів серед інших чинників нещодавно коштували Україні Авдіївки, міста-фортеці на Донеччині, що протистояло російським регулярним військам і очолюваним Росією нерегулярним силам, починаючи з 2014 року.
Як і в галузі протиповітряної оборони, деякі країни G-77 володіють і виробляють велику кількість радянських і пострадянських артилерійських снарядів різних калібрів.
Президент Єгипту Абдель Фатах ас-Сісі погодився надати Росії до 40 000 122-міліметрових ракет «Сакр-45, які повинні були використовуватися в російських реактивних системах залпового вогню (РСЗВ) для ударів по Україні. Але завдяки перехопленню розвідки США та суттєвому дипломатичному тиску замість Росії Єгипет погодився постачати артилерійські боєприпаси Україні.
Єгипет переживає глибоку економічну кризу, а його збройні сили частково фінансуються, оснащуються і здебільшого навчаються Сполученими Штатами. Будучи колишнім радянським союзником, чиї найкращі воєнні результати в жовтні 1973 року були частково зумовлені обладнанням, навчанням і порадами українських, російських і білоруських радянських офіцерів і льотчиків, Єгипет має в своєму розпорядженні снаряди радянських калібрів, такі як 122-мм снаряди для гаубиць і РСЗВ, 130-мм снаряди для (старої, але все ще ефективної) польової гармати М-46 і 152-мм снаряди для різних артилерійських систем радянського розроблення.
З огляду на переважання радянських артилерійських систем у своєму великому арсеналі, В'єтнам виробляє радянські снаряди стандартних калібрів, включно зі 122-мм, 130-мм і 152-мм. Виробництво охоплює цілу низку боєприпасів, включно з фугасними, освітлювальними, димовими, а також більш спеціалізованими, як-от термобаричні та протитанкові снаряди.
Ангола історично володіла значними запасами артилерії. Це пов’язано з війною за незалежність і подальшою громадянською війною, що тривала до 2002 року. У ці роки Ангола отримувала значну військову підтримку від Радянського Союзу і Куби, а також у різний час від країн НАТО і Варшавського договору. Ця підтримка включала в себе широкий спектр військової техніки, зокрема артилерійські гармати.
Зазначені вище системи являють собою стислу, вибіркову добірку. Вони не є репрезентативними для решти бойових родів військ і напрямків операцій. Однак, наприклад, бронетехніка посідає важливе місце в радянському способі ведення війни. Тому в G-77 широко поширені танки від Т-54/Т-55 до Т-80. Раніше вони підтримувалися Радянським Союзом. З огляду на поточну потребу України в бойових машинах піхоти (БМП) і бронетранспортерах (БТР), старі танки, такі як Т-55/Т-54, можуть бути модернізовані та перепрофільовані Україною або її союзниками і перетворені на БМП або БТР. Це може бути зроблено за ізраїльською моделлю. Ізраїль успішно переробив захоплені радянські танки Т-54/Т-55 на важкоброньовані БТР («Achzarit» або «жорстокий» на івриті). Шасі танків Т-54/Т-55 переобладнали, знявши вежу і змінивши корпус для розміщення піхотинців.
На додачу до сухопутної сфери, такі необхідні засоби для морської та повітряної сфер можуть бути також закуплені і придбані у країн Глобального Півдня. Наприклад, ракетні катери класу «Оса» — відносно швидкісні кораблі, озброєні протикорабельними ракетами, — використовуються кількома країнами G-77, такими як В'єтнам, Алжир і Єгипет. Модифіковані фрегати класу «Ківа» були модернізовані і використовуються такими країнами, як Індія. У повітряному просторі В'єтнам, Куба і Єгипет є одними з найбільших експлуатантів МіГ-21, хоча їхній парк старіє і поповнюється або замінюється більш сучасними літаками. МіГ-29, винищувач четвертого покоління, експлуатується Індією, Бангладеш і М’янмою. Великі парки відомих ударних вертольотів Мі-24/Мі-35 і боєприпаси до них залишаються в Алжирі, Ефіопії та Нігерії.
