Дмитро Теплов, студент 4-го курсу спеціальності
«Міжнародні відносини» ДонНУ ім. В.Стуса,
стажер Фонду "Демократичні ініціативи"
Сьогодні дуже важко назвати міжнародні змагання, зокрема й Олімпійські ігри, які не мають бодай мізерного політичного посилу. Російсько-українська війна просочилася в усі сфери, в тому числі і спорт. А гібридна війна триває не лише по лінії фронту. Міжнародні спортивні організації намагаються дотримуватися місії «миротворця», проте не знаходять розуміння у сторін військового конфлікту. І в Києві, і в Москві хочуть, аби МОК та інші міжнародні спортивні організації нарешті визначилися, на чиєму вони боці. За таких умов останнім втримувати баланс між зовнішніми запитами та власними принципами стає дедалі важче. Отже, вплив політики на міжнародний спорт дедалі посилюється, що потребує напрацювання специфічних інструментів урегулювання напруження.
«Криваві» Олімпійські ігри в Парижі
Що ближче до Олімпіади-2024, то більше ЗМІ звертають увагу на те, що поки російським спортсменам надають можливість змагатися під нейтральним прапором, українські спортсмени гинуть під обстрілами та кулями на передовій. Зокрема український десятиборець Володимир Андрощюк не представлятиме Україну на Олімпійських Іграх у Парижі, адже він загинув від рук збройних формувань РФ. І карикатури Андрія Єрмоленка на майбутню «Паризьку олімпіаду із росіянами та білорусами» із закликами до бойкоту спортсменів з країн-агресорів є не тільки влучними, вони показують прірву, яка утворилася між організаторами Олімпійських ігор та українським суспільством.
Тому не дивно, що рішення Олімпійського комітету дозволити російським атлетам брати участь в Іграх у Парижі (звісно, під нейтральним прапором і лише тим, хто не робив заяв на підтримку війни) викликало чергове обурення.
Насправді втрати серед українських спортсменів через російську агресію не обмежуються поодинокими випадками. Президент Володимир Зеленський у своєму дописі (8 лютого 2023 року) прокоментував ситуацію із полеглими атлетами та ажіотажем перед Паризькою олімпіадою:
«Окупанти знищили 343 спортивних об’єкти в Україні, вбили 231 українського спортсмена і тренера. Війна, яку Росія розв’язала проти нашої країни, триває, а керівництво Міжнародного олімпійського комітету «шукає шляхи», аби допустити спортсменів Росії та Білорусі до Олімпіади у Парижі. Ми закликаємо партнерів приєднатися до нашого марафону чесності, протидіяти цим зусиллям і захистити Олімпійську хартію».
За півтора року після заяви Президента, виконувач обов'язків міністра у справах молоді та спорту Матвій Бідний повідомив в інтерв'ю DW у Брюсселі, що кількість загиблих українських спортсменів і тренерів становить 456 осіб, а кількість пошкоджених об’єктів спортивної інфраструктури збільшилась до 500. Станом же на 24 червня 2024 року, Україна втратила ще 23 спортсмени та 18 спортивних об'єктів. Попри всі жертви та скрутні умови, українські атлети все одно знаходять в собі сили виборювати призові місця та досягати цілей спортивної дипломатії власної держави у сфері спорту вищих досягнень.
Агресор із «синдромом жертви»
Спортивна дипломатія як України, так і Росії намагається просувати цілі власної держави в міжнародний спорт. Україна докладає значних зусиль, щоб позбавити спортсменів з країн‑агресорок права представляти і змагатися за свою країну, й у такий спосіб заблокувати один із каналів пропаганди РФ – їхню «спортивну дипломатію». Це робиться й задля того, щоб завдати удару по економіці та іміджу агресора, адже з огляду на те, яку увагу в Росії приділяють спортивним перемогам, санкції щодо участі в міжнародних змаганнях впливають і на внутрішню ситуацію в країні.
Російська Федерація натомість поступово впроваджує концепцію «русского міра», поширюючи тезу, що війна в Україні є вимушеною відповіддю на русофобію з боку Заходу. Така зовнішньополітична стратегія має на меті забезпечити підґрунтя для «захисту росіян за кордоном». Спекулюючи на правах та інтересах своїх громадян, Росія намагається нав'язувати думку, що вона є «потерпілою стороною», а санкції – ніщо інше як дискримінація за національною ознакою. Це робиться, зокрема, й завдяки чітко скерованим російським ІПСО, що діють і в межах країни, і за кордоном, а також постійним заявам влади РФ на цю тему. «Родзинкою» концепції є те, що в ній не визначено конкретно, за яким параметром остаточно можна визначити «російськість» тих, кого Москва збирається захищати.
