Голова напряму "Регіональна безпека та дослідження конфліктів", дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук
Оригінал статті - на сайті ЛІГА.net
Як ставляться до миру та шляхів його досягнення жителі Донецької та Луганської областей. Несподівані результати опитування
Свіже опитування Фонду "Демократичні ініціативи" на Донбасі одразу привернуло до себе увагу. Передусім – істотною різницею у ставленні до "миру" і шляхів його досягнення, між мешканцями Луганської та Донецької областей. Донбас ніколи не був монолітним з точки зору суспільних настроїв, але виявлена нині специфіка заслуговує на окрему увагу.
Луганщина: не стала більш "просепаратистською"
Луганщина більш "сепаратистська", аніж Донеччина – це один з найбільш ймовірних висновків, який можна зробити, якщо поверхово "пробігтися" по дослідженню. Але цей висновок буде хибним. Настрої на Луганщині критично від 2018 р. не змінилися. Так, серед усіх можливих компромісів, суттєво змінилося ставлення жителів Луганської області тільки до двох із них.
Перший – згода на особливі політичні та економічні відносини ОРДЛО з Росією після реінтеграції (було прийнятним для 34% у 2018 році, а стало – для 49% у 2020 році). Якщо раніше суспільство рівноцінно ділилося на прихильників і противників такого компромісу заради миру, то тепер переважає саме позитивне ставлення.
Другий – закріплення в Конституції "особливого статусу" ОРДЛО. Наприкінці 2018 р. прийнятним це виглядало для 41%, неприйнятним – для 32%, а от тепер згодних вже 52%, а от противників навпаки поменшало – до 26%.
Ставлення до всіх інших компромісів серйозних змін не зазнало. Так само, як і визначення ситуації між Україною та Росією війною: 38% згодні з цим твердженням, в той час як 43% – ні (у 2018 році незгодних було трохи менше –38%).
Відтак, говорити про поширення симпатій до російського сценарію "миру" на Луганщині, як мінімум, некоректно. Причина "розриву" із настроями на Донеччині – в іншому. Це не на Луганщині стало "гірше" - це на Донеччині стало "краще".
Населення Луганської області не стало "раптом" більш лояльним до широких компромісів з Росією. Скоріше, воно лишилося здебільшого при своїх усталених поглядах. А от на Донеччині всі ці "пропозиції миру" стали оцінюватися критичніше.
Донеччина: мир за всяку ціну – непотрібний
На Донеччині протягом 2019 року в той чи інший спосіб відбувалася мобілізація противників гострих політичних компромісів. На фоні нових реалій, зокрема, і нового етапу перемовин з Росією, дедалі більше мешканців підконтрольної Донеччини ставали противниками "високої" ціни за мир з Росією.
Так, різко впала готовність до будь-яких компромісів заради миру (від 45% – до 14%).
Поряд з цим, на відміну від Луганської області, тут зросло несприйняття більшості включених у Мінський пакет домовленостей. Місцеві вибори на вигідних бойовикам умовах стали неприйнятними для 68% (у 2018 році – для 46%), повна амністія – для 55% (було 38%), "народна міліція" винятково з мешканців ОРДЛО – для 60% (було 44%), особливі відносини ОРДЛО з Росією – для 55% (було 36%).
Ці компроміси і у 2018 році для більшості місцевих мешканців були неприйнятними, але тепер табір противників істотно збільшився - ефект мобілізації навколо негативних оцінок.
Інша група компромісів – ті, до яких негативне ставлення теж зміцніло, але відносна більшість місцевих і досі була б із ними згодна. Це, зокрема, повернення України до позаблоковості, яке підтримали б 43% і проти виступили б 38%. У 2018 році розрив був більш істотним на користь згоди з таким компромісом: 53% і 21%.
Це і прямі перемовини з псевдовладою окупованого Донбасу, прихильників яких лишилося стільки ж, як і раніше – 49%, але кількість противників – зросла (від 19% у 2018 році – до 33% у 2020 році).
Закріплення в українській Конституції "особливого статусу" має таку ж історію: нині воно прийнятне для відносної більшості (48%), в той час як 36% – проти, але частка противників істотно зросла за останній рік (було 28% у 2018 році).
Отже, в той час, коли в Луганській області щодо більшості з цих варіантів ставлення лишалося відносно стабільним, у Донецькій області настрої змінювалися. Зростала неготовність погоджуватися на таку "ціну" за мир. Саме тому, акцент в оцінці результатів дослідження має бути не на "погіршенні" ситуації на Луганщині (цього просто немає), а на позитивних змінах на Донеччині.
Як це можна пояснити?
Робоча гіпотеза (яку ще належить перевірити у подальших дослідженнях) в загальному соціальному та соціально-економічному самопочутті мешканців обох областей. Вони – різні. І однозначно впливають на готовність населення до зміни статусу-кво, реінтеграції нині окупованих районів на основі певних компромісів.
Прийнятність чи неприйнятність певних пропозицій для завершення війни визначається не тільки особистим бажанням чи інтересом до возз’єднання підконтрольного і окупованого Донбасу.
Грає роль і елементарний розрахунок: а як це вплине на усталене після 2014 р. життя? Що буде з тією стабільністю, яка більш-менш налагодилася протягом останніх пари-трійки років?
Чи виправданою є та "ціна" за мир, якої вимагає Росія у вигляді цих поступок з боку України?
Відтак, Донечччина з її переважно міським населенням, кращою ситуацією в промисловості, і більш відчутним, відповідно, ефектом від фінансової децентралізації апріорі опиняється у більш вигідній позиції, аніж Луганщина в період конфлікту. Порівняння дуже умовне, але все ж.
Відчуття кризи і стагнації в Луганській області, де більше сільського населення, де падіння і без того обмеженого промислового виробництва відчувається куди більше, ніж в сусідній Донеччині, буде більш гострим.
Як це впливає на готовність до компромісів? Частково – через вищий страх втратити бодай цю стабільність (відмирання промисловості в "ДНР" – не секрет для місцевих).
Фокус-групи, проведені Фондом у січні-лютому 2020 році на прифронтовому Донбасі, певним чином це підтверджують. Так, учасники дискусій стверджували, що хоча загалом життя і стало більш складним після 2014 року, але у 2018-2019 роках це погіршення зупинилося і навіть почалися певні позитивні зрушення.
Більше того, припинення конфлікту, уявляється місцевими на Донбасі, не окремо саме по собі, а як шлях до соціально-економічного добробуту. Відповідно, "мир" без зрозумілих шляхів покращення в соціально-економічному плані після його встановлення, здебільшого не розглядається місцевими жителями.
Більше того, вперше за всі роки ми зафіксували на фокус-групах нову тенденцію: достатньо поширену готовність мешканців прифронтової зони жити "окремо" з самопроголошеними республіками.
З максимальним спрощенням такого співіснування для простих людей, з налагодженням життя вздовж лінії розмежування, але "окремо" до тих пір, доки ОРДЛО не готові будуть повернутися під контроль України на довоєнних умовах. Без необхідності Україні йти на широкі поступки для цього повернення. При чому це транслюється не радикальними прихильниками протистояння з Росією – аж ніяк.
_______________________________
Цей матеріал представлено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