І, нарешті, збройні сили зазначених вище держав мають піхотну техніку, засоби радіоелектронної боротьби та інші засоби в різних галузях і бойових напрямах, які експлуатуються ними. Багато типів і кількість засекречені і не будуть знайдені за допомогою OSINT. Проте, вони варті того, щоб їх шукати, добувати і купувати.
Про оборонну дипломатію
Відповідно до попереднього досвіду, стратегічні комунікації у сфері безпеки — включно з оборонною дипломатією — зазвичай будуються на «п'яти М», або п’яти стовпах: послання, посланець (посланці), засоби масової інформації, носій (носії) і (багатовимірний, інтерактивно-реактивний) механізм (механізми). Зазвичай послання має (мають) бути ретельно адаптоване (і) до аудиторії, звертаючись до політичних наративів, спільного історичного досвіду, соціально-психологічних аспектів, інструментальних питань (матеріальні вигоди та спільні інтереси) та питань культури. Україна має бути сильною в передачі повідомлень та інших складових стратегії.
Вторгнення Росії в Україну — це колоніальна війна XXI століття, що використовує тактику XVIII століття. Такі терміни, як «антиколоніальна боротьба», «визвольна війна», «насильницька депортація», «колоніальні поселення/поселенці», «етнолінгвістична чистка», «етнічна інженерія» та «масове викрадення дітей», описують те, що сталося і відбувається в Україні. Глобальний Південь добре розуміє ці терміни. Вони відображають правомірність, самоідентифікацію та солідарність із пригнобленими.
Ці та інші терміни мають стати частиною послання.
Посланці можуть бути найрізноманітнішими — від умілих публічних дипломатичних зусиль України до друзів України на Глобальному Півдні. Авторитет та особистість посланців мають значення. Тому вони можуть включати в себе впливових осіб, представників громадянського суспільства та ЗМІ, авторитетних наукових експертів і незалежних релігійних діячів. Як я переконався у Києві 2023 року, на Глобальному Півдні Україна має багато компетентних друзів — від Чилі та Колумбії до Філіппін та Індонезії. Поширення послання (послань) посланцем (посланцями) в основних і соціальних мережах також має вирішальне значення як місцевими мовами, так і міжнародними лінгва-франками, такими як англійська.
Засоби передачі інформації не повинні обмежуватися офіційними каналами та інституціями, навіть у оборонній дипломатії. Засоби передачі мають бути розширені з урахуванням ефективності, охоплення та впливу послання (включно з наративами або контрнаративами). Хоча фраза «засіб передання послання — це і є послання» не є абсолютною, вона свідчить про силу засобу передання інформації та про те, що він ніколи не повинен обмежуватися офіційними каналами.
Нарешті, для стійкості всіх зазначених вище стовпів необхідний інтерактивний механізм реагування. Війна за Україну — справа довга. Послання можуть бути забуті або дискредитовані. Засоби передачі послань можуть бути саботовані. Засоби масової інформації та аудиторія можуть фокусувати увагу на чомусь на короткий час, що було продемонстровано під час війни в Газі. Таким чином, у межах стратегічної комунікаційної політики, що забезпечує стійкість Глобального Півдня, необхідний багатовимірний механізм інтерактивного реагування.
Тоді як деякі коридори влади в країнах G-77 можуть ігнорувати моральні орієнтири та економічну привабливість підтримки боротьби України проти тіні колоніалізму, інші займатимуть тверду позицію.
Чеська ініціатива вже показала це під час написання цієї колонки. Проте, необхідно більше ініціатив. Незліченні можливості, пов’язані з відповідями G-77, не повинні утримувати Україну від спроб охопити арсенали країн Глобального Півдня, так само як і від парирування російських досягнень на тих самих аренах. Успішні зусилля оборонної дипломатії та стратегічної комунікації на Глобальному Півдні здатні не тільки змінити перебіг подій на фронтах, а й накласти стратегічний відбиток на шляхетне прагнення України до звільнення.
Переклад NV