Можливість виступати під нейтральним прапором фактично дозволяє Росії продовжувати «сидіти на двох стільцях». З одного боку, табуювання атрибутики певної країни зменшує асоціативний ряд «спортсмен‑збірна-країна» і негативно впливає на входження спортсмена та його країни в історію, не покращує імідж. А це, хоч і загрожує послабленням спортивної дипломатії, але все-таки зберігає певний «канал впливу». З іншого – якщо повністю виключити РФ з усіх міжнародних змагань, то її дипломатії та пропаганді через спорт з буде завдано потужного удару.
Але є й інша «сторона медалі» та ризики для самих ініціаторів санкцій:
- Такі дії з боку МОК чи будь-якої іншої платформи лише підтвердять тезу Росії щодо політичної упередженості спортивних організацій. Їхній імідж похитнеться.
- Якщо імідж спортивних інституцій буде підірвано, частина спонсорів може вирішити перенаправити свої кошти на нові, на їхню думку, більш перспективні аналоги, запропоновані, наприклад, Росією або Китаєм.
- РФ може подати судовий позов «за утиски та дискримінацію» до міжнародного суду. В разі виграшу, вона ймовірно зажадає грошової компенсації за збитки, завдані бойкотом, або використає це питання як шантаж.
- Спонсори російського спорту (наприклад, бренди одягу) зазнають значних збитків через втрату партнерських зв’язків та контрактів із величезним російським «ринком» та збірними. Або вони втратять частину підтримки в західних країнах через відмову розірвати зв’язки із росіянами. Втім, вихід Росії з олімпійського руху не завдасть значних фінансових втрат для МОК, оскільки гроші, що надходять з РФ, становлять досить малу частку у фінансуванні організації. Майже 50% фінансування наразі забезпечують США. Частка ж спонсорів щорічно змінюється. Із аналітикою щодо організацій та компаній, які (не-/)полишили російські ринки, можна ознайомитися на сайті KSE Institute.
Росія не чекатиме, доки її повернуть назад, а створюватиме свої альтернативи Олімпійським іграм. Таку саме думку слідом за російським президентом активно транслює новий міністр спорту РФ М. Дегтярьов.
І хоча Володимир Путін публічно заявляє, що Росія боротиметься проти «нейтралізації» свого прапору та гімну, але збірна РФ, навпаки, наразі має певний успіх у збереженні можливості втілювати свою політику через спорт. Спортсмени країни-агресора продовжують боротися і завойовувати призові місця в дещо іншій «обгортці». І ні для кого не секрет, хто під нею «ховається». Паралельно із цим здійснюються ІПСО проти самих спортивних організацій.
«Брудний оселедець» в Парижі
Аби збільшити тиск на міжнародні спортивні майданчики та країни-організатори спортивних ігор, російські ІПСО вдаються до відомих і дієвих засобів анти‑піару. Цього разу жертвою став Париж. Один із пропагандистських прийомів, який Росія (та інші країни) використовує щонайменше від початку повномасштабного вторгнення, називається «брудний оселедець». Тобто, спочатку фабрикується неправдива новина навколо певної події чи особи, яка викликає бурхливу реакцію в суспільстві, хоча і є бездоказовою. Потім, коли «компромат» набуває розголосу, а її головні герої змушені захищатися, пояснювати і виправдовуватися – це лише підсилює ефект. І хай би що далі робила «жертва» такого прийому, її завжди переслідуватиме «сморід» сфабрикованого скандалу – тобто, формується первинна асоціація із об’єктом брехні.
Так, «Ґвара медіа» у своєму весняному дайджесті опублікувала деякі фейки, зібрані станом на 30 квітня, які РФ поширювала з метою дискредитувати Олімпійські ігри-2024. Зокрема, йдеться про такі наративи:
1) Французькі журналісти отримали «рекомендації» від влади не писати про проблеми, пов’язані із МОК та Олімпійськими іграми.
2) Спонсори відмовляються підтримувати Олімпійські ігри 2024 року у Парижі через політику дискримінації РФ – «це крах для Франції».
3) В Європі ширяться численні карикатури на президентів Франції та МОК.
4) Колишній міністр економіки Франції порівняв Олімпійські ігри з «циганським табором» – це розруха, хаос та сміття після «гостей».
5) Вже є офіційна пропозиція дозволити українським спортсменам «мінімальний» допінг, щоб компенсувати їхній «стрес» від війни. Це підрив усіх спортивних принципів.
Окрім того, слід звернути увагу на проведену Росією на початку червня ІПСО, створену з використанням штучного інтелекту. Йдеться про дипфейк (змонтоване штучним інтелектом відео) із нібито Томом Крузом, котрий озвучує псевдо‑документальний фільм «Падіння Олімпійських ігор». Було заявлено, що нібито це фільм Netflix і він має чудові рецензії від New York Times та BBC. Згідно зі звітом Microsoft, цю ІПСО готувало прокремлівське угруповання «Шторм-1679» досить довго і ретельно, адже підробку зроблено на високому рівні. Також наголошується, що підривна інформаційна робота «Шторм-1679» за останній рік охоплює колекцію відеороликів та фейкових прес-релізів, що містять залякування, зокрема стосовно можливого насильства та терактів під час майбутніх ігор в Парижі.
Іншими словами, відбувається поширення псевдоновин за класичними темами: невдоволеність народу щодо гострих проблем, радикальні заяви конкретних політиків, абсурдизація допомоги Україні, нестабільність ситуації на Заході. А головна мета «інформаційних атак» – завдати потужного удару по іміджу самих Олімпійських ігор, їхній репутації як платформи чесних змагань заради миру і єднання.
Нові обставини та зміна пріоритетів
З огляду на численні заяви високопосадовців та експертів у 2023 році, була ймовірність, що українська делегація не братиме участі в Олімпіаді-2024 в Парижі. В наказах № 2031 та № 3491 (від 12 квітня та 14 червня 2023 відповідно) Міністерства молоді та спорту України йшлося про правила поведінки делегацій національних збірних України з олімпійських, неолімпійських видів спорту та осіб з інвалідністю на міжнародних змаганнях за участю спортсмени з РФ та РБ. Якщо по прибутті української делегації на Олімпійські ігри чи іншу подію з’ясується, що там присутні й російські спортсмени, українська делегація повинна була покинути цей міжнародний спортивний захід.
26 липня окремим наказом № 4435 українським спортсменам заборонили потискати руку, робити спільні фотографії та спілкуватись із будь-яким російським спортсменом на будь-яких міжнародних змаганнях. У серпні 2023 року Денис Шмигаль зробив наступний коментар про готовність інших країн бойкотувати ігри разом з Україною:
«Україна налаштована рішуче (щодо бойкоту Ігор-2024 в Парижі). Склалася потужна міжнародна коаліція за чесний спорт, що включає 35 держав. Разом ми готові бойкотувати Олімпійські ігри в Парижі, якщо Росія та Білорусь будуть допущені до участі у змаганнях».
Цілком імовірно, що рік тому наша спортивна дипломатія напрацьовувала домовленості щодо колективного бойкоту ОІ-2024 разом з іншими країнами, які хотіли таким чином вплинути на МОК. Можливо, це був певний шантаж та демонстрація позиції «час обирати: ми або вони» як для цього, так і для інших спортивних майданчиків та організацій. Проте ситуація змінилася, і 21 травня 2024 року Україна оголосила, що все-таки візьме участь в Олімпіаді-2024 у Парижі. Членам української делегації так само заборонено рукостискання, фотографування та будь-яка інша кооперація зі спортсменами країн-агресорів (на чому додатково наголосив Президент НОК України Вадим Гутцайт). Наразі необхідно додатково здійснювати моніторинг за дотриманням російськими та білоруськими спортсменами вимог змагання під «нейтральними» знаками і в разі порушень – повідомляти організаторам. Участь спортсменів у Олімпіаді прокоментував і в.о. міністра молоді та спорту України Матвій Бідний, зауваживши, що Україна не може втратити такий майданчик, де можна ще раз підкреслити українську позицію.
«Ми розуміємо, наскільки важливо сьогодні Україні бути представленою на Олімпіаді. З одного боку – це дуже великий виклик для України. А з іншого боку, наші зусилля все ж таки можна назвати успішними, бо російської та білоруської команд не буде на Олімпійських іграх. Будуть атлети у незрозумілого кольору костюмах під білим прапором», – зазначив в.о. міністра, водночас зауваживши, що все-таки українському спортсмену дуже складно змагатися з людиною, яка через кілька рукостискань знайома з тим, хто можливо, вбив твоїх близьких.
«І ми розуміємо також, що наші атлети – це дуже приваблива ціль для різноманітних провокацій. Саме тому було напрацьовано низку рекомендацій. Це безпековий компонент, який дозволить принаймні зменшити ризик потрапляння у якусь незручну ситуацію, якою може скористатися російська пропаганда, – наголосив Матвій Бідний.
Ймовірно, що переосмислення тактики відбулось на тлі двох основних факторів – по-перше, активної розбудови «інституту нейтральності» від МОК, по‑друге, реакції російських спортсменів та їхніх збірних на такі дії олімпійського комітету. Наразі оголошено частковий бойкот Олімпіади-2024 з боку спортсменів країн‑агресорок. Російські та білоруські спортсмени в індивідуальному чи колективному форматі вже відмовляються від участі на «ганебних умовах», запропонованих МОК, щоб «зберегти обличчя свого вітчизняного спорту». Зокрема, таку позицію зайняли спортсмени, що представляють плавання, легку та важку атлетику, греблю, стрільбу з лука, вітрильний спорт тощо. Важливим фактором цього стала значна демотивація в рядах атлетів – провідні спортсмени кожного з перерахованих видів спорту відмовилися їхати на Ігри «в сірій» формі. Деякі рішення було ухвалено на рівні Федерацій спорту. Можна почути думку, що наразі виступи під «нейтральним» прапором не варті витрачених на них коштів – «заплати як всі, але об тебе витиратимуть ноги». Така перспектива призвела до того, що російські спортсмени не квапляться акредитуватися на Ігри в Парижі. Невикористані місця вже почали перерозподіляти серед спортсменів з інших країн.
Тому, враховуючи нові сприятливі умови, з боку України було абсолютно розумно змінити тактику та скористатися цією можливістю. Демотивація та зменшення кількості конкурентів може зіграти на користь результативності нашої спортивної дипломатії та «м’якої сили» загалом. Тепер справа за українськими спортсменами, аналітиками та інструментами міжнародного піару.
Прогнози для Олімпійських ігор в Парижі та Великого спорту загалом
Незважаючи на те, що численні російські спортивні збірні відмовляються брати участь в Олімпіаді-2024, все-таки певна кількість атлетів з країни-агресорки акредитацію пройшла. Сумнівним було рішенням з боку МОК допустити деяких прокремлівських спортсменів, які підтримують В. Путіна, на чому наголошувала Україна. Водночас олімпійський комітет застосував «нейтральні» обмеження і до російських журналістів. У відповідь на такі дії Олімпійський комітет Росії натякнув своїм спортсменам, що участь у заходах під «нейтральним» прапором може розглядатися як порушення російського законодавства. Зважаючи на таку «спекотну» ситуацію, Ігри в Парижі можуть пройти із численними провокаціями, пов’язаними із вимогами щодо «нейтрального статусу».
З огляду на те, що МОК наразі досить плідно працює над «інститутом нейтральних спортсменів», деякі його рішення справді можуть бути дискримінаційними і демотивуючими для атлетів із будь-якої країни. Отож запит на альтернативні спортивні майданчики вже є, так само як і бажання створити «більш справедливу» пропозицію для тих, хто не хоче грати за новими правилами. Адже на «короткостроковій дистанції» дії МОК не всім здаються справедливими. Варто наголосити, що «інститут нейтральності» в його майбутньому вигляді не має ізолювати спортсменів один від одного. Було б помилкою використовувати цей новий інструмент лише в політичних баталіях, хоча поки таким він і є. Його слід спрямувати на послаблення зв’язку між державою та спортсменом, щоб останній сам міг обирати, за кого і для чого він змагається – лише за себе чи за країну. Адже не для всіх спортсменів оприлюднення своєї політичної позиції є безпечним. Таким чином, можна буде спостерігати тенденцію до зменшення державної складової в спорті у більш віддаленому майбутньому, проте, парадоксально, значну політизацію – тут і зараз.
Але для запиту на подальший розвиток альтернативних майданчиків для проведення міжнародних спортивних заходів наразі підґрунтя є. Цілеспрямовано чи ні, але його створила Росія своїми діями щодо України. В. Путін на прямій лінії «Итоги года с Владимиром Путиным» (від 12 грудня, 2023) заявив: якщо ця «ситуація» в міжнародному спорті не завершиться, то світ, ймовірно, «розчарується» в олімпійському русі і створюватиме свої, не менш якісні альтернативи – Ігри СНД, Ігри БРІКС та ін. Росія вже має певний досвід у цьому. Китай також уже проводив Азійські ігри, але РФ навряд чи погодиться брати в них регулярну участь. Адже це означало б визнати лідерство Китаю в сфері нових спортивних міжнародних ініціатив. Ця конкуренція за регіональне лідерство та вплив схожа на боротьбу за першість в комуністичному світі між СРСР та КНР. Тому Росія активно напрацьовуватиме власні пропозиції в цій сфері, щоб не загубити можливість покращити свої позиції впливу в регіоні та світі загалом.
Висновок
Вплив російських ІПСО та пропаганди на спортивну дипломатію не можна недооцінювати, адже вони підривають авторитет досить значущих міжнародних інституцій та країн. Позитивним варіантом для останніх була б виважена адаптація своїх статутів і правил до нових світових умов. Але обставини вимагають швидкості, через що страждає об’єктивність. МОК та інші організації змушені вчитися на помилках «на ходу». Проте якщо цього не робити, то ще більше підсиляться такі дві вже помітні тенденції:
А їхню кількість можна пояснити тим, що чимало країн захочуть скористатися «моментом» і, можливо, навіть стати лідером в новій ніші, наприклад, в організації міжнародних змагань.
Отож гравці на міжнародному полі мають адаптуватися до багатополярного світу рішуче, але без радикальних необдуманих вчинків, щоб не спровокувати нові конфлікти та лінії розколу. Ми можемо спостерігати, як війна, як і тисячі років тому, змінює не тільки країни та їхні відносини, а й спорт, змушуючи його напрацьовувати нові алгоритми та переглядати старі. Звісно, це не відбуватиметься швидко та безболісно, але в будь-якому разі, міжнародний спорт не залишиться таким, яким він був «до» війни, розпочатої Росією проти України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Більченко А.Г., Окладна М.Г., Рижкова Ю. А. Спортивна дипломатія як сучасний засіб вирішення міжнародних проблем. Право та інновації. № 4 (36), 2021. C.42-49 URL: https://doi.org/10.37772/2518-1718-2021-4(36)-6 (дата звернення: 18.04.2024)
Державний реєстр санкцій. Апарат ради національної безпеки і оборони України. URL: https://drs.nsdc.gov.ua/ (дата звернення: 13.04.2024).
Чеховська Ю.В., Мороз Ю.А. Олімпійська хартія як нормативна складова системи захисту прав і свобод людини та громадянина. Ірпінський юридичний часопис: науковий журнал. 2023. С.139-150. Вип. 3 (12), – 372 с. URL: https://dpu.edu.ua/images/2023/Photo_dlya_novyn_2023/Kafedra%20pryvatnogo%20prava/Ur.%20casopis%20312%202023.pdf#page=139
Міжнародні санкції як інструмент стримування російської агресії проти України : аналіт. доп. / [А. Бобровицький, Н. Гавриленко, А. Гончарук, І. Ус, Г. Широкий, Р. Юлдашев] ; за заг. ред. М. Паламарчука. – Київ : НІСД, 2023. – с. 74 URL: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2023-11/ad_mizhnar_sankcii_17_11_2023.pdf
НОК України назвав правила поводження з «нейтральними» спортсменами на ОІ-2024. Укрінформ. 2024. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-sports/3853610-nok-ukraini-nazvav-pravila-povodzenna-z-nejtralnimi-sportsmenami-na-oi2024.html
Старокольцева-Скрипник К., Єрмоленко А. Чи стане Олімпіада 2024 у Парижі рекламою фашистської Росії?. Аргумент. 2023. Війна з Росією. С. 5. URL: https://argumentua.com/stati/chi-stane-ol-mp-ada-2024-u-parizh-reklamoyu-fashistvko-ros
“Уявити не можу, що ми з Ласіцкене стрибаємо разом”. Ярослава Магучіх - про виступи під час війни і відсторонення росіян. Суспільне Спорт. Ексклюзивне інтерв'ю. 2022. URL: https://suspilne.media/sport/286310-uaviti-ne-mozu-so-mi-z-lasickene-stribaemo-razom-aroslava-magucih-pro-vistupi-pid-cas-vijni-i-vidstoronenna-rosian/
«Янголи спорту». Спортивний Комітет України. URL: https://yangoly-sportu.teamukraine.com.ua/
KSE Institute - аналітика щодо організацій та компаній, які покинули Росію. Leave-russia. URL: https://leave-russia.org/uk/bi-analytics (дата звернення: 08.04.2024).
Nye J. S. Soft power the means to success in world politics. PublicAffairs. 2005. 191 p.
Nye J.S. The Future of Power. New York. PublicAffairs. 2011. 81 pp.